Анотація до роботи:

Бурлука О.В. Самоосвіта особистості як соціокультурне явище. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 17.00.01 – теорія та історія культури. – Харківська державна академія культури. – Харків, 2005.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню явища самоосвіти особистості, що впливає на становлення і розвиток загальної культури особистості та суспільства в цілому. У роботі окреслено ступінь наукової розробки та методологічні засади дослідження самоосвіти особистості. Розкрито інформаційно-забезпечувальну природу явища самоосвіти і її сутність як технологію опрацювання різноманітних текстів (письмового, природного, соціокультурного). Обгрунтовано зміст і функції самоосвіти особистості. Філософсько-культурологічний аналіз самоосвіти особистості дозволив з’ясувати процес виникнення самоосвіти як соціокультурного явища та його історичний розвиток. Досліджено становлення і розвиток основних технологій, стратегій, моделей самоосвіти особистості і їх трансформацію в процесі соціокультурної динаміки світової та вітчизняної культури.

У висновках зазначена соціокультурна і наукова значимість дослідження самоосвіти, формулюються основні теоретичні узагальнення дослідження. Результатом даної дисертації стало розкриття природи, сутності, змісту і функцій самоосвіти особистості, виявлення соціокультурної обумовленості її технологій, стратегій і моделей. Основні результати дослідження узагальнено у таких положеннях:

1. Самоосвіта особистості – це інформаційно-забезпечувальна діяльність, яка здійснюється шляхом придбання (засвоєння), накопичення, упорядкування, систематизації і відновлення знань з метою задоволення пізнавальних потреб особистості для здійснення різноманітних видів діяльності. Самоосвіта особистості детермінована соціально-економічними чинниками, характером і змістом праці, творчим і інтелектуальним потенціалом особистості. Спонукальними силами самоосвіти виступають професійно-трудові, матеріальні, соціально-статусні і духовні інтереси особистості.

2. Знання людина одержує не тільки за допомогою письмового тексту, але і тексту як одного із джерел одержання інформації, знань яким є природне і соціокультурне середовище, фрагменти навколишнього світу, сама людина в її біологічному, соціальному і духовному вимірах. Тому сутність самоосвіти розуміється як технологія роботи з різноманітного роду текстами і виявляється в прийомах, методиках, засобах одержання, опрацювання, систематизації, відновлення і використання інформації, знань, вона пов'язана з процедурами самопізнання, самоаналізу, самооцінки, саморегуляції і самореалізації.

3. Самоосвіта є цілісним комплексом процесів і засобів формування особистості, задоволення її всебічних пізнавальних і духовних потреб, розкриття і розвитку її задатків і можливостей. Вона є специфічним інформаційно-забезпечувальним видом діяльності, технологією роботи з різноманітного роду текстами, системою відновлення, розширення і поглиблення раніше отриманих знань, засобом вторинної соціалізації, індивідуалізації, саморозвитку, самовдосконалення, самореалізації і самоконструювання особистості. У відповідності до соціального статусу і соціальних ролей особистості самоосвіта поділяється на професійну, політичну, правову, економічну, релігійну, художньо-естетичну, етичну, загальнокультурну та інші.

4. Роль самоосвіти в житті особистості і суспільства визначається властивими їй соціальними функціями (загальноосвітньої і професійної підготовки, загальнокультурного розвитку, оптимальної організації вільного часу, адаптивну, компенсаторну, амортизаційну, терапевтичну і функцію навчання принципам і навичкам самоосвітньої діяльності), що реалізуються в їх єдності і дозволяють оптимально вирішувати перспективні, довгострокові, короткострокові, ситуаційні й одиничні суспільно й індивідуально значимі завдання.

5. Аналіз самоосвіти особистості в контексті конкретно-історичних типів культур показав, що на різних етапах суспільного розвитку формувалися і домінували різноманітні технології, стратегії і моделі самоосвіти особистості. Становлення технологій відбувається ще в культурі доцивілізаційного періоду. У цей період зародились комунікативна технологія як аспект міжособистісних відносин і технологія самоосвітнього читання як читання тексту природної реальності. В культурі доіндустріального та індустріального періоду ці технології набувають розвитку завдяки зародженню писемності і, надалі, книгодрукуванню. В культурі інформаційного суспільства розвиток і трансформація технологій самоосвіти особистості відбувається завдяки комп’ютерним технологіям і телекомунікаціям. Розвиток культури спричинив становлення та розвиток стратегій самоосвіти. У доцивілізаційний період з’явилась колективоцентрична стратегія, в культурі доіндустріальної цивілізації – релігійна, культуроцентрична і антропоцентрична, в культурі індустріальної – техноцентрична, екоцентрична, соціоцентрична, в культурі постіндустріальної – індивідоцентрична. Розвиток стратегій вплинув на диференціацію моделей самоосвіти особистості за духовними, класовими, статусними, соціально-економічними, професійними, кваліфікаційними і іншими соціокультурними характеристиками. Автор доводить, що самоосвіта особистості пройшла шлях від одиничних проявів до масових, від однобокості до багатобічності.

6. У роботі подано концепцію самоосвіти особистості, визначені основні завдання та напрями реалізації цієї проблеми в Україні, що сприятиме подальшому розвитку вітчизняного освітянського простору та вирішенню низки соціальних проблем.

Публікації автора:

1. Лозовой В.А., Бурлука Е.В. Самообразование личности как необходимость и ценность /Бурлука Е.В., Лозовой В.А. //Вчені зап. Харк. гуманітарн. ін-ту “Нар.укр.акад.”. – Харків: “Око”, 2001. – т. 7. – С. 61 – 66.

2. Бурлука Е.В. Самообразование как средство социализации и самореализации личности // Наук. вісник. Серія ”Філософія” /Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. – Харків: “ОВС”, 2001. – Вып. 9. – С. 93 – 98.

3. Бурлука О.В. Самоосвіта в докласовому суспільстві як засіб соціокультурної інтеграції // Наук. вісник. Серія ”Філософія” /Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. – Харків: “ОВС”, 2002. – Вып. 10. – С. 74 – 79.

4. Бурлука О.В. Самоосвіта як соціокультурне явище в постіндустріальному суспільстві // Наук. вісник. Серія ”Філософія” / Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. – Харків: “ОВС”, 2002. – Вып. 13. – С. 119 – 126.

5. Лозовой В.А., Бурлука Е.В. Самообразование как социальная проблема //Структура освіти в регіоні: проблеми оптимізації (матеріали міжнародної науково-практичної конференції 12 – 14 грудня 1996 р.). – Харків: “Авеста“. – 1996. – С. 48 – 50.

6. Бурлука Е.В. Самообразование в развитии духовного потенциала личности /Материалы международной науч.-практич. конф. "III тысячелетие: гармония человека, общества и природы" (г. Чугуев 20 – 21 декабря 1996 г.). – Харьков: ЗАО “Харьковская типография № 16” – 1996. – С. 96 – 97.

7. Бурлука Е.В. Самообразование как важнейший фактор развития культуры личности //Культура у філософії ХХ століття: Матеріали ІV Харківських міжнародних Сковородинівських читань. – Харків: Ун-т внутр. справ. – 1997. – С. 286 – 288.

8. Бурлука Е.В. Самообразование – социокультурная проблема современности //Інженерна освіта на межі століть: традиції, проблеми, перспективи (до 115 річниці Харківського державного політехнічного університету): Праці міжнародної науково-методичної конференції 28 – 30 березня 2000 р. – Харків: ХДПУ, 2000. – С. 67 – 69.

9. Бурлука Е.В. Самообразование как форма непрерывного образования //Університетська освіта України ХХІ століття: проблеми, перспективи, тенденції розвитку: матеріали міжнародної науково-практичної конференції 15 – 16 грудня 2000 р. – Харків, 2000. – С. 146 – 147.

10. Бурлука О.В. Самоосвіта у процесах соціалізації та індивідуалізації //Економічне, політико-правове і духовне життя в Україні та розвиток особистості: Матеріали наук. конф. за підсумками виконання комплексної цільвої програми (м. Харків, 12 – 13 квітня 2001 року). – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2003. – С. 129 – 133.

11. Бурлука О.В. Самоосвіта особистості в інформаційному суспільстві //Основи духовного життя українського суспільства та розвиток особистості: матеріали наук. конф. за підсумками виконання комплексної цільової програми (м. Харків, 11 – 12 жовтня 2004 р.). – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2004. – С. 105 – 108.