У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове розв’язання конкретного наукового завдання, що виявляється у розробці юридичної природи та комплексному вдосконаленні кримінально-правового інституту затримання особи, яка вчинила злочин, шляхом вироблення відповідних положень, висновків та пропозицій щодо внесення змін до чинного законодавства України. 1. В історії розвитку інституту затримання особи, яка вчинила злочин, у вітчизняному кримінальному законодавстві виокремлюються такі етапи: 1) формування певних ознак затримання особи, яка вчинила злочин, в межах норм про кримінальну відповідальність за умисне вбивство та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 145, 152 КК УРСР 1922 р.); 2) розширення законодавчої конструкції затримання особи, яка вчинила злочин, в межах норм про необхідну оборону із фактичним прирівнюванням до останньої (ч. 3 (ч. 5 в редакції Закону від 26.01.1993 р.) ст. 15 та ст. ст. 97, 104 КК УРСР 1960 р.); 3) нормативне виокремлення інституту затримання особи, яка вчинила злочин, у самостійну обставину, що виключає злочинність діяння (ст. 38, 118, 124 КК України 2001 р.). 2. Кримінальне законодавство зарубіжних країн представлено багатьма обставинами, що виключають злочинність діяння, але при цьому необхідно враховувати, що їх назви та принципи системоутворення іноді зовсім не відповідають вітчизняним. Найбільш схожими з українськими є системи обставин, що виключають злочинність діяння, закріплені в кримінальному законодавстві країн СНД та Балтії. 3. Затримання особи, яка вчинила злочин, є самостійною обставиною, що виключає злочинність діяння, оскільки це закріплено вітчизняним кримінальним законом і визнається сучасною доктриною кримінального права. 4. Юридична природа передбаченого КК України затримання особи, яка вчинила злочин, як із заподіянням їй шкоди, так і без такої, полягає у забезпеченні затримуючого необхідним правовим захистом з боку держави у зв’язку з його суспільно корисною діяльністю – доставити особу, яка вчинила злочин, відповідним органам влади та не допустити вчинення нею нових злочинів. Проте затримуючий перебуває під таким захистом тоді, коли дотримується правових і фактичних підстав затримання та заподіяння шкоди й не перевищує заходів, необхідних для правомірної реалізації таких дій. 5. Основними критерієм відмінності кримінально-правового затримання від адміністративного, кримінально-процесуального та затримання в криміналістичному аспекті є законодавчо визначена можливість правомірного заподіяння шкоди затримуваній особі, яка вчинила злочин, без подальшого притягнення до кримінальної відповідальності того, хто затримував. 6. Нормативно-правові акти, що регулюють діяльність працівників правоохоронних органів щодо застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї при затриманні осіб, які вчинили злочини, не відповідають положенням КК України, а тому повинні бути узгоджені з ним. 7. Пропонується: 1) доповнити статтю 27 Конституції України частиною 4 такого змісту: „Кожен має право затримати особу, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене Кримінальним кодексом України, шляхом заподіяння шкоди її життю та здоров’ю, коли така шкода була необхідна для доставлення затримуваного у відповідні органи влади і запобігання можливості вчинення ним нових суспільно небезпечних діянь та якщо при цьому не було перевищено заходів, необхідних для такого затримання”; 2) статтю 38 Кримінального кодексу України викласти в такій редакції: „Стаття 38. Заподіяння шкоди при затриманні особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене Кримінальним кодексом України 1. Не є злочином заподіяння шкоди при затриманні особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене цим Кодексом, коли така шкода була необхідною для її доставлення у відповідні органи влади і запобігання можливості вчинення нею нових суспільно небезпечних діянь та якщо при цьому не було перевищено заходів, необхідних для такого затримання. 2. Перевищенням заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене цим Кодексом, визнається явна невідповідність умисно заподіяної затримуючим тяжкої шкоди небезпечності вчиненого затримуваним суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, або обстановці затримання. Таке перевищення має наслідком кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених в статтях 118, 124 цього Кодексу. 3. Не є кримінально караним необережне перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене цим Кодексом. 4. Правом на заподіяння шкоди при затриманні особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене цим Кодексом, в однаковій мірі володіють як спеціально уповноважені на це особи, так і потерпілі та інші громадяни”; 3) доповнити Кримінальний кодекс України такими статтями: „Стаття 118. Умисне вбивство при перевищенні заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене Кримінальним кодексом України Умисне заподіяння смерті при перевищенні заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене цим Кодексом, - карається ... Стаття 124. Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене Кримінальним кодексом України Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене при перевищенні заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене цим Кодексом, - карається …”; 4) доповнити Кримінально-процесуальний кодекс України статтею: „Стаття 106. Доставлення і затримання громадянами особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене Кримінальним кодексом України Громадяни, крім осіб, зазначених у ст. 101 та 102 цього Кодексу, мають право обмежити свободу і недоторканість особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене Кримінальним кодексом України, з метою її негайного доставлення у відповідні органи влади. У випадках, коли неможливо негайно доставити особу, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене КК України, у відповідні органи влади, через далеку відстань, відсутність транспорту, зв’язку, стихійне лихо чи інші об’єктивні причини, громадянин може затримати таку особу у максимально придатному для цього місці до моменту, коли з’явиться реальна можливість доставити її у відповідні органи влади чи передати її представникам влади. При наявності підстав, передбачених ст. 36 чи 38 Кримінального кодексу України, затримуваній особі може бути заподіяна шкода в межах, визначених цими статями КК”; 5) ч. 4 ст. 12 Закону України “Про міліцію” від 20.12.1990 року викласти в такій редакції: „У разі неможливості уникнути застосування сили вона не повинна перевищувати меж правомірності, встановлених Кримінальним кодексом України у нормах про обставини, що виключають злочинність діяння. При заподіянні шкоди міліція забезпечує надання необхідної допомоги у найкоротший строк”; 6) п. 4 ст. 15 Закону України “Про міліцію” від 20.12.1990 року викласти в такій редакції: „для затримання особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене Кримінальним кодексом України, і яка намагається втекти”; 7) доповнити Закон України “Про міліцію” від 20.12.1990 року статтею: „Стаття 21. Обставини, що виключають злочинність діяння працівника міліції На діяльність працівника міліції повністю поширюються норми Кримінального кодексу України про необхідну оборону, уявну оборону, заподіяння шкоди при затриманні особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене КК України, крайню необхідність, фізичний або психічний примус, виконання наказу або розпорядження, діяння, пов’язане з ризиком, виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації”. | 