Козієвська Олена Іванівна. Особливості формування культури мовлення у професійній діяльності державних службовців: дисертація канд. наук з держ. упр.: 25.00.03 / Національна академія держ. управління при Президентові України. - К., 2003.
Анотація до роботи:
Козієвська О.І. Особливості формування культури мовлення у професійній діяльності державних службовців. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.03. – державна служба. – Національна академія державного управління при Президентові України, Київ, 2003.
У роботі досліджуються теоретичні та практичні проблеми культури мовлення у сфері державного управління, а саме: визначено напрями вивчення культури мовлення як самостійної мовознавчої дисципліни в українській і зарубіжній науковій літературі; здійснено поглиблений аналіз теоретичних основ культури ділового мовлення у сфері державного управління та розкрито її основні комунікативні ознаки; проаналізовано сучасний стан проблеми законодавчого врегулювання мовного питання в Україні; досліджено конкретну реалізацію мовних норм різних рівнів у мовленнєвій практиці державних службовців; розроблено типологію мовних помилок, які зустрічаються у мовленні державних службовців, розкрито їх джерела, обґрунтовано шляхи й засоби попередження та виправлення; з’ясовано й типізовано різні наслідки інтерференційної взаємодії близькоспоріднених мов (української та російської) шляхом порівняння мовлення державних службовців із чинними нормами української літературної мови, констатації відхилень від цих норм і встановлення їх причин; подано вичерпну характеристику мови пленарного засідання, з’ясовано його загальностильові та специфічні риси; визначено місце у структурі офіційно-ділового стилю; проаналізовано мовленнєві засоби пленарних публічних промов; удосконалено методологічне забезпечення формування культури мовлення державних службовців.
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке полягає в обґрунтуванні шляхів формування культури мовлення державних службовців. Результати дослідження дозволяють сформулювати висновки й рекомендації, що мають практичне значення.
Сучасні процеси розбудови України як держави, розширення суспільних функцій української мови, яка набула статусу державної, запровадження в ті сфери, де її використання за радянських часів було обмежено, висувають особливі вимоги до володіння мовою державними службовцями. Оскільки однією зі складових загальної професійної культури державного службовця є високий рівень володіння мовою як засобом спілкування, то питання культури мови вважається справою державної ваги.
Виділено напрями вивчення проблеми культури мовлення у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі: дослідження проблеми мовної культури й необхідності підвищення мовної культури для суспільства в цілому та у сфері державного управління, зокрема; культури мови і культури мовлення в державному управлінні; ролі державних інститутів у формуванні та здійсненні державної мовної політики; аналіз стану й тенденцій розвитку української мови в контексті етномовної ситуації в різних регіонах України тощо. Для ефективного вирішення питання підвищення рівня культури мовлення у професійній діяльності державних службовців поставлена проблема розглядається як комплексна, що потребує об`єднання зусиль мовознавців і фахівців із державного управління.
Новий системний підхід дозволив виділити позамовні та власне мовні чинники, які зумовлюють виникнення помилок у мовленнєвій діяльності окремих державних службовців, визначають низький рівень їх мовної компетенції. Позамовними причинами низької культури мовлення серед деяких державних службовців є неврегульованість мовних питань на законодавчому рівні; відсутність широкомасштабної програми підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації кадрів, що мала б включати мовні курси; відбір претендентів на посади в державному управлінні з урахуванням мовної компетенції; періодичні тестування державних службовців на знання державної мови; варіативність окремих мовних норм; суспільний статус української мови за радянських часів, коли відбувалося примусове обмеження її суспільних функцій, наслідком якого є нерозвиненість деяких стилів, зокрема, офіційно-ділового стилю, його підстилів і жанрових різновидів (пленарного засідання).
Визначено, що мовні фактори пов`язані з:
неточністю слововживання внаслідок обмеженості словникового запасу чи незнання точного значення лексичних одиниць;
міжмовною інтерференцією внаслідок негативного впливу російської мови на українську. Міжмовна інтерференція виникає в результаті подібності систем близькоспоріднених мов: загального лексичного фонду; великої кількості однокореневих слів із різним граматичним оформленням; наявності спільних граматичних категорій, що можуть мати певні особливості вираження в окремих лексичних одиницях, і спільних засобів вираження граматичних значень, закріплених за різними лексичними одиницями в обох мовах.
Сформульовано головну мету досліджень культури мовлення у сфері державного управління - упорядкування мовленнєвої практики державних службовців, приведення її у відповідність із літературно-мовними нормами. Культура мовлення державного службовця характеризується комунікативними ознаками: правильністю, точністю висловленої думки, логічною організацією мовного матеріалу та його лаконічним і стислим викладом, чистотою мовлення, доречним добором мовних засобів. Визначено, що професійна діяльність державного службовця потребує від нього високого рівня володіння сукупністю мовних засобів офіційно-ділового стилю української мови, який служить установленню зв`язків у політичній, економічній, культурно-освітній сферах та обслуговує суспільні відносини людей.
Доведено, що вирішення теоретичних і практичних завдань культури мови безпосередньо залежить від виваженої цілеспрямованої мовної політики у багатонаціональному суспільстві, яка враховує аналіз мовної ситуації в конкретному регіоні. Сьогодні нагальною потребою є розробка регіональних програм, які б характеризувались узгодженням регіональних мовних інтересів із державними; формування самостійної культурної політики, освітньої системи, відображення в ній інтересів і потреб щодо вирішення мовного питання в конкретному регіоні.
У мовленні державних службовців, яке зазнало інтерференційного впливу російської мови, простежуються дві тенденції: по-перше, вони базуються на нормах, що збігаються або подібні одна до одної в українській і російській мовах; по-друге, вони використовують ті лексично-семантичні та граматичні варіанти, які за звуковим оформленням і структурою наближаються до фактів іншої мови.
Сучасні стандарти професійної підготовки фахівців у сфері державного управління вимагають оволодіння ними нормами усного публічного мовлення, зокрема, пленарного засідання. Пленарне засідання виділяється серед інших жанрових різновидів офіційно-ділового стилю особливостями своїх стильових рис, зумовлених специфікою виконуваних функцій. Це надає парламентському мовленню рис державно-владного характеру й пояснює факти тісного взаємозв`язку, взаємопроникнення та поєднання елементів офіційно-ділового, наукового, публіцистичного та розмовного стилів у межах пленарного засідання, при яких відбувається синтез й адаптація їх стильових засобів відповідно до композиційно-стильових вимог жанрового різновиду.
Пленарне засідання поєднує специфічні стильові риси (регламентованість, одночасна зорієнтованість на кілька видів аудиторії, індивідуальний характер мовлення). Залежно від ступеня і форми попередньої підготовки й характеру пленарних публічних виступів пленарне засідання може зберігати особливості однієї з форм мовлення. Взаємодія елементів різних стилів у межах пленарного засідання простежується у використанні різностильових лексично-граматичних засобів, у процесі детермінологізації частини словесних комплексів, які отримали непряме значення й увійшли до складу загальновживаної лексики, у синтаксичній організації публічних виступів тощо.
Набуття сучасним державним службовцем професійних умінь і навичок для підготовки та реалізації публічного виступу можливе лише за умови процесу систематичного навчання: практичних занять із культури ділового мовлення; засвоєння техніки самого публічного виступу (вивчення внутрішніх закономірностей організації публічної мови, які безпосередньо визначають ефективність впливу на слухачів); уміння триматися перед аудиторією. Усі ці компоненти є необхідною умовою опанування мистецтва публічної мови та вироблення власного індивідуального стилю.
На підставі здійсненого аналізу розроблено рекомендації для вдосконалення методологічного аспекту формування культури мовлення державних службовців: розробка системи вправ і тестових завдань, спрямованих на оволодіння знаннями і вміннями використовувати мовний інструментарій і на перевірку ступеня їх формування; доречний і свідомий вибір слова або словоформи відповідно до поставленої мети спілкування, синтаксичної сполучуваності слів у реченні та композиційного оформлення тексту як вищої комунікативної одиниці; засвоєння термінології державного управління, синонімів, паронімів, омонімів, граматичного матеріалу мови ділових паперів. Матеріал для вправ підбирався з урахуванням частотності відхилень від норм сучасної української літературної мови для розпізнання помилок - результатів інтерференційного впливу російської мови на українську - та їх виправлення. Одним із методологічних напрямів підвищення культури мовлення повинно стати цілеспрямоване вилучення росіянізмів, невиправданих кальок і запровадження до вжитку власне українських слів.
Публікації автора:
Козієвська О.І. Мовна політика в Україні: аспекти взаємодії і перспективи розвитку української та російської мов // Зб. наук. пр. УАДУ. – К.: Вид-во УАДУ. – Вип.1. - 2000. - С. 320-328.
Козієвська О.І. Проблеми регіональної мовної політики в умовах поліетнічної держави // Зб. наук. пр. УАДУ / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид-во УАДУ, 2000. – Вип.2. – Ч. IV. – С. 364-368.
Козієвська О.І. Про необхідність підвищення загальної культури мовлення державного службовця // Вісн. УАДУ. – К.: Вид-во УАДУ. – 2001. - №1. – С. 347-351.
Козієвська О.І. Міжнародне право і проблеми удосконалення чинного законодавства України щодо питань мовної політики у сфері освіти // Молодь в умовах нової соціальної перспективи: Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції. – Житомир, 2000. – С. 235-236.
Козієвська О.І. Проблеми формування культури мовлення державних службовців в умовах двомовності // Духовність українства. – Житомир. – Вип.3. – 2001. – С. 190-193.
Козієвська О.І. Мова як чинник формування національної еліти в Україні // Реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. – К.: Вид-во УАДУ, 2001. – С. 339-342.
Плотницька І.М., Козієвська О.І. Ділова українська мова: Робочий зошит. – Житомир, 2002. – 90 с. – Авторських 45 с.
Плотницька І.М., Козієвська О.І. Ділова українська мова в державному управлінні (робочий зошит дистанційного курсу навчальної дисципліни): Навчальний посібник. – К.: Міленіум, 2003. – 80 с. – Авторських 40 с.
