532. Матвієнко Павло Володимирович. Розвиток грошово-кредитних відносин у трансформаційній економіці України: дис... канд. екон. наук: 08.04.01 / Київський національний економічний ун-т. - К., 2004. , табл.
Анотація до роботи:
Матвієнко П.В. Розвиток грошово-кредитних відносин у трансформаційній економіці України. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.04.01. – Фінанси, грошовий обіг і кредит. – Київський національний економічний університет. – Київ, 2004.
Дисертація присвячена дослідженню грошово-кредитних відносин у сучасній економіці України. Встановлено, що грошово-кредитні відносини охоплюють не тільки відносини між банками і позичальниками, а й всі інші, що опосередковуються кредитними грошами. Грошово-кредитні відносини поступово витісняють грошово-емісійні відносини, що базуються на емісійному покритті дефіциту держбюджету. Вдосконалення грошово-кредитних відносин є основою безінфляційного розвитку економіки і підвищення рівня її монетизації.
Пропонується розраховувати монетизацію за “довгими” і “короткими” грошима, що дасть можливість більш точно визначити ступінь розвитку грошово-кредитних відносин в країні.
Запропонований конкретний механізм розвитку грошово-кредитних відносин шляхом рейтингування інвестиційних проектів за групою показників на рівні банку; оцінки інвестиційної привабливості регіонів і галузей економіки; запровадження індивідуальних нормативів для банків, які активно кредитують економіку країни. В сфері удосконалення процентної політики пропонується система заходів для досягнення відповідності між процентними ставками за довгостроковими ресурсами і кредитами банків.
Удосконалення банківської системи як інституціональної основи розвитку грошово-кредитних відносин базується на оптимізації організаційної структури банків, нових підходах до оцінки діяльності банків і системі їх рейтингування за групою показників, розрахунках концентрації установ банків за регіонами України. Підкреслюється важливість підтримання високої ліквідності і платоспроможності банків для розвитку грошово-кредитних відносин в країні.
У дисертації наведено теоретичне узагальнення і здійснено нове вирішення наукового завдання щодо визначення місця і ролі в економіці трьох складових фінансово-банківської системи України: грошового обігу, банківського кредиту і структури банківської системи у їх взаємозв'язку. Проаналізовані і визначені основні закономірності та тенденції їх розвитку, окреслені напрямки вдосконалення та переорієнтації в інтересах реального сектору економіки. В результаті проведеного дослідження стало можливим сформулювати наступні висновки та пропозиції:
Грошово-кредитні відносини є найбільш адекватною формою економічних відносин у сучасних високорозвинутих ринкових економіках. Після повної демонетизації золота, коли гроші стали виключно кредитними, необхідність забезпечення їх стабільності та ефективного використання висуває до всіх економічних суб'єктів, включаючи державу і населення, такі самі вимоги щодо їх економічної поведінки, як і до суб'єктів суто кредитних відносин: підтримання платоспроможності та кредитоспроможності, забезпечення економічної самодостатності та самоокупності витрат, збалансованість грошових потоків. При дотриманні цих вимог всі грошові відносини стають грошово-кредитними незалежно від того, які конкретні відносини вони обслуговують: суто кредитні, торгові, бюджетні чи будь-які інші.
При визначенні сутності грошово-кредитних відносин слід розрізняти їх поверхневий, видимий, рівень і внутрішній, глибинний, рівень. На поверхневому рівні сутність грошово-кредитних відносин виступає як система відносин, що реалізується за допомогою кредитних грошей. На глибинному рівні – це система економічних відносин, що функціонує на засадах, які забезпечують достатню стабільність кредитних грошей. До таких засад відносяться: фінансова самодостатність – на рівні господарюючих суб'єктів, збалансованість грошових потоків – на рівні всіх економічних суб'єктів і економіки в цілому. При порушенні цих засад гроші з кредитних перетворюються на паперові, а система економічних відносин з грошово-кредитної – на грошово-емісійну (чи грошово-інфляційну). Грошово-кредитні відносини можна розглядати як найбільш високий якісний рівень розвитку ринкової економіки. Тому перехід від грошово-емісійних до грошово-кредитних відносин є обов'язковою передумовою неінфляційного розвитку економіки будь-якої країни.
Розвиток грошово-кредитних відносин в Україні все ще знаходиться на низькому рівні. Більшість економічних суб'єктів не дотримуються засад, адекватних стабільності кредитних грошей. Тому між фактичним станом реальної економіки і стабільністю грошово-кредитних відносин виникли істотні протиріччя, для розв'язання яких слід вдосконалювати систему економічних відносин, а не понижувати рівень регульованості грошово-кредитних відносин, як це пропонують деякі фахівці.
Перехід від грошово-емісійних до грошово-кредитних відносин в Україні повинен здійснюватись шляхом:
забезпечення самодостатнього функціонування бюджету і відмови від прямих державних запозичень у центрального банку;
створення законодавчих і регулятивних умов для спрямування грошових потоків на задоволення потреб розвитку реального сектору економіки через банківський кредит;
законодавчого забезпечення прав та захисту інтересів кредиторів, підвищення рівня гарантованості банківських вкладів, сприяння збільшенню капіталізації банків та їх надійності;
удосконалення системи рефінансування банків, сфокусованої на реалізацію проектів, які мають важливе економічне значення для розвитку країни.
Важливим індикатором стану грошово-кредитних відносин поряд з іншими макроекономічними показниками є показник монетизації економіки. Українська економіка досить оптимально монетизована за готівковою грошовою масою і недомонетизована за безготівковою грошовою масою. Важливою задачею монетарної політики в найближчий час повинно стати збільшення рівня монетизації ВВП, особливо за безготівковою грошовою масою, і розробка заходів щодо детінізації економіки країни. Основними інструментами в цій сфері можуть стати розширення безготівкових розрахунків населення за товари і послуги, активізація діяльності банків з надання послуг, які залучають кошти населення в банки.
Існують значні регіональні та галузеві диспропорції в розподілі і русі грошової маси. Найбільшу нестачу обігових коштів відчувають підприємства промисловості, особливо в індустріально розвинених регіонах. Необхідно чітко виділити пріоритетні напрямки економічного розвитку і підпорядкувати грошово-кредитну політику держави інтересам їх реалізації. Для цього пропонується ширше застосовувати систему диференційованого рефінансування банків під інвестиційні проекти та запровадити механізми переобліку векселів провідних українських підприємств.
Грошові потоки в Україні мають нерівномірний характер як в часі, так і по території країни. Управління ними з боку НБУ та комерційних банків надзвичайно ускладнене самою природою цих потоків і ще більше ускладнюється необґрунтованими адміністративними втручаннями держави у цю сферу. Внаслідок виникають додаткові грошові потоки, уповільнюється оборот грошей, збільшуються затримки грошей в Держказначействі та в окремих банках, погіршується забезпеченість ними реального сектору економіки, стан платіжної дисципліни в країні. Щоб виправити ситуацію, необхідно максимально лібералізувати ринки банківських продуктів, зокрема кредитний ринок, що посилить концентрацію грошових коштів у надійних банках як найбільш конкурентноспроможних і покращить забезпеченість ними економіки країни.
Ринкова економіка має циклічний характер розвитку. Необґрунтована монетарна політика, якщо вона не гнучко реагує на ситуацію на фінансовому і товарному ринках, може посилити кризові явища в несприятливий період економічного циклу. Особливо актуальною ця проблема є для України, регулятивні органи якої не мають належного досвіду антикризових дій.
Щоб запобігти таким кризовим ситуаціям, доцільно запровадити на макроекономічному рівні систему планування циклів і розробити комплекс грошово-кредитних й організаційних заходів по запобіганню кризовим явищам.
Банківський кредит ще не став вагомим важелем розширеного відтворення економіки. Підприємства відчувають гостру потребу в позичкових коштах, особливо довгострокових, інноваційно-інвестиційних вкладеннях. Водночас чинні законодавчі акти надають переваги іноземним інвесторам. Економічне і законодавче підґрунтя для стимулювання внутрішнього інвестора ще не сформоване. Необхідно створити умови для залучення банками довгострокових ресурсів з їх розміщенням у пріоритетні сфери економіки. Серед них податкові стимули, законодавчий захист національного інвестора, удосконалення резервної і процентної політики, активізація ролі держави в інвестиційних процесах.
Національному банку України важливо індивідуалізувати підходи до встановлення економічних нормативів, нормативів резервування в залежності від показників діяльності банків з метою розвитку інвестиційного кредитування найбільш надійними і платоспроможними банками.
Проведені дослідження співвідношення мобілізованих банками кредитних ресурсів і наданих кредитів у розрізі окремих галузей економіки свідчать про те, що попит на кредити порівняно зі створюваними ресурсами постійно зростає як в цілому, так і по галузях економіки. В цих умовах важливо розраховувати галузеві і регіональні ризики при проведенні кредитних операцій з тим, щоб не перекредитувати окремі галузі і регіони та досягти пропорційного розвитку економіки. Досягнення пропорційності в кредитуванні і створенні ресурсів – важлива передумова стабільного розвитку регіонів і галузей економіки в сучасних умовах. В перспективі потреба в міжгалузевому та міжрегіональному перерозподілі кредитних ресурсів буде зростати.
Важливим інструментом пропорційного розвитку економіки і забезпечення ритмічного товарно-грошового обігу може стати споживче кредитування населення для придбання товарів українського виробництва.
Сучасна облікова політика Національного банку України виявилась дещо відірваною від ситуації на кредитно-грошовому ринку України. Зниження кредитних ставок банків, як цього вимагають Уряд та НБУ, може відбуватися лише поступово, пропорційно зростанню ресурсної бази і зменшенню її вартості. Різке зниження ставок за депозитами, особливо на фоні введення оподаткування відсотків за вкладами населення, може призвести до відтоку значних ресурсів з банків, а значне зменшення ставок за кредитами – до збитковості банків.
Основним завданням у сфері процентної політики є забезпечення реального доступу високонадійних банків до кредитних ресурсів Національного банку України за помірними цінами під конкретні інноваційно-інвестиційні проекти, які мають загальнодержавну вагу і забезпечують зайнятість населення.
Найбільшими вадами сучасної банківської системи є: надмірна кількість банків, що призводить до деконцентрації кредитних ресурсів і зниження ефективності їх використання; недостатній рівень капіталізації багатьох банків, що спричинює високі ризики та низьку надійність їх діяльності; відсутність у багатьох банків кредитної політики, спрямованої на підтримку вітчизняних виробників.
Аналіз розподілу установ банків по території України свідчить про його нерівномірний характер. Деякі регіони перенасичені банками, що штучно створює надвисоку конкуренцію. В даних областях існує реальна потреба закриття неефективних банків. Разом з тим у деяких регіонах кількість банківських установ є недостатньою. Регіональний розвиток банківської системи недостатньо координується регулятивними органами.
Подальший розвиток організації банківської системи потребує оптимізації структури управління всіма банками в напрямку зменшення кількості рівнів управління, чіткого розподілу підрозділів, що обслуговують клієнтів і ведуть облік операцій, створення як ефективної електронної біржі міжбанківських кредитів і депозитів, так і внутрішньобанківських електронних систем перерозподілу ресурсів.
Методологічного удосконалення потребують теорія і практика оцінки ефективності та надійності банківської системи в цілому і окремих банків зокрема. В роботі запропоновано розширити набір показників для оцінки ефективності діяльності банку і розробити комплексну оцінку діяльності банків з точки зору їх надійності, ролі в забезпеченні ритмічного грошового обороту і кредитування економіки країни.
Принципово нових підходів потребує система рейтингів комерційних банків, які практично не складаються в Україні, хоча й поширені в інших країнах світу. Новим підходом до складання рейтингів банків може стати більш об'єктивний, ніж бальний, метод коефіцієнтів відхилень від середніх значень, який запропонований в дисертаційній роботі. Даним методом можливо рейтингувати банки за будь-яким набором показників.
Публікації автора:
- у наукових фахових виданнях:
1. Матвієнко П.В. Монетизація економіки України: реальний рівень та проблеми його визначення // Вісник Національного банку України. – 2003. – №1. – С. 29-32. – 0,4 д.а.
2. Матвієнко П.В. Ще раз про монетизацію економіки України // Вісник Національного банку України. – 2003. – №5. – С. 38-39. – 0,3 д.а.
3. Матвієнко П., Кашпір Р. Похідні фінансові інструменти в управлінні ризиками комерційних банків // Банківська справа. – 1998. – №2. – С. 8-15. – 1,1 д.а. Особисто автору належить 0,6 д.а. Досліджуються похідні фінансові інструменти (форварди, ф'ючерси, опціони) як засоби зменшення ризиків банківської діяльності, пропонуються напрямки удосконалення законодавства у цій сфері.
4. Матвієнко П., Кашпір Р. Похідні фінансові інструменти в управлінні ризиками комерційних банків // Банківська справа. – 1998. – №3. – С. 50-55. – 0,7 д.а. Особисто автору належить 0,4 д.а. Розглядаються механізми і алгоритми визначення форвардних відсоткових ставок за кредитами.
5. Матвієнко П., Ковальчук А. Застава як засіб забезпечення банківських кредитів // Банківська справа. – 2000. – №5. – С. 45-48. – 0,4 д.а. Особисто автору належить 0,2 д.а. Пропонуються нові види застави за банківськими кредитами та шляхи удосконалення законодавства у цій сфері.
6. Матвієнко П., Притуляк Н. Комерційний банк у сфері інноваційного підприємництва // Банківська справа. – 1997. – №3. – С. 55-61. – 0,8 д.а. Особисто автору належить 0,4 д.а. Розглядаються і пропонуються нові напрямки діяльності українських банків у сфері трастових послуг, гарантійних послуг, проведення інженерно-економічних експертиз.
- в інших виданнях:
1. Матвієнко П.В. Промінвестбанк в економічній системі України. – К.: Наук. думка, 2000. – 112 с. – 7,4 д.а.
2. Матвієнко В.П., Матвієнко П.В. Промінвестбанк: стратегія відтворення. – К.: Наук. думка, 2002. – 352 с. – 18,4 д.а. Особисто автору належить 9,2 д.а. Проводиться дослідження і визначаються етапи становлення банківської системи України, аналізуються механізми удосконалення структури банків.
3. Матвієнко В.П., Матвієнко П.В. Вплив іноземного капіталу на інвестиційний клімат в Україні // Вісник Національного банку України. Спецвипуск. – 2003. – №10. – С. 37. – 0,1 д.а. Особисто автору належить 0,05 д.а. Запропоновані механізми і умови допуску іноземного капіталу в банківську сферу України.
4. Матвієнко П.В. Щодо методів рейтингування банків // Економіка. Фінанси. Право. – 2002. – №11. – С. 19-22. – 0,3 д.а.
5. Матвієнко В.П., Матвієнко П.В. Довгострокове кредитування інноваційних проектів // Матеріали наук.-практ. конф. “Утвердження інноваційної моделі розвитку економіки України”. – К.: НТУУ "КПІ", 2003. – С. 150 - 159. – 0,5 д.а. Особисто автору належить 0,3 д.а. Пропонує шляхи активізації інвестиційного банківського кредитування і створення для цього відповідного законодавчого підґрунтя.
6. Матвієнко П.В. Регіональний аспект розвитку банківської системи України // Матеріали міжн. наук.-практ. конф. “Реформування фінансово-кредитної системи і стимулювання економічного зростання”. – Луцьк, 2003. – С. 193-195. – 0,2 д.а.
7. Матвієнко П.В. Сутність і розвиток інвестиційного кредитування // Матеріали наук.-практ. конф. “Розвиток фінансово-кредитної системи України в умовах ринкової трансформації”. – Вінниця: ВІЕ ТАНГ, 2003. – с. 100-102. – 0,3 д.а.
