1. Музична фольклористика зорієнтована на регіональне вивчення традиційної музики, що передбачає польову роботу та теоретичне дослідження її результатів. Тому й історія фольклористики, хоч вона і є за характером своїх завдань дисципліною інтегративною, спирається не лише на хронологічну, а й на ареальну методику, особливо у випадках, коли виявляються осередки, поки що слабо включені в загальнонауковий процес. Таким є регіон Північного Причорномор'я. 2. До регіонів пізнього заселення (а отже, й вивчення) належать землі, відомі сьогодні під назвою “Степова Україна”. Оскільки колонізаційні процеси тут довго не вщухали, то й перші етнографічні та етномузикологічні дослідження поширювалися на всю територію “Степу”. Лише у роки після Другої світової війни склався сучасний територіальний поділ, визначилися економічні та культурні тяжіння. Їх наслідком стало виокремлення Херсонської, Миколаївської та Одеської областей в регіон, що дістав у науковій літературі назву “Північне Причорномор'я”. Його й було обрано як територію, на фольклорних матеріалах якої здійснювалося дисертаційне дослідження. 3. Наприкінці ХІХ ст. українці становили 74% населення краю, хоча вже тоді сформувалася багатоетнічна специфіка регіону. Ще більше вона посилилася від 1950-х років, коли на ці землі були насильницьки переселені субетнічні групи українців – із Закарпаття та з Польщі, коли тут осіли російські реемігранти з Туреччини. Але українська традиційна культура продовжує бути основною в регіоні. Це висуває пріоритети у її вивченні. 4. Народознавчі дослідження краю розпочалися від середини ХІХ ст. На початку інтерес зосереджувався на народній словесності та історичному змістові пісень. З останньої третини ХІХ ст. розпочинається музично-етнографічна робота, в організації якої значна роль належала М.Лисенкові. Цей другий етап мав культурно-музичне та національно-патріотичне спрямування. Від 1920-х років розпочинається записування та вивчення народної музики етнічних меншин. Але робота з ідеологічних причин була припинена і почала поновлюватися тільки з середини ХХ століття. 5. З останньої третини ХХ ст. в етномузикологічному обстеженні Північного Причорномор'я вирізняються два наукових центри – одеський та херсонсько-миколаївський. Вивчення народної музичної культури Одеської області здійснює Лабораторія фольклору та етнографії Одеської академії музики ім. А.Нежданової. У її фондах зосереджено понад 6000 зразків народної музики, серед яких ряд унікальних. З метою удосконалення аналізу народної музики Лабораторія впроваджує об'єктивно-аналітичні методи досліджень ритміки й мелодики народних пісень. Результати досліджень засвідчують схильність іноетнічних культур до консервації в місцях переселення. Спостереження над музичним побутом переселенців є документальним джерелом не тільки для з'ясування тенденцій консервації та асиміляції народної музики в регіоні, а й для порівняльного вивчення еволюційних процесів, взаємовпливів та часових змін в культурах метрополії та діаспори. 6. В херсонсько-миколаївському субрегіоні досить чітко простежується спорідненість музичних мікродіалектів з фольклором колишніх територій історичної осілості: Київщини, Полтавщини, Бойківщини, Слобожанщини тощо. Особливо виразно на землях Херсонської області простежуються пісенні традиції: степова українська, західноукраїнські (подільська, бойківська поліська), східнобілоруська. Характерною рисою вивчення традицій українського населення субрегіону є активізація комплексних досліджень за участю фольклористів України, Росії та Білорусії. 7. Сучасний стан музично-фольклористичної роботи у Північному Причорномор'ї характеризується посиленням двох взаємозумовлених процесів: розгортанням польової та архівної роботи, а також пов'язаною з нею едиційною діяльністю (публікацією упорядкованих за певними принципами музично-фольклорних матеріалів і теоретичних досліджень). Сучасна музично-фольклористична робота в регіоні позначена такими рисами: значним обсягом польових досліджень, охопленням українського населення та національних меншин, вагомими зрушеннями в теоретичних дослідженнях, активізацією дослідницьких центрів, увагою до етнічних та субетнічних досліджень. 8. Новоутворені фольклорно-етнографічні центри при різних національних товариствах здійснюють відродження фольклорно-етнографічних традицій, проводять виховну роботу, фестивалі, фольклорні огляди, стимулюють збирання народної творчості. Пропагандою народної музики займаються численні фольклорні ансамблі – автентичні та вторинні. Для керівників багатьох колективів показовим є інтерес до збирання місцевого фольклору, науковий підхід до формування репертуару та до його інтерпретації, до вивчення традицій. 9. Проведене дослідження результатів етнологічної роботи в регіоні протягом півтора століття слід розглядати як початок наукової систематизації складних, не до кінця з'ясованих, попередньо окреслених процесів розвитку народної музики і музичної фольклористики регіону. Аналіз виявляє не тільки вагомі здобутки, а й певну спонтанність, нерівномірність зусиль. Так, зокрема негативно позначається відсутність єдиного координаційного центру та спланованої на перспективу програми вивчення народних музичних традицій. Одним із результатів проведеного дослідження є висновок про необхідність створення регіонального центру координації фольклористичних досліджень, серед першорядних завдань якого мала б бути координація напрямів польових досліджень. |
