Дані аналізу тенденцій розвитку й оцінка сучасного стану промислового садівництва в Україні свідчать, що протягом тривалого часу галузь розвивалася переважно на екстенсивній основі, що суперечить світовим тенденціям. Виняток становлять роки функціонування спеціалізованої системи Головплодвинпрому (1972–1985), коли на основі використання досягнень науки і техніки відчутно активізувалися процеси інтенсифікації в галузі. Але з 1992 року, внаслідок загальної економічної кризи, в садівництві дедалі більше переважають негативні тенденції: зменшуються валові збори плодів і ягід, різко скорочуються площі плодових і ягідних насаджень, до критичного рівня знижуються темпи відтворення садів і ягідників. Так, середньорічний збір плодів і ягід у сільськогосподарських підприємствах у 2001–2004 рр. зменшився порівняно до 1987–1990 рр. у 4,6 раза, урожайність – у 2,5, а площі плодових насаджень – у 2,3 раза. Обсяг споживання плодів і ягід однією особою в рік скоротився за цей час з 47,4 до 33,0 кг.
Більшість садівницьких підприємств надто повільно адаптується до ринкових умов. Садівництво з найефективнішої галузі у минулому перетворилося в низькорентабельну, а більшість господарств не мають власних нагромаджень не лише для розширеного, але й для простого відтворення. З огляду на це, галузь в сучасній економічній ситуації потребує активного державного протекціонізму. 2. Стратегічною метою відродження, стабілізації та подальшого розвитку садівництва є виробництво плодів і ягід в обсягах повного забезпечення потреб внутрішнього ринку та максимального використання наявного експортного потенціалу. Ця мета досягається через найповніше використання природно-економічного потенціалу в країні на основі адаптації садівництва до ринку й ефективного використання чинних законодавчо-нормативних актів. Адаптація промислового садівництва до ринкових умов є обґрунтованим шляхом виведення вітчизняного садівництва з кризи. Позитивне вирішення проблем у галузі можливе при урахуванні основних чинників адаптації садівництва до ринку: організаційно-економічних (відновлення спеціалізації і централізації управління галуззю; удосконалення територіального розміщення та поглиблення зональної спеціалізації промислового виробництва плодів і ягід; формування ефективних організаційно-виробничих структур; удосконалення інтеграції сфер виробництва, переробки і зберігання продукції; посилення державного протекціонізму галузі та адаптація її до нових умов господарювання; розвиток ринкової інфраструктури й істотне розширення місткості внутрішнього ринку, а також використання експортного потенціалу) і технологічних (впровадження інноваційно-інтенсивних технологій та ефективних методів захисту рослин; створення перспективних сортів плодових і ягідних культур; перехід на виробництво безвірусного садивного матеріалу). 3. Плодові та ягідні насадження, як основні засоби виробництва біологічного походження, поєднуючись на довгі роки із землею, створюють по суті єдиний необоротний засіб виробництва. Цю особливість важливо всебічно враховувати в справі розміщення й спеціалізації садівництва, зокрема при виборі ділянок під закладання насаджень, формуванні породно-сортової структури промислових садів. Обґрунтоване розміщення промислового садівництва цілковито базується на всебічному врахуванні комплексу природно-економічних умов, зокрема грунту, клімату, демографічної ситуації, екології, місткості ринків збуту продукції, максимального використання наявного потенціалу для збільшення виробництва та промислової переробки плодів і ягід на експорт. На основі теоретичних узагальнень і наукових досліджень автора визначені основні принципи зонального розміщення та районування садівництва: зокрема досягнення повної відповідності грунтів і клімату біологічним вимогам плодових та ягідних культур та їх основним помологічним сортам; визначення потенціалу виробництва конкретних видів садівницької продукції на експорт; розвиненість транспортної мережі; розміщення виробництва продукції відповідно до ринків її збуту; наявність належної інфраструктури для зберігання та промислової переробки продукції, систем зрошення (меліорації), а також місткість внутрішнього ринку плодів і ягід. 4. Плоди, ягоди та продукти їх промислової переробки в даний час є надто важливою складовою споживчого кошика населення, а тому забезпечення споживачів цією продукцією має стати важливим елементом загальнодержавної стратегії розвитку агропромислового комплексу країни. В умовах радіоактивного забруднення значної частки сільськогосподарських угідь, небезпечного екологічного середовища в окремих регіонах країни, значення плодів і ягід як лікувальних засобів набуває виняткового значення, оскільки вони збагачують організм людини вітамінами, мінеральними солями, вуглеводами, білками, рослинними жирами та відзначаються активними протирадіаційними властивостями. 5. Ретроспективний аналіз розвитку промислового садівництва в розвинених країнах світу свідчить, що на противагу Україні там простежується стійка динаміка виробництва й споживання плодів і ягід. Висока продуктивність промислових садів досягається через поширення інтенсивних типів плодових і ягідних насаджень, поглиблену зональну спеціалізацію садівництва, швидке впровадження інновацій. Важливими чинниками ефективного ведення галузі є розвиток ринкової інфраструктури, зокрема удосконаленої системи оптової торгівлі й маркетингової діяльності; добре налагоджена система зберігання та промислової переробки плодів і ягід, а також довгострокове укладання торгових угод. Ці заходи забезпечили стійку тенденцію до зростання обсягів виробництва продукції садівництва в країнах світу. Так, середньорічний валовий збір плодів у 2000–2003 рр. збільшився на 6,2 млн тонн (6,4%) порівняно з 1996–1999 рр. (при розширенні площ садів тільки на 0,8%), а урожайність зросла на 5,6%. Рівень споживання плодів і ягід однією особою в рік у розвинених країнах світу становить 108,2–162,1 кг. 6. Реформування промислового садівництва здійснювалося за системою загальноекономічних перетворень в агропромисловому комплексі. Однак це відбувалося здебільшого із запізненням і значними неузгодженостями. У більшості господарств, особливо багатогалузевих, воно проводилося безсистемно, без належного науково-методичного та економічного обґрунтування і прогнозу наслідків. Дослідження підтверджують, що при реформуванні садівницьких господарств недостатньо, або ж зовсім не враховувалися особливості галузі, передусім те, що її функціонування повністю базується на процесах планомірного відтворення та продуктивного використання плодових і ягідних насаджень. До основних особливостей садівництва належать висока капітало– та фондомісткість, що на перший план висуває проблему інвестицій; потреба винятково обґрунтованого підходу до розміщення насаджень; чітка продовольча спрямованість галузі, що робить її найсприйнятливішою до ринкових відносин; рівень споживання садівницької продукції безпосередньо залежить від платоспроможного попиту населення; різниця між плодоягідними культурами та їх сортами щодо споживчих якостей та терміну надходження до споживачів. 7. Особливості садівництва були недостатньо враховані при розробці методичних рекомендацій з визначення вартості землі під багаторічними насадженнями, а також при паюванні землі й майна в галузі. Грошова оцінка сільськогосподарських угідь і ріллі була визначена на основі диференційованого рентного доходу, який фактично склався в середині 80-х років минулого століття, коли існували високі фіксовані ціни на плоди, за яких промислове садівництво навіть при низькій продуктивності насаджень було високорентабельним. Згідно з наведеним методичним підходом та відповідною індексацією цін, 1 га ріллі в Україні в середньому оцінюється в 9,2 тис.грн, а землі під багаторічними насадженнями – у 34,3 тис.грн, або в 3,7 раза вище, що значно ускладнює розвиток орендних відносин, призводить до непорозумінь щодо розподілу площ плодових насаджень і майна в галузі. Автор поділяє точку зору ряду науковців щодо обгрунтування методичних підходів до врегулювання земельних і майнових відносин у промисловому садівництві: нероздільність паювання площ багаторічних насаджень і майна в галузі; недопустимість парцеляції площ промислових садів і ягідників; паювання землі під плодовими насадженнями і майна в галузі необхідно здійснювати на базі цілісного майнового комплексу; грошова оцінка земель під промисловими плодовими і ягідними культурами повинна бути такою, як ріллі і сприяти розвитку орендних відносин. 8. На відміну від інших видів сільськогосподарської продукції плоди і ягоди належать до продуктів еластичного попиту, який безпосередньо залежить від рівня грошових доходів населення. Це підтверджується статистичними даними залежності рівнів споживання плодів і ягід кожною особою в рік від річного доходу. Так, при середньодушовому річному доході 180 грн рівень споживання в перерахунку на свіжі плоди і ягоди становить 3,11 кг на людину в рік; при 1260 грн – 15,98 кг. Якщо середньодушовий річний дохід підвищиться до 3060 грн, то споживання плодів і ягід збільшиться до 43,21 кг. 9. Фундаментом розвитку садівництва є плодове розсадництво, яке опинилося в глибокій кризі. У процесі роздержавлення розсадницьких господарств фактично втрачено державний контроль за якістю, породним і сортовим складом садивного матеріалу. У розсадниках продовжують вирощувати велику кількість старих, малопродуктивних і неконкурентоспроможних сортів плодових і ягідних культур. В Україні щорічно вирощується третина саджанців зерняткових, п’ята частина – кісточкових і близько 70 % садивного матеріалу суниці і смородини, сорти яких не введено до Державного реєстру, що суперечить вимогам статті 38 Закону України “Про охорону прав на сорти рослин”. Для виходу розсадництва з кризового стану пропонується: перейти на виробництво оздоровленого садивного матеріалу відповідно до рекомендацій з породно-сортового районування; докорінно перебудувати сортову політику, сконцентрувати увагу на вирощуванні обмеженої кількості нових високоурожайних конкурентоспроможних сортів плодових і ягідних культур, які мають високі споживчі й лікувально-профілактичні властивості; сформувати належну ринкову інфраструктуру в розсадництві; прискорити врегулювання земельно-майнових відносин у плодових розсадниках; посилити державний контроль за якістю, сортовим складом і проведенням апробації садивного матеріалу; впровадити державну допомогу розсадницьким господарствам на закладання маточників клонових підщеп, маточно-насіннєвих і маточно-живцевих садів; урегулювати на державному рівні питання комерційного вирощування саджанців плодових і ягідних культур у господарствах населення. 10. Висока місткість внутрішніх ринків плодоягідної продукції розвинених країн досягається завдяки високому рівню доходів населення, які забезпечують зростаючий попит споживачів на плоди і ягоди. Характерними рисами світового плодоягідного ринку є: орієнтація виробництва на повне задоволення потреб споживачів, висока товарна якість і широкий асортимент продукції; зручна розфасовка і приваблива упаковка; досконала інфраструктура оптового ринку, а також переконлива реклама. Формування вітчизняного плодоягідного ринку відбувається надто повільно. Характерними його особливостями є невисока місткість через низький рівень платоспроможності населення, слабка інфраструктура оптового продажу, недостатня товарна якість і застарілий сортовий асортимент плодів, поширення впливу посередницьких структур у реалізації продукції, збільшення її продажу на стихійних ринках і автошляхах, а також не сприяє його розвитку повна відсутність реклами про споживчі та лікувальні якості плодів і ягід. На внутрішньому плодоягідному ринку, особливо в зимові місяці, все більше переважає дорога імпортована продукція. Ці обставини вимагають посилення захисту вітчизняного виробника через уведення ввізних квот і високих ставок мита на ті види садівницької продукції, які успішно можна вирощувати в країні, а також доцільності формування вітчизняного оптового плодоягідного ринку на нових засадах. Виробники плодоягідної продукції у своїй діяльності повинні перейти від традиційного задоволення попиту і побажань споживачів до цілеспрямованого формування попиту на плоди і ягоди за допомогою маркетингу. У зв’язку з цим вимогою часу стає необхідність створення маркетингових служб у структурах управління державного та регіонального рівнів, а також у спеціалізованих садівницьких господарствах. Їх роботу доцільно організувати за функціональною або функціонально-продуктовою формами. 11. Відродження, стабілізація та подальший розвиток вітчизняного промислового садівництва має базуватися на концептуальному визначенні його стратегічних напрямів. Необхідно взяти на озброєння позитивний досвід минулого та сучасний у розвинених країнах світу. Найважливішими напрямами перспектив садівництва є прогнозування розвитку, індикативне планування, інструментами якого є цільові програми, стратегічні, перспективні і поточні плани-прогнози. Стратегічне планування пропонується здійснювати на основі діагнозу умов розвитку садівництва шляхом СВОТ–аналізу, складовими якого є сильні та слабкі сторони галузі, можливості та загрози, що перешкоджають руху в напрямі досягнення мети виробництва. У розробці перспектив розвитку промислового садівництва особлива увага повинна приділятися обґрунтуванню обсягів виробництва продукції у видовому розрізі. Передбачається виробництво плодів і ягід на перспективу в Україні в усіх категоріях господарств в обсязі 4,5 млн тонн, у тому числі для споживання населенням – 4,1 млн тонн; при цьому 1,4 млн тонн – у вигляді продуктів промислової переробки та 0,3 млн тонн – на експорт. Автором підтримується обгрунтованість обсягів виробництва плодів і ягід, передбачених Державною програмою розвитку галузі садівництва. 12. Сутність економічного механізму державної підтримки розвитку промислового садівництва зводиться передусім до таких позицій: радикальне розширення місткості внутрішнього ринку плодів і ягід за рахунок підвищення платоспроможного попиту населення; розвиток належної ринкової інфраструктури, удосконалення механізму формування амортизаційного фонду на основі щорічних амортизаційних відрахувань з балансової вартості насаджень; податкового регулювання інноваційної діяльності, а також утворення єдиного державного органу управління галуззю. Найбільш ефективними напрямами державної підтримки галузі можна вважати: збереження на найближчі роки 1 % збору на розвиток садівництва, виноградарства та хмелярства; запровадження механізму прозорого його розподілення; встановлення державного замовлення на плодову продукцію для лікувальних закладів, дитячих дошкільних установ, армії, які фінансуються з бюджету; надання виробникам пільгових кредитів на закладання та догляд за молодими насадженнями з річними ставками 5–7 % на строк до вступу їх у повне товарне плодоношення; введення державного страхування багаторічних плодових насаджень та вирощеної продукції; регулювання імпорту за рахунок встановлення обґрунтованих квот та високих митних ставок на види садівницької продукції, які успішно вирощуються в Україні; створення сприятливих умов для цільового спрямування інвестицій у галузь та інформаційного забезпечення товаровиробників. Доцільним є прийняття законів України “Про продовольчу безпеку України” та “Про плоди і ягоди”. 13. Особливістю галузі є її висока наукомісткість, необхідність удосконалення інтеграції науки і виробництва на основі поширення інноваційно-інтенсивних технологій. Впровадження досягнень науки та новітніх технологій доцільніше здійснювати на основі реалізації державних, галузевих та регіональних науково-технічних програм, з пріоритетних напрямів наукових досліджень у галузі. У свою чергу ряд господарств в останній час почали захоплюватися іноземними інтенсивними технологіями вирощування плодів і ягід, закупівлею імпортного садивного матеріалу. Дослідженнями встановлено, що багато вітчизняних технологій та сортів плодових і ягідних культур не тільки не поступаються зарубіжним, а навіть перевершують їх. Порівняльні досліди, проведені в Інституті зрошуваного садівництва УААН з вивчення інтенсивних технологій вирощування яблуні на підщепі М9, розроблених вітчизняними та голландськими науковцями, свідчать, що за основними показниками виділився варіант технології інституту (вільноростучий кущ). Так, середньорічна урожайність по трьох контрольних сортах перевершує голландську на 15,6%, виробнича собівартість і трудомісткість виробництва 1 ц плодів нижчі відповідно на 15,3 і 18,5%, прибуток з 1 га саду на 27,3% вищий, а окупність капітальних вкладень у 1,6 раза швидша. Дослідження показують, що визначальними чинниками науково-технічного прогресу в садівництві є тип насаджень, сорт, сорто-підщепне комбінування, які є основою інноваційно-інтенсивних технологій. 14. Оцінка сучасного породно-сортового складу промислових садів дала змогу визначити основні підходи до поліпшення якісного складу насаджень в умовах ринку. До них відносимо: виробництво садивного матеріалу тільки кращих районованих сортів; збільшення в структурі плодових насаджень кісточкових культур; концентрація уваги на сортах, які мають високі смакові й товарні якості, а також високий експортний потенціал; повна адаптація плодових і ягідних культур до місцевих грунтово-кліматичних умов. Породно-сортовий склад промислових насаджень повинен сприяти рівномірному протягом року використанню робочої сили, а також швидкій окупності капітальних вкладень на закладку промислових садів. Певне співвідношення плодових і ягідних культур є об’єктивною необхідністю, тому що це зумовлюється попитом споживачів. Дослідження показують, що в останні роки значно зростає попит на кісточкові й горіхоплідні культури, особливо на черешню, абрикос, персик і грецький горіх. На підставі проведених досліджень рекомендується в 2010 році у структурі промислових плодових насаджень мати 72,0% зерняткових порід, 25,5 – кісточкових, 1,0 – горіхоплідних і 1,5% – ягідних культур. Зокрема, співвідношення площ плодових культур повинно становити: яблуня – 67 %, груша – 5,0; слива й алича – 5,5; вишня – 2,0; черешня – 9,0; абрикос – 2,5; персик – 6,5 %. Обгрунтування змін у породно-сортовому складі та зональному районуванні плодових і ягідних культур розглядається як одне з важливих завдань щодо підвищення ефективності використання природно-економічного потенціалу галузі. 15. Підвищення ефективності промислового садівництва можливо досягти за рахунок поглиблення зональної спеціалізації галузі, спрямованої на максимальне використання потенційних можливостей зон, підзон, районів для організації прибуткового виробництва конкретних видів садівницької продукції. Спеціалізація полягає у зосередженні виробників на вирощуванні тих порід і сортів плодових та ягідних культур, які найкраще адаптовані до конкретних грунтово-кліматичних умов, мають обмежений ареал промислового вирощування. Автором підтримуються пропозиції ряду науковців щодо зосередження виробництва яблук у зоні Лісостепу, Криму і зрошуваних районах Південного Степу; груші – в Криму, Наддністрянщині і Південному Степу; кісточкових культур – у Південному Степу і Криму, а ягід – на Поліссі і в Західному Лісостепу. 16. Механізм удосконалення породно-сортового складу промислових садів включає: дослідження попиту споживачів на плоди окремих культур та їх помологічних сортів; максимальне використання потенціалу природно-економічних зон України для вирощування плодів і ягід, які забезпечують найвищу ефективність; повне урахування всіх організаційно-економічних факторів виробництва плодоягідної продукції; вирощування садивного матеріалу у відповідності з вимогами ринку і стандартів, а також Державного реєстру сортів рослин; урахування фактора рівномірного використання протягом року постійної робочої сили та основних засобів виробництва, а також надходження плодоягідної продукції на реалізацію; прискорений обіг капіталу, який досягається за рахунок швидкого вступу насаджень у плодоношення; впровадження інновацій за рахунок введення у промислові насадження нових сортів та інтенсивних технологій, а також обгрунтований державний протекціонізм, обумовлений особливостями галузі. Сутність економічного механізму впровадження інноваційно-інтенсивних технологій виробництва плодоягідної продукції полягає у: виявленні пропозицій на галузевому ринку інновацій; розробці і патентуванні інноваційно-інтенсивних технологій галузевими науковими закладами; передачі інноваційної розробки виробнику за ліцензійною угодою; впровадження інновації (технології, нового сорту та ін.) під науковим супроводом розробника інновації, а також визначення економічного ефекту від впровадження інновації. 17. Для України немає іншої альтернативної бази для швидкого відтворення високоефективних приватних садівницьких підприємств, ніж колишні спеціалізовані господарства. Безпідставне подрібнення створених у галузі цілісних майнових комплексів може призвести до її повного руйнування і погіршення умов для їх відновлення в майбутньому. Для збереження цілісності та забезпечення високого рівня агропромислової інтеграції в галузі доцільним було б створення в них обслуговуючих кооперативів і різних типів об’єднань плодопереробних і садівницьких підприємств. У перспективі промислове садівництво має розвиватися на основі спільно-часткової власності, на підставі договорів про спільне володіння, користування й розпорядження землею і майном. Основними формами агропромислової інтеграції в галузі залишаться: агропромислове садівницьке підприємство; міжгосподарські підприємства по переробці плодоягідної продукції створені на кооперативній основі; виробничі і науково-виробничі об’єднання; плодорозсадницькі господарства; інтегроване плодоконсервне підприємство побудоване на основі оренди землі і багаторічних насаджень або об’єднане з особистими селянськими і фермерськими господарствами. Найперспективнішою й найефективнішою організаційною структурою промислового садівництва залишаться агропромислові підприємства оптимальних розмірів, в яких в єдиному технологічному циклі успішно поєднуються виробництво, промислова переробка, зберігання й реалізація плодів і ягід. Такі господарства здатні реалізовувати не проміжний, а кінцевий продукт споживання; вони є економічно незалежними від торговельних організацій і переробних підприємств. |
