Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Філологічні науки / Слов’янські мови


Стоянова Ельза Петрівна. Етномовний та соціолінгвістичний аспект острівного писемного дискурсу : дис... д-ра філол. наук: 10.02.03 / НАН України; Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні. - К., 2005.



Анотація до роботи:

Стоянова Е.П. Етномовний та соціолінгвістичний аспект острівного писемного дискурсу. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі спеціальності 10.02.03 – слов’янські мови. Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України. – Київ, 2005.

У дисертації вперше в українській славістиці представлено комплексний етномовний та соціолінгвістичний аналіз писемного дискурсу болгарського острівного ідіому, який функціонує в Україні протягом Х1Х - ХХ ст. Теоретично обгрунтовано варіативність лексичного рівня по відношенню до материкової етномовної системи, що обумовлено зміною географічних, економічних та соціальних чинників перебування за межами материкового мовного масиву. Системно досліджено закономірності філіації до рівня комунікативно розвиненої, стилістично диференційованої та ієрархічно стратифікованої комунікативної субсистеми, що реалізується останнім часом у взаємодії з національною мовою та співіснує зі спорідненими інонаціональними мовами. Встановлено, що нормування місцевого острівного койнезованого ідіому чи то імпліцитно, чи експліцитно залежить від офіційних мовних норм у державі-донорі, а з іншого боку, від соціолінгвістичної ситуації, що існує у державі-реціпієнті. З’ясовано роль соціального субстрату у спрямуванні цього процесу в бік регіональних або материкових норм. Виявлено головні чинники затримання асиміляції меншини. Вмотивовано необхідність установлення варіативних лексичних норм з метою врахування особливостей, збереження і подальшого розвитку острівного етнічного ідіому.

1. Поява болгаромовного острівного ідіому в Україні була зумовлена експансією чужої культури і намаганням переселенців зберегти власну культуру, у т.ч. такі глибинні цінності, як духовність, мова, звичаї предків. Протягом 200 років ця формація пристосовується до нових умов функціонування, серед яких співіснування зі спорідненими слов’янськими і неслов’янськими етносами, зміни в географічному та природному середовищі, економічному і соціально-політичному устрої, а також поступовий перехід від компактної до дисперсної форми розселення завдяки процесам урбанізації.

2. Протягом першої половини ХІХ – початку ХХ ст. головним напрямом розвитку ідіому було змішування маргінальних сільських діалектів та койнезування, в результаті чого утворилася спільна мова декількох населених пунктів, позбавлена головної суспільної комунікативної функції з причин відсутності писемної форми. Головним екстралінгвістичним чинником збереження етнічної мови було компактне розселення болгар у сільській місцевості, віддаленої від адміністративно-культурних і промислових центрів.

3. Водночас з цим друга половина ХІХ ст. була відмічена підсиленням впливу урбаністичної національної культури, паростки якої були перенесені вже під час переселення з метрополії у Бессарабію, а звідти, на наступному етапі рееміграції – у Приазов’я. Складовими урбаністичної культури були величезні православні храми, повні середні навчальні заклади, бібліотеки, самодіяльні театри, навіть національна друкарня, про яку на той час у самій Болгарії неможливо було й думати. Все це сягало корінням у міську Європейську культуру часів Відродження, яку не можна уявити без національної мови, що є одночасно і відображенням етнічної культури, і засадою побудови картини світу.

4. Розвиток урбанізації призвів до активізації дивергентно-конвергентних процесів у місцевому ідіомі. Завдяки взаємодії варіантів усних автохтонних форм з писемними традиціями та елементами алохтонних ідіомів в автохтонному дискурсі почали закладатися засади соціофункціональної стратифікації та стилістичної диференціації. У 50-60 рр. ХІХ ст. більшість офіційних функціональних сфер: преса, освіта, адміністрація, наука забезпечувалися писемною формою койнезованих діалектів або болградського койне за умов відсутності кодифікованої літературної мови. Незначна кількість художніх творів, у тому числі й драматичних, була написана рідним діалектом їхніх авторів. На другому етапі – 20-30 рр. ХХ ст. – літературна болгарська мова використовувалася в пресі, освіті, театрі; місцева унормована мова – у художній літературі, науці; в адміністративній сфері та побуті функціонували діалекти та таврійське койне. На третьому етапі – в наш час – художню літературу, пресу, освіту, науку, радіо, телебачення обслуговує літературна болгарська мова з деяким доданням регіонального койне, а також контактних мов; в адміністративній сфері і побуті діють діалекти, койне та інші мови. У деякі періоди історії цей процес характеризувався підвищенням, у деяких занепадом, але він був невід’ємною частиною цієї формації. Див.: таблиця 1.

Таблиця 1.

Розвиток острівного писемного дискурсу у місцевому болгаромовному просторі

5. Серед суто лінгвістичних факторів стійкості необхідно вказати на внутрішні закони розвитку мови як інтеракційної (функціонально-прагматичної) системи, що відображає спільний життєвий досвід етносу. Внаслідок 200-річного відокремлення історичного, культурного, соціального й географічного контексту картина світу в свідомості переселенців зазнала змін у порівнянні з метрополією, а слідом за нею відбувалися зміни і в самій мові.

6. Діахронічний аналіз писемного дискурсу у вигляді функціонально-стилістичних різновидів острівної мови діаспори є свідченням: 1) тісних зв’язків з розмовною формою мовлення; 2) прагнення до унормування. Визначені наступні тенденції розвитку окремих стилів:

– розмовно-побутовий стиль спілкування, в межах якого найактивніше виявляє себе регіональне койне, демонструє певну сталість фонетичного й морфологічного рівнів даного ідіому; лексичний шар є відкритим для впливу інтра- і екстралінгвістичних факторів, причому комунікація між чотирма або п’ятьма поколіннями носіїв мови забезпечує просування койне як у майбутнє, так і проекцію його у минуле;

– на прикладі текстів газетно-публіцистичного стилю експліцитно виявляється брак унормованості й кодифікованості мовної комунікативної системи діаспори, а також наявність експансії кодифікованої літературної мови метрополії.

– структурний аналіз лексики художніх творів засвідчує, що 92,3% її збігається з кодифікованим тезаурусом метрополії, решта 6,8% включає такі неунормовані засоби, як дивергенти або іншомовні запозичення, діалектизми, датовані часом переселення з метрополії, оказіоналізми, а також словоформи, в яких виявляється відступ від сучасних граматичних норм, з чого випливає, що у своїй найвищій формі – в текстах художньої літератури – мова діаспори органічно прагне до кореляції зі сучасною літературною мовою.

7. Багатовікові традиції існування писемної форми етнічної болгарської мови були запорукою явища диглосії. Існування на даній території інших слов’янських і неслов’янських мов, що мали і мають статус офіційних, породжувало явище білінгвізму. Все це призвело до диференціювання діалектної мови, а також поєднання діалектів або наддіалектів, напівдіалектів (урбанолектів), регіолектів (койне) з елементами контактних мов, у першу чергу, з російської мови у розмовному мовленні найбільш освічених верств населення, що було певним етапом у розробці кодифікованої місцевої норми у 30-х рр. ХХ ст. Зараз спостерігається тенденція підвищення статусу материкової національної та державної української мови.

8. Протягом півстоліття мова діаспори використовувалася головним чином у сфері побуту, перервався зв’язок з материковим масивом, що призвело до відриву від сучасних літературних норм, до нездатності забезпечити виконання комплексу комунікативних завдань. Крім зниження соціального статусу ідіому, серед його носіїв стали зміцнюватися нігілістичні тенденції як до самої мови, так і до національної культури в цілому. Національно-відроджувальний процес, започаткований в останні десятиріччя, активізував такі явища, як прагнення до розширення функцій рідної мови, відродження традицій її викладання в школі, поява періодичних видань, вихід у світ художніх творів, активізація наукових досліджень.

9. Циклічність періодів утиску і періодів відродження рідної мови супроводжувалася висуненням зі складу соціального субстрату патріотично налаштованих представників інтелігенції, які прагнули підняти розмовну мову до рівня літературної. Ефективність їхніх прагнень залежала від підтримки або перешкод з боку держави. Орієнтація у виборі норми, у бік метрополії або діаспори, залежала багато в чому від суспільно-політичних обставин як складових етномовної ситуації, до якої було включено острівний соціум, і налаштованості місцевих нормалізаторів.

10. Низький соціолінгвістичний статус сучасної місцевої мови, на рівні діалекту, і відсутність юридичного статусу є хибним явищем: вчені – лінгвісти не мають змоги працювати над проблемами його нормалізації, педагогічні кадри, що сповідують ідею протидії українським та російським впливам, усування місцевих мовних особливостей, не сприяють синхронному розвиткові усної форми мови, яка зв’язує різні покоління мешканців діаспори.

11. Орієнтація на літературний варіант мови, запроваджений у навчальному процесі, не забезпечує усіх потреб вітальності ідіому. Поряд із такими позитивними рисами, як кодифікованість, диференційованість, офіційна материкова мова має відмінності від місцевого варіанта, що виник завдяки функціонуванню в іншомовному ареалі, і це призвело до активної взаємодії із контактними унормованими ідіомами та з їхніми неунормованими варіантами. Прагнення до виключного засвоєння варіанта з метрополії, яка формувалася в руслі державності, вимагатиме його впровадження як обов’язкової норми, а це може призвести до утворення концепту іноземної близькоспорідненої мови. Тим часом не слід забувати, що мова острівної меншини має власне змістовно-асоціативне поле, у складі якого функціонують свої символи. Вони забезпечені етно-культурною суппозицією, сигніфікативними асоціаціями, а також пов’язані з особливостями місцевої ментальності. Хоча переселенські говірки генетично відносяться до однієї з метрополією діасистеми, утворення місцевого субстандарту зумовлене своїм власним шляхом розвитку. Тому залучення сучасних літературних норм потребує обґрунтованого обмеження й збалансованості, які, інтегруючи місцевий та материковий масиви, встановлююючи корелятивні відносини між ними, повинні передбачати кінцевою метою збереження й подальший розвиток острівного ідіому.

Результати дослідження викладені в перелічених нижче публікаціях (загальним обсягом 57, 5 друк. арк.).

Основні:

  1. Феномен збереженого слова: етномовний та соціолінгвістичний аспект острівного писемного дискурсу. Монографія. – К.: ПД КСУ, 2004.–278 с.

Рец.: Мосенкіс Ю.Л. д.ф.н. // Мова та історія. – К., 2005. – Вип. 82. – С. 162; Колесник В.О. д.ф.н. // Слов’янський збірник. – Одеса: ОРІДУ–НАДУ. – 2005. – Вип. 11. – С. 168-170.

  1. До історії наукових досліджень острівного болгарського ідіому. [Передмова] // Стоянов І.А., Стоянова Е.П., Дадіверін І.Г. Мова болгар України в її усній та писемній формі. Навчальний посібник. – Одеса: Optimum, 2002. – С. 11-17.

  2. Писемність болгарської діаспори. 1861-1993 рр. // Стоянов І.А., Стоянова Е.П., Дадіверін І.Г. Мова болгар України в її усній та писемній формі. Навчальний посібник. – Одеса: Optimum, 2002. – С. 123-397.

Рец.: Кочерган М.П. д.ф.н. // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія “Філологія”. – К.: 2004. – Т. 7, № 1. – С. 228-231; Манакін В.М. д.ф.н. // Мовознавство. – К.: 2003. – № 5. – С. 86-87.

  1. История одного языкового острова. Письменность болгарской диаспоры на Украине в социолингвистическом и стилистическом аспектах. 1861-1993. Монография. – София – Велико Тырново: Знак-94, 1997. – 244 с.

Рец.: Виденов М. д.ф.н. // Болгарський щорічник. – К., 2000. – Т. 4. – С. 268-271; Благоева В. // Българистика и българисти. – София, 1998. - № 2. – С. 17-18.

  1. К истории просветительских идей болгарской диаспоры в Украине // Славянская культура в современном мире. – Київ: КДПІІМ, Центр славістики, 1991. – С. 72-73.

  2. З історії нормування болгарської мови в Україні // Мовознавство. – К.,1993. – №3. – С. 60-66.

  3. Врахувати помилки минулого // Відродження. – К., 1993. – № 8. – С. 51-53.

  4. Възрожденският печат на бесарабските българи // Болградската гимназия по случай 135 години от основанието . – София: КПЦ «Васил Априлов», 1993. – С. 116-123.

  5. Българският периодичен печат в Молдова, Украйна и Русия. 1859 – 1993 // Българите в Северното Причерноморие. Изследвания и материали. – Велико Търново: ВТУ, 1994. – Т. 3. – С. 357-375.

  6. Житейското евангелие на народа. [Послеслов] // Късметливата Неда. Български приказки от Бесарабия и Таврия. – София: Фльорир, 1994. – С. 117-125 (у співавторстві з І. Стояновим).

  7. Феноменът «социална лъжа», интерпретиран от автора на художествен текст, или загадка на Фуклев // Езикът на тоталитарното и посттоталитарното общество. – София: Прохазка и Качармазов, 1996. – С. 111-117.

  8. Дриновият род и Украйна // Балканистичен форум. – Благоевград: ЮЗУ «Св. Н. Рилски», 1996. – № 3. – С. 118-123.

  9. Диалектен ономастикон в литературните произведения на българите в Украйна // Човекът в ономастичния свят. – Cофия – Велико Търново: Знак-94, 1996. – Т. 2. – С. 101-104.

  10. Опитите за нормирането на български език в Украйна // Страници от историята на българите в Северното Причерноморие. – Велико Търново: ПИК, 1996. – С. 246-249.

  11. О функционировании письменной формы болгарского национального языка в Украине (1861-1993) // Язык и культура. – К.: Collegium, 1997. – Т. 3. – С. 170-176.

  12. “Tililejski” wood and «Galilejski» sea in the charm of Besarabian Bulgarians // The Balkan and the Sea messages to the Times and Generations. – Благоевград: ЮЗУ «Св. Н. Рилски», 1998. – С. 101-103.

  13. «Правописни борби» у Болгарії 20-их рр. та їхнє відображення у “пролетарському болгарському правописі” в Україні // Болгарсько-українські історичні зв’зки та їхній вплив на розвиток культури південно-українських болгар. – Одеса: ОДУ ім. І. Мечнікова, 1998.

  14. За произхода на фолклорния фразеологизъм тилилейско горие // Съпоставително езикознание. – София: СУ «Св. Кл. Охридски», 1998. – Год. XXIII, кн. 3-4. – С. 114-120.

  15. Чи можна вважати деякі ономастичні елементи у фольклорних творах бессарабських болгар свідченням впливу Біблійних текстів? // Вісник КСУ. – К., 2000. – Вип. 8. – С. 120-131.

  16. Диглосивност и билингвизъм, интерпретирани в художествен текст // Българите в Северното Причерноморие. Изследвания и материали. – Велико – Търново: ВТУ «Св. Св. Кирил и Методий», 2000. – Т. VII. – С. 515-530.

  17. Проф. Теодосий Икономов и първите прояви на българската славистика през XIX век // Margarita Mladenova: Acta Palаeoslavica. – София: Heron Press, 2000. – № 1. – С. 201-205.

  18. Шляхи трансформування болгарської пісенної традиції в Україні // Всі ми діти твої, Україно! – К., 2001. – Вип. 6. – С. 67-73.

  19. Езиковият образ на съвременника в българските вестници в Украйна // Българският език в Молдова. – Комрат: КДУ, 2002. – Т. 2. – С. 14-24.

  20. Церковне питання у болгарських виданнях 60-х рр. XIX ст. в Україні // Вісник КіСУ. – К., 2002. – Вип. 6. – С. 8-10.

  21. Соціофункціональна стратифікація болгарського ідіому в Україні // Мовознавство, 2003. – № 2-3. – С. 119-126.

  22. Пути развития устной и письменной форм болгарского языка на Украине // Zbornik povzetkov 13 Mednarodni slavistini Kongres. 1.del. – Ljubljana, 15-21 avgust 2003. – С. 279 (у співавторстві з І. Стояновим).

  23. О проблемах цельности и связности текста в одном старинном болгарском песеннике // Слов’янський збірник. – Одеса: ОДУ, 2003. – Вип. 10. – С. 262-268.

  24. Збірки болгарських пісень початку XX ст.: регулятивна й соціалізуюча функція // Слов’янський збірник. – Одеса: ОРІДУ–НАДУ. – 2005. – Вип. 11. – С. 143-153.

  25. Київ – купіль болгарської славістики // Київська старовина, 2005. – № 3. – С. 59-68.

Додаткові:

  1. Периодичният печат на българската диаспора в Украйна // газ. Роден край, 1991, № 36-39.

  2. Възрожденският печат на бесарабските българи // Български журналист. – София. – 1993. – №2. – С. 32-36.

  3. Без доблест не може да се диша // Литературен вестник. – София – 06.12.93.

  4. Опитите за нормирането на българския език в Украйна // Българите в Северното Причерноморие. Изследвания и материали. – Велико Търново: ВТУ, 1994. – Т. 3. – С. 289-293.

  5. «Колективист» – вестникът на своето време // Бесарабските българи – история и съвремие. – Сливен, 1997. – С. 5-7.

  6. Художествената литература на българската диаспора в Украйна като средство за опа зване и обновяване на лексиката на родния език // Българите извън България. – Бургас – Велико Търново, 1997. – С. 10-12.

  7. Дриновият род и Украйна // Родолюбец. – София, 1998. – С. 156-158.

Анотації