У дослідженні здійснено узагальнення теоретичних положень і по-новому розв’язано наукове завдання щодо визначення категоріального апарату права пенсійного забезпечення та формулювання науково-практичних рекомендацій, які мають сприяти удосконаленню та підвищенню ефективності правового регулювання пенсійного забезпечення у разі втрати годувальника у солідарній пенсійній системі України. У результаті дисертаційного дослідження було сформульовано такі висновки: 1. Цільове призначення пенсії як основного джерела засобів до існування не може бути її ознакою як родового поняття, а лише як видового, і то з деякими застереженнями, що стосуються певного кола осіб. 2. Обов’язок відшкодування шкоди територіальному пенсійному органу не є елементом процедурних пенсійних правовідносин. Відшкодування шкоди може належати до змісту цих правовідносин, якщо стягнення надміру сплачених пенсійних сум здійснювалося на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду, а не судових органів. 3. Об’єкт процедурного правовідношення по пенсійному забезпеченню у разі втрати годувальника – це результат дій уповноваженого суб’єкта (територіального пенсійного органу), який має прояв у двох формах: відмова правомочному суб’єкту – фізичній особі або позитивне рішення щодо призначення пенсії. 4. Слід розширити у Законі України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» коло суб’єктів права на пенсію у разі втрати годувальника, зокрема: а) доповнити ч. 1 п.п. 2 п. 2 ст. 36 цього Закону такими словами: «діти померлого годувальника, народжені за допомогою репродуктивних технологій пізніше 10-місячного строку з дня смерті годувальника. Згода на зачаття такої дитини за життя померлого годувальника є обов’язковою»; б) доповнити п.п. 2 п. 2 ст. 36 цього Закону такими категоріями непрацездатних членів сім’ї, як брати, сестри, внуки померлого годувальника; в) доповнити ч. 3 п.п. 2 п. 2 ст. 36 цього Закону, яку викласти у такій редакції: «Діти, брати, сестри, внуки померлого годувальника, які стали інвалідами після досягнення 18 років, але не пізніше досягнення 23-річного віку і які навчаються у вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації і професійно-технічних навчальних закладах та які обрали денну або будь-яку іншу форму навчання, передбачену законодавством і рекомендовану висновками спеціалістів МСЕК»; г) доповнити ч. 5 п.п. 2 п. 2 ст. 36 зазначеного Закону, яку викласти у такій редакції: «дід, баба померлого годувальника, якщо вони досягли
пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону або є інвалідами, у разі відсутності осіб, які за законом зобов’язані їх утримувати»;
д) внести окремий пункт до ст. 36 цього Закону, який викласти у такій редакції: «вітчим та мачуха мають право на пенсію у разі втрати годувальника, якщо вони належним чином виховували та утримували пасинка чи падчерку, або з поважних причин лише виховували чи лише утримували пасинка чи падчерку протягом 5 років підряд». 5. На підставі здійсненого аналізу сформульовано конкретні пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства: внести до «Порядку відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення» від 15 травня 2003 р. додаткові норми, які покликані врегульовувати порядок добровільного повернення сум переплачених пенсій за рішенням пенсійного органу: встановлення конкретних строків виконання пенсіонером добровільного повернення названих пенсійних сум, можливість сплати боргу частинами, черговість дій пенсійного органу з утримання переплачених пенсійних сум тощо. | 