Анотація до роботи:

Федака П.М. Народне житло українців Закарпаття ХVІІІ-ХХ століть. – Монографія.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.05 – етнологія. – Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України. – Київ, 2009.

Дисертацію присвячено дослідженню народного житла українців Закарпаття. ХVІІІ-ХХ ст. Проаналізовано стан і характер джерельної бази, ступінь вивчення проблеми у вітчизняній та зарубіжній історіографії. Простежено історичний розвиток сільських поселень, особливості їх типів і форм, охарактеризовано зовнішній вигляд, внутрішню структуру і розміри. Проведено класифікацію типів садиби і селянського двору, форм його забудови, типів і варіантів житла та господарських будівель, охарактеризовано техніку будівництва, архітектурні та інженерно-конструктивні прийоми, внутрішнє планування, інтер’єр, простежено вертикальний розвиток хати, специфіку соціальних аспектів у зв’язку між формами сім’ї і формами житла. Зафіксовано давні обряди, вірування і звичаї, які виконувались при зведенні житлових і господарських будівель. Окреслено ареали поширення типів і форм народного будівництва у різні історичні періоди та різних етнографічних груп краю – долинян, лемків, бойків, гуцулів. Визначено ступінь впливу етнічних, історичних, соціально-економічних, екологічних та інших факторів на формування і розвиток реґіональних особливостей народного будівництва. Досліджено реліктові форми, елементи і явища традиційного будівництва та спільні риси з сільським житлом інших етнічних груп в межах Закарпаття (угорців, румунів, німців, словаків) та в контексті загальноукраїнських, загальнослов’янських, центральноєвропейських та інших етнокультурних зв’язків.

За підсумками дослідження зібрано, систематизовано і проаналізовано великий за обсягом матеріал, що дозволило: а) виокремити специфічні регіональні риси народного житлового і господарського будівництва українців краю; б) простежити його генезу, етапи розвитку та історичну тяглість традицій, їх глибину і стійкість; в) визначити місце народного житла Закарпаття у контексті загальноукраїнського і загальнослов’янського традиційного будівництва, народного будівництва регіону Карпат і прилеглих областей.

Основні результути проведеного дослідження такі:

1. Народне житло українців Закарпаття ХVІІІ-ХХст. становить самобутній регіональний комплекс традиційної культури українського народу і відзначається функціональною досконалістю та високим архітектурно-мистецьким рівнем.

Його особливості проявляються у наступному: а) поширення в гірських районах розпорошених поселень та хуторів на місці вирубаних лісів, а також ланцюгових поселень у вузьких міжгірних долинах, вздовж зворів і водних артерій; б) побутування у передгір’ї і низовині скупчених і вуличних поселень, на яких позначився вплив пережитків патронімії; в) переважання по всьому регіону відкритого, з незв’язаним або частково зв’язаними між собою будівлями, двору; г) побутування замкнутих по периметру і відкритих зверху дворів – гуцульських ґражд і довгих хат у лемків, західних бойків, лемківсько-бойківському і лемківсько-долинянському пограниччях; д) переважання трикамерної симетричної планувальної структури житла типу зв’язку (хата+сіни+комора); е) побутування двокамерного житла типу хата+сіни як ознаки недовершеності розвитку хати та соціальних моментів житла; є) побутування двокамерного житла типу хата+комора (кліть), яке не зустрічається в жодному з інших регіонів України; и) побутування асиметричного трикамерного житла типу сіни+хата+комора, у якому у сіни і комору ведуть окремі входи, а помешкання знаходиться посередині – між сінями і коморою; ж) побутування подвоєних і потроєних у плані довгих хат як житла розділених родин; з) зрубна техніка зведення стін з горизонтальною кладкою колод, протесів чи брусів, з’єднаних на кінцях різними замками; й) відкриті чи напівзакриті галереї з дерев’яними різьбленими опорними стовпцями; к) крокв’яна конструкція чотирихилого даху, покритого соломою або дранкою, із значними виступами за стіни хати; л) значна висота даху бойківських хат, яка у тричі перевищує висоту видимої частини зрубу; м) відкритий, як зовні, так і з середини, зруб хат на Гуцульщині, Бойківщині, Лемківщині та їх пограниччях; н) залишки давніх волокових вікон, дверей на бігунах та дверей і одвірків трапецієподібної форми; о) курні і напівкурні, значних розмірів, глиняні печі; п) поширення хлівів і стодол, розташованих в одному блоці під спільним дахом; р) побутування своєрідних малих архітектурних форм господарського призначення (коші на кукурудзу, обороги для сіна, рупи для картоплі) та ін.

2. Аналіз усіх наявних джерел і матеріалів дозволяє зробити висновок, що на Закарпатті у досліджуваний період вимальовувалася надзвичайно складна картина переплетення і взаємного перехрещення ареалів поширення різних за своїм етнічним походженням і хронологією появи елементів і явищ будівельної культури. Насамперед, це риси культури, спільної для усього регіону Українських і в цілому Карпат (побутування розкиданих у гірській місцевості поселень, де переважав пастівницький напрямок господарювання, коли зимівки перетворювалися у постійні оселі, а також ланцюговоподібних сіл, форма яких зумовлювалася в основному гірським рельєфом, та хуторів на місці вирубаних лісів); зрубна техніка зведення стін; високі чотирисхилі дахи, покриті соломою чи дранкою, із значними виносами за стіни хати; відкриті чи напіввідкриті ґанки-галереї та інше. Зібраний матеріал дозволяє стверджувати, що окремі риси такої спільності почали складатися тут дуже давно. На Закарпатті, як і в деяких інших районах Карпат, майже до середини ХХ ст. зберігалися сліди праслов’янської культури, і прослідковувалися вони не лише в анімістичних віруваннях, космогонічних оповідях, календарних і сімейно-побутових обрядах, старовинних переказах тощо, але і в обрядах та віруваннях, пов’язаних з будівництвом хати і господарських споруд, у таких древніх елементах житла, як залишки волокових вікон, трапецієподібна форма вхідних дверей і одвірків, курні печі та ін. Тут також ще в першій половині ХХ ст. фіксувалися залишки патрономічних утворень, проявом яких був і спосіб забудови окремих поселень сімейно-родинними групами та проживання у спільному домі великої нерозділеної, іноді з кількох шлюбних пар, родини. Збереження подібних реліктових явищ пов’язано, крім історичної тяглості етнічних традицій, характерною для більшості гірських районів ізоляцією і сповільненим у зв’язку з цим економічним розвитком.

3. В результаті дослідження зроблено висновки щодо генези та етапів розвитку планування житла:

1). Розвиток плану хати, як правило, відбувався від однокамерного через двокамерне (хата+сіни) до трикамерного (хата+сіни+комора) житла.

2). Сіни у двокамерному житлі є другим за часом появи елементом житла, який виник внаслідок забудови з чотирьох боків навісу (“сень”, “сінь”) з боку входу в однокамерну хату.

3). Трикамерний тип житла став наслідком розвитку не тільки двокамерної, але в окремих випадках однокамерної хати: у першому випадку до сіней добудовувалось третє приміщення (комора), яке сполучалась з сіньми внутрішнім дверним переходом, у другому – простір між однокамерним житлом і кліттю огороджувався, згодом увесь комплекс накривався спільним дахом, таким чином, відгороджений між кліттю і житлом простір перетворювався в сіни, що зв’язали житло і кліть.

4). Виникнення трикамерного житла в гуцульських ґраждах мало свою специфіку: автор вважає, що сіни (хороми) тут були первісним елементом житла, у них виконувались різноманітні роботи і готувалася їжа, з обох їх боків розміщалися кліті, які з часом зближувалися, потім з’єднувалися з основною будовою конструктивно, в одну з них, а далі і в обидві, переносилося вогнище, яке перетворювалося у піч; таким чином, кліті ставали постійними помешканнями, а колишнє основне ядро – сіньми з усіма відповідними функціями цього виду простору.

5). Зустрічався ще один, відмінний, шлях генези житла – безпосереднє з’єднання житлового простору з кліттю, без сіней (хата+кліть), поширений у південно-східній частині Хустського та на півдні Тячівського районів Закарпаття.

6). Трикамерний тип житла хата+сіни+хлів, який зустрічався в Ужгородському та Мукачівському районах, поширення в українців Закарпаття не отримав.

4. Внаслідок дослідження явищ і складових частин народного будівництва українців Закарпаття встановлено, що традиційні форми сільських поселень і дворів, їх планування, типи житлових і господарських будівель, внутрішнє обладнання й інтер’єри хат мали чимало спільних рис з народним будівництвом інших регіонів України – Галичини, Буковини, Поділля, Волині, Полісся, Наддніпрянщини. Це – поширення скупчених, безсистемних, рядових і вуличних поселень, переважання відкритого типу двору з незв’язаними або частково зв’язаними між собою будівлями, подібні до гуцульських ґражд замкнуті двори на Поліссі, Волині, колишніх Київській, Чернігівській та Подільській губерніях, аналогічний розвиток дво- (хата+сіни) і трикамерного (хата+сіни+комора) типів житла, трикамерна горизонтальна проекції з об’єднуючим ланцюгом (сіньми) посередині між хатою і коморою, схожі конструктивні прийоми і техніка будівництва, розташування і поворот челюстей печі, внутрішнє планування житлового простору та його організація, характер інтер’єру, функціональне призначення меблів та ін. Про генетичний зв’язок будівельної культури закарпатців з культурою українців різних регіонів України свідчить і термінологія житла і господарських споруд, яка у своїй семантико-морфологічний основі спільна для усієї української етнічної території: село, присілок, хутір, двір, хата, сіни, комора, хлів, стодола, курник, підвалина, зруб, гряда, матиця, стіна, дах, покрівля, вікна, двері, одвірки, стеля, стелина, поріг, піч, стіл, лавиці, постіль, ложечник, жердка, драниця, солома, ключини, кізлини, китиці, двері на бігунах, призьба, поміст, ґанок і т. д. і т. п.

5. Як випливає з аналізу джерел і матеріалів дослідження, на формування і розвиток традиційних типів сільських поселень Закарпаття (село, присілок, хутір), їх форм (скупчена, розкидана, рядова, ланцюгова, вулична), а також типів дворів, жител і господарських будівель впливали різноманітні фактори соціально-економічного, екологічного, етно-генетичного, етно-історичного, етно-культурного та іншого характеру. Зокрема, головною причиною масового переходу від небагатодвірних до багатодвірних поселень було посилене закріпачення селян у ХV-ХVІ ст. та інтенсивне захоплення феодалами общинних земель. Земельні наділи зменшувалися й ущільнювалися, двори скупчувалися, вузькі смуги землі вздовж доріг забудовувались рядами або гніздами. Формування у низовинних і передгірних районах вуличних поселень було пов’язане з урядовими регулюваннями, поділом земель на вузькі смуги, які забудовувались житлами в один ряд, а після “Regulatio urbarialis” імператриці Марії-Терезії (60-70-і роки ХVІІІ ст.), яка чітко регламентувала забудову в межах “intravillana” (всередині поселення) та встановлювала розмір ділянки під індивідуальну забудову, села розвивались у скупчених формах, оскільки на садибному наділові з часом виникали житла відокремлених синів, до яких прорізались вулички і провулки. Збільшення кількості вуличних і скупчених поселень у другій половині ХІХ ст. було безпосередньо зв’язано з подальшим дробленням селянських садибних ділянок, на яких виникали нові двори. На усі параметри народного житла Закарпаття, у тім числі і на планувально-композиційні вирішення, мав вплив соціальний стан селянської сім’ї. У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. дводільні (хата+сіни) житла, як правило, належали незаможним селянам, у той же час переважали тридільні (хата+сіни+комора) хати заможних і середнього достатку сільських родин. Особливості традиційного житла і господарських будівель українців Закарпаття базувались і на специфіці господарсько-виробничого укладу, сімейних відносин, природно-географічних і кліматичних умов. Наприклад, однією з важливих причин появи і побутування гуцульських ґражд був пастівницький напрямок господарства, характер сімейних відносин та природні умови. Екологічні чинники мали відчутний вплив також на форми поселень, їх зовнішній вигляд, використання будівельних матеріалів, влаштування високого даху із значними виносами навколо стін хати та ін. Внутрішнє планування й окремі елементи сільських хат з кінця ХІХ ст. зазнавали впливу з боку міської культури.

6. Дослідження характеру і ступеня впливу на народне будівництво етнічних традицій та культурних витоків, дозволило зробити такі висновки та узагальнення:

1) Зони поширення окремих типів дворів і жител та явищ будівельної культури, відображаючи локальні особливості, співпадають з районами розташування етнографічних груп. Зокрема, замкнутий двір характерний для Гуцульщини, довга хата з блоковим зв’язком будівель, об’єднаних спільним дахом – для Лемківщини, західної частини Бойківщини та долинян західної частини краю, відкритий двір з незв’язаними або частково зв’язаними між собою будовами – для всіх етнографічних груп, особливо для долинян. У гірських етнографічних груп (гуцулів, бойків, лемків) зруби жител ні зовні, ні всередині не обмащувались і не білились, у долинян – обмащувались глиною і білились.

2). Окремі явища і складові будівельної культури мали свою специфіку навіть в середовищі однієї етнографічної групи – серед локальних утворень, виокремлюваних здебільшого по долинах річок. Наприклад, двокамерне житло хата+кліть побутувало у долинян Хустської улоговини, хати в Іршавському, Мукачівському і Перечинському районах за зовнішнім виглядом, формою даху, побілкою стін у білий чи синій кольори дуже близькі до жител подільських селян, що свідчить про генетичну близькість цих регіонів, побілка стін у синій колір також характерна для долинян Хустської улоговини, а обмазка глиною і фарбування у синій колір стиків між вінцями зрубів, дверних і віконних обрамлень – для Тересв’янської і Тереблянської долин.

3). Деякі специфічні для Закарпаття явища, форми і елементи народного житла, не дивлячись на вплив історичних, соціально-економічних та інших факторів, продовжували побутувати впродовж тривалого часу, виявляючи при цьому дивовижну стійкість і глибину. Окремі з етнічних традицій сягають глибини віків, до традицій архітектури Київської Русі. Серед них – збереження довгих хат і гуцульських ґражд, як залишків традицій житлових комплексів замкового будівництва України-Русі ІХ-ХІІІ ст., форми курної і півкурної печі, внутрішнє планування та інтер’єр житлового простору та інше.

7. Аналіз зібраного, узагальненого і опублікованого в роботі матеріалу дозволив зробити висновки і щодо взаємин у царині народного житла українців Закарпаття з іншими етнічними групами, які здавна компактно населяють окремі райони краю:

1). В українців, словаків, румунів, німців, угорців передгір’я були схожими рублені з дерева житла;

2). Для хат українців, словаків, румунів, частково угорців, характерні чотирисхилі з крокв’яною конструкцією дахи;

3). Для жител усіх етнічних груп притаманні призьби і відкриті чи напівзакриті галереї (ґанки).

4). В українців, словаків, румунів поширеним був тип курної східноєвропейської печі. У той же час відзначається диференціація щодо місця розташування печі та повороту її отвору (челюстей). Зокрема, на Бойківщині, Гуцульщині та прилеглих до них районах Мараморощини, у тім числі румунів, вона розташовувалась у ближньому від входу до житла куті і була повернута челюстями до чільної стіни. Таке розташування поширене в усіх регіонах України. У той же час, у західній частині краю, на Лемківщині і лемківсько-бойківському пограниччі та у словаків побутував тип печі, повернутої челюстями до причілкової стіни. У двокамерних житлах типу хата+кліть, поширених на півдні Хустського і Тячівського районів у пограничній смузі з північною Румунією і північно-східною Угорщиною, піч знаходилась у протилежному від дверей куті і челюстями була повернута до дверей.

5). Для традиційного житла німців та угорців Закарпаття були характерні двосхилі, з усіченими зверху фронтонами, дахи (т. зв. “німецький дах”), які з кінця ХІХ – початку ХХ ст. поширилися в українців-долинян, а з 20-х років ХХ ст. – у гуцулів, бойків, гуцульсько-бойківському пограниччі, лемків.

6). В українців і словаків були поширені довгі хати, а іноді побутували подвоєні і потроєні у плані житла – як форма проживання розділених сімей.

8. Зібраний і проаналізований матеріал дозволив зафіксувати в окремих явищах і складових народного будівництва Закарпаття аналогії у ширших географічних та етнічних просторах, іноді значно віддалених один від одного регіонах Європи:

1). На Лемківщині, лемківсько-бойківському пограничні та в українців-долинян побутувало приміщення для полови під назвою “пелевня”, “пелевник”, аналогічне господарське приміщення під назвою “плевня”, “плевень” було поширене у болгар, а також в Орловській і Новгородській областях Росії.

2). Двокамерне житло типу хата+кліть, поширене в Хустській улоговині, побутувало на півночі Румунії, північно-східній Угорщині та районі Косово (колишня Югословія).

3). Слово “куча” на означення двокамерного житла невеликих розмірів у деяких районах Закарпаття має аналогії у сербів на позначення повноцінного житла.

4). Піч у куті біля дверей, повернута челюстями до чільної стіни і поширена на Гуцульщині, Бойківщині, східній низовинній території історичної Мароморощини, як і по всій українській етнічній території, побутувала і в західноросійському та білоруському житлі, а піч у куті біля дверей з челюстями, повернутими до причілкової стіни, крім Лемківщини, західної рівнинної частини Закарпаття, була поширена також у Словаччині та Моравії, зустрічалася і на півночі Росії та в середньоросійській смузі. На питання – чому ця стійка етнічна риса народного житла неоднакова у межах порівняно невеликої території Закарпаття і в той же час має аналогії на широких європейських, здебільшого слов’янських, теренах, у дослідженні зроблено висновок, що маємо тут справу з дуже давніми, ще племінними, відмінностями, в той же час, не виключено, що схожі риси могли виникати в окремих народів і навіть в середовищі етнографічних груп одного етносу і самостійно або під впливом сусідніх народів.

9. Аналіз архітектурних, конструктивних, художніх та інших особливостей збережених зразків трикамерних жител ХVІІІ – початку ХІХ ст. з регіонів Гуцульщини, Бойківщини, Лемківщини дозволив зробити висновок про високу будівельну майстерність закарпатських українців. Цей висновок підтверджений на прикладі хат початку ХVІІІ ст. Пігуляк Василини з села Ясіня (присілок Кевелів), кінця ХVІІІ ст. Кобаль Докії і Галайди Іллі з села Білин на Рахівщині, початку ХІХ ст. Марковича Михайла з села Рекіти Міжгірського, Свердловича Михайла з села Гусного Великоберезнянського районів, ґражди кінця ХVІІІ ст. Митничука Івана з села Лазещини та інших. Ці житла за своїми непересічними будівельними та архітектурно – художніми якостями продовжують кращі традиції українського народного будівництва і належать до золотого фонду світової архітектури.

10. Отримані результати дослідження значно доповнюють коло джерел, які можуть бути використанні при написанні узагальнюючої історико-етнографічної монографії про закарпатських українців, а також праць з проблем їх етноґенезу й етнічної історії та етноґенезу й етнічної історії українців в цілому.

Публікації автора:

1. Федака П.М. Народне житло українців Закарпаття ХVІІІ–ХХ ст.: Монографія / Павло Михайлович Федака. – Ужгород: Ґражда, 2005. – 352с., іл.

2. Федака П.М Народне житло українців Закарпаття ХVІІІ–ХХ ст.: Монографія / Друге, перероблене і доповнене, видання / Павло Михайлович Федака. – Ужгород: Ґражда, 2008. – 364 с., іл.

3. Гуцульщина: Історико-етноґрафічне дослідження. – К.: Наук. думка, 1987. – 472 с. Розд. моноґрафії: Господарська діяльність і матеріальна культура. Поселення. – С. 163–165.

4. Народна архітектура Українських Карпат ХV–ХХ ст.: Монографія /Ю.Г.Гошко, Т.П.Кіщук, І.Р.Могитич, П.М.Федака. – К.: Наук. думка, 1987. – 272 с. Розд. Поселення. Типи поселень. Двори і житла в рамках поселень. – С. 14–28. Розд. Звичаї та вірування, пов’язані із спорудженням житлових та господарських будівель – С. 237 – 243. Розд. Розвиток поселень, житла і житлово-побутових умов у радянський період. – С. 244–258.

5. Федака П. Современное народное жилище украинцев закарпатского села / Павел Федака, Василий Шеба // Тезисы докладов на пленумах и секциях Всесоюзной конференции, посвящённой этнографическому изучению современности / Ин-т этнографии им. Н.Н.Миклухо-Маклая АН СССР, Кабардино-Балкарский НИИ при Совете Министров КБАССР. – Москва – Нальчик, 1975, 1975. – 138–140.

6. Федака П.М. До питання про принципи організації українських музеїв просто неба (На матеріалах Закарпат. музею нар. архіт. та побуту) /Павло Михайлович Федака // Культура і побут населення Українських Карпат: (Матеріали республік. наук. конф.: / М В і ССО УРСР, УжДУ, [Редкол.: Е.А.Балагурі, І.М.Гранчак (відп. ред.) Й.О.Дзензелівський, М.П.Тиводар відп. секр.). – Ужгород, 1973. – С. 176–182.

7. Федака П.М. Інтернаціональне виховання молоді під час екскурсії в музеї (На матеріалах народного житла) /Павло Михайлович Федака // Інтернаціональне виховання студентської молоді: (Мат-ли другої міжвузів. наук. – теорет. конф. 5–6 черв. 1973 р. / МВ: ССО УРСР, УжДУ –Львів, – Вища школа, 1975. – С. 162–164.

8. Федака П.М. Цікава пам’ятка народної архітектури / Павло Михайлович Федака // Нар. творчість та етноґрафія. – 1976. – №3. – С. 101–102.

9. Федака П.М. Зміни в народному житлі колгоспного селянства Закарпаття (50–60-і роки) / Павло Михайлович Федака // Нар. творчість та етноґрафія. – 1978. – №5. – С. 22–27.

10. Федака П.М. Народна архітектура і побут Закарпаття у творчості Ф.Ф.Манайла / Павло Михайлович Федака // Нар. творчість та етноґрафія. – 1979. – №4. – С. 106–108.

11. Федака П.М. Реліктові форми будівель на Закарпатті / Павло Михайлович Федака // Нар. творчість та етноґрафія. – 1980. – №2. – С. 73–77.

12. Федака П.М. Типи й варіанти народного житла Закарпаття (ХІХ – початок ХХ ст.) / Павло Михайлович Федака // Нар. творчість та етноґрафія. – 1981. – №2. – С. 69–72.

13. Федака П.М. Типи двору на Закарпатті (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) / Павло Михайлович Федака // Нар. творчість та етноґрафія. – 1983. – №2. – С. 35–41.

14. Федака П.М. Отражение межэтнических контактов в современном сельском жилище Закарпатья / Павел Михайлович Федака / Научно-практическая многосторонняя конференция “Музей и этнографические проблемы современности»: Тез. докл. 15–18 мая 1984г. / М-во культуры СССР, Гос. музей этнографии народов СССР. – Л., 1984. – С. 40–42.

15. Федака П.М. Внутрішнє планування та інтер’єр народного житла Закарпаття (друга половина ХІХ – ХХ ст.) / Павло Михайлович Федака // Нар. творчість та етнографія. – 1985. – № 5. – С. 32–39.

16. Федака П.М. Залежність між формами сім’ї і народного житла в Українських Карпатах (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) / Павло Михайлович Федака // Нар. творчість та етнографія. – 1987. – № 1. – С. 18–24.

17. Федака П.М. Из опыта музеефикации памятников народной культуры Закарпатья / Павел Михайлович Федака // Первая Всесоюзная научная конференция по историческому краеведению / Академия наук СССР, ВЦСПС, Полтавский обком КПСС, Полтавский пединститут, Полтава, октябрь 1987 г. – К., 1987. – С. 243–244.

18. Федака П.М. Некоторые вопросы музеефикации памятников народной культуры Закарпатья / Павел Михайлович Федака // Проблемы этнографического музееведения: Всесоюзная научн. конф. “Этнографическая наука и пропаганда этнографических знаний,” посвященная 70-летию Великого Октября: Тез. докл. – Омск: Изд-во ОмГУ, 1987. – С. 67–68.

19. Федака П.М. З історії виникнення сільських поселень Закарпаття / Павло Михайлович Федака // Нар. творчість та етноґрафія. – 1989. – №1. – С. 29–36.

    Федака П.М. Особливості форм сільських поселень Закарпаття (ХІХ–ХХ ст.) // Павло Михайлович Федака // Нар. творчість та етноґрафія. – 1991 – №6. – С. 3-11.

    Федака П.М. Чумацькими шляхами України /Павло Михайлович Федака // Благовісник праці: Наук. зб. на пошану акад. Миколи Мушинки / Міжнародна асоціація українців, Асоціація українців Словаччини, НТШ у Словаччині, Пряшів. ун-т. – Ужгород – Пряшів, 1998. – С. 149–160.

    Федака П. Міжетнічні зв’язки в народному житлі Закарпатської області України / Павло Федака // Tradicie stavitel’stva a byvania na Slovensku s osobitnm akcentom na кultrne prejavy v prostredi etnickch minorit – Bratislava-Svidnik, 1999. – C. 50-59.

    Федака П. Обряди, вірування і звичаї при зведенні традиційних житлових і господарських будівель українців Закарпаття / Павло Федака // Carpatica – Карпатика: Наук.-пед. діяльність та літ. творчість Федора Потушняка: (До 90-річчя від дня народж.) / УжНУ, НДІ Карпатознавства. – Ужгород, 2001. – Вип.9. – С. 71–78.

    Федака П. Гуцульська ґражда: штрихи до етнографічного вивчення древнього двору українців Карпат /Павло Федака // Дар служити науці: Наук. зб. на пошану д. і.н., проф.Володимира Задорожного / МО і науки України, УжНУ. – Ужгород: Патент, 2001. – С. 175–186.

    Федака П. Гуцульська ґражда в українській народній архітектурі / Павло Федака // Гуцульщина: перспективи її соціально-економічного і духовного розвитку в незалежній Україні: Матеріали наук. конф. Першого світового конгресу гуцулів в Івано-Франківську 17–18 серпня 1993р. – Івано-Франківськ, 1994 – С. 41–43.

    Федака П. Традиційне житло і господарське будівництво гуцулів у контексті досліджень Володимира Січинського / Павло Федака // Володимир Січинський – історик, мистецтвознавець, архітектор, педаґоґ України і української діаспори: До 110–річчя видатного українського вченого: Зб. наук. праць за підсумками Міжнародного наук. симпозіуму (5–6 липня 2004р.) / Мін. освіти і науки України, Інститут історії України НАН України, Кам’янець-Подільський держуніверситет. – Кам’янець-Подільський, 2005. – С. 59–64.

    Федака П. Словацько-українські взаємини в народному житлі Закарпаття / Павло Федака // Наук. зб. Музею української культури. – Т.24. [Редкол. Л.Бабота, М. Мушинка, М.Сополига та ін.] – Братислава-Пряшів-Свидник, 2007. – С. 318-323.

    Федака П. Формування гірських поселень / Павло Федака // Етноґенез та етнічна історія населення Українських Карпат. – Т. ІІ / НАН України, Інститут народознавства. – Львів, 2006. – С. 141-161.

    29. Федака П. Давні печі у народному житлі Закарпаття / Павло Федака // Нар. творчість та етноґрафія. – 2007. – №3–4. – С. 48-51.

    30. Kyncl T., Kyncl J., Fedaka P.M., Luk L. Contribution to chronology of conifers in northern and eastern Carpathians (Slovakia and Transcarpathian Ukraine) / Томаш Кинцл, Йосеф Кинцл, Павло Михайлович Федака, Любомир Лукач // Trace 2007: Tree rings in Archeology, Climatology and Ecology. – Riga, May 03-06, 2007 (окремий відбиток. – 8 с.).

    31. Федака П.М. Господарські будівлі та споруди малих архітектурних форм / Павло Михайлович Федака // Нар. творчість та етноґрафія. – 2007. – №5. – С. 34-41.

    32. Федака П.М. Традиційні сільські поселення Закарпаття / Павло Михайлович Федака // Нар. творчість та етноґрафія. – 2008. – №5. – С. 21–26.

    33. Федака П.М. До історіоґрафії етноґрафічного вивчення народного будівництва Закарпаття / Павло Михайлович Федака //Матеріали з української етнології. – Вип. 7 (10) [Редкол.: Г.А.Скрипник (голова) та ін.] К.: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнолоґії ім. М.Рильського НАН України, Асоціація україністів, 2007.

    34. Федака П. М. Деякі питання розвитку сільських поселень, типів і форм двору гуцулів Закарпаття ХІХ–ХХ ст. /Павло Михайлович Федака // Наук. зб. Закарпатського краєзнавчого музею / Упоряд. і наук. ред. П. Федака. – Ужгород: Карпати, 1995. – Вип. 1. – С. 71–95.

    35. Федака П.М. Народне житло українців Закарпаття ХІХ – початку ХХ століть (будівельні матеріали техніка будівництва, конструктивний прийом) Павло Михайлович Федака // Наук. зб. Закарпат. краєзнавчогго музею /Упоряд і наук. ред. П. Федака. – Ужгород: Патент, 1998. – Вип ІІІ. – С. 76-101.

    36. Федака П.М. Садиба, типу двору, форми його забудови в українців Закарпаття у ХІХ – на початку ХХ століть /Павло Михайлович Федака // Наук. зб. Закарпат. краєзнавчого музею /Упоряд. і наук. ред. П. Федака. – Ужгород: Патент, 2002. – Вип V.– С. 110-150.

    37. Федака П.М. Розвиток сільських поселень, житла і житлово-побутових умов на Закарпатті у другій половині ХХ століття/ Павло Михайлович Федака // Наук. зб. Закарпат. краєзнавчого музею /Упоряд. і наук. ред. П. Федака. – Ужгород: Патент, 2004. Вип.VІ. – С. 126-144.