Дослідження економічних проблем структурних технологічних змін і зрушень розвитку промисловості, розробка й обґрунтування перспективних рішень в області формування оптимальних економічних форм технологічного розвитку промисловості, ефективної промислової політики визначили ціль, задачі та зміст даної дисертаційної роботи. У дисертації наведено теоретичне обґрунтування і нове рішення актуальної наукової задачі розвитку й поглиблення концептуальних основ й організаційно-економічних форм структурних технологічних змін і зрушень у промисловості. Інтегральний науковий результат дисертаційного дослідження становить авторська концепція подвійної технологічної трансформації сучасної промисловості, яка становить теоретичну основу економічного механізму технологічного розвитку промисловості у формі лізингу в рамках ПФГ та особливості його формування в Україні. Суттєвий зміст запропонованої концепції віддзеркалюють такі висновки: доведено, що технологічний розвиток промисловості має подвійний характер. З одного боку змінюється само джерело промислового розвитку. Ці трансформації виявляються в послідовній зміні способів технологічного розвитку промисловості. Історично перший спосіб технологічного розвитку промисловості базувався на емпірично створеній машинній техніці. Другий — на побічному впливі науки на виробництво, що характеризується втіленням досягнень науки в машинах та обладнанні. Третій, сучасний спосіб технологічного розвитку ґрунтується на безпосередньому з’єднанні науки з виробництвом. З іншого боку еволюція промисловості виступає як ланцюг технологічних укладів, що послідовно замінюють один одного. Зміна технологічних укладів не завжди збігається зі зміною способів технологічного розвитку промисловості, але саме тоді, коли вони накладаються один на одного, відбувається черговий стрибок у промисловому розвитку; установлено, що науково-технологічні зрушення характеризується подвійною технологічною трансформацією сучасної промисловості, що означає збіг у часі зміни панівного способу технологічного розвитку з переходом до нового технологічного укладу. Необхідність такої подвійної технологічної трансформації назріла й в Україні. Вона стала найважливішим фактором, що визначає об’єктивну потребу економіки в реформуванні, і була зовні сприйнята як необхідність переходу до ринкових відносин. Проте нерозуміння всієї складності структурних технологічних змін і зрушень у сучасній промисловості, що визначаються подвійним характером цього процесу, породило дуже небезпечні ілюзії, що обернулися, врешті-решт, технологічною катастрофою; визначено, що криза, яку сьогодні переживає промисловість в Україні, характеризується такими особливостями, які принципово відрізняють її від звичайного циклічного спаду, що періодично охоплює промисловість високорозвинених країн. Передусім відмінність пов’язана з причиною кризи, що породжена неспроможністю командної системи вирішити назрілу ще за радянських часів проблему подвійної технологічної трансформації промисловості. Звідси випливає специфічний зміст даної кризи. Особливим є й шлях подолання кризи. Для цього необхідне формування таких промислових структур, які могли б здійснити подвійні технологічні зміни та зрушення в українській промисловості; обґрунтовано тезу щодо розглядання диверсифікації виробництва як втілення цих структурних технологічних змін, тобто як їх похідну. Промислові підприємства, що входять до складних за своєю структурою диверсифікованих комплексів, поступово з’єднуються за допомогою міжгалузевих науково-виробничих зв’язків у міру того, як вони стають споживачами результатів тих самих же міжгалузевих наукових робіт. Ці „невидимі” зв’язки, що ґрунтуються на комплексному, багатогалузевому використанні результатів наукових досліджень передусім і відрізняють диверсифікацію від складних форм комбінування виробництва; доказано висновок, що „пересадження” механізму диверсифікації на український ґрунт повинно відбуватися поступово, з урахуванням тих історичних ступенів розвитку концентрації виробництва, які передували процесу диверсифікації в більш розвинених країнах. Формування з вітчизняних підприємств потужних промислових структур повинно пройти через етапи вертикальної інтеграції та все більш складного комбінування. Але ці процеси повинні розглядатися не як самоціль, а лише як підготовка до створення фінансово-промислових груп сучасного західного типу, що мають диверсифіковану структуру та дозволяють використовувати її переваги для становлення нового способу технологічного розвитку. Звідси випливає необхідність удосконалення українського законодавства про ПФГ; доведено, що диверсифікація виробництва пов’язана з переходом до нового способу технологічного розвитку, але її недостатньо для формування нового технологічного укладу. Потрібен додатковий економічний механізм технічного переозброєння та реконструкції виробництва. Для його створення необхідно використати лізинг. Механізм лізингу повинен охоплювати, по-перше, закупівлю та передачу в оренду імпортного обладнання, що необхідне базисним виробництвам нового технологічного укладу для створення сучасного обладнання й, по-друге, закупівлю цього обладнання та передачу його в лізинг несучим виробництвам нового укладу. Таким чином, якщо перехід до нового способу технологічного розвитку промисловості об’єктивно диктує необхідність підготовки та поступового здійснення диверсифікації виробництва, то становлення нового технологічного укладу обумовлює конкретний напрямок цієї диверсифікації, що охоплює і базисні, і несучі виробництва нового укладу; автор прийшов до висновку, що лізингові компанії, які створюються комерційними банками, повинні стати центрами структурних технологічних змін і зрушень в українській промисловості, що втілюються у формуванні диверсифікованих ПФГ. Досвід більш розвинених країн показує, що становлення таких науково-виробничих комплексів являє собою досить складний і тривалий процес. В Україні продовж цього перехідного періоду роль регуляторів технологічного розвитку промисловості покликані взяти на себе лізингові компанії. Реалізація розробленої в дисертації концептуально-методичної бази й сформульованих головних напрямів функціонування системи економічних механізмів технологічного розвитку промисловості дозволить українській економіці подолати кризу й стати на шлях стабільного економічного зростання. |
