Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Юридичні науки / Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень


Верланов Сергій Олексійович. Економічні і соціальні права людини: європейські стандарти та їх впровадження в юридичну практику України (загальнотеоретичне дослідження) : Дис... канд. наук: 12.00.01 - 2008.



Анотація до роботи:

Верланов С.О. Економічні і соціальні права людини: європейські стандарти та їх впровадження в юридичну практику України (загальнотеоретичне дослідження). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. – Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2008.

Дисертацію присвячено загальнотеоретичному дослідженню економічних і соціальних прав людини, їх європейських стандартів та правового механізму їх забезпечення в Україні. З’ясовуються специфічні властивості економічних і соціальних прав людини, формулюється загальне поняття стандартів таких прав, їх ознаки та класифікація. Характеризується судовоподібна природа діяльності Європейського комітету з соціальних прав в межах контрольних процедур за Європейською соціальною хартією (переглянутою); з’ясовуються основні принципи тлумачення цим Комітетом її норм. Пропонуються шляхи оптимізації процесу національної імплементації в Україні європейських стандартів економічних та соціальних прав людини, зокрема сформульовано низку пропозицій щодо уточнення деяких конституційних формулювань.

Дисертація присвячена розв’язанню актуального наукового завдання, що полягає у загальнотеоретичній характеристиці європейських стандартів економічних і соціальних прав людини та юридичного механізму їх забезпечення в Україні. За результатами цього дослідження зроблено такі основні висновки:

1. Розуміння природи прав людини в цілому пов’язується насамперед із вибором між двома основними їх концепціями: природно-правовою та легістсько-позитивістською. У кожній з них економічні і соціальні права людини виокремлюються. У процесі історичного розвитку таких прав викристалізувалися три основні загальнотеоретичні моделі у визначенні їх природи та взаємозв’язку з іншими групами прав, насамперед із правами громадянськими (особистісними) та політичними. До таких моделей належать:

А) Класична (ліберальна) модель. Згідно з нею, економічні і соціальні права не є суб’єктивними правами, а розглядаються лише як декларації, ідеали, принципи, «загальні публічні права» (у політичному розумінні), «права-доручення». Вони не можуть бути забезпечені безпосередньо державно-юридичними інституціями, зокрема судовим захистом, на противагу «класичним» правам – громадянським (особистісним) і політичним. Така модель, зазвичай, притаманна природно-правовій концепції прав людини.

Б) Соціалістична модель. Економічні і соціальні права людини є визначальними з-поміж усіх прав людини; а права громадянські (особистісні) й політичні вважаються похідними від них. Держава-патерналіст «дарує» такі права громадянам, конституюючи їх у своїх юридичних актах. Така модель властива легістсько-позитивістській концепції прав людини.

В) Універсальна (синтетична) модель. Усі види прав людини є неподільними, невід’ємними, універсальними, взаємообумовленими й взаємозалежними. Така модель запроваджена на найвищому міжнародному рівні, будучи на сьогодні є офіційною позицією ООН. З огляду на основоположну роль базових загальнолюдських цінностей (насамперед людської гідності) як основи процесів універсалізації змісту прав людини, встановлено закономірність трансформації перших двох моделей означеного різновиду прав людини до синтетичної їх моделі.

2. Будь-яке право людини (у тому числі економічне чи соціальне) розглядається насамперед як право природне. Стандартом же його слугує позитивний (зазвичай міжнародно-вольовий) вияв природного права. Встановлено, що економічні і соціальні права відзначаються певними особливостями порівняно з іншими видами прав людини. Зокрема, такі права поширюються лише на певну – соціально-економічну – сферу життєдіяльності людини. Вони становлять собою можливості здобувати засоби для існування, беручи безпосередню участь у виробництві чи в організації виробництва матеріальних та інших благ або отримуючи такі засоби зі соціальних джерел через соціальне утримання (аліментування). Для забезпечення реальності таких прав необхідні позитивні зусилля держави зі створення умов задля їх реалізації людиною, пов’язані зі значними витратами в межах економічних можливостей держави. Обов'язок держави забезпечувати економічні й соціальні права зазвичай не має тієї міри формальної визначеності, яка властива її обов'язку забезпечувати права громадянські (особистісні) й політичні. Це знаходить прояв у використанні при закріпленні соціально-економічних прав здебільшого „нежорстких”, рекомендаційних, оцінювальних формулювань (наприклад, „гідний рівень життя”, „справедливі та сприятливі умови праці”, „задовільне існування”). Здійсненність таких прав є визначальною рисою соціальної держави.

3. Європейським стандартом економічних та соціальних прав людини слід вважати закріплену у відповідному регіональному міжнародному договорі можливість людини задовольняти її потреби в економічній та соціальній сферах життєдіяльності; такий стандарт призначений слугувати орієнтиром для відповідної внутрішньодержавної юридичної практики.

4. Стандарти економічних і соціальних прав людини за ЄСХ класифікуються у такий спосіб: за дією на коло осіб: а) поширювані на усіх суб’єктів («кожна людина», «усі»), б) поширювані лише на визначене коло осіб (наприклад, тільки на малозабезпечених осіб, тільки на осіб похилого віку); за видовою специфікою адресатів стандартів: а) права індивідів, б) права сім’ї, в) права представників працівників, г) права організацій працівників (у тому числі профспілок), д) права роботодавців, е) права організацій роботодавців; за способом здійснення: а) індивідуальні, б) колективні; за змістом можливостей, закріплених у Хартії: а) права у сфері зайнятості та праці, б) навчання, в) здоров’я, г) соціального забезпечення та захисту.

5. Держава забезпечує здійснення і захист економічних і соціальних прав за посередництвом різноманітних юридичних інструментів, сукупність яких зазвичай відображається поняттям «механізм правового (юридичного) регулювання». Неодмінною складовою такого механізму є міжнародно-правові акти (насамперед Конвенція та ЄСХ), згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також акти їх застосування та офіційного тлумачення.

6. З метою з’ясування шляхів підвищення ефективності юридичного забезпечення європейських стандартів економічних і соціальних прав людини в Україні наведено комплексну загальнотеоретичну характеристику ЄСХ та її контрольного механізму, проаналізовано систему прав за ЄСХ. Встановлено, що у межах контрольного механізму Комітет здійснює юридичну оцінку відповідності національного законодавства та практики держави-учасниці вимогам, закріпленим ЄСХ. Зокрема, Комітет реалізує процедуру моніторингу національних доповідей (ухвалюючи висновки) та розглядає колективні скарги (приймаючи рішення).

В результаті аналізу відповідних положень ЄСХ, Регламенту Комітету, його правозастосовної практики вперше зроблено висновок про судовоподібну (квазісудову) природу діяльності Комітету. Його акти не підлягають оскарженню та мають певні ознаки прецеденту. Однак Комітет не є «повністю» судовим органом, зокрема тому, що його рішення та висновки не мають формально обов’язкової юридичної сили у класичному (нормативістському) сенсі, хоча механізм контролю за їх виконанням, а також елементи примусу (принаймні політичного) практично унеможливлюють їх невиконання.

7. Комітет у своїй діяльності здійснює тлумачення (з’ясування та роз’яснення) норм ЄСХ на основі таких принципів, як-от: ефективність, пропорційність, автономність, свобода національного розсуду, фундаментальна єдність усіх груп прав людини.

Принцип ефективності полягає в тому, що для правозастосування Комітет обирає такий варіант інтерпретації норми ЄСХ, який дозволить забезпечити найвищий рівень захисту відповідного права.

Принцип пропорційності покликаний забезпечити розумний баланс між правами людини за ЄСХ, з одного боку, та інтересами й можливостями суспільства і держави. Комітет перевіряє правомірність дій держави через з’ясування питання про те, чи відповідало застосоване державою обмеження права тій меті, яка таке обмеження зумовила.

Принцип автономності полягає в тому, що Комітет здійснює власну, незалежну від позицій інших суб’єктів, інтерпретацію понять ЄСХ, виходячи із загальновизнаних принципів міжнародного права, різноманітних міжнародно-правових актів, а іноді й деяких загальних принципів національного права. Необхідність такого тлумачення виникає тоді, коли держава, спираючись на положення національного законодавства, надає «свого» смислу тексту норми ЄСХ, застосовуваної Комітетом.

Принцип свободи національного розсуду визначається як здійснення тлумачення приписів ЄСХ з урахуванням наявної у органів держав-учасниць – з огляду на делеговану їм положеннями цього договору – певну свободу розсуду щодо розуміння й застосування ними таких приписів задля забезпечення належних умов реалізації та захисту відповідних прав людини, а також досягнення балансу між такими правами й національними інтересами.

Принцип фундаментальної єдності усіх груп прав людини, зважаючи на особливості прав «другого» покоління, на історично сформовані уявлення про їх начеби певну «вторинність» та «неюридичність», є визначальним. Це виявляється, зокрема, у тому, що: а) Комітет активно використовує підходи та практику Суду для захисту прав за ЄСХ, а Суд, у свою чергу, захищає деякі права «другого» покоління, послуговуючись, з-поміж іншого, нормами та практикою застосування ЄСХ; б) Комітет захищає також і окремі права «першого» покоління, застосовуючи деякі положення ЄСХ. Застосування зазначеного принципу у процесі тлумачення ЄСХ є одним із проявів гуманістичності саме соціально-потребової інтерпретації сутності будь-яких прав людини, тобто розуміння їх як соціально зумовлених можливостей для задоволення її потреб.

Зазначені вище принципи тлумачення не тільки взаємодіють, а взаємообумовлюють, доповнюють один одного, що дає підставу вважати їх системою. Вони впливають і на вибір найчастіше застосовуваних Комітетом способів тлумачення (особливо системного, цільового, еволюційного), і на змістовний «обсяг» результатів тлумачення.

8. В результаті характеристики юридичного механізму забезпечення європейських стандартів економічних і соціальних прав людини встановлено можливість юридичного (у тому числі судового) захисту цієї групи прав людини суб’єктом такого права – як на національному рівні, так і на міжнародному. Зокрема їх захисту за Конвенцією, яка закріплює такі права або прямо (заборона примусової праці, право власності, право на освіту, право на свободу об’єднань), або опосередковано (соціальні гарантії права на справедливе судочинство, право на повагу до сімейного життя, право на судовий захист прав і обов’язків цивільного характеру). Реальність забезпечення таких прав зумовлюється встановленням кореспондуючих їм «позитивних» юридичних обов’язків та гарантій, обсяг яких залежить від фінансових (бюджетних) можливостей держави.

9. Встановлено, що впровадження ЄСХ у національне законодавство, в судову та адміністративну практику має включати й урахування практики Комітету, його інтерпретацій цього договору. Саме такий обсяг імплементації відповідає європейський практиці (зокрема практиці ЄС, який „де-факто” використовує ЄСХ та практику Комітету), насамперед, правовим позиціям Комітету щодо ефективності впровадження європейських стандартів соціально-економічних прав людини. У зв’язку з цим встановлено можливість використання цього міжнародного договору як аргумента для обґрунтування рішень Конституційного Суду України, а також необхідність врахування принципів правозастосовної (правотлумачної) діяльності Комітету в межах процедури звітування перед РЄ, яка нині є обов’язковою й для нашої держави.

10. Попри констатацію формальної відповідності Основного Закону України приписам ЄСХ встановлено, що на сьогодні існує необхідність уточнення тексту низки статей Конституції України (зокрема, ст. 24, 43, 47, 127), а також деяких Законів України («Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про колективні договори і угоди», «Про судоустрій України», «Про організації роботодавців») відповідно до цього міжнародного договору, ратифікованого Україною. Такі уточнення пропонуються у дисертації.

Публікації автора:

1) Верланов С.О. До характеристики тлумачення приписів Європейської соціальної хартії Комітетом незалежних експертів // Права людини і Україна: Праці Львівської лабораторії прав людини Академії правових наук України (Серія І. Дослідження і реферати. Вип. 2) / Редкол.: П.М. Рабінович (голов.ред.) та ін. – Львів: Світ, 1999. – С. 47-53.

2) Верланов С.О. Захист Європейською конвенцією з прав людини деяких прав „другого покоління” // Актуальні проблеми держави та права: Зб. наук. пр. Вип. 9. – Одеса: Астропрінт, 2000. – С. 227-230.

3) Верланов С.О. Особливості соціальних, економічних та культурних прав людини: до сучасних дискусій // Юридична Україна. – 2005. – № 9. – С. 11-17.

4) Верланов С.О. Практика Європейського суду з прав людини як інструмент захисту соціально-економічних прав людини // Юридична Україна. – 2007. – № 1. – С. 10-16.

5) Верланов С.О. Європейська соціальна хартія: нові можливості захисту прав людини в Україні // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 6. – С. 7-10.

6) Верланов С.О. Стандарти соціально-економічних прав людини у інтерпретації Європейського комітету соціальних прав // Право України. – 2007. – № 10. – С. 23-27.

7) Верланов С.О. Контрольний механізм Європейської соціальної хартії (переглянутої) як складника законодавства України // Юридична Україна. – 2007. – № 11. – С. 17-24.

8) Верланов С.О. Європейська соціальна хартія: особливості принципів міжнародного тлумачення (за матеріалами практики Європейського комітету соціальних прав) // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2008. – № 2. – С. 119-130.

9) Верланов С.О. Соціальні права людини – деякі аспекти загальної теорії // Матеріали І Всеукраїнської наукової конференції молодих науковців, аспірантів і студентів «Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права, держави і політології». – Одеса: Юридична література, 2003. – С. 88-90.

10) Верланов С.О. Стандарти прав людини: спроба загальнотеоретичної характеристики // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Матеріали ХІ регіональної науково-практичної конференції. 3-4 лютого 2005 р. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2005. – С. 57-58.

11) Верланов С.О. Універсалізм та релятивізм як концептуальні підходи у визначенні змісту соціально-економічних прав людини // Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи): Матеріали Першого всеукраїнського круглого столу (м. Львів, 16-17 вересня 2005 року). – Львів: Край, 2006. – С. 71-76.

12) Верланов С.О. Загальнолюдські цінності як основа уніфікації змісту прав людини (за матеріалами практики Європейського комітету соціальних прав) // Антропологія права: філософський та юридичний виміри (стан, проблеми, перспективи): Статті учасників Другого всеукраїнського «круглого столу» (м. Львів, 1-2 грудня 2006 року). – Львів: Край, 2007. – С. 32-41.