В басейні Верхнього та Середнього Дністра насьогодні зафіксовано 87 пам‘яток печерної християнської архітектури, причому окремі з них закладені не у кам‘янистих породах, а у лесовидних суглинках та супісках. Це історико-культурне явище, за невеликим винятком, є результатом життєдіяльності печерного чернецтва, як окремої суспільної ланки в церковній структурі доби середньовіччя та нового часу. З‘ясовано, що зразки підземної культової християнської архітектури з‘являються у регіоні в ХІ ст. Не виключено, що датування окремих пам‘яток можна поглибити й до ІХ-Х ст., з огляду на архаїчні написи, що містять графеми кирилиці, глаголиці та руноподібні знаки й хрестоподібні зображення, аналогічні виявленим у Баклинських гротах. Найближчими християнськими центрами, що спричинили появу цієї категорії об‘єктів у регіоні були Болгарія, Крим, Чехія та Моравія й Середнє Подніпров‘я. З огляду на численні аналогії в архітектурі, наскельних зображеннях та виходячи з аналізу історичної ситуації, більшою мірою до появи зразків скельно-церковної архітектури було причетне болгарське духовенство. Починаючи з ХІІІ століття у Подністров‘ї з‘являються пам‘ятки, під впливом київського чернецтва, що виявляється насамперед в появі приміщень галерейного типу (Страдч, Отроків). Активний сплеск печерництва у регіоні припадає на кінець XVI-XVIІ ст., хоча тоді занепадають великі чернечі комплекси, проте з‘являється значна кількість жител ченців –анахоретів та скитів. Зазначений етап характеризується антиуніатською боротьбою. В цей же період у регіоні з‘являється особливий тип пам‘яток, зумовлений поширенням унії та культу Св. Онуфрія Великого. Це унікальний локальний варіант греко-католицького відлюдництва, який більше ніде в Європі не зустрічається. Матеріальним виявом цього явища є статуї та барельєфи Св. Онуфрія в Буші, Маліївцях, Устечку, Касперівцях. У XVIII ст. більшість чернечих підземних обителей займають уніати, в цей час житлові підземні приміщення майже не використовуються, ченці переходять до наземного способу існування. На основі аналізу археологічних артефактів та писемних джерел можна стверджувати про тяглість традиції печерного відлюдництва з ХІ по XVIII ст. Це виявляється у незмінності форми храмів та наслідуванні наскельних зображень, домінуюча техніка виконання яких (лункоподібні заглиблення) проіснувала до кінця XVIII ст. У ХІХ – першій половині ХХ ст., зразки скельної архітектури продовжують існувати, проте вже як рудиментарне явище, поза контекстом втраченої традиції. Археологічний матеріал в досліджуваній категорії об‘єктів достатньо бідний, що зумовлено аскетичним характером та принципами печерного чернецтва а також тим, що специфіка церковного життя не сприяла накопиченню у печерних приміщеннях побутових решток. Нечисельні фрагменти посуду, церковної атрибутики та інші матеріали репрезентують використання приміщень у вказаний проміжок ХІ-ХVIII ст. Виключення становлять лише матеріали з Бакотського печерного монастиря, де було виявлено культові предмети та речі військового озброєння й спорядження. Існування таких знахідок, пояснюється особливим статусом Бакоти з-поміж інших населених пунктів регіону та похованням приміщень монастиря під схиловими відкладами, невдовзі після розгрому міста в XV ст. Розкопки Бакотського монастиря демонструють перспективність досліджень похованих об‘єктів регіону, якими є: Субіч, Василів, Студениця та деякі інші. Пам‘ятки малої печерної архітектури в основному пов‘язані з такими формами чернечої організації як «пустинь», «скит» та анахоретство (індивідуальна самітницька практика). Аналіз архітектурних комплексів великих печерних пам‘яток басейну Верхнього та Середнього Дністра дозволяє з впевненістю ототожнити 90% цих об‘єктів з пустельницькою формою чернечої життєдіяльності («ідіоритми», «скити»). У досліджуваному регіоні зафіксовано велику кількість наскельних зображень, що стосуються періоду функціонування у підземних порожнинах монастирів, окремих чернечих жител, церков та каплиць. В основному, це зображення хрестів, християнських символів та написів-графіті. Ця категорія знахідок має виключне значення для розуміння світогляду ченців та ідеології середньовічного християнства важко переоцінити. Релігійною течією, яка була духовною основою печерного чернецтва, ми, вважаємо рух ісіхастів. Ісіхазм проявляється як в архітектурі так і в наскельному мистецтві регіону, під впливом цієї течії розвивалось та формувалось печерне чернецтво Криму, Болгарії та Подніпров‘я. Через слабку дослідженість більшості об‘єктів, ряд питань, пов‘язаних з історією скельної церковної архітектури залишились поза межами даного дослідження: насамперед це проблема реперів для датування пам‘яток – доступні на сьогодні матеріали не дають можливості вибудувати жорстку уніфіковану систему, для цього потрібні стаціонарні дослідження похованих об‘єктів. Зміна екологічного середовища, внаслідок затоплення значної частини Дністровського каньйону водами ГЕС, спричинила інтенсивну руйнацію пам‘яток. Більшість з них не внесені в список охоронних об‘єктів культурної спадщини й знищуються під впливом природних факторів та дій вандалів. Необхідне термінове системне обстеження відкритих об‘єктів, ретельна фіксація вцілілих наскельних зображень, інструментальна зйомка приміщень та археологічне дослідження як самих об‘єктів так і їх периферії. Найбільш перспективним на даний момент є обстеження об‘єктів похованих під схиловими відкладами, що дозволить отримати більше інформації про печерну християнську архітектуру регіону та уточнити датування й інтерпретацію окремих пам‘яток. |
