Результати дисертаційного дослідження підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а суть головних досягнень полягає в наступному: Дослідження стану розробленості проблематики ринку праці як соціальної системи та об’єкта державного управління у літературних джерелах зарубіжних і вітчизняних науковців дозволяють зробити висновок про те, що в сучасній науковій думці не існує усталеного підходу до визначення сутності ринку праці. Тлумачення поняття “ринку праці” значною мірою обумовлене змістом категорій, які його формують: ринок та праця.
Характеристика ринку класично здійснюється вченими через територіальну компоненту, економічні закономірності, механізми, які забезпечують поєднання його учасників тощо. Але найбільш повно сутність ринку розкривається через вузьке й широке його розумiння. У вузькому значенні ринок - це форма здійснення обмiну, а в широкому - це система вiдносин господарювання, здатна вирiшувати важливi завдання в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Специфіка ринку праці полягає у феномені товару, який на ньому функціонує. Праця - поняття багатопланове, складне. За своїм змістом та значенням вона виступає фізіологічною, психологічною, соціальною категорією. Природа праці та її роль у розвитку суспільства залишаються незмінними за всіх історичних формацій. Зміни відбуваються безпосередньо в самій системі суспільних відносин, управління працею, використання праці, що об’єктивно обумовлює високі вимоги до механізмів державного управління сферою праці. Як показує світовий досвід, держава як суб’єкт соціально-економічних відносин у сфері ринку праці може регулювати процеси відтворення й використання праці, віддаючи перевагу окремим формам соціально-трудових відносин: патерналізму, партнерству, конкуренції, солідарності, субсидіарності, дискримінації чи конфлікту. Це стосується всього комплексу економічних, політичних, соціальних, правових, моральних, психологічних та інших аспектів державної організації трудової діяльності людини й суспільства. Перспективні цілі формування ринку праці в Україні визначаються завданнями розбудови в країні соціально орієнтованої ринкової системи соціально-трудових відносин. 2. Для розбудови ринку праці за принципами соціально орієнтованої ринкової економіки важливим є завдання соціально-психологічного наближення політики до об’єктивних тенденцій, закономірностей, форм соціально-трудової життєдіяльності, надання їй властивостей обумовленості та обґрунтованості, і таким чином - забезпечення раціональності її впливу на соціально-трудову поведінку та діяльність людей. Тому потенційним ресурсом державної політики ринку праці, органічно необхідним елементом розбудови ринкових соціально-трудових відносин повинно стати соціально-психологічне їх забезпечення. Базовою проблемою дослідження і джерелом соціальної психології в трудовій сфері виступає проблема людської діяльності. В роботі досліджено такі характеристики діяльності, як предметність і суб’єктивність. Виявлено, що у своїй взаємодії та взаємній залежності суб’єктивні та об’єктивні компоненти становлять основу динамічної соціально-психологічної структури трудової діяльності як процесу взаємодії людини з соціально-трудовим середовищем, характер якого обумовлений множиною психологічних явищ. 3. Теоретичне дослідження характеру психологічних явищ у системі соціально-трудових відносин здійснено на основі поділу їх на дві великі групи: особистісно-психологічні та соціально-психологічні явища. Для подальшого емпіричного дослідження соціально-психологічних явищ у системі ринку праці визначено відповідні фактори, які виступають показниками соціально-психологічних явищ: державна політика у сфері ринку праці та реальна соціально-психологічна ситуація у сфері ринку праці (особливості соціально-трудової поведінки; професійні наміри; рівень ринкової свідомості суб’єктів соціально-трудових відносин). 4. Розроблено методики дослідження соціально-психологічного стану та тенденцій розвитку ринку праці, соціально-психологічних передумов підприємницької діяльності та суспільної ринкової свідомості суб’єктів соціально-трудових відносин. Досліджено соціально-психологічні явища, пов’язані з ситуацією безробіття серед населення на сучасному етапі реформування економіки. У ході соціально-психологічного аналізу сучасного стану ринку праці зроблено висновки про те, що: а) відбиваючи рівень соціально-економічного розвитку країни, зайнятість розкриває один із найважливіших аспектів соціального розвитку людини, який пов’язаний із задоволенням її потреби у сфері праці та у зв’язку із працею; б) індивідуальний характер економічної (трудової) поведінки незайнятих громадян перебуває під певним впливом їх соціально-демографічних характеристик (стать, вік), освіти, кваліфікації, досвіду роботи, соціального статусу, соціальної активності особистості. Приналежність людини до певної статевої групи впливає на характерні риси її особистості. Стать значною мірою визначає і трудову поведінку її носія. Існує залежність між характером соціально-трудової поведінки та віком людини, яка поглиблюється в умовах динамічних змін перехідного суспільства. Ситуація, що склалася стосовно освітнього рівня безробітних, відображає усталений характер дисбалансу професійної підготовки та реальних кадрових потреб ринку праці. Значний вплив на ситуацію особистої зайнятості справляє рівень кваліфікації працівника як розумової, так і фізичної праці; в) спостерігаються певні позитивні зрушення у практичних запитах безробітних щодо послуг центрів зайнятості, відбувається посилення пізнавальної активності серед незайнятих громадян щодо знань, необхідних для визначення орієнтирів та шляхів вирішення власної проблеми зайнятості. 5. У роботі значну увагу приділено вивченню соціально-психологічних передумов підприємницької поведінки, яка виступає рушійною силою функціонування і розвитку ринку праці, суспільно-економічного прогресу в цілому. Результати дослідження соціально-психологічних передумов підприємницької діяльності висвітлили позитивні особливості осіб, зорієнтованих на започаткування власної справи. Розкрито фактори, які сприяють розвитку підприємництва: суб’єктивні фактори у психології людей, які визначають їх схильність і здатність до підприємництва, та об’єктивні можливості в суспільстві для розгортання підприємницької ініціативи. Виявлено, що обидві групи умов перебувають у певній залежності. Що стосується об’єктивних факторів, то вирішальну роль у розвитку підприємництва покликана відігравати, по-перше, політика держави у ставленні до власного підприємництва і, по-друге, культура, система цінностей суспільства, яка морально підтримує чи заперечує дух індивідуальної ініціативи, прагнення незалежності, здатність досягати успіху за рахунок власної ініціативи, особистих якостей. 6. Соціальні відносини тісно пов’язані із соціальними цінностями та проявляються через них. Основу цінностей складає усвідомлене ставлення до явищ та об’єктів ринкової дійсності, до того ж ставлення не окремої людини, а соціальних груп, суспільства в цілому. Утвердження цінностей ринкового суспільства - необхідна умова формування та становлення ринкових соціально-трудових відносин. Для суб’єктів, які їх поділяють, вони слугують стандартами, критеріями, з допомогою яких порівнюються як особисті рішення та вчинки, так і дії інших. Оціночні реакції - незалежно від того, відображені вони в судженнях, відчуттях чи спонуках до дії, - визначають світогляд особистості, обумовлюють її поведінку. 7. На основі результатів теоретичних та емпіричних досліджень обґрунтовується вирішальна роль державного управління в удосконаленні системи соціально-трудових відносин на сучасному етапі реформування економіки. Зазначається, що ресурсний потенціал соціально-психологічного удосконалення державного управління ринком праці полягає насамперед у використанні напрацьованого світовою та вітчизняною управлінською наукою і практикою досвіду управління працею та ефективному його впровадженні в систему державного регулювання соціально-трудових відносин. Обґрунтовано перспективність напрямів соціально-психологічного удосконалення державної політики у сфері ринку праці на основі концепції розвитку людського потенціалу. 8. Визначено напрями соціально-психологічного удосконалення механізмів державного управління у сфері ринку праці, основний зміст яких полягає в ефективності виконання державою соціально-психологічних функцій по відношенню до суспільства, певних соціальних груп, кожної окремої людини. Різноманітність цих функцій узагальнюють напрями “адаптація”, “актуалізація”, “активізація”, які в сукупності утворюють завершений цілісний контур регулюючої системи щодо реформування ринку праці. Разом вони покликані забезпечити входження особистості у систему нових соціально-трудових відносин і пристосування до них, сприяти виробленню зразків мислення та поведінки, які б відображали систему цінностей і норм ринкового господарювання, сприяли накопиченню, закріпленню і розвитку умінь та навичок, необхідних для реалізації ефективних комунікацій у сфері ринку праці. Первинною умовою соціально-психологічної адаптації особистості до трудової діяльності в ринкових умовах є нормативно-правове забезпечення соціально-трудових відносин, що обумовлює актуальність удосконалення та впровадження дійових моделей правового механізму регулювання системи ринку праці. Основним інструментом державної політики, спрямованим на актуалізацію соціально-психологічної ініціативи особистості та соціально значущої трудової діяльності, є програмне забезпечення основних напрямків державно-управлінської діяльності у сфері ринку праці. У сприянні активізації соціально значущої трудової поведінки особистості пріоритетна роль має бути відведена заходам активної політики у сфері ринку праці та зайнятості. Результати виконаного дисертаційного дослідження дають змогу надати рекомендації щодо соціально-психологічного вдосконалення механізму державного управління розвитком ринку праці, які передбачають необхідність:- прискорення процедури прийняття та впровадження в дію нового Трудового кодексу України й Закону України “Про соціальне партнерство”; підвищення рівня гарантій у сфері оплати праці; вирішення проблем соціального захисту та зайнятості нормативно забезпеченими організаційними заходами представників тих верств населення, які не здатні на рівних конкурувати на ринку праці (інваліди, молодь, жінки, що народжують та виховують дітей, особи передпенсійного віку, представники різних рівнів освіти та окремих професій, що не користуються попитом на ринку праці, та інших уразливих у зв’язку з безробіттям верств населення); - удосконалення на основі принципів комплексності, системності, наукової обґрунтованості, належного ресурсного забезпечення, специфічності (спрямованість програми на соціальні групи, які потребують особливої уваги) цільових програм з реформування ринку праці та зайнятості; - ширшого використання заходів активної політики держави у сфері ринку праці та зайнятості: всебічний розвиток та удосконалення професійної орієнтації, професійної підготовки та перепідготовки населення, організація гнучких форм зайнятості, квотування робочих місць, сприяння самозайнятості та підприємництву, організації громадських робіт, сприяння тимчасовій зайнятості, допомоги людям, що мають особливі об’єктивні труднощі з працевлаштуванням тощо. |
