Отримані в процесі дослідження наукові результати розв’язують важливу наукову проблему – обґрунтування теоретико-методологічних засад і практичних рекомендацій щодо фінансового забезпечення системи інноваційного розвитку економіки на основі сучасних тенденцій модернізації економічного життя суспільства, врахування динамічності взаємозв’язку між фінансовим забезпеченням і властивостями системи інноваційного розвитку, розгортанні категорії фінансового потенціалу, що в сукупності здійснюють мобілізуючий вплив на розкриття джерел такого розвитку та його утвердження. Основні науково-теоретичні та практичні результати дисертації полягають у наступному: 1. Інноваційний розвиток знаходиться з модернізаційними процесами фактично в одному ряду. Саме тому пріоритет у його конструктивному дослідженні, теоретичній побудові ефективної моделі забезпечення важливо віддати модернізації. Вона є тим методологічним орієнтиром, в якому мають розгортатися і продуктивна, і творча сили людства, що формують інноваційний тип розвитку. Специфічний підхід до пізнання, реального прояву та забезпечення ефективності інноваційного розвитку в контексті взаємозв’язку та взаємозумовленості модернізаційних та інноваційних процесів, детермінується методологічно значущими положеннями, які містяться у таких площинах: відновленні модернізації та інноваційного розвитку на нових засадах і реалізації механізмом, що містить атрибути формування саморегульованої моделі з чітко окресленою продукуючою функцією та зміцнюється важелями державного регулювання; взаємозв’язку модернізації та інновацій на органічних засадах; істотного оновлення функціонального змісту державного управління в напряму сприяння максимальній адаптивності суспільства до утвердження інноваційної ідеології. 2. У загальному науково-методологічному контексті інновації визначено як стохастичний процес створення позитивних альтернативних можливостей розвитку будь-якої відкритої системи (економічної, соціальної, біологічної, антропологічної тощо), а при наближенні до предметної області економіки – позитивних соціально-економічних ефектів. Випадковість генерації можливостей, напрямів розвитку зумовлена тим, що інноваційний процес за своєю іманентною сутністю є трансцендентною дією. Це означає, що можливість попередньо заданого впливу людини на динаміку цього процесу, а звідси й управління ним істотно обмежені. Поряд з ознаками стохастичності та екзогенності інноваційний процес характеризується тим, що, на відміну від модернізаційного процесу, призводить до швидких за часом та якісних (докорінних) за сутністю змін у самій системі. В широкому розумінні не завжди ці зміни мають ознаки прогресивності. Розвиток є процесом циклічним, і може допускати елементи регресу, зокрема через негативні наслідки інновацій. Процес модернізації піддається управлінню і створює передумови (сприятливий ґрунт) для появи інновацій. В процесі ж дифузії інновацій в системі можуть відбутися якісні, масштабні зміни за нетривалий період часу. В результаті цього та з огляду на історичну траєкторію розвитку системи можна говорити про відкриття нових, невідомих раніше перспектив. 3. Для більш глибокого розуміння закономірностей інноваційного розвитку та проблем його фінансового забезпечення принципового значення набувають: виокремлення із інноваційного процесу власне процесу прориву і процесу дифузії; поділ за інноваційним критерієм усіх суб’єктів господарювання на новаторів та імітаторів; розкриття якісних характеристик інновацій – нелінійність, відкритість, незворотність, стохастичність, нестабільність, біфуркаційність. Їх специфіка зумовлює істотну відмінність механізму фінансового забезпечення їх діяльності й актуалізує їх пізнання. Методологічно забезпечити процес докорінних змін у формах і змісті інноваційного розвитку можна лише на засадах цілісності та системності. Розуміння інноваційного розвитку як системи, що становить основу ефективного розвитку продуктивних сил та забезпечення суспільного добробуту, переконує, що ієрархія елементів інноваційної системи повинна бути розширена. Система інноваційного розвитку не може бути повноцінною без такого елемента, як освіта. Представлена у вигляді сукупності елементів “освіта-наука-техніка-виробництво” система інноваційного розвитку економіки сприяє її інтеграції в економічне зростання. 4. В загальнотеоретичному і практичному плані фінансове забезпечення є цілісним процесом, що охоплює власне фінансове забезпечення, можливості нагромадження і відтворення фінансових ресурсів, а також його регулятивний потенціал. Тому при всій очевидності того, що економічну основу фінансового забезпечення становить нагромадження фінансових ресурсів, цей підхід здається обмеженим. Поєднання в межах єдиної методологічної основи – категорії “фінансовий потенціал” наявних фінансових ресурсів та їх резервів (що можуть бути використані за певних умов), на відміну від обмеження розвитку категорією “фінансові ресурси”, класифікація системоутворюючих факторів такого потенціалу здатні інтегрувати глибинні економічні процеси, вказати на необхідність проведення окремих заходів для реалізації генеруючої функції фінансового механізму. Це дозволяє забезпечити єдність та цілісність теоретичного задуму, аналітичних і емпіричних результатів дослідження. У процесі побудови моделі фінансового забезпечення інноваційного розвитку надзвичайно актуальним стає пошук рішень, пов’язаних із: аналізом фінансових ресурсів, що визначають обсяги фінансового потенціалу, створюють фінансове підґрунтя для здійснення інноваційних процесів. При цьому йдеться як про кількісні показники, так й якісні. Проявом останніх можна вважати структуру джерел фінансових ресурсів; розробкою механізмів вивільнення фінансового потенціалу. Аналіз джерел розблокування фінансового потенціалу інноваційного розвитку передбачає обґрунтування механізмів мобілізації та трансформації цих джерел у фінансові ресурси. 6. На відміну від поширеного підходу до формування механізму фінансового забезпечення інноваційного розвитку, який базується переважно на сутності і місці фінансів та відносин, що виражаються цією категорією, важливо одночасно виходити із специфіки як окремого елемента інноваційного розвитку, так і системи в цілому, спектр відносин якої не обмежується тими, що виникають в кожному елементі цієї системи, а характеризує її інтегруючу функцію. Для формування на цій методологічній основі конкретних форм реалізації взаємозв’язку між фінансовим забезпеченням та інноваційним розвитком принциповою стає низка положень: перше, виокремлення із загального фінансового механізму суспільного розвитку механізму фінансового забезпечення інноваційного розвитку; друге, використання категорії “фінансовий потенціал інноваційного розвитку” як самостійної і визначальної категорії та фундаментальної цілісності; третє, врахування дії внутрішніх закономірностей інноваційного розвитку. Оскільки існують екзогенні шоки в інноваційній системі економіки, то відповідно повинні існувати джерела фінансових коштів, що забезпечуватимуть результативність інновацій. Саме у впливі екзогенних факторів на різні елементи системи полягає і диференціація суті та форм фінансового забезпечення. За умов дифузії інновації не потребують фінансових коштів у тих розмірах, що раніше, бо певною мірою вже створюють їх самі. Тобто, в системі координат “фінанси-інновації” відбувається перехід до нового етапу діалектичного розвитку: вже інновації стають першоджерелом фінансів. 7. В результаті емпіричного аналізу виявлено, що розбудовчі процеси, започатковані в усіх ланках системи інноваційного розвитку, сприяли інтенсивній трансформації кожної з них, але водночас стали причиною багатьох деструкцій. Практично всі вони мають системну природу та у більшості своїй знаходяться в сфері фінансового забезпечення, зокрема: а) відсутність у бюджетній політиці функціонально-структурної спадковості щодо державних видатків, послідовності через порушення законодавчо встановлених обсягів державної підтримки, накладення мораторію на механізми, що забезпечують втілення стимулюючих засад щодо інноваційного розвитку, відсутність раціональних співвідношень у фінансуванні окремих елементів складових інноваційного розвитку, в тому числі через необґрунтований їх перерозподіл у межах загальних і недостатніх обсягів фінансування, обмеженого використання прямих і непрямих форм підтримки і стимулів, відсутності належного контролю за цільовим і ефективним використанням ресурсів; б) неефективність механізмів державного регулювання, що виявилося у втраті монополії держави на певні ланки функціонування системи інноваційного розвитку, особливо освіти і науки, як наслідок - нестабільності, порушенні єдності інноваційного процесу, зниженні наукоємності ВВП; в) низька результативність взаємозв’язку державного управління і механізмів самоорганізації – здатності до саморозвитку, що призводить до неефективного використання і зовнішніх, і внутрішніх джерел розвитку. Це виражається у повільності становлення інноваційного ринку, неоптимальних темпах розвитку недержавної інфраструктури та змішаних організаційних форм, недостатній диверсифікації джерел фінансування, дефіциті відкритих, демократичних моделей управління. 8. Методологія дослідження стратифікаційних технологічних процесів, розрахунок потужності і довжини інноваційних хвиль, а також визначення ступеня відмінностей розвитку окремих країн, на основі порівняльного аналізу низки фінансових та інноваційних показників розвитку країн дозволили виявити ряд закономірностей та тенденцій інноваційного розвитку в Україні. Вивчення світових тенденцій у сфері фінансового забезпечення інноваційного розвитку економіки також дозволило виявити найбільш суттєві інноваційні і фінансові фактори, що формують тісний взаємозв’язок між фінансовими й інноваційними показниками розвитку економічної системи. Однозначно можна стверджувати, що інноваційний розвиток зумовлює зростання фінансової бази, фінансового потенціалу, а зростання рівня фінансового забезпечення, в свою чергу, впливає на ефективність інноваційних процесів. 9. Ефективне управління фінансовим забезпеченням інноваційного розвитку передбачає здійснення певної фінансової політики, критичною складовою якої є пошук достатніх обсягів фінансових ресурсів. Принциповим є те, що у відповідь на існування феномену інновацій ринковим середовищем створено цілу низку різнорідних форм їх фінансового забезпечення на різних етапах використання. Тому стан сфери фінансового забезпечення відображається не лише результуючим показником, а й структурними, кожен з яких також має кількісну і якісну характеристики. В результаті це безпосередньо впливає на процеси формування фінансових ресурсів для фінансового забезпечення інноваційного розвитку. Аналіз формування фінансових ресурсів підтверджує тезу, що практично всі їх джерела в економіці України мають значний резерв незадіяних коштів, це зумовлює необхідність реалізувати методологію потенціалу для побудови нової концепції механізму фінансового забезпечення системи інноваційного розвитку. Можливість отримати відповідь на питання, які джерела і яким чином доцільно використати для підтримки інноваційних процесів з метою їх активізації та результативності, з’являється через розблокування незадіяних в інноваційних процесах фінансових резервів і напрямів їх використання. 10. Система управляючих дій інноваційним розвитком повинна включати пошук шляхів раціоналізації розподілу фінансових потоків та їх джерел між його окремими стадіями і суб’єктами. З цією метою важливі, по-перше, запровадження практики законодавчого встановлення пропорцій розподілу фінансових ресурсів між усіма складовими системи інноваційного розвитку. По-друге, оптимізація таких співвідношень, оскільки пропорції, що склалися сьогодні в системі “освіта-наука-техніка-виробництво” та між її окремими елементами свідчать про нераціональність економічної стратегії держави в сфері забезпечення інноваційного розвитку. По-третє, раціоналізація структури джерел фінансування стосовно окремих складових системи інноваційного розвитку, їх елементів та суб’єктів інноваційного ринку – новаторів, імітаторів. 11. Наявні на даний момент на вітчизняному ринку капіталів фінансові ресурси уповільнюють розвиток нових форм і методів фінансування інноваційних проектів. Вагомий потенціал посилення ефективності дії фінансового механізму міститься у зростанні частки довгих грошей в структурі грошової маси, виведенні готівкових коштів з тіньового сектора, удосконаленні амортизаційної та податкової політики держави, підвищенні ефективності управління державними корпоративними правами, використанні інвестиційного ресурсу накопичувальної пенсійної системи. | 