У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукової проблеми, що полягає у дослідженні економіки відновлення і організації використання рекультивованих земель в умовах степової зони України. Результати роботи дають підстави для наступних висновків: 1. В Україні видобуток корисних копалин відкритим способом супроводжується руйнацією найбагатших у Європі чорноземних грунтів. Винесені у відвали гірські породи створюють землі, які не мають аналогів у природі. Вони характеризуються складними ґрунтовими властивостями і незначним утриманням поживних речовин, що при подальшому їхньому використанні потребує значних додаткових вкладень. 2. Рекультивовані землі – це створений ресурс багатофункціонального значення. Вони є складовою базису сільськогосподарського виробництва і визначаються економіко-екологічними функціями, що формують їхню виробничу цінність. Одночасно вони є оригінальним продуктом і предметом праці, що робить їх теоретичним і практичним фундаментом для подальшого використання у народному господарстві. 3. Рекультивація порушених земель необхідна з точки зору соціальних, екологічних і економічних аспектів, які полягають: у наданні людям умов життєдіяльності, у відновлені зруйнованого середовища та у утриманні доходу від реалізації сільськогосподарської продукції з відновлених земель. 4. Як матеріальна субстанція рекультивовані землі здатні сприймати додаткові вкладення праці та коштів. Їхня родючість є об’єктивною економіко-екологічною категорією, що формується як результат взаємодії властивостей створених земель, продуктивних сил та виробничих відносин. Завдяки своїй природній та штучній родючості вони можуть підвищувати продуктивність праці, збільшувати виробництво продукції та поліпшувати екологічний стан навколишнього середовища. Підвищення продуктивності праці створює передумови для інтенсивного використання рекультивованої землі, зниження собівартості одержаної продукції, збільшення чистого доходу, зростання рентабельності виробництва. 5. Оцінка якості відновлених земель передбачає встановлення їх бонітету за економіко-екологічним балом, який визначається співвідношенням параметрів староорного чорнозему і рекультивованих земель в залежності від продуктивності сільськогосподарських культур. 6. Економіко-екологічна ефективність використання рекультивованої землі зумовлюється, насамперед, потужністю нанесеного на сплановану поверхню відвалів шару чорнозему та рівнем його змішування з потенційно родючими породами. Вона визначається витратами на відтворення родючості землі і виражається натуральними, вартісними та економічними показниками. Основними з них є валовий та чистий доход в розрахунку на 1 гектар рекультивованої землі з відповідного сільськогосподарського угіддя, а також коефіцієнт використання рекультивованих земель і коефіцієнт використання ріллі. 7. Рівень собівартості рекультивації порушених земель, в основному, визначається транспортними витратами, з яких 66 % перепадає на зняття, навантаження і транспортування родючого шару чорнозему у бурти та на сплановану поверхню відвалів, 20 % - на планування поверхні відвалів, 4 % - на планування поверхні нанесеного на відвали родючого шару чорнозему, 10 % – на охорону праці і цехові витрати. 8. Градація „коефіцієнту екологічного благополуччя” місцевості дозволяє провести об’єктивну оцінку економіко-екологічного стану місцевості та визначається рівнем якості відновленої ділянки. 9. Економіко-екологічне обґрунтування визначення галузі подальшого використання рекультивованих земель враховує їх бальну систему. Землі, які мають бал 50 і вище доцільно використовувати під ріллю, 50-30 – для створення косовиць та лісових і плодово-ягідних насаджень, 30 і менше балів – для спорудження рекреаційних зон, спортивних майданчиків, мисливських угідь, дачних ділянок тощо. 10. Вибір варіанту можливої трансформації рекультивованих земель передбачає досягнення економічно доцільного та екологічно безпечного рівня віддачі з одиниці площі рекультивованих земель, запровадження енергоощадних та екологічно безпечних технологій обробітку ґрунту і вирощування сільськогосподарських культур. 11. Рівень шкодочинності гірничорудних підприємств на довкілля визначається коефіцієнтом відновлення порушеної території. Чим вище цей коефіцієнт, тим менше шкодочинність і тим вище рівень відродження сільськогосподарського виробництва. | 