1. Теоретико-методологічне узагальнення змісту і засад соціальної політики дозволяє уточнити її визначення як системи об’єктивно зумовлених цілей та завдань державних органів, що формулюються на основі стратегічних програм соціального розвитку і реалізуються за допомогою засобів та механізмів перерозподілу доходів, ресурсів та послуг на принципах соціальної справедливості та суспільної солідарності. 2. З урахуванням основних законів соціального розвитку, а також вимог системного підходу до дослідження та регулювання соціальних процесів окреслені головна мета та завдання державної соціальної політики, зокрема щодо регіонів, сформульовані провідні її принципи – пріоритетності соціальних цілей і завдань, комплексності та органічної єдності розв’язання задач соціального розвитку і соціального захисту, вирівнювання рівня соціального розвитку територій та ін. 3. Сутність регіональної соціальної політики виявляється у двох її аспектах: як складової державної соціальної політики та як власне соціальної політики регіонів. У першому - це процес реалізації збалансованих між собою загальнодержавних та регіональних цілей і завдань, що складають програми соціального розвитку та соціального захисту населення регіонів; у другому аспекті це процес здійснення сукупності локальних цілей та завдань, спрямованих на динамічне та пропорційне вирішення проблем соціального захисту населення та соціального розвитку окремих територій (адміністративних одиниць) регіону через механізми реалізації цих завдань на основі використання як державних так і власних ресурсів та засобів. 4. Недостатня ефективність управління сучасною регіональною соціальною політикою в Україні зумовлена, зокрема, недосконалістю її наукового та нормативно-правового забезпечення, а також відсутністю чіткої системи контролю за результатами та наслідками її реалізації. Розв’язання зазначених проблем вимагає суттєвого покращення відповідних організаційних механізмів та інформаційно-аналітичної бази. 5. Складність відбору інформації, необхідної для оптимізації управління соціальними процесами, спричиняє потребу окреслення адекватної системи показників та розробки інструментарію їх вимірювання. При конструюванні конкретного складу системи статистичних показників слід враховувати багатоаспектність соціального розвитку регіону та окремих його територій, що вимагає вичленування інтегрального показника соціального розвитку для ранжування пріоритетності територій-об’єктів регіональної соціальної політики з метою першочергового спрямування відповідних ресурсів. Підвищення інформативності інтегрального показника соціального розвитку територій досягається шляхом паралельного застосування як об’єктивних статистичних показників, так і суб’єктивних індикаторів соціального самопочуття населення територіальної громади. 6. В умовах посилення інформаційно-знаннєвого вектора розвитку сучасного суспільства повноцінне інформаційно-аналітичне забезпечення регіональної соціальної політики повинно базуватись на формалізованій системі територіального соціального моніторингу, сутність котрого полягає у систематичному відстежуванні перебігу соціальних процесів в регіоні (його територіях), фіксації актуальних параметрів соціальної ситуації у системі об’єктивних та суб’єктивних показників, побудові їх динамічних рядів з виходом на узагальнюючі характеристики. 7. Концептуальною основою територіального соціального моніторингу стала його індикативна модель, яка будується на основі інтеграції сукупності показників оцінки рівня і динаміки соціально-економічного розвитку регіону з урахуванням множинності та ієрархії його цілей (дерева цілей) і дозволяє визначати систему індикаторів їх досягнення. Таким чином, інформаційно забезпечується можливість об’єктивування головних тенденцій соціального розвитку, а також визначення найбільш актуальних і перспективних напрямків регіональної соціальної політики з метою внесення обґрунтованих коректив у практику соціально-економічних перетворень на відповідному територіальному рівні. 8. Організаційне забезпечення функціонування моніторингової системи (локального та загальнодержавного рівнів) передбачає створення в регіонах спеціальних моніторингових служб соціального розвитку. Оскільки потенційними реципієнтами моніторингової інформації можуть виступати усі суб’єкти регіональної соціальної політики, статус даних служб повинен передбачати їх фінансову та інституційну незалежність від органів влади регіонального рівня. Тому доцільним є введення цих служб до складу мережі територіальних агентств регіонального розвитку, що сприятиме реалізації їх головної мети – оптимізації соціально-економічного розвитку територій через налагодження прозорого партнерства і солідарних відносин між регіональною владою та іншими чинними суб’єктами соціальних процесів. Отже, запровадження даної організаційної структури накреслює інноваційний підхід до розробки інформаційно-аналітичного механізму вдосконалення регіональної соціальної політики. | 