Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Економічні науки / Економіка сільського господарства і апк


Канінський Петро Казимирович. Розвиток спеціалізації сільськогосподарських підприємств лісостепової зони України в умовах аграрних трансформацій : дис... д-ра екон. наук: 08.07.02 / Національний науковий центр "Інститут аграрної економіки" УААН. - К., 2006.



Анотація до роботи:

Канінський П.К. Розвиток спеціалізації сільськогосподарських підприємств лісостепової зони України в умовах аграрних трансформацій. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.07.02 – економіка сільського господарства і АПК. – Національний науковий центр “Інститут аграрної економіки” УААН, Київ, 2006.

В дисертації досліджено теоретичні основи спеціалізації аграрного виробництва, її сутність, еволюцію і етапи розвитку, принципи й форми функціонування, показники визначення та особливості прояву в умовах ринкової економіки. Зроблена оцінка досвіду комплексного вирішення проблеми поглиблення спеціалізації виробництва на базі міжгосподарської кооперації. Визначено напрями спеціалізації сільськогосподарських підприємств у пореформений період та прогнозні параметри розвитку господарств, спеціалізованих на виробництві молока з комплексами індустріального типу. Обгрунтовано пропозиції щодо організації фермерських господарств тваринницького напряму спеціалізації, параметри їх розвитку, напрями спеціалізації, кооперування та інтеграції, у виробничій та і обслуговуючій сферах.

1. Спеціалізація сільськогосподарського виробництва та аграрний ринок – це взаємопов’язані й взаємозалежні у суспільному виробництві процеси, які виникли ще в давнину в результаті поділу праці. Ринок стимулює попит і пропозицію не взагалі, а щодо конкретної продукції та послуг. Спеціалізація також визначає виробництво й реалізацію продукції за окремими її видами. Отже, основні важелі й методи регулювання як спеціалізації, так і ринкових відносин, збігаються. Роль та значення спеціалізації у підвищенні ефективності виробництва в умовах аграрних трансформацій значно зростає як на рівні зони, регіону, адміністративного району, так і підприємства, що вимагає подальшого вдосконалення розвитку цього процесу у відповідності з дією економічних законів та на основі максимального використання природно-біологічних умов й ресурсного потенціалу.

2. Наявність багатоканальної системи збуту продукції, перехід до ринкових цін, що формуються співвідношенням попиту й пропозицій, їх нестабільність та систематичні упродовж року коливання призводять до штучного завищення або заниження частки окремих виробів у структурі товарної продукції, що унеможливлює здатність останньої слугувати показником визначення рівня спеціалізації за цінами реалізації. В умовах переходу до ринкових відносин для цього запропоновано використовувати структуру товарної продукції у порівнянних цінах.

3. Аграрний сектор економіки України нині характеризується згортанням спеціалізації і концентрації виробництва, внаслідок чого потенційні можливості поглиблення цих процесів для прискорення темпів розвитку сільського господарства й підвищення його ефективності фактично не використовуються. Проте саме вони разом з технологічними, організаційно-економічними, соціальними, екологічними й іншими чинниками мають забезпечити високу конкурентоспроможність продукції та належне їй місце на ринках продовольства.

4. У процесі реформування аграрної сфери не визначено пріоритетні напрями щодо збереження всього напрацьованого в минулому та адаптації його до умов ринкової економіки, що призвело до значних втрат і руйнації створеного раніше економічного потенціалу. Водночас, там, де при проведенні цієї роботи були збережені виробнича й соціальна інфраструктури, технології виробництва та кадровий потенціал, впроваджені ринкові методи господарювання, новостворені формування успішно розвиваються, забезпечується їх економічне зростання.

5. При реструктуризації колективних сільськогосподарських підприємств у організаційно-правові структури різних форм власності й господарювання з наступним об’єднанням їх в асоціації, консорціуми і концерни на основі кооперації земельних та майнових паїв наявні напрями спеціалізації в них зберігаються, а при виокремленні подрібнених аграрних формувань у самостійні суб’єкти господарювання з поділом між ними землі та майна відбувається процес деспеціалізації виробництва.

6. В умовах багатоукладної економіки в аграрній сфері може успішно функціонувати як великомасштабне, так і дрібнотоварне виробництво. Нині в країні переважає останнє, оскільки більше половини валової продукції сільського господарства виробляється в особистих селянських та фермерських господарствах. Однак, не зменшуючи їх ролі, продовольчу безпеку держави все ж таки вирішуватимуть високотоварні спеціалізовані підприємства усіх форм власності й господарювання з раціональною структурою виробництва та високим рівнем конкурентоспроможності продукції.

7. Дрібнотоварні підприємства повинні спеціалізуватися, об’єднуватися, кооперуватися й інтегруватися як по горизонталі, так і по вертикалі. При цьому кооперативний рух має розвиватися, насамперед, через створення обслуговуючих і виробничих кооперативів, формування яких вимагає розробки науково обґрунтованої системи взаємовідносин учасників кооперації, у тому числі менеджменту, маркетингу, механізму розподілу прибутків. У перспективі пріоритетними напрямами кооперування сільськогосподарських товаровиробників будуть: раціоналізація організації виробництва, зберігання і збуту продукції; будівництво ліній та цехів малої потужності з її переробки; матеріально-технічне постачання і технологічне обслуговування; створення кооперативних формувань вищого порядку – асоціацій, холдингів, концернів, консорціумів та інших великих оптових постачальників продовольства й оптових споживачів промислової продукції, що виробляється для потреб села, які функціонуватимуть на внутрішньому, і зовнішньому ринках.

8. При визначенні напряму спеціалізації фермерських господарств необхідно враховувати не лише місцеві природно-економічні умови і територіальне їх розміщення, а й традиції, що склалися тут, фахову підготовку та особисту зацікавленість членів сім’ї у розвитку тієї чи іншої галузі, трудомісткість і обсяги виробництва продукції, забезпеченість ресурсами та сімейну зайнятість у господарстві, можливість зберігання й постачання продукції на ринки збуту. Для успішної роботи цієї категорії підприємств необхідна державна підтримка через виділення пільгових кредитів під заставу землі і майна, реалізацію проектів розвитку фермерства за участю іноземних інвесторів та програм технічної допомоги. Потрібно розробити наукові системи ведення сільського господарства для окремих природно-економічних зон з обгрунтуванням інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур на малих площах і утримання невеликих груп тварин, застосування малогабаритної техніки; практикувати забезпечення фермерів матеріально-технічними ресурсами на лізинговій основі; встановити мінімально фіксовані ціни на вироблену ними продукцію; підвищувати рівень наукового, кадрового й інформаційно-консультаційного їх обслуговування.

9. Напрями спеціалізації сільськогосподарських підприємств досліджуваної зони визначатимуться ефективністю використання землі, виробничого потенціалу, трудових ресурсів і одержаним на цій основі обсягом прибутку, але істотних змін повинні зазнати внутрізональна, внутрірайонна, міжгосподарська й господарська спеціалізації через створення вузькоспеціалізованих районів та ареалів високотоварного виробництва продовольчого зерна, цукрових буряків, плодово-ягідної продукції, яловичини, свинини та молока. При цьому скотарство доцільно поєднувати з цукробуряковим, а свинарство й птахівництво – із зерновим виробництвом. Важливо, щоб поглиблення спеціалізації і кооперування забезпечувало раціональне природокористування та охорону навколишнього середовища.

Враховуючи, що Поділля належить до найменш забруднених районів, доцільно поглиблювати його спеціалізацію на виробництві екологічно чистої продукції. В зазначеному регіоні слід звести до мінімуму застосування мінеральних добрив і пестицидів. Підвищення родючості ґрунтів тут можна досягти на основі збільшення використання органічних, бактеріальних й грибкових добрив, розширення площ зернобобових культур та багаторічних трав.

10. В пореформений період доцільно розвивати господарства, спеціалізовані на виробництві молока з поголів’ям 800-1200 корів, м’яса великої рогатої худоби з концентрацією тварин на дорощуванні й відгодівлі 2,7-3 тис. голів і свинини 3-8 тис. голів та з питомою вагою у товарній продукції за порівнянними цінами молока відповідно 45-60 відсотків, яловичини – 55-70 і свинини – 50-60 відсотків. Щодо зернових культур, то найбільшого поширення мають набути сільськогосподарські підприємства, що забезпечують валовий збір їх в межах 5-10 тис. тонн і цукрових буряків – від 7 до 15 тис. тонн. При цьому частка зерна у загальній товарній масі повинна становити від 30 до 60, а цукросировини – від 45 до 60 відсотків.

11. На основі обґрунтування можливих обсягів виробництва сільськогосподарської продукції на найближчу та віддалену перспективи, розраховані на мінімальну та повну потребу населення у продуктах харчування, опрацьовано напрями спеціалізації сільськогосподарських підприємств лісостепової зони. Зокрема, відбувається зниження в структурі товарної продукції питомої ваги рослинницьких галузей й підвищення тваринницьких. При цьому в ній зменшуватиметься частка зернових культур, а молока та яловичини – зростатиме. Отже, можна прогнозувати, що у перспективі в міру нарощування поголів’я корів й молодняку великої рогатої худоби і підвищення їх продуктивності скотарство займе провідне місце в загальній товарній масі, а напрям їх спеціалізації трансформується з зерново-скотарсько-буряківничого у скотарсько-зерново-буряківничий.

12. Серед найважливіших факторів, що визначають подальший розвиток і поглиблення спеціалізації аграрного виробництва, є людський капітал. Саме тому першочерговим завданням має стати вирішення соціально-економічних проблем сільського розвитку, створення необхідних житлово-побутових і культурних умов життя трудівникам села, здійснення програми відродження сільських територій, підвищення професійного та кваліфікаційного рівнів трудового потенціалу аграрної сфери.

13. Поглиблення спеціалізації і концентрації сільськогосподарського виробництва потребує врахування стану та перспектив розвитку міжнародного поділу праці, спрямування зовнішньоекономічної діяльності нашої країни на входження її у світові та європейські аграрні організації, вивчення й запровадження досвіду країн Центральної і Східної Європи щодо проведення аграрної реформи з залученням іноземних інвесторів.

14. Необхідно відновити вивчення проблеми спеціалізації та концентрації сільськогосподарського виробництва в науково-дослідних установах і вищих навчальних закладах України й розробити відповідні рекомендації щодо широкого впровадження зазначених процесів у новостворених господарських структурах, орієнтуючи їх на вузькоспеціалізовану організацію виробництва.

15. Агропромислове виробництво неможливо вивести з кризового стану без чітко визначених напрямів та етапів його розвитку. Тому на державному рівні потрібно розробити і здійснити виконання Національної програми його відродження та пов’язаних з ним інших галузей народного господарства, яка має визначити цілісну систему заходів, спрямованих на стабілізацію аграрної сфери, відновлення досягнутих у 80-і роки обсягів виробництва і лише після цього – стратегічні завдання віддаленої перспективи.

Публікації автора:

Монографії, розділи в монографіях, підручники, посібники, брошури:

  1. Канінський П.К. Спеціалізація сільськогосподарських підприємств. – К.: ННЦ ІАЕ УААН, 2005. – 346 с.

  2. Канінський П.К. Розвиток спеціалізації та кооперації в тваринництві зони Лісостепу. – К.: ІАЕ УААН, 2003. – 432 с.

  3. Канінський П.К. Спеціалізація та кооперація тваринництва зони Лісостепу в умовах ринкової економіки. – К.: ІАЕ УААН, 2000. – 448 с.

  4. Азізов С.П., Канінський П.К. Організація сільськогосподарського виробництва. – К.: ННЦ ІАЕ УААН, 2004. – 260 с. (Автор: спеціалізація, концентрація і кооперація виробництва; організація фермерських господарств; обґрунтування розмірів сільськогосподарських підприємств – 7 ум. друк. арк.).

  5. Азізов С.П., Канінський П.К., Скупий В.М. Організація виробництва і аграрного бізнесу в сільськогосподарських підприємствах. – К.: ІАЕ УААН, 2001. – 820 с. (Автор: спеціалізація і поєднання галузей, міжгосподарська кооперація, організація фермерських господарств, концентрація виробництва і розміри господарств – 15 ум. друк. арк.).

  6. Канінський П.К., Ткаченко О.М., Квашук П.О. Ефективність міжгосподарської кооперації. – К.: Урожай, 1980. – 150 с. (Автор: розвиток спеціалізації і кооперації в скотарстві і птахівництві – 4 ум. друк. арк.).

  7. Белінський В.Ю., Канінський П.К. Формування агропромислового комплексу в умовах внутрішньорайонної спеціалізації. – К.: Урожай, 1983. – 53 с. (Автор: поглиблення спеціалізації і концентрації виробництва – 1,5 ум. друк. арк.).

Статті в наукових фахових виданнях:

  1. Канінський П.К. Спеціалізація сільськогосподарських підприємств зони Лісостепу // Агроінком. – 2005. – № 8. – С.27-31.

  2. Канінський П.К. Спеціалізація фермерських господарств зони Лісостепу // Економіка АПК. – 2005. – № 9. – С.29-34.

  3. Канінський П.К. Розвиток спеціалізації сільськогосподарського виробництва в Україні // Агроінком. – 2005. – № 9-10. – С.24-29.

  4. Канінський П.К. Розвиток фермерства в Україні // Вісник Сумського Національного аграрного університету. Серія: фінанси і кредит. Випуск 1. – 2005. – С.295-299.

  5. Канінський П.К. Підвищення ефективності виробництва в аграрних комплексах індустріального типу // Економіка промисловості України. – 2005. – № 3. – С. 31-34.

  6. Канінський П.К. Розвиток фермерства в країнах Євросоюзу, його фінансування й оподаткування // Облік і фінанси АПК. – 2005. – № 9-10. – С.168-171.

  7. Канінський П.К. Спеціалізація аграрного виробництва у США // Вісник Житомирського державного технологічного університету. Серія: економічні науки. №3 (33). – 2005. – С.81-86.

  8. Канінський П.К. Розвиток фермерства в країнах з ринковою економікою // Вісник аграрної науки Причорномор’я. Серія: економічні науки. № 3 (31). – 2005. – С.8-17.

  9. Канінський П.К. Спеціалізація тваринництва зони Полісся та її вдосконалення // Науковий вісник Національного аграрного університету. – К.: НАУ, 2004. – № 76. – С.95-98.

  10. Канінський П.К. Напрями спеціалізації в ринкових умовах // Наукові основи агропромислового виробництва зони Степу. – К.: Аграрна наука, 2004. – С.82-93.

  11. Канінський П.К. Зональна спеціалізація // Наукові основи агропромислового виробництва зони Лісостепу. – К.: Логос, 2004.
    – С.67-76.

  12. Канінський П.К. Спеціалізація реформованих сільськогоспо-дарських підприємств зони Полісся та її вдосконалення // Наукові основи агропромислового виробництва зони Полісся. – К.: Урожай, 2004. – С.41-48.

  13. Канінський П.К. Підсумки наукових досліджень по спеціалізації сільськогосподарського виробництва // Економіка і організація сільського господарства. – К.: Урожай, 1985. – №77.
    – С.17-19.

  14. Перегуда В.Л., Канинский П.К. Направления организации кормовой базы межхозяйственных животноводческих предприятий // Экономика и организация сельского хозяйства. – К.: Урожай, 1983.
    – №73. – С.63-66. (Автор: спеціалізація на виробництві кормів).

  15. Канинский П.К. Производство продукции скотоводства в специализированных хозяйствах Таращанского района Киевской области // Научные основы ведения сельского хозяйства зоны Лесостепи в системе АПК. – К.: Урожай, 1982. – С.371-373.

  16. Канинский П.К. Межхозяйственная кооперация при выращивании ремонтного молодняка в скотоводстве // Основные вопросы развития межхозяйственной кооперации и агропромышленной интеграции в УССР. – К.: Урожай, 1979. – С.119-124.

24. Канінський П.К. Вдосконалення взаєморозрахунків при кооперації по виробництву яловичини // Економіка і організація сільського господарства. – К.: Урожай, 1978. – №57. – С.66–70.

25. Ткаченко О.М., Канінський П.К. Ефективність реконструкції ферм // Міжнародний сільськогосподарський журнал. – 1979. – № 2.
– С.7-9. (Автор: поглиблення спеціалізації за рахунок реконструкції ферм).

26. Ткаченко О.М., Канінський П.К. Розвиток міжгосподарської кооперації // Економіка Радянської України. – 1978. – № 9. – С. 15-22. (Автор: спеціалізація на кооперативній основі).

27. Канинский П.К. Кормопроизводство в условиях углубления специализации // Корма. – 1978. – №4. – С.17-19.

28. Канинский П.К. На промышленную основу путем реконструкции // Молочное и мясное скотоводство. – 1978. – № 6.
– С.46-47.

29. Канінський П.К. Економічно вигідно // Тваринництво України. – 1978. – №2. – С.26-27.

30. Канинский П.К. Организационная структура скотоводческого объединения // Экономика сельского хозяйства. – 1977. – № 2. – С.61-66.

31. Канінський П.К. Вдосконалення економічних зв’язків господарств–учасників кооперації // Вісник сільськогосподарської науки. – 1977. – № 12. – С.37-39.

32. Квашук П.О., Канінський П.К. Проблеми поглиблення спеціалізації і концентрації сільськогосподарського виробництва // Економіка Радянської України. – 1977. – № 9. – С.73-77. (Автор: організаційно-господарська модель поглиблення спеціалізації).

33. Канинский П.К. Эффективность производства мяса на межхозяйственной основе // Животноводство. – 1977. – №4. – С.83-84.

34. Канінський П.К. Вдосконалювати спеціалізацію і концентрацію виробництва // Економіка Радянської України. – 1976. – № 6. – С.95-98.

35. Канинский П.К. Выращивание нетелей на межхозяйственной основе // Молочное и мясное скотоводство. – 1976. – № 9. – С.21-22.

Інші видання:

36. Канінський П.К. Спеціалізація тваринництва зони Лісостепу в пореформений період // Теорія і практика розвитку корпоративного сектору економіки України в контексті тисячоліття та світової глобалізації: матеріали Міжнародного економічного форуму у 2-х част. – К.: Видавничий дім “Корпорація”, 2004.– ч. 2. – 360с. – С.72-77.

37. Рекомендації по організації селянських (фермерських) господарств в Україні / П.Т. Саблук, В.Я. Месель-Веселяк, П.К. Канінський та ін. – К., 1993. – 225 с.

38. Рекомендации по организации крестьянских (фермерских) хозяйств по производству молока, свинины и продукции овцеводства / А.А. Омельяненко, П.К. Канинский и др. – Х., 1992. – 60 с.

39. Рекомендации по организации и эффективному функционированию предприятий по производству кормов на пойменных землях / П.К. Канинский, В.Л.Перегуда и др. – К.:Урожай, 1986. – 56 с.

40. Рекомендации по выделению кормопроизводства в хозяйствах УССР в самостоятельную специализированную отрасль / П.К. Канинский, И.П. Проскура и др. – К.: Урожай, 1982. – 36 с.

41. Канинский П.К., Перегуда В.Л. Организация выращивания нетелей в специализированном хозяйстве. – К.: УкрНИИНТИ, 1978. – 5 с. (Автор: організація виробничих процесів).

42. Канинский П.К. Производство утиного мяса на основе кооперации. – К.: УкрНИИНТИ, 1978. – 3 с.

43. Канінський П.К., Квашук П.О. У співдружності з ученими // Наука і суспільство. – 1978. – №2. – С.7-8. (Автор: міжгосподарська кооперація).

44. Канінський П.К. Закупівельна ціна відшкодовує витрати // Тваринництво України. – 1976. – №9. – С.22-23.

45. Канинский П.К., Перегуда В.Л. Откорм крупного рогатого скота в межхозяйственном комплексе. – К.: УкрНИИНТИ, 1976. – 3 с. (Автор: ефективність кооперованого виробництва та взаєморозрахунки при ньому).