Детальний розгляд текстів народних оповідань на топонімічну тематику, окреслених поняттям народна топонімічна проза, переконує в тому, що серед них трапляються як сюжетні (фабулати) так і безсюжетні повідомлення (хронікати). Відсутність у зв’язку з цим можливості синкретичного розгляду їх у визначених жанрових рамках спонукає в основу класифікації цього тематичного виду народної прози покласти мотив. Топонімічну прозу Західного Полісся репрезентують мотиви відображення військових конфліктів, відетнонімічні, антропонімічні, родинно-побутові, реліктових форм народної архітектури, господарської діяльності, оронімічні, фітонімічні, гелонімічні, зоогонічні, лімнонімічні. Кожна з цих груп – своєрідна інформативна база народних спостережень про об’єкт, що став предметом народнопізнавальних зацікавлень. Поетика топонімічної прози Західного Полісся у переважній більшості не виходить за межі форм, властивих для хроніката (короткої безсюжетної інформації фактологічного характеру). Однак серед її зразків знаходимо й легенди. Форму легенди здебільшого набули розповіді про утворення озер та твори на родинно-побутову тематику. Сюжети цих легенд мають чітку структуру з відкритими причиново-наслідковими зв’язками. Переважають хронікати серед творів з історичними мотивами. Пам’ятками духовної культури стали описані в них пагорби та острівки, означені як Татарські, колишні мости, названі Шведськими. Форму хронікатів мають оповідання з фітонімічними мотивами. Окремі з них нагадують таксодендрологічну характеристику колишніх лісів. Оронімічні мотиви Західного Полісся переважно вказують на імена власників цих об’єктів. Походження багатьох пагорбів пояснюється насипанням їх шапками та закопуванням скарбів. Серед топонімічної прози з родинно-побутовими мотивами увагу їх творців привертали факти народження близнят, трійнят і навіть семеро дітей. Чимало у топонімічній прозі Західного Полісся мотивів, пов’язаних з прізвищами людей. Дослідження топонімічної прози Західного Полісся, дозволяє робити висновки, що в основу номінації топооб’єктів цього регіону лягали такі ознаки: 1) національності належність; 2) особливості побуту „чужих людей”; 3) компактне проживання національних меншин; 4) предмет або місце, завдяки якому вдалося зберегти життя людей; 5) різновиди жител, що вперше з’явилися в даній місцевості; 6) прізвища відомих у краї людей ; 7) види ремесел чи промислів, що мали відношення до конкретної місцевості; 8) скупчення свійських тварин, диких звірів, комах, плазунів; 9) психічні відчуття людей, які перебували в означеній місцевості: радість, страх, здивування; 10) трагічні події, що трапились на означеному топонімом місці. Топонімічна проза Західного Полісся багатьма своїми спостереженнями корелюється з науковою інформацією історичного, географічного, біологічного, економічного характеру. Порівняння зразків топонімічної прози з науковими джерелами вказує на адекватність змісту повідомлень. Для прикладу, топонім Шведський міст районується тільки в місцях рейду шведського війська, обмежений і район побутування на Західному Поліссі топоніма Татарська гора. Головним чином вони охоплюють район інвазії татарських військ на Червенські міста, відомої за літописними джерелами. Відповідну прив’язку до цих місць мають і зразки топонімічної прози. Інформація з народних вуст та з наукових джерел може перебувати на рівні взаємодоповнення. Так, народ не фіксує точних дат. Час вимірюється приблизно, як от: „ще за татар”, „за козаків”, „як шведи тут були”, „ще за панів”, „ще за Польщі”, „колись давно”, „колись тут був ліс”, „колись тут було поле”. Порівняльне вивчення фольклорних та історичних даних в деяких випадках дозволяє конкретизувати місця воєнних дій, встановлювати ментальнісні характеристики завойовників і ставлення до них місцевого населення, чого не знайти в жодному історичному джерелі. Народні перекази не лише підказують історикам шлях армій, а й називають населені пункти, де перебували завойовники, розповідають про їхній побут на окупованих територіях. Шлях Золотої Орди, для прикладу, закарбований у топонімічних переказах, записаних у таких селах, як Висоцьк, Пульмо, Забужжя. З них дізнаємося й про невідомий з історичних джерел факт існування на Західному Поліссі невольничих ринків, на яких продавали у рабство наших людей, про те, що татарськими набігами керували навіть жінки. Виказують топонімічні перекази й високу інженерну культуру шведського війська. Вони засвідчують також переміщення шведів через Старовижівський, Ратнівський, Камінь-Каширський та Маневицький райони. Там головним чином сконцентровані топонімічні перекази, метою яких було пояснити походження назв з топоосновою „шведський”. Події визвольної війни 1648-1650 рр. розгорнулись у Ратнівському та Ковельському районах. На рівні взаємодоповнення інформації перебувають перекази з народногосподарськими мотивами та наукові джерела з економіки. З переказів дізнаємося, як випасали худобу, яку саме і де; чим засівали землю, як відвойовували шматки орної землі у природи і як її обробляли і т.д. Економічна література пояснює причини дій населення Західного Полісся не лише регіональними, а й західноєвропейськими проблемами розвитку капіталізму. Народна проза дає нам інформацію про населення та обживання краю. Люди вибирали місце для життя, враховуючи не лише зручність географічного положення, а й наявність майстра-ремісника, села розростались біля монастирів. Топонімічні перекази називають імена людей, від яких пішла назва, але лише наукова література дозволяє уточнити, що у ХІV-XV ст. виникли прізвища представників вищих соціальних сфер, а у XVIII-XIX ст. почали здійснювати реєстр прізвищ простих селян у церковних книгах. Часове визначення у зразках топонімічної прози, як от: „колись тут були ліси, луги” і т.д. - дозволяє зробити висновки про руйнівний вплив людини на фауну і флору Західного Полісся. Велика кількість достовірних хронікатів у топонімічній прозі Західного Полісся свідчить про потужний розвиток реального, наукового мислення населення цього регіону. Картографування основних мотивів топонімічної прози дозволило зробити висновок про полісемантичність топонімічної прози у кожному районі Західного Полісся. Воно ж дозволило встановити й цілісні географічні локуси, в межах яких той чи інший мотив становив географічну неперервність. | 