Згідно з поставленою метою дослідження та визначеними задачами у дисертації вдосконалено теоретико-методологічні та практичні засади подальшого розвитку ринку освітніх послуг в умовах трансформаційного періоду, розроблено методичні підходи до прогнозування чисельності студентів вищих навчальних закладів з урахуванням соціально-економічних параметрів розвитку освітньої галузі та основних положень Болонського процесу, визначено соціально-економічні наслідки переходу до ринкових відносин у вищій освіті. На основі результатів дослідження отримано такі висновки: 1. Актуальність дослідження пріоритетних шляхів подальшого розвитку системи вищої освіти обумовлюється, з одного боку, необхідністю врахування її відкритого характеру, тенденцій глобалізації освітнього простору, мобільності, відповідності Європейському ринку праці, посилення конкурентоспроможності пастональної та європейської системи вищої освіти, розширення доступу громадян до навчання якості підготовки фахівців та вибору стратегії подальшого розвитку на основі принципів Болонської декларації, а з іншого – визначенням того, що результатом функціонування освіти як фактора, що формує людський капітал, є поступове підвищення ефективності національного господдарства в цілому. В межах напрямків розбудови системи вищої освіти розроблено “дерево цілей”, яке дозволило виокремити рівні декомпозиції, які спрямовані на досягнення принципово нового рівня якості підготовки фахівців. 2. Передбачено необхідні умови для розвитку ринку в системі освіти:
по-перше, децентралізація управління освітою шляхом розмежування компетенцій, повноважень і відповідальності між його різними рівнями; по-друге, сприяння побудові конкурентного середовища в системі освіти; по-третє, здійснення фіксації при укладанні договорів обов’язків щодо якості освітніх послуг, а не тільки до їх об'ємних характеристик. Подальший розвиток автономії освітніх установ як базисного принципу управління сучасною освітньою системою дозволить освітнім установам самостійно вирішувати ключові питання управління освітнім процесом. Усе це буде сприяти розвитку конкурентного середовища в сфері освіти, створенню ефективного ринку освітніх послуг, підвищенню ефективності функціонування вищої освіти і ринкового господарства в цілому. Принцип розвитку конкурентного освітнього середовища, створення насиченого ринку освітніх послуг є найважливішим принципом управління сучасною освітою. 3. Запропоновано ввести в науковий обіг наступне визначення освітньої послуги як процесу формування різноманітних здібностей людини до праці, тобто інвестування в людський капітал, що набирає форми комплексного блага. Економічна сутність сфери освіти обумовлена приналежністю її до суспільних благ у різних формах і ключової ролі освіти у формуванні людського капіталу. Освітня послуга існує в межах освітнього процесу, де виконує свою пряму функцію – формування людського капіталу, яка розкривається через усе різноманіття соціальних ролей людини (споживач, виробник, власник, платник податків, кредитор, страхувальник, позичальник). Людина, на відміну від неживих і безініціативних засобів виробництва, є єдиним активним агентом виробництва, що може цілеспрямовано об’єднати усі виробничі фактори. Специфіка освітньої послуги, а саме її участь у формуванні людського капіталу, ставить задачу стимулювання розвитку сфери освіти в розряд основних задач держави. 4. Визначено, що ринок робочої сили, так само як і ринок освітніх послуг, підкоряючись в цілому законам попиту та пропозиції, має ряд відмінностей від інших товарних ринків, які обумовлені факторами не тільки макро- і мікроекономіки, але й соціальними і соціально-психологічними. Загальне у формуванні і розвитку ринків робочої сили й освітніх послуг обумовлено: дією демографічних факторів (рівень народжуваності, темпи зростання чисельності працездатного населення); ступенем економічної активності різних демографічних і етнічних груп працездатного населення; процесами міграції населення; станом економічної кон'юнктури, фазами економічного циклу; науково-технічним прогресом. 5. Сегментація ринку освітніх послуг зумовила визначення двох взаємодіючих секторів: державного і приватного. Переважаючим визнано державний сектор у силу обмежених можливостей комерціалізації і прибутковості сфери освіти. Участь держави на ринку освіти обумовлює проблеми, пов'язані з виявленням реальних виробників і споживачів освітніх послуг, визначенням структури ринку, пошуком джерел фінансування освіти тощо. В той же час перехід до ринкової системи господарювання в Україні обумовив комерціалізацію різних сфер господарювання, у тому числі і сфери освіти, що виражається в збільшенні частки платних освітніх послуг і появі приватних навчальних закладів. 6. Обґрунтовано фактори модернізації ринку освітніх послуг, які дозволили виділити специфічні нецінові детермінанти: 1) рівень інформатизації; 2) рівень комерціалізації сфери освіти; 3) ступінь державного впливу; 4) інтенсивність нагромадження людського капіталу. Слід зазначити, що, у силу домінування державного сектора на ринку освітніх послуг, його особливості більшою мірою обумовлені соціально-економічними, а не сервісними відносинами, тому нецінові детермінанти в однаковій мірі впливають як на попит, так і на пропозицію освітніх послуг, тобто є детермінантами двосторонньої дії. 7. Розбудова системи освіти і науки полягає в створенні національної системи освіти на нових законодавчих і методологічних засадах, досягненні принципово нового рівня якості підготовки фахівців, збереженні досягнень минулого та одночасне приведення системи у відповідність з сучасними економічними можливостями і потребами держави, з необхідністю зміцнення й розвитку демократії. 8. Нами виділено економічні аспекти розвитку вищої освіти в Україні: розширення доступності вищої освіти (визначається здібностями і бажанням тих, хто хоче її отримати, і можливостями її отримання, зокрема фінансовими); підвищення якості підготовки спеціалістів; встановлення оптимального співвідношення між бюджетними й платними місцями у вищих навчальних закладах; необхідність здійснення реального планування та прогнозування підготовки фахівців залежно від фактичних потреб суспільства у різних сферах національного господарства, а відповідно й обсягу фінансування такої підготовки; збільшення фінансування сфери освіти з метою удосконалення науково-методичного за безпечення освітнього процесу, створення умов для проведення фундаментальних і прикладних досліджень у ВНЗ. 9. Аналіз закономірностей розвитку системи освіти засвідчив, що вона на сучасному етапі переживає період інтенсивного розвитку. Це обумовлено демонополізацією з боку держави, що забезпечується пріоритетною увагою держави до освіти, а також досягненнями вітчизняної школи в галузі виховання і навчання; розвиток системи освіти йде шляхом посилення ринкових механізмів регулювання ринку освітніх послуг, при цьому пріоритетне значення в галузі регулювання залишається за державою; основними функціями державного регулювання в галузі освіти є забезпечення погодженої комунікативності між ринком освітніх послуг і ринком робочої сили, а також наступність освітніх програм і послуг у межах єдиного інформаційного освітнього простору. Аналіз показав, що найбільш інтенсивно на сучасному етапі розвиваються інформаційні технології. 10. Автором здійснено прогноз кількості студентів ВНЗ I-IV рівнів акредитації на період до 2015 року з урахуванням факторів, що найбільш суттєво впливають на досліджуваний показник. Дослідження показало, що на кількість студентів ВНЗ перш за все впливає наявна кількість ВНЗ та чисельність випускників ЗНЗ. При цьому зміни чисельності випускників ЗНЗ впливають на чисельність студентів як прямо, так і опосередковано, через зміну кількості ВНЗ, яка сама по собі, як виявилося, в більшій мірі визначає динаміку чисельності студентів ВНЗ. Прогноз показав, що в динаміці чисельність студентів ВНЗ має тенденцію до зростання і в 2015 році становитиме 2853,8 тис. осіб. Виконаний прогноз дає інформацію для обґрунтування рішень і вибору методів планування. Він вказує на можливість того чи іншого шляху розвитку сфери освіти в майбутньому. |
