Дослідження дії метонімічних процесів при вираженні в українській мові означальних, об’єктних і суб’єктних відношень дозволяє сформулювати такі загальні висновки. Досліджувані типи метонімічних перенесень являють собою не суто лексико-семантичні процеси, а процеси складнішого за своєю природою характеру, комплексні з погляду своєї належності до мовних рівнів – лексико-синтаксичні і семантико-словотвірні явища. Пропонована в дисертації класифікація на лексико-синтаксичній основі типів метонімічних зміщень у структурі прикметникових та дієслівних значень, у структурі значень атрибутивних компонентів складних слів та у взаємних переходах прикметникових і прислівникових значень дозволяє виявити принципову подібність у загальних межах метонімічних процесів у мові між типами „вторинної” (у структурі прикметникових, прислівникових і дієслівних значень) і „первинної” (субстантивної) метонімізації, значно краще вивченої на сьогодні (пор.: „частина – ціле” і „ціле – частина”, „вміст – вмістище” і „вмістище – вміст”, „дія – її місце”, „дія – її час”, „ознака – її суб’єкт” і т. ін.). Окремі типи класифікації метонімічних зрушень у структурі прикметникових і взагалі атрибутивних, прислівникових і дієслівних значень мають певну подібність між собою (наприклад, у межах прикметників: „ознака певної частини цілого – ознака всього цілого” і „ознака певного вмісту – ознака його вмістища”, „ознака певного цілого – ознака його частини” і „ознака певного вмістища – ознака його вмісту”; у межах дієслів: „спрямованість дії на частину певного цілого – на все ціле” і „спрямованість дії на вміст певного вмістища – на саме вмістище”, „спрямованість дії на певне ціле – на його частину” і „спрямованість дії на певне вмістище – на його вміст”, „належність дії частині певного цілого – всьому цілому” і „належність дії вмістові певного вмістища – самому вмістищу” та деякі інші), проте в своїй основі вони є цілком самостійними. Різні типи метонімічних перенесень у межах „ознакових” частин мови (прикметників, прислівників, дієслів) виявляють неоднакову продуктивність творення. Так, серед типів гіпалаги прикметників особливо частотними є моделі з синекдохічними („партитивними”) означеннями – від ознаки частини до ознаки всього цілого і навпаки; такі ж напрями перенесень від частини до цілого і навпаки є найпродуктивнішими і в структурі дієслівних значень при вираженні як об’єктних, так і суб’єктних відношень. Від метонімічних зміщень у структурі атрибутивних значень та в переходах вираження ознаки між означенням і обставиною способу дії, тобто процесів, що мають лексико-синтаксичний характер і належать до сфери вторинної номінації, слід відмежовувати зовні подібні випадки, коли нібито „нелогічні” означення при певних означуваних виводяться безпосередньо від твірних іменників – назв об’єктів, обставин і т. ін., тобто випадки, що є результатом власне словотвірних актів, а нібито „нелогічна” лексико-синтаксична сполучуваність прикметників і прислівників є залишком попередніх періодів в історії мови, коли відмінність між сферами значень цих частин мови відчувалася не так виразно. |
