В результаті дисертаційного дослідження, проведеного на підставі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць, сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети – виявлення сутності й особливостей правового регулювання судового захисту трудових прав громадян. До найбільш вагомих з них слід віднести наступні: 1. Право на судовий захист – це передбачена законодавством можливість фізичних та юридичних осіб захищати свої права в судах загальної і конституційної юрисдикції. Це право слід розглядати двояко: з одного боку, як одне з конституційних прав людини в державі нарівні з іншими політичними, економічними, соціальними й культурними правами, а з другого – як право, що закріплює спеціальний механізм захисту всіх без винятку вищезазначених прав. 2. Правосуддя – це діяльність суду за встановленою законом процедурою по захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб і юридичних осіб при дійсному або передбачуваному порушенні норм конституційного, цивільного, трудового, кримінального, адміністративного чи інших галузей права. 3. Конституційний Суд України – це орган судової влади, якому притаманні певні особливості діяльності і правовий статус, що дещо відрізняється від статусу судів загальної юрисдикції, що зумовлено предметом його відання. Необхідно підвищити ефективність і доступність захисту прав і свобод громадян Конституційним Судом, для чого в Конституції України слід передбачити право громадянина на безпосереднє звернення зі скаргою про порушення своїх прав і свобод до органу конституційного правосуддя для перевірки останнім конституційності законів. 4. З метою вдосконалення діяльності державної влади в Україні, зокрема, судової гілки влади, потрібно: а) налагодити належну взаємодію між різними гілками влади по вирішенню завдань, що стоять перед державою; б) забезпечити належний судовий контроль за діяльністю законодавчої й виконавчої гілок влади, а також контроль парламентський і виконавчої влади за діяльністю судової влади; в) установити належне фінансове й матеріально-технічне забезпечення судів і суддів; г) приділяти більше уваги підбору кандидатів на посади суддів; д) своєчасно провадити підвищення їх кваліфікації; е) посилити відповідальність суддів за невиконання або неналежне виконання своїх посадових обов’язків; е) забезпечити належний громадський контроль за справедливим застосуванням судами закону. 5. Основними способами захисту трудових прав є (а) державний нагляд і контроль за дотриманням трудового законодавства, (б) захист трудових прав працівників профспілками, (в) захист трудових прав шляхом вирішення трудових спорів у комісіях по трудових спорах, (г) судовий захист, а також (д) самозахист трудових прав. 6. Хоча національна судова система має певні недоліки, в той же час порівняно з іншими способами захисту трудових прав судовий захист є надійнішим, якіснішим та об’єктивнішим з огляду на місце суду в системі поділу влади, незалежність, недоторканність і незмінюваність суддів, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність, гласність, самостійність судів. 7. Міжнародне співтовариство приділяє особливу увагу захисту трудових прав громадян. Провідне місце серед міжнародних інституцій, покликаних здійснювати такий захист, посідає Міжнародна організація праці, що налічує 3 етапи свого функціонування: 1919 – 1939 рр. – етап становлення (утворення органів МОП, членство в ній невеликої кількості держав, переважно європейських); 1944 – 1989 рр. – етап розвитку (визначення нових цілей МОП, зростання кількості держав – членів); 1990 р. – дотепер – це сучасний етап діяльності МОП, що характеризується певним коректуванням цією організацією своєї діяльності, визначенням нових способів досягнення цілей, закріплених у своєму Статуті з огляду на глобалізацію світової економіки й закінчення холодної війни. 8. Важливе значення для забезпечення судового захисту трудових прав у світі мають міжнародні договори між окремими державами. Україні необхідно активізувати свою діяльність на шляху забезпечення своїм громадянам вільного доступу до судових установ інших країн. 9. Трудовий спір – це розбіжності позовного й непозовного характеру між сторонами трудових і пов’язаних з ними відносин, передані на вирішення компетентного органу з розгляду трудових спорів. 10. Доцільним є визначення категорії "юридичний процес" у широкому й вузькому значенні. У широкому під ним слід розуміти послідовні, регламентовані нормативно-правовими актами, взаємопов’язані дії державних органів влади, органів місцевого самоврядування та інших суб’єктів правотворчої і правозастосовчої діяльності по прийняттю нормативно-правових актів і юридичних рішень. У вузькому – це послідовні, регламентовані законом, взаємопов’язані дії суду по вирішенню спорів, які виникають з існуючих у державі правовідносин. 11. Критеріями поділу зарубіжних країн на групи є форма організації трудової юстиції та обсяг компетенції судових органів. За першим критерієм можна виділити групи країни, в яких: діють спеціалізовані трудові суди; трудові спори розглядають загальні цивільні суди; трудові спори розглядають спеціальні адміністративні органи. За другим критерієм виділяють країни: суди яких розглядають тільки індивідуальні трудові спори; суди яких розглядають індивідуальні трудові спори та колективні трудові спори позовного характеру; компетенція суду яких поширюється на індивідуальні трудові спори, колективні трудові спори як позовного, так і непозовного характеру. Особливостями розгляду трудових спорів у судах більшості європейських країн є спрямованість дій суду на примирення сторін спору, менш формалізована процедура судочинства, безоплатність трудового процесу, необов’язковість ведення протоколів судових засідань, скорочені строки розгляду трудових справ, необов’язкова участь адвоката в судових засіданнях судів першої інстанції. 12. З метою підвищення ефективності судового захисту трудових прав громадян і з урахуванням того, що сьогодні існує багато проблем щодо вирішення місцевими загальними судами трудових спорів, в Україні необхідно створити спеціалізовану трудову юстицію. Пропонуємо таку систему трудових судів: місцеві трудові суди, апеляційні трудові суди і Вищий трудовий суд України. Місцеві, як суди першої інстанції, доцільно створити в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві й Севастополі. Розгляд трудових спорів у таких судах варто здійснювати колегією у складі одного судді і 2-х народних засідателів (представників працівників і роботодавців), які при відправленні правосуддя користуються всіма правами суддів. Апеляційні трудові суди, як суди другої інстанції, розглядають апеляційні скарги на рішення місцевих трудових судів. Вони створюються в апеляційних округах відповідно до указу Президента України. Трудові справи у судах апеляційної інстанції є сенс слухати колегією у складі 3-х суддів. Вищий трудовий суд України – це суд касаційної інстанції, який розглядає в порядку касаційного провадження касаційні скарги на рішення трудових судів перших 2-х інстанцій. До компетенції спеціалізованих трудових судів України потрібно включити: вирішення індивідуальних трудових спорів, спорів про визнання страйку незаконним, колективних трудових спорів у випадку законодавчої заборони страйку й неврахування сторонами спору рекомендацій Національної служби посередництва і примирення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту). 13. З метою унеможливлення безпідставних затримок надання відповіді на вимоги найманих працівників в ч. 3 ст. 5 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" слід закріпити положення щодо скорочення загального строку розгляду вимог і прийняття роботодавцем рішень до 14 днів. 14. Існує необхідність роздільної кодифікації матеріальних і процесуальних правових норм в царині праці шляхом прийняття Трудового і Трудового процесуального кодексів України. У Трудовому процесуальному кодексі України слід визначити: основні поняття, що в ньому застосовуються; завдання і принципи трудового судочинства; компетенцію трудових судів; склад суду; порядок і підстави відводів і самовідводів; порядок фіксування процесу; склад учасників трудового процесу, їх правовий статус; види й розміри судових витрат; строки позовної давності; процедуру провадження в судах першої, апеляційної й касаційної інстанції та ін. | 