1. Аграрне підприємництво є ініціативною, самостійною діяльністю громадян та їх об'єднань, спрямованою на отримання доходу, здійснюваною на свій ризик і під майнову відповідальність у межах визначених організаційно-правових форм, що функціонують в аграрному секторі економіки. Це історично зумовлене, комплексне соціально-економічне явище, що проявляється через систему суспільних відносин у різних сферах життєдіяльності суспільства. Суть підприємництва розкривається в теоретичному (категоріальному) і практичному аспектах: на рівні суспільства в цілому – як фактор суспільного виробництва і рушійна сила науково-технічного прогресу; на рівні підприємства – як специфічна поведінкова схема (стратегія взаємовідносин з учасниками ринкового процесу); на рівні особи – як сукупність певних психологічних характеристик. 2. В аграрному секторі економіки підприємництво здійснюється в будь-яких організаційно-правових формах на вибір підприємця. На даний час реально сформовані три основні типи підприємницьких структур: невеликі – фермерські господарства; середні – приватні, товариства з обмеженою відповідальністю та фермерські господарства, розширені за рахунок оренди земельних і майнових паїв; великі – переважно корпоративного типу (акціонерні товариства відкритого і закритого типу, кооперативи). 3. Ефективною слід вважати ту форму підприємництва, яка дозволяє примножувати і зміцнювати власність, максимально результативно використовувати наявний капітал і працю. Потенціальний підприємницький хист сільського населення може успішно реалізуватися лише в умовах сприятливого економічного середовища. Тому необхідним є завершення формування інфраструктури ринку (торгових бірж, домів, аукціонів, заготівельних пунктів, продовольчих ринків тощо). Вимагає докорінного вдосконалення механізм кредитування аграрного підприємництва, особливо дрібного приватного сектора. 4. Результатом загальної соціально-економічної кризи в нашій країні стало значне зниження ролі підприємств у виробництві сільськогосподарської продукції. Впродовж 1990 – 2006 рр. їх питома вага у вартості валової продукції сільського господарства Львівської області знизилася з 54,9% до 12,9%. Основну частину продукції виробляють натуральні чи напівнатуральні дрібні особисті селянські господарства. Однак у 2003 – 2006 рр. при значному погіршенні ресурсного забезпечення сільськогосподарських підприємств їм вдалося дещо збільшити обсяги виробництва сільськогосподарської продукції, перетворити сільськогосподарське виробництво із збиткового у прибуткове. Основним чинником підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва стали значні цінові зрушення на агропродовольчому ринку, якими скористалися сільськогосподарські підприємства. 5. Характерною рисою розвитку аграрного підприємництва є значна диференціація показників економічної ефективності діяльності підприємницьких структур Львівської області в розрізі адміністративних районів. Вона зумовлена дією багатьох чинників, які мають виражений територіальний характер. У результаті кластерного аналізу виділено чотири групи адміністративних районів Львівської області за рівнем сприятливості соціально-економічного середовища розвитку аграрного підприємництва. До першого кластера віднесено адміністративні райони з інтегральним індексом понад 5,0, до другої групи районів – від 2,0 до 4,5, до третьої – від 1,9 до -4,0, до четвертої – усі інші райони. Виділення кластерів дозволяє проводити достовірну оцінку ефективності діяльності органів місцевої влади щодо стимулювання розвитку сільськогосподарського підприємництва. Результати кластерного аналізу можуть використовуватися як основа для диференціації загальної економічної політики регіональних органів державного управління, яка повинна спрямовуватися на поступове згладжування територіальних відмінностей у соціально-економічному середовищі для сільськогосподарського підприємництва. 6. Розвиток аграрного, насамперед сільськогосподарського, підприємництва відповідає інтересам виробників і споживачів агропродовольчої продукції, суспільства в цілому. Переміщення виробництва сільськогосподарської продукції з особистих господарств до сільськогосподарських підприємств забезпечує значну економію затрат суспільної праці. Прогнозні розрахунки показують, що прямі затрати праці в результаті такого переміщення в сільському господарстві Львівської області зменшились би з 206,5 до 106,4 млн. людино-годин, тобто на 100,1 млн. людино-годин. Вивільнені працівники (52,7 тис. чол.) могли б ефективніше використовуватися в позасільськогосподарських сферах економіки. Чисельність зайнятих у сільськогосподарському виробництві зменшилась би до 56,0 тис. працівників. Серед адміністративних районів області найбільшої чисельності вивільнених працівників слід очікувати в Жовківському та Сокальському, а найменшої – у Сколівському. 7. Основними заходами з удосконалення державної політики, спрямованої на прискорений розвиток аграрного підприємництва, повинні стати: підвищення рівня зайнятості міського і сільського населення, зростання заробітної плати та пенсій, доходів представників малого бізнесу; удосконалення і забезпечення стабільності та прозорості господарського законодавства; удосконалення системи оподаткування, фінансування та кредитування аграрної сфери для забезпечення сприятливих економічних умов розвитку аграрного підприємництва; припинення мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення, удосконалення механізму оренди земель з метою спрощення механізму формування цілісних земельних масивів; раціоналізація бюджетної підтримки аграрної сфери, насамперед сільськогосподарського виробництва; реалізація урядових заходів зі стимулювання інвестицій у підприємствах аграрної сфери, розробка національної та регіональних програм залучення коштів трудових мігрантів з-за кордону; удосконалення ринкового регулювання агропродовольчої сфери, поліпшення товаропросування між виробниками та споживачами продовольчих товарів; державна підтримка розвитку інтеграційних та процесів кооперації в АПК; розробка і реалізація освітніх програм, спрямованих на підготовку кваліфікованих кадрів для аграрного підприємництва. 8. Важливим напрямом розвитку аграрного підприємництва та зростання ефективності функціонування агропромислових формувань є забезпечення завершеності циклу виробництва та реалізації готової продукції. У зв’язку з цим доцільним є об’єднання сільськогосподарських і переробних підприємств з торговельними структурами в різноманітні агропромислові формування – від комбінатів і концернів до торговельно-збутових кооперативів. При визначенні доцільності створення тієї чи іншої інтегрованої структури насамперед слід враховувати: особливості застосовуваних технологій; показники фінансової стійкості учасників; ступінь взаємної значимості підприємств. Основною ланкою АПК, спроможною взяти на себе роль інтегратора і забезпечити організацію агропромислового виробництва, є, насамперед, великі переробні підприємства. 9. Перспективним напрямом створення сприятливих економічних умов для розвитку аграрного підприємництва є реформування великих сільськогосподарських підприємств в асоціацію кооперативів. Результативність діяльності асоціації зумовлюється ступенем досконалості внутрішньоекономічних відносин у суспільному виробництві, що складаються між самостійними кооперативами та окремими виробничими підрозділами всередині підприємства. Для цього необхідне формування такого типу розвитку внутрішньогосподарського товарного ринку на основі внутрішніх товарно-грошових відносин, завдяки якому посилюється комерціалізація діяльності виробничих підрозділів. Розвиток цих процесів стає можливим лише за умови регулювання економічних відносин на основі внутрішніх і зовнішніх цін і тарифів. |
