Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Мистецтвознавство / Музичне мистецтво


Богданова Олена Володимирівна. Лірницька традиція в контексті української духовної культури: Дис... канд. мистецтвознавства: 17.00.03 / Національна музична академія України ім. П.І.Чайковського. - К., 2002. - 216арк. + дод. 153арк. - Дві кн. одиниці. - Бібліогр.: арк. 188-215.



Анотація до роботи:

Богданова О.В. Лірницька традиція в контексті духовної культури України. –Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03. – Музичне мистецтво. Національна музична академія України ім. П.І.Чайковського, Київ, 2002.

Дисертація присвячена вивченню лірницької традиції як специфічного явища української духовної культури на стику епічного й християнського світовідчуття з виокремленою системою художньо-стилістичних закономірностей. В роботі розглядаються особливості функціонування українського лірництва в процесі історичного розвитку. Уперше подається науково обґрунтована класифікація вербально-інтонаційної системи українського лірницького репертуару, досліджується динаміка варіативних еволюцій лірницького фольклору на рівні жанрових трансформацій.

Систематизація і оцінка лірництвознавчої літератури, визначення провідних проблем та аспектів студіювання лірницької традиції вичерпно представлені в цьому дослідженні. Разом із ґрунтовним аналізом тематичних, інтонаційно-стильових, виконавських, функціональних особливостей лірницької музичної практики в Україні означена дисертація відновлює цілісну панораму даного явища та започатковує окрему сферу фольклористичної науки – лірництвознавство.

Підводячи підсумки проведеного дослідження, виділимо головні результативні положення щодо нашої теми.

  1. Українське лірництво – це оригінальне культурно-історичне явище фольклорної традиції України, яке сформувалося на стику епічного й християнського світовідчуття і становить цілісну стилістичну складову в контексті духовної культури України.

  2. Будучи в основі мандрівною формою проповідницько-музичного виконавства, українське лірництво з одного боку асимілювало особливості слов’янського культурного простору, а з іншого є яскравим виявом української епічної свідомості, що репрезентує специфічні риси національної духовної спадщини України.

  3. Головними морально-естетичними засадами лірницької традиції було всебічне поширення ідей християнського проповідництва в народному побуті, унаочнення основного карітативного закону народної духовної віри, есхатологічні й сотеріологічні настанови. Лірницька дидактика вкупі з народними віруваннями утворювала своєрідну форму "позаобрядової релігії" (Є.Ліньова) так званого "народного християнства", котра була ближча, зрозуміліша простим людям, ніж церковна служба, певні функції якої зазвичай замінялися лірницькою практикою (паралітургія). Т.ч., лірницька традиція й репертуар були проміжною ланкою між церквою і народом, самі лірники сприймалися як "божі люди", а репертуар передусім складався з набожних піснеспівів. В такому сенсі лірництво виконувало позитивну виховну функцію, було своєрідною школою духовності і душевності в народній свідомості, формувало високий рівень духовної культури українського етносу.

  4. Українське лірництво являло собою розвинену корпоративно-цехову систему організації із специфічними нормами буття, своїм особливим сакральним статутом ("Устиянські книги"), утаємниченими ритуалами й "лебійською" мовою, котрі сукупно складали обов’язковий контекст так званого старцівського братства з провідною ідеєю християнського місіонерства. Саме цей бік лірницької традиції активно розроблявся в лірництвознавчих публікаціях дожовтневої доби.

  5. Лірницька проблематика становила широку панораму етнографічних, інструментознавчих, соціально-психологічних, фольклористичних досліджень, котрі дійшли своєї кульмінаційної вершини на зламі ХІХ-ХХ століття відповідно до інтенсивності розквіту самої традиції. Вони накопичили великий сировий матеріал текстових, нотних, фонографічних записів без наскрізної систематизації й класифікації й без належного фольклористичного аналізу. Перебуваючи як музично-стилістичне явище в тіні кобзарознавських студій, лірництвознавство, як самостійний об’єкт музикознавчих досліджень, гальмувалося об’єктивним історичним процесом у зв’язку з державницькою політикою 20-30-х років і залишалося нереалізованим в руслі "високої" фольклористичної науки.

  6. Українська лірницька традиція концентрує в собі складний комплекс еволюційних трансформацій в часово-просторовому континуумі, що виявляє цілісну концепцію виключно в процесі історичного розвитку, який має дискретний характер. Традиційні форми виконавської лірницької практики, її ідейно-тематична спрямованість, інтонаційно-лексичний фонд являються генетичним суб’єктом давньоруського музично-поетичного джерела раннього християнства, зокрема калік перехожих, і спираються на жанрово-стилістичне й тематичне коло духовного вірша. В подальшому розвитку лірницька традиція відзначається широкими типологічними зв’язками із жанрами діахронічного зрізу: "козацької псальми" чи думи, канту і псальми (епоха бароко), побутових народно-пісенних жанрів і жебрацького "лементу" (пізня пісенна формація). З припиненням процесу активної практики автентичного лірництва його рудименти "консервуються" в пасивних формах, а також подекуди трансформуються в різноманітні новотвори, що наближаються до побутової лірики й кітчу. Феномен лірницької традиції в новітню добу зберігається і відтворюється на новому рівні засобами виконавської реконструкції вже як адепт сучасної художньо-естетичної рефлексії, зберігаючи обов’язковий статус духовної лірницької традиції й заповнюючи вимушену порожнину в контексті сучасної культурної ситуації.

  7. Український лірницький репертуар експонує розгалужену жанрово-тематичну систему із своїми стилістичними закономірностями, музично-лексичним фондом, індивідуально-інтонаційною сферою виконавства, що виокремлюють його в осібне явище позацерковної побутової народно-християнської творчості – "лірницький фольклор". Лірницькі піснетвори мали окрему жанрову атрибуцію (пісні "набожні", "пісні дзядовські", "старецькі спєви", "любецький лемент") й окреме функціонування як особлива епіко-духовна галузь напівпрофесійного виконавства з певною мірою напливовості. Але розвивалася й побутувала лірницька традиція як музично-стилістична категорія, в руслі загальних фольклорних пісенно-творчих тенденцій: в динаміці варіативно- парадигматичного процесу, жанрових дифузій і трансформацій.

  8. В лірницькому духовному репертуарі провідне місце посідає полістилістичне жанрове утворення – фольклорна псальма, котре асимілює різностильові художні витоки церковної, світської, професійної й народно-пісенної (з інструментальним музикуванням) культури та як самостійне фольклорне явище постає в процесі постійних еволюційно-трансформаційних перетворень чи жанрових мутацій в часі і в просторі. Ведучи свій початок від носіїв духовних віршів "калік перехожих" до творів пізньої пісенної формації, фольклорні псальми, часто з апокрифічним підкладом, зберіглися до наших днів здебільшого в пасивній традиції українського, російського, польського, литовського, білоруського музичного фольклору; в активній традиції – у старообрядців.

  9. На прикладі варіативної парадигми лірницького наспіву "Сирітка" у численних зразках пісенних текстів, що обертаються навколо одного сюжету, простежується динаміка варіативних процесів в системі жанрових трансформацій лірницької традиції від духовної псальми в давніх зразках до побутової лірики в сучасному побутуванні і є досить показовою для загально-фольклорної ситуації в Україні.

  10. Один з найпопулярніших і поширених в лірницькому репертуарі, наспів всюдисущої "Сирітки", виявився характерним і в художньо-стилістичних показниках. Так, типологія ладових структур цієї пісенної парадигми демонструє характерну для лірницької лексики спрямованість до однотональних малоамбітусних утворень від найпростіших діатонічних неоктавних форм до розвинених ладових наверствувань, включаючи гептатоніку.

Процесуальність розвитку структури ладоутворення парадигми варіантів даного лірницького наспіву сполучається в часі із періодом архаїки (перша пісенна формація) - до ХХ сторіччя (пізня пісенна доба), відповідно поширюючись у просторі в напрямку ЗахідСхід від регіонів Правобережжя і Білорусі до Центральних районів і Лівобережжя. Така концепція підтверджує відомості музикознавчої науки щодо появи й поширення лірницької традиції в Україні.

Основні аспекти дисертаційного дослідження

викладені у таких публікаціях автора:

  1. Богданова О. Особливості мовноінтонаційної системи українського лірництва //Народна творчість та етнографія.-1998.-№1.-С.78-83.

  2. Богданова О. Збірник Порфирія Демуцького "Ліра та її мотиви в контексті лірницької традиції// Українське музикознавство: Науково-методичний збірник/Упор. І.А.Котляревський.-Вип.30.-К.: НМАУ ім. П.І.Чайковського, 2001.- С.116 – 129.

  3. Богданова О. Наспів "Сирітка" в часово-просторовому континуумі лірницької традиції // Проблеми етномузикології /здано до друку/ - 1 д.а.

  4. Богданова О. Сприйняття лірницької традиції в умовах сучасної культурної ситуації//Українське кобзарство в музичному світі: традиції і сучасність: матеріали конференції, Київ, 19-23 травня 1997 р.-С.5-7.

  5. Богданова О. Повернення до традиції//Кобзар,1999.-№1.-С.3.

  6. Богданова О. Нова книжка з історії кобзарства ХХ ст. //Народна творчість та етнографія.-1999.-№4.-С.133-135.

  7. Богданова О. Соціально-психологічні аспекти сприйняття музичного фольклору // Проблеми етномузикології: Зб. наук. праць/ Упор.О.І.Мурзина.-Вип. 1. - К.: Вид-во НМАУ ім. П.І.Чайковського,1998.-С. 199-209.

  8. Богданова О. Сучасна лірницька практика: виконавська реконструкція // Музичне виконавство.-Кн.восьма/Упор.М.А.Давидов,В.Г.Сумарокова.-К.:Науковий вісник НМАУ ім.П.І.Чайковського.-Вип.22.-2002.-С.41-55.

  9. Богданова О. Рідкісна збірка різдвяних пісень з Уманщини // Народна творчість та етнографія. – 1999. – №1. – С. 87-89.