Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Економічні науки / Фінанси, грошовий обіг і кредит


183. Лазепка Валентин Ігорович. Спеціалізовані банки: напрями та перспективи розвитку в Україні: дис... канд. екон. наук: 08.04.01 / Київський національний економічний ун-т. - К., 2005.



Анотація до роботи:

Лазепка В.І. Спеціалізовані банки: напрями та перспективи розвитку в Україні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук із спеціальності 08.04.01 – фінанси, грошовий обіг і кредит. – Київський національний економічний університет. – Київ. – 2005.

Дисертація присвячена дослідженню ролі, яку спеціалізовані банки відіграють в банківській системі та економіці, розглянуто функціональні відмінності спеціалізованих та універсальних банків.

Найсуттєвіші ідеї та результати дисертаційного дослідження стосуються: сутності понять “банк” та “спеціалізований банк”, “банківська система”. Встановлено, що основною відмінністю банків від фінансових посередників є здатність емітувати гроші. Наводиться класифікація банків за різними ознаками. В результаті дослідження встановлено, що спеціалізація банку є результатом неринкових обмежень, які накладаються на діяльність банку його власниками або регулюючими органами.

Розглядаються різні види спеціалізованих банків, досліджується їх відмінність між собою та функції, що виконуються кожним видом спеціалізованих банків в економіці. На базі вивчення досвіду функціонування спеціалізованих банків в інших країнах запропоновано шляхи створення та напрямки використання спеціалізованих банків в Україні. Розроблено методологічні підходи до формування ресурсної бази спеціалізованих банків в Україні, запропоновано створювати такі банки на основі змішаної форми власності, що повинно забезпечити ефективність діяльності спеціалізованих банків і вирішення цими банками нагальних проблем суспільства.

У дисертації зроблені теоретичні узагальнення і здійснено нове вирішення наукового завдання щодо обґрунтування місця і ролі спеціалізованих банків в економіці сучасної України. Проведене дисертаційне дослідження дозволило сформулювати низку висновків теоретичного, методологічного та науково-прикладного характеру.

  1. Проведене автором дисертації дослідження показало, що з жодним визначенням вітчизняними та зарубіжними економістами поняття “банк” не можна повністю погодитись. Тому поняття банку сформульовано по-новому, а саме, як особливого посередника грошового ринку, що виконує базові операції (залучення грошових коштів, розміщення їх в кредити та інвестиції, здійснення розрахунково-касового обслуговування своєї клієнтури) і на цій основі створює пропозицію грошей тільки йому притаманними способами. На основі аналізу сучасної зарубіжної практики функціонування банківських систем в дисертації дається класифікація банків за різними ознаками. При цьому виявлено, що серед банків другого рівня банківської системи України фактично відсутні спеціалізовані банки, їх створення тільки починається.

2. Спеціалізованими є банки, які зосереджують свою діяльність на певному виді операцій чи обслуговують певний сектор економіки. Аналіз світового досвіду дозволив дисертанту зробити висновок, що спеціалізовані банки необхідні та існують в країнах з розвинутою ринковою економікою, хоча вони все більше стають відділеннями універсальних банків. Проте спеціалізовані банки особливо потрібні в країнах з перехідною економікою та країнах, що розвиваються, для вирішення першочергових завдань, які стоять перед ними. Потрібні вони й Україні, оскільки вона поки що є країною з перехідною економікою, бо перехід на ринкові умови господарювання ще не завершився, зокрема не повністю прийнято необхідне законодавство і нормативно-правові акти та не повністю сформована ринкова інфраструктура, в тому числі у фінансово-банківській сфері.

3. Дослідження показало, що необхідність створення спеціалізованих банків вимагає вирішення питання про форму їх власності та організаційної форми. Але поки на грошовому ринку України зберігаються високі процентні ставки, які часто не дають можливості скористатись банківським кредитом багатьом юридичним і фізичним особам, потрібні, поряд з приватними, державні спеціалізовані банки. В подальшому державні спеціалізовані банки доцільно реорганізувати на банки зі змішаною формою власності у формі відкритих акціонерних товариств. При цьому контрольний пакет акцій має належати державі, а решта – приватному капіталу, який буде зацікавлений в ефективній діяльності банку, а тому здійснюватиме результативний контроль за його роботою, насамперед його керівництва. З часом, коли діяльність банку налагодиться, держава може свою частку акцій продати.

4. Створена в Україні після завоювання нею державної незалежності дворівнева банківська система, яка складалася з центрального та мережі комерційних банків, за останні роки поступово трансформується у трирівневу. Так, українське законодавство передбачає і на практиці здійснюється створення таких ланок трирівневих систем для кооперативних й іпотечних банків: Національний банк України – центральний кооперативний банк – місцеві кооперативні банки; Національний банк України – Державна іпотечна установа – мережа спеціалізованих іпотечних та універсальних комерційних банків. Це вимагає чіткого розмежування функцій між цими рівнями. Зважаючи на специфіку формування ресурсів кожного із видів спеціалізованих банків та сфер їх розміщення, в роботі зроблено висновок, що особливості створення та функціонування кожного з цих видів банків мають регламентуватись окремими законами.

5. Не слід створювати спеціалізовані чисто інноваційні банки, бо вони як посередники грошового ринку в основному оперують коштами своїх клієнтів. Оскільки результати інноваційної діяльності часто непередбачувані і досить ризикові, то банки не можуть піддавати своїх клієнтів великим ризикам втрати коштів. Інноваційною діяльністю банки можуть займатися в дуже обмежених обсягах. В цілому інноваційна діяльність притаманна таким фінансовим посередникам, як венчурні (ризикові) фонди, засновники і вкладники яких з метою отримання високих прибутків свідомо йдуть на великі ризики, маючи значні кошти, частину з яких спрямовують на фінансування інновацій. Ці фонди в Україні ще потрібно створювати.

6. Оскільки Україна значно запізнюється з формуванням спеціалізованих банків, потреба в яких в економіці, що реформується і розвивається за інноваційно-інвестиційною моделлю, надто велика, то потрібні рішучі заходи владних структур щодо скорішого початку діяльності уже зареєстрованого Українського банку реконструкції та розвитку та створення і розгортання мережі інших спеціалізованих банків, насамперед інвестиційних та іпотечних.

7. Дослідження процесу виникнення і діяльності іпотечних привело дисертанта до висновку, що в нашій країні доцільно створити широку мережу іпотечних банків. Ці банки мають тісно співпрацювати з кооперативними банками, створення яких ще у 2000 р. дозволено чинним законодавством, але через його недосконалість жодного такого банку в Україні немає, та кредитними спілками, кількість яких невпинно зростає. Традиційним полем діяльності іпотечних банків є кредитування купівлі житла населенням. Незважаючи на те, що в Україні процес створення таких банків тільки розпочався, зростання наданих іпотечних кредитів йде швидкими темпами. Їх надають комерційні банки. З появою ринку земель сільськогосподарського призначення, попит на іпотечний кредит неймовірно зросте. Тому до створення системи іпотечного кредиту необхідно приступати негайно.

8. Оскільки Україна значно запізнюється з формуванням спеціалізованих банків, потреба в яких в економіці, що реформується і розвивається за інноваційно-інвестиційною моделлю, надто велика, то потрібні рішучі заходи щодо скорішого початку діяльності уже зареєстрованого Українського банку реконструкції та розвитку та створення і розгортання мережі інших спеціалізованих банків, насамперед інвестиційних та іпотечних.

9. Аналіз житлової проблеми в Україні і стану житлового кредитування показав, що навколо великих міст, як правило, спостерігається скупчення дачних селищ, в яких добротні будинки практично не використовуються в якості постійного житла. Тому автор запропонував програму (насамперед фінансово-кредитний механізм) перетворення дачних селищ на осередки постійного проживання людей шляхом будівництва в них інженерних комунікацій, об’єктів соціально-культурного призначення та відповідного переобладнання будинків. Цей шлях є значно дешевшим від будівництва нового житла і дозволить в досить короткі терміни дещо вирішити житлову проблему в країні та ефективно використати створене національне багатство.

10. Для існування рівних можливостей отримання вищої освіти населенням необхідно створити спеціалізований освітянський банк. Адже подальший соціально-економічний розвиток країни, успішність реалізації її промислового та наукового потенціалу в значній мірі залежить від рівня освіченості населення. На сьогодні ринкові умови все більше починають діяти і в сфері освіти, отримання дефіцитних спеціальностей у вищих навчальних закладах коштує студентам або їх батькам значних коштів. Це робить неможливим для окремих талановитих людей отримання вищої освіти та не дає їм можливостей сповна реалізувати закладений природою потенціал. Вирішити проблему допоможе освітянський банк, який надаватиме молодим людям кредити на здобуття освіти. В роботі детально розроблені основні засади заснування та механізм функціонування такого банку.

11. В роботі обґрунтовано шляхи вирішення проблеми ресурсів для діяльності спеціалізованих банків. При цьому рекомендується використати наш вітчизняний і зарубіжний досвід. Такими ресурсами можуть бути кошти Державного бюджету, Ощадного банку України, Пенсійного фонду України, інших державних структур, а також вилучені на засадах примусової позики у суб’єктів господарювання кошти резервних фондів і частина їх амортизаційних відрахувань.

Публікації автора:

а) у наукових фахових виданнях:

  1. Лазепка В.І. Чи потрібен Україні банк реконструкції та розвитку? // Банківська справа. – 1999. – № 2. – С. 37–39 (0,3 д. а.).

  2. Лазепка В.І. Інвестиційні банки // Банківська справа. – 2000. – № 6. – С. 17–19 (0,32 д. а.).

  3. Лазепка В.І. До проблеми формування іпотечних банків // Економіка України. – 2000. – № 8. – С. 67–73. – (0,78 д. а.).

  4. Лазепка В.І. Резервні фонди підприємств як джерело інвестицій // Фінанси України. – 2001. – № 6. – С. 79–81. – (0,18 д. а.).

5. Лазепка В.І. До питання створення освітянського банку // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 81. – Дніпропетровськ: ДНУ. 2001. – С. 69-74 (0,2 д.а.).

6. Лазепка В.І. Фінансово-кредитні аспекти перетворення дачних селищ у населені пункти // Фінанси, облік і аудит: Збірник наукових праць. – Вип. 2 / Відп. ред. А.М. Мороз. – К.: КНЕУ, 2003. – С. 78–85. – (0,43 д. а.).

б) в інших виданнях:

1. Лазепка І.М., Лазепка В.І. Кредитування студентської молоді в умовах ринкової економіки // Вісник Національної гірничої академії: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. “Проблеми та перспективи розвитку економіки України в умовах ринкової трансформації”, м. Дніпропетровськ, 21–22.05.1999 р. Т.3. – Дніпропетровськ: 1999. – С. 113–115 ( 0,25 д.а.; особисто автору належить 0,15 д.а., запропоновано порядок заснування та функціонування освітянського банку).

2. Лазепка В.И. К развитию специализированных коммерческих банков // Экономические аспекты устойчивого развития. Материалы конференции: Экономика, компьютеры, образование. – Симферополь, 2000.– С. 30.– (0,1 д. а.).

3. Енциклопедія банківської справи України / Ред. кол.: В.С. Стельмах (голова) та ін. – К.: Молодь, Ін Юре, 2001. – 680 с. (Особисто автору належать статті: “Акціонерний банк”, с. 24–25, “Земельний банк”, с. 248–249, “Інвестиційний банк”, с. 261, “Інноваційний банк”, с. 266, “Іпотека”, с. 271–272, “Іпотечний банк”, с. 272, “Іпотечний кредит”, с. 272–273, “Кооперативний банк”, с. 300–301(1,37 д.а.)).

4. Лазепка В.І. Підвищення ролі кредитних спілок у розвитку економіки // Роль грошових заощаджень населення в розбудові економіки України: Матеріали наук.-практ. конф. 19 лют. 2002 р. / Наук. ред. А.М. Мороз. – К.: КНЕУ, 2002. – С. 46–51 (0,28 д.а.).

5. Аналіз банківської діяльності: Підручник / А.М. Герасимович, М.Д. Алек-сеєнко, І.М. Парасій-Вергуненко та ін.; За ред. А.М. Герасимовича. – К.: КНЕУ, 2003. – 599 с. (Особисто автору належить тема 12.2, с. 444–449, (0,3 д.а.).