Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Мистецтвознавство / Теорія та історія культури


Юдова-Романова Катерина Володимирівна. Театрально-глядацькі відносини в сучасній соціокультурній реальності України : дис... канд. мистецтвознавства: 17.00.01 / Київський національний ун-т театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого. — К., 2006. — 353арк. : табл. — Бібліогр.: арк. 173-186.



Анотація до роботи:

Юдова-Романова Катерина Володимирівна. Театрально-глядацькі відносини в сучасній соціокультурній реальності України – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.01 – Теорія та історія культури. – Київський національний університет культури і мистецтв, Міністерство культури і туризму України, Київ, 2006.

У дисертації розглядаються проблеми театрально-глядацьких відносин в сучасній Україні. Комплексно аналізуються особливості соціологічно-театрознавчого дослідження аудиторії драматичних театрів в Україні, Росії та інших країнах. В умовах нової театральної реальності України (1993-2003 рр.) публіка розглядається як естетичний і соціально-художній феномен, визначаються її соціально-психологічні особливості. Репертуар вважається інтегральним показником відношенняї театру до глядача. Вивчається його стан і характеристики. На основі дослідження аудиторії столичних театрів визначено її структуру, склад в цілому і в різних типах театрів, а також виявлено стійкий інтерес публіки до театру, його чинники.

Поглиблено науково-теоретичні засади української культурології, удосконалено методику соціально-театрознавчого вивчення театрально-глядацьких відносин, розроблено практичні рекомендації для творчо-організаційної діяльності театрів, а також навчально-методичні матеріали для вищих навчальних закладів культури і мистецтв.

Результати здійсненого дослідження дозволили дійти таких висновків:

  1. Формування нової соціокультурної реальності в Україні наприкінці ХХ – початку ХХІ ст., радикальні зміни в природі функціонування мистецтва і у відносинах суб’єктів театральної справи активізували необхідність дослідження театрально-глядацьких відносин, що значною мірою свідчить про розвиток театру, його нові орієнтації.

  2. Аналіз і узагальнення наукових досліджень театральних-глядацьких відносин з початку ХХ ст. та до сьогодення свідчить про значні здобутки в комплексному науковому їх вивченні, про наявність випереджаючої свій час курбасівської традиції, що розвивається в сучасних умовах.

  3. Під впливом динаміки театральних потреб публіки відбуваються постійні зміни у творчих пошуках українського театру – в останнє десятиліття посилилась тенденція в діяльності драматичних театрів до задоволення невибагливих смаків, що впливає на зниження художнього рівня вистав. Театрові необхідно виховувати і вести за собою публіку, інакше він втратить і себе, і свою творчу позицію, і глядача.

  4. Театральна публіка є детермінантою у формуванні театрально-глядацьких відносин, а через них – і суспільно-театральних відносин. Визнання здобутків театру відбувається завдяки публіці, тому таке важливе значення для театру має кількісне і якісне визначення природи, характеру, типології потреб публіки в ньому. Публіка театру є особливою соціально-художньою спільнотою, яка формується театральними потребами, має специфічні художні погляди, смаки, систему норм, цінностей та спілкування, виконує системоогранізуючу роль, оскільки на задоволення її потреб спрямована вся театральна діяльність. Поняття глядацької аудиторії театру характеризує всіх тих, хто прийшов до театру, включаючи випадкових відвідувачів.

  5. Вироблення нової комплексної соціологічно-театрознавчої методики вивчення як самої театральної аудиторії, так і сфокусованого експертування її характеристик основними учасниками театрального процесу (режисерами, акторами, критиками та ін.) забезпечило можливості для принципово нового її дослідження.

  6. Театрально-художня реальність останнього десятиліття характеризується новими цілями і творчими соціально-культурними орієнтирами, цінностями і нормами творчої і раціонально-управлінської підсистем, новим змістом відносин суб’єктів-учасників театрального процесу. При цьому театр, орієнтуючись на потреби публіки, став більш розважальним, репертуарно і художньо більш різноманітним і активним, більш відповідним запитам публіки, нерідко невибагливим. Формування сучасної публіки театру відбувається в системі нової соціокультурної реальності, що визначилась у роки незалежності і диференціюється у таких різновидах, як соціально-художня реальність, в межах якої складається й нова театральна реальність. Поняття „театральна реальність” характеризує специфіку театральної діяльності, а поняття „театрально-художня реальність” додатково концентрує увагу на системі її зв’язків з суспільством і художньою культурою епохи. Нові ознаки театральної реальності виявляються в наявності конкурентних (державної і недержавної) підсистем, у формуванні нових цінностей і норм та критеріїв оцінювання театрального мистецтва, у нових функціях і новій системі театрально-художніх відносин між суб’єктами (між театром і державою, театром і публікою та інших).

  7. Емпіричні дослідження глядачевої аудиторії столиці з’ясували її структуру, склад. В ході дослідження виявлено значні відмінності в структурі аудиторій „великих” і „малих” театрів – її склад у „великих” більш плинний і мало визначений, а художньо-естетичний рівень аудиторії „малих” театрів якісно вищий, що змушує дійти висновку про необхідність змінювати творчо-організаційну роботу „великих” театрів в цілому;

  8. Функціонування театру в ринкових умовах призвело до суттєвого зниження у складі аудиторії кількості робітників (5%) і глядачів із середньою освітою (14%). Дослідженням виявлено, що рівень театральної підготовленості публіки детермінується загальним рівнем її культури, освіти, молодіжними потребами і матеріальними можливостями. Хронічне відставання вітчизняної драматургії, режисерської майстерності і наявність розважально-комедійної домінанти в діяльності театру призвели до суперечностей у формуванні публіки театру як за її складом, так і за потребами.

  1. Репертуар як інтегральний показник позиції театру по відношенню до глядача відображає його суперечливі орієнтації та характеризується зростаючою різноманітністю, зниженням місця в ньому національної драматургії. Аналіз театрального репертуару дозволив дійти висновку, що при професійному прогнозному діагностуванні репертуарної ситуації можливе ефективне управління театрально-глядацькими відносинами.

  2. Вивчення еволюції сучасної глядацької аудиторії свідчить, що вона стала більш розважально зорієнтованою, протилежною за реакцією груп, з яких вона складається, більш молодіжною, раціональною, активною, соціально різноманітною за своїм складом, менш постійною у своїх уподобаннях і смаках та менш морально вимогливою, мало зацікавленою соціальною проблематикою, менш художньо вимогливою.

  3. Дослідження виявило нерівномірність факторів вибору вистави глядачами столичних театрів, бо визначальним серед них є міжособистісна комунікація при низькій ефективності засобів масової інформації, Інтернету і театральної критики. Рівень взаємозв’язків театрів з громадськістю визначено як недостатній, як і рівень роботи театрів з організації глядача, що має стати предметом подальших досліджень.

  4. Характерною ознакою потреби більшості глядачів в театрі є домінування в ній розважально-видовищної складової при прагненні театрально підготовленої частини аудиторії до новаторства і актуальності вистав. Експерти відзначили зниження пізнавальної і виховної функцій театру. Аналіз функції театрального мистецтва в житті сучасної театральної аудиторії, трансформація яких спричинена важливими змінами в новій соціально-художній реальності України, виявив певне зниження її потреб порівняно з так званими періодами „застою” і „перебудови”. Головними стали, на думку експертів, функції „розважання, відпочинку, розрядки”, „відходу від повсякденних турбот”, „підвищення тонусу емоційного життя”, „естетичної насолоди”, „задоволення потреб світського спілкування і престижних амбіцій”, а насамкінець – „потреба пізнання життя” та „самовиховання”. Театр цікавий і привабливий для глядачів сьогодні здебільшого традиційним „живим спілкуванням акторів і глядачів”, „виконавцями”, „зірковістю” акторів, режисерів та ін.”, а також – „розважальністю, видовищністю і комедійністю”, „можливістю відійти від щоденних турбот”. І меншою мірою театр приваблює глядачів своїм „високим художнім рівнем”, вважають експерти. Сьогодні український драматичний театр втрачає свої важливі соціально-громадські художні функції, надто „заземлюючись” внаслідок намагання задовольнити вузько особистісні запити, не звертаючись до загальних громадських потреб. Загальна оцінка глядачами „художнього рівня вистави” (4,1 бали за п’ятибальною шкалою) свідчить про відсутність суперечностей між сценою і залом, а висока оцінка „відповідності творчості театру глядачів смакам” (4,3 бали) – про їх певну єдність.

  5. Створена методологія і методика забезпечення соціотеатрознавчого моніторингу аудиторії драматичних театрів України дає можливість подальшого комплексного її вивчення і застосування на практиці для вибору пріоритетних напрямків фінансового і організаційного сприяння розвитку галузі культури, оптимізації видачі державних замовлень на проведення гастролей театрів, для прийняття управлінських рішень щодо покращення системи поширення театральної реклами і продажу квитків, також може бути використана для створення нових норм створенні театральних закладів в населеному пункті залежно від рівня театральної культури потенційної публіки, її реального попиту на різні види сценічного мистецтва, наявного творчого кадрового потенціалу регіону або реальної можливості його створити.

  6. Театрам, репертуар яких зорієнтований на дорослого глядача, необхідно постійно звертати увагу на нові покоління в театрі. Адже, як відзначили 15% експертів, любов до театру треба виховувати з дитинства. Поряд з важливою роллю сім’ї в цьому питанні, театр своїми властивими тільки йому засобами, має виконувати своє високе покликання – виховувати театральну культуру глядачів.

Публікації автора:

  1. Юдова-Романова К.В. З історії соціологічних досліджень театру та його публіки в Росії // Культура і сучасність. – 2004. – № 1. – С.100-107.

  2. Юдова-Романова К.В. Репертуарна політика драматичних театрів України на сучасному етапі // Вісник ДАКККіМ. – К.: Міленіум, 2004. – № 2. – С.53-61.

  3. Юдова-Романова К.В. Особливості соціологічного дослідження публіки драматичних театрів в Україні // Вісник: Мистецтвознавство: Зб. наук. праць. – К.: ВЦ КНУКіМ, 2004. – № 11. – С. 157-166.

  4. Юдова-Романова К.В. Український театр та його системні зв’язки з етнонаціональними цінностями (за матеріалами соціологічного аналізу публіки театру) // Зб. наук. праць. / Наук.-досл. ін.-т українозн.; За ред. П.П. Кононенка. – К.: ПЦ Фоліант, 2005. – Т. 5. – С.271-274.

  5. Юдова-Романова К.В. Публіка українського драматичного театру: соціокультурні виміри // Питання культурології: Зб. наук. праць. – К.: ВЦ КНУКіМ, 2005. – № 21. – С. 205-211.

  6. Юдова-Романова К.В. Публіка драматичних театрів у системі нової театрально-художньої реальності // Вісник: Мистецтвознавство: Зб. наук. праць. – К.: ВЦ КНУКіМ, 2005. – № 13. – С.154-163.

  7. Романова К.В. Вистава для всіх // Культура і життя. – К., 1989. – 12 лют. – С. 7.

  8. Романова К.В. Малі гастролі – великі прибутки // Актуальні проблеми організації театральної справи: Темат. зб. наук. праць / КДІТМ ім. І.К. Карпенка-Карого; Під керівництвом та за ред. І.Д. Безгіна. – К., 1994. – С. 44-48.

  9. Юдова-Романова К.В. Анализ организационно-зрительской деятельности некоторых еврейских театров на Украине в первой половине ХХ века // Доля єврейських громад центр. та східної Європи в першій пол. і ХХ століття.: Зб. наук. праць. – К.: Ін-т юдаїки, 2004. – C. 319-326.

  10. Юдова-Романова К.В. Проблеми публіки і її місце у підготовці майбутнього театрального працівника. // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конф. "Художня освіта і суспільство ХХІ століття: духовні, культурологічні, мистецькі виміри": ДАКККіМ, 2004. – К., 2004. – С.157-159.

  11. Юдова-Романова К.В. Вивчення та аналіз структури сучасної театральної публіки м. Києва // Матеріали ІІ Всеукр. наук.-практ. конф. "Театральне і хореографічне мистецтво України в контексті світових соціокультурних процесів": КНУКіМ, 2005. – К., КНУКіМ, 2005. – С.80-82.

  12. Юдова-Романова К.В. Репертуарна політика як відображення взаємовпливу театру і глядача // Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. "Інтеграція українського мистецтва в європейський та світовий культурний простір": Училище хореографічного мистецтва "Київська муніципальна українська академія танцю, 2005". – К., 2005. – С. 114-123.

  13. Юдова-Романова К.В. Театр як засіб духовного виховання особистості // Матеріали Всеукра. наук.-практ. конф. "Духовна культура як домінанта українського життєтворення", ДАКККіМ, 2005. – К., 2005. – Ч.2. – С.182-187.