Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Мистецтвознавство / Кіномистецтво. Телебачення


Побєдоносцева Ірина Євгенівна. Телевізійний дискурс у культурному просторі постмодернізму : Дис... канд. мистецтвознавства: 17.00.04 / Київський національний ун-т театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого. — К., 2005. — 196арк. — Бібліогр.: арк. 186-196.



Анотація до роботи:

Побєдоносцева І.Є. Телевізійний дискурс у культурному просторі постмодернізму. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.04 – кіномистецтво. Телебачення. – Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, Київ, 2005.

У дисертаційній роботі здійснено аналіз сучасного телебачення як середовища продукування численних аудіовізуальних образів у контексті культурної парадигми ХХ століття. Вперше в українському мистецтвознавстві відтворено динаміку розвитку телебачення від початкової стадії “віддзеркалення” реальності до сучасних формотворчих тенденцій у телевізійному полі, які приводять до виникнення нової “телевізійної реальності” у свідомості глядачів. Дисертанткою розглянуто характерні особливості сучасного телебачення, досліджено специфіку взаємодії між телебаченням і глядачем, проаналізовано телевізійні принципи утримання уваги і основні механізми глядацького сприйняття сучасного телебачення.

У дисертації показано, що сама природа телебачення, його “природна подвійність” – одночасна орієнтація на “довіру до фізичної реальності” і на “формотворчість” – робить його потужним чинником культури постмодернізму.

Останні десятиліття у галузі гуманітарного знання позначені пожвавленням культурологічних та мистецтвознавчих дискусій навколо теми бурхливого розвитку культурного простору постмодернізму. Серед численних чинників, що сприяють сьогодні такому розвитку, найпотужнішим є активне поширення поля мас-медіа загалом і телебачення, зокрема.

У контексті дослідження розглянуті сучасні тенденції розвитку культури, спряжені з процесами глобалізації. Характерною рисою глобалізації є інтенсивне поширення транснаціональних потоків інформації, що долають будь-які національні кордони. Це відбувається, серед іншого, за рахунок нових технічних можливостей засобів масової комунікації, передовсім – супутникового та кабельного телебачення. Тобто, світ таким чином почав, хоча й опосередковано, перетворюватися на маклюенівський проект „глобального селища”.

З історичного моменту проголошення Незалежності України у 1991 році, з початком реформування політичного устрою в державі з орієнтацією на світову демократію, з виникненням і поступовим розвитком цивілізованих ринкових стосунків в економіці, наша країна посіла своє поважне місце у європейській і світовій спільноті. Отже, загальносвітові тенденції розвитку культури є актуальними і в Україні, адже ми більше не ізольовані від світу, наразі ми також є жителями „глобального селища”.

З’ясовано, що бурхливий розвиток і процес поширення галузі мас-медіа, насамперед, – телебачення, на результати якого, серед іншого, опирається у своїх побудовах постмодернізм, передбачає виникнення у глядацькій свідомості нових вимірів часу і простору, котрі наразі отримали визначення „віртуальні”. Сам термін „віртуальна реальність” асоціюється сьогодні з можливостями найновіших мультимедійних аудіовізуальних і комп’ютерних технологій, за допомогою яких можна створити ілюзію, що сприймається і відчувається споживачем як абсолютно достовірна і реальна подія. Отже, інтелектуальний досвід людини кінця ХХ – початку ХХІ століття став опосередкованим.

Визначено, що телебачення сьогодні наполегливо вдосконалює власну мову, форму, суму характеристик, що однозначно вирізняла б його з-поміж інших сфер людської діяльності, все активніше досліджуючи свої специфічні стосунки з реальністю. Будь-яке мистецтво так чи інакше апелює до реальності, але телебачення за своєю природною сутністю, в принципі, передбачає більший ступінь реалізму, аніж інші мистецтва.

Досліджено сутність небезпеки, яка існує в медійному просторі і полягає в тому, що все частіше телебачення використовують як засіб маніпуляції глядацькою свідомістю. Ця маніпуляція справді можлива, адже телебачення завдяки рухомому зображенню і синхронному звуку володіє особливою здатністю виробляти те, що мистецтвознавці і культурологи називають „ефектом реальності”: телебачення дещо показує і примушує повірити у те, що воно показує. Орієнтуючись на власні категорії сприйняття, свій інтелект, досвід тощо, телевізійники аудіовізуальними засобами викладають глядачам певний матеріал, викликають ефект реальності і, далі, можуть змінити цю саму реальність.

Виявлено, що значення мас-медіа у суспільстві пов’язане з їхньою фактичною монополією на засоби виробництва і широкого розповсюдження інформації. Керуючись можливістю доступу до масової уваги, якої до появи телебачення не мали найвідоміші виробники культурної продукції (навіть - кінематограф), телевізійні медіуми (люди, групи людей) можуть нав’язати реципієнтам свої принципи бачення світу, свою точку зору на ту чи іншу тему, свою штучно сконструйовану проблематику, свою ілюзорну ідеологію, іншими словами, – свій гіперреальний світ симулякрів. У цьому і полягає одне із найважливіших протиріч телебачення, яке, врешті-решт, призвело до того, що життєподібне і документальне за своєю природою ТБ сьогодні не лише відтворює дійсність, демонструє відбиток самої реальності, але й створює іншу „телевізійну реальність”. Отже, одна з найцікавіших тенденцій розвитку сучасних медіа полягає у тому, що наразі вони не лише представляють і репрезентують фрагменти реальності, але й продукують, створюють їх. Реальність не існує в об’єктивності емпіризму, вона постає продуктом телевізійного дискурсу. Телекамера та мікрофон не фіксують реальність, а кодують її, трансформуючи на ідеологію. Заради адекватного сприйняття телевізійних повідомлень глядацька аудиторія має навчитися декодувати продукти медіа, розуміти систему виражальних засобів сучасного телебачення.

Публікації автора:

  1. Побєдоносцева І.Є. Аудіовізуальний простір України (кіно, ТБ, відео) в контексті сучасного глядацького сприйняття // Мистецтво екрана: Зб. наукових праць. –Вінниця: ГЛОБУС-ПРЕС, 2001. – С. 78 – 88.

  2. Побєдоносцева І.Є. Аудіовізуальні “канали” (телебачення, кіно, відео) як засоби комунікації, глобалізації, маніпуляції та містифікації // Мистецтвознавство України: Зб. наукових праць. – К., 2001. – С. 369 – 374.

  3. Побєдоносцева І.Є. Анонімність – один із законів телебачення // Мистецькі обрії’2001-2002: Зб. наукових праць. – К., 2003. – С. 358 – 366.

  4. Побєдоносцева І.Є. Гіперреальність у форматі „реал-ТВ”, або Ігри, в які грають люди // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Зб. наукових праць. – К.: ДАКККіМ, 2003. – Вип. XI. – С. 206 – 213.

  5. Побєдоносцева І.Є. Аудіовізуальний простір (кіно і телебачення) в контексті дихотомії „довіра до фізичної реальності” та „формотворчість” // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Зб. наукових праць. - К.: Віпол, 2004. – Вип. 13. – С. 175 – 180.

  6. Побєдоносцева І.Є. Кіно і ТБ: існування в полі напруги між фантазією і дійсністю // Мистецькі обрії’2003: Зб. наукових праць. – К., 2004. – С. 261 – 265.

  7. Побєдоносцева І.Є. Медіа як один з основних чинників постмодерністської культурної ситуації // Екранна освіта в Україні. Сучасний стан, проблеми розвитку: Зб. наукових праць. – К., 2004. – С. 41 – 47.

  8. Побєдоносцева І.Є. Ціна українського слова на телебаченні // У майбутнє – в ім’я України: Матеріали ІІІ Всесвітнього форуму українців. – К., 2001. – С. 96 – 97.

  9. Побєдоносцева І.Є. Канал “1+1” як фактор національної самоідентифікації // Духовна культура в інформаційному суспільстві: Матеріали міжнародної науково-теоретичної конференції. – Х., 2002. – С. 107 – 108.