1. Ринок праці – це середовище взаємодії продавця і покупця робочої сили, які на основі дії правових та економічних важелів досягають згоди, що підтверджується укладанням відповідних угод. На етапі становлення ринкових відносин ринок праці є одним з головних елементів ринкової системи, який вирізняється специфічними ознаками та особливостями функціонування в аграрній сфері. Останні представлені сезонністю, здрібненням та деіндустріалізацією аграрного виробництва, низькою територіальною та професійною мобільністю селян, зниженням престижності аграрної праці та невисокою її оплатою, погіршенням соціально-економічних умов праці та відпочинку на селі. 2. Затяжна соціально-економічна криза звузила сферу використання праці селян у підприємствах аграрного профілю. Це посилило соціальну напругу на ринку праці, що супроводжується ростом безробіття. За 1999-2004 рр. приріст чисельності зареєстрованих сільських безробітних досяг 16,2 тис. осіб. Відповідно на 4,7 % збільшився рівень безробіття. Дослідженнями встановлено, що частіше статус безробітного отримують люди віком 15-29 років та населення з професійно-технічною і загальною освітою. Середня тривалість пошуку роботи безробітними у сільській місцевості становила 7,5 місяців при періоді незайнятості 18 місяців. 3. Результати групування засвідчують обернено пропорційний зв’язок між рівнем безробіття та кількістю працівників сільськогосподарських підприємств і розміром заробітної плати у сільському господарстві. Серед організаційно-правових форм господарюючих суб’єктів вищий рівень зайнятості у сільській місцевості забезпечують господарські товариства та приватні підприємства. Фермерство сприяє зменшенню родинного безробіття. 4. Аналіз кон’юнктури ринку праці в аграрній сфері виробництва показав, що, незважаючи на збільшення попиту на працівників сільського господарства, за період 1999-2004 рр. навантаження на вільне робоче місце зросло від 16 до 44 осіб. Це свідчить про значне перевищення пропозиції робочої сили над попитом, хоча взаємодія даних ринкових елементів регулювалася державою через мережу регіональних центрів зайнятості. Зусиллями останніх протягом 1999-2004 рр. у сільському господарстві було працевлаштовано 29482 особи; набули нових професій і підвищили кваліфікацію відповідно 1539 і 3601 особа; на громадських роботах у сільському господарстві було задіяно 44478 осіб; кількість введених робочих місць в агарній сфері становила 2627 одиниць. 5. Результати прогнозу сільського безробіття свідчать, що при незмінній ситуації на ринку праці в аграрній сфері кількість сільських безробітних до кінця 2010 р. досягне чисельності 59,9 тис. осіб. Ріст безробіття на селі в основному формуватиметься з колишніх працівників сільського господарства, що підтверджує збільшення їх кількості до 44,7 тис. осіб. У такому разі частка безробітних села досягне 20,6 % від очікуваної у 2010 р. чисельності сільського населення в працездатному віці. 6. Побудова багатофакторної регресійної моделі виявила, що 29-відсоткове зменшення рівня безробіття в сільській місцевості Черкаської області вбачається у припиненні процесу вивільнення працівників, збільшенні кількості малих підприємств, чисельності працівників сільськогосподарських підприємств та частки трудомістких культур у структурі сільськогосподарських угідь. 7. Для розв’язання проблеми зайнятості в аграрній сфері розроблено модель оптимізації виробничої структури сільськогосподарського підприємства, що враховує можливість впровадження трудомістких проектів. Зокрема у ФГ “Агрофірма “Базис” Уманського району Черкаської області закладання саду інтенсивного типу дасть змогу збільшити суму прибутку на 1,03 млн. грн. І зумовить ріст потреби у робочій силі на 15,6 тис. люд.-год. Проведені розрахунки дають підстави стверджувати, що вирощування яблуневого саду є незаперечною альтернативою у вирішенні існуючих проблем на ринку праці. Нарощування площ плодоягідних насаджень в розрізі регіону забезпечить ріст потреби в робочій силі на 19,8 млн. люд.-год. 8. На основі проведених досліджень визначено основні пріоритетні напрями стабілізації ситуації на ринку праці, що вбачаються у підвищенні конкурентоспроможності робочої сили, створенні нових робочих місць, розширенні можливостей отримання офіційних доходів, забезпеченні піднесення аграрного виробництва. Основними шляхами зменшення сільського безробіття є подальший розвиток підприємництва та інвестування малого бізнесу, відновлення обсягів виробництва продукції тваринництва, забезпечення діяльності переробних підприємств, перенесення в сільську місцевість промислових виробництв, розширення мережі дорадчих служб і філій районних центрів зайнятості, полегшення доступу сільських жителів до кредитних ресурсів, поширення агротуризму та комплексний розвиток соціальної інфраструктури. 9. Ринок праці в аграрній сфері потребує підвищеної уваги в державній стратегії економічного розвитку. Для цього доцільним є коригування і вдосконалення нормативно-правової бази з питань праці та зайнятості в сільській місцевості; проведення заходів з легалізації прихованого безробіття та тіньової зайнятості через перевірку статусу працездатних громадян. 10. На основі аналізу купівельної спроможності заробітної плати працівників-аграріїв, з урахуванням раціональних норм споживання та політики розширеного відтворення, запропоновано впровадження моделі високої оплати праці. Ріст платоспроможності населення підвищить попит на споживчому ринку, а відтак зумовить нарощування обсягів виробництва та кількості робочих місць. 11. Діяльність Черкаського обласного центру зайнятості має бути спрямована на збільшення заходів активної політики: обсягів працевлаштування, професійного навчання, підвищення кваліфікації, масштабів організації громадських робіт. Процедура розподілу безробітних на вільні вакансії значно полегшиться при використанні запропонованої моделі. З метою усунення невідповідності об’ємів та профілів підготовки спеціалістів потребам ринку праці доцільним є проведення моніторингів ринку праці, створення професійно-орієнтаційних центрів і налагодження відносин із закладами освіти. Незаперечною альтернативою у зменшенні безробіття є збільшення об’єктів інфраструктури ринку праці та створення єдиного інформаційного простору. | 