На основі узагальнення результатів дослідження констатується, що гаївки є окремим видом веснянок. У дисертації запропоноване своє вирішення питання місця та значення гаївок у системі інших пісень весняного циклу. В основу проведеного дослідження покладено записи гаївок, що нагромадилися майже за два століття збирацької роботи, а також дотичні до цього матеріалу відомості про поширення, характер побутування й виконання у різних місцевостях цього архаїчного пласту усної словесності українського народу. На матеріалі фіксованого етапу побутування гаївок у ХІХ – ХХ ст. з’ясовано основні риси гаївок серед інших видів українських веснянок: 1) за часом виконання – Великодні свята, залежно від місцевої традиції від одного дня на Великдень – до трьох днів, а також – на Провідну неділю; 2) за місцем виконання – здебільшого церковне подвір’я – “цвинтар” біля церкви; 3) щодо кола виконавців – ними традиційно були дівчата; 4) з погляду функціональності – від ритуально-магічної до розважальної (на сучасному етапі); 5) у виконанні гаївки зберігають синкретизм вербального тексту, мелодії та хореографічної дії з переважаючим ігровим виконанням; 6) у темах та мотивах – від архаїчних (космогонічних, аграрних, любовно-шлюбних) – до побутових, жартівливих, із відкритістю до історичних та запозичень і взаємодії з іншими пісенними жанрами у новотворах. Проведене дослідження підтверджує справедливість погляду В.Гнатюка на гаївки як на окремий “рід” весняної обрядової пісенності українців. Гаївки є складовою предмета, охопленого назвою “веснянки”, що означає широкий комплекс української обрядової пісенності, виконуваної весняною порою. Назва “гаївки” визначає окремий вид веснянок. Побутування гаївок та їх назви з локальними варіантними різновидами пов’язане з певною територією України. Скрізь ці назви означають обрядові пісні та ігри, приурочені лише до Великодня чи близького до нього часу, які характеризуються видовою однорідністю, варіантно близькими текстами, мелодіями та хореографічним виконанням. У дослідженні спростовано погляд на гаївки як на лише галицьке явище, їх побутування зафіксоване на ширшій території. За змістовими, тематичними, функціональними критеріями виділено давню й новітню верстви цих творів, у кожній з них проаналізовано основні теми та мотиви. У давній верстві виокремлено гаївки з космогонічними, вегетаційно-господарськими і любовно-шлюбними мотивами та гаївки з відгомоном історичних реалій. З послабленням ритуального сенсу виконання гаївок, занепаду обрядових магічно-сакральних функцій відбувається інтенсивне поповнення гаївкового репертуару новотворами, що спричинило зміщення змістових акцентів. У гаївковому репертуарі простежуємо такі характерні новаційні зміни: модифікації, нарощення і вкраплення нових змістових елементів у давніх гаївках, актуалізація їх змісту; контамінації архаїчних ігрових гаївок із новотворами. На матеріалі дослідження встановлено, що інтенсивний процес виникнення гаївкових новотворів припадає на останні десятиріччя ХІХ – ХХст. З’являються твори гумористичного та жартівливого характеру, продовжує розвиватися любовно-шлюбна та родинна тематика. Значне місце займають новотвори з християнськими мотивами. Теми й мотиви національно-патріотичного характеру особливо розвинулися у стрілецьких та повстанських гаївках. Інтенсивно поповнюється репертуар піснями інших жанрів, зокрема, історичними, баладами. На основі друкованих і рукописних джерел ХІХ – ХХ ст. виділено декілька етапів еволюції гаївкової традиції. На кінець ХІХ століття гаївки залишалися переважно дівочими піснями (до того ж виконували гаївки, як правило, дівчата “на порі”), хлопці в них не брали участі. Лише в окремих випадках відбувалися спільні ігри, діти гралися окремо. Одружені жінки та чоловіки були у більшості випадків пасивними спостерігачами. Репертуар виконавців опирався на місцеву традицію, серед виконуваних гаївок переважали архаїчні твори з космогонічними, вегетатаційними, любовно-шлюбними мотивами; у багатьох випадках зберігалась певна черговість виконання пісень, розмаїття хореографічних малюнків, двохорове виконання. У ХХ столітті поступово змінюється склад виконавців. У “гаївках” частіше беруть участь хлопці. Відповідно змінюється репертуар, незрозумілі архаїчні елементи витісняються, збільшується кількість гаївок любовно-шлюбної, жартівливої тематики. Негативний вплив на гаївкову традицію мали суспільно-політичні процеси й події ХХ століття, що випали на долю українського народу, зокрема в добу комуно-московського тоталітаризму. В останнє десятиліття почався поступовий процес відродження гаївкової традиції в Галичині, щоправда, у деяких місцях зі зміною кола виконавців (залученнях старших жінок, у пам’яті яких зберігся словесний і хореографічний репертуар) та введенням пісень із друкованих джерел. Загалом, польові матеріали 90-х років ХХ ст. дають нам підставу ствердити, що гаївки є одним із видів весняної обрядової пісенності, що до наших днів зберіг свою живучість, привабливість, здатність продовжувати своє функціонування, відновлення й новотворення. Поглиблене вивчення гаївок відкриває перспективи повнішого пізнання давньої та сучасної духовної культури українського народу. | 