Диссертации и авторефераты Украины
Перейти на каталог
Каталог авторефератов

Я ищу:
Диссертация / Автореферат

По вопросу доставки диссертации по этой теме пишите на электронный адрес: info@disser.com.ua
Тема автореферата диссертации: Проблема реконструкції мови трипільської культури 2002 года.
Источник: Автореф. дис... д-ра філол. наук: 10.02.01, 10.02.15 / Ю.Л. Мосенкіс; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2002. — 24 с. — укp.
Аннотация: Досліджено мовні релікти трипільської культури. На підставі аналізу концепцій мови трипільської культури встановлено, що найбільш обгрунтованою є концепція мови як доіндоєвропейського субстрату. Розроблено методичний апарат для визначення мови археологічної культури. Визначено українську, спільносхіднослов'янську та праслов'янську лексику субстратного походження - апелятивну та ономастичну. Описано основні фонетичні риси та морфологічні елементи субстрату. Встановлено, що зовнішні зв'язки трипільської культури корелюють із мовними зв'язками субстрату. Розглянуто функціонування доіндоєвропейського (трипільського) субстрату в українській мові на різних рівнях (апелятивна лексика, ономастика, типологія).

Текст работы:


Основні семантичні групи трипільсько-балканської (трипільсько-егейської) субстратної лексики такі:

назви рослин (горіх, горох, тиква);

назви великих тварин, нерідко культових (баран, віл, кінь, кобила, цап);

назви деяких дрібних тварин, очевидно культових (мурманька, равлик / лаврик);

назви будівель (колиба, халабуда);

назви металів (залізо “*мідь”, мідь, олово, свинець, срібло) та виробів із них (меч);

імена божеств (Купала, Лада);

назви культових предметів, обєктів (крісло, могила);

назви природних обєктів і явищ, очевидно повязаних із культом (борвій, ліс);

назви птахів, переважно культових (голуб, горобець, кібець, раріг);

назви культових дій (купатися, піяти / співати);

назви деяких родинних стосунків (батько, онук).

Переважання культових термінів видається цілком закономірним: саме їхній звязок із сакральною сферою життя став причиною надання їм особливого значення у свідомості й культурі, що мало наслідком тривале збереження цих лексичних елементів і їх відкладення в субстратному шарі української та інших словянських мов. Субстратна лексика становить систему культурних термінів різних семантичних груп і різних сфер уживання, має надійну позамовну інтерпретацію в археологічних памятках трипільської та інших повязаних із нею культур, передусім егейської.

Другий підрозділ розділу 3 присвячений фонетико-граматичним особливостям мови трипільської культури.

На фонетичному рівні основною структурною рисою виявляється рівномірне чергування голосних і приголосних. У субстратній лексиці доіндоєвропейського (вужче трипільсько-егейського) мовного шару виявлено також консонантні чергування:

[k] / [g] (українське діалектне багамел “палиця”, готське bagms “дерево” латинське baculum “палиця”; прасловянське *golobъ “голуб” латинське columba “голуб”), властиве також давньокрітським складовим писемностям (лінійному А і лінійному В), етруській мові (що зазнавала впливу егейського субстрату ще до переселення етрусків із Малої Азії до Італії). Коливання дзвінких / глухих відзначені також у таких палеобалканських мовах, як фракійська, ілірійська, месапська (і є, очевидно, також результатом упливу доіндоєвропейського субстрату Балкан);

[l] / [r] (прасловянське *mogyla “могила” грецьке megaron “мегарон, священний центр храму”, megara “печери (як найдавніше місце жертвоприношень)”), властиве також крітським складовим писемностям, єгипетській ієрогліфіці (що впливала на крітські писемності);

[b] / [m] (українське діалектне магалава “дрюк, чабанська палиця”, баскійське magil “палиця”, сванське megem “дерево” українське діалектне багамел “палиця”, готське bagms “дерево”, латинське baculum “палиця”, грецьке phakel(l)os), наявне й у різних доіндоєвропейських словах грецької мови (див. праці В. П. Нерознака, Ю. В. Откупщикова, Е. Фурне та ін.), і в баскійській мові, і в діалектах картвельських мов.

Серед морфологічних особливостей доіндоєвропейського чорноморсько-східносередземноморського (трипільсько-егейського) субстрату виділено ряд суфіксальних елементів.

Суфікс -Vl- (-al-, -el- тощо) виділений на матеріалі 1) прасловянського *kobyla “кобила”, грецького kaballes “робочий кінь” у зіставленні з латинським cabo, род. відм. cabonis “кінь” (той самий корінь із іншим суфіксом), також, можливо, з грузинським qabaxi “вид перегонів на конях”, 2) прасловянськочо (можливо, лише східнословянського) *Kopala “Купала”, малоазійського імені Kybele “Кібела” в зіставленні з іншими формами імені малоазійської богині-матері Kombe (носовий, очевидно, відповідає носовому призвуку голосного прасловянської форми), Kybebe, Kybeke тощо. Цей суфікс виділяється в хето-лувійських мовах (зокрема, хетській та лідійській), також в етруській, лемноській, хатській, латинський, рідко в грецькій, і вважається доіндоєвропейським субстратним; дуже часто використовується цей суфікс у південнокавказьких (картвельських) і східнокавказьких (дагестанських) мовах.

Суфікс -an- виділяється, зокрема, при порівняні прасловянського *baranъ із несловянськими формами без цього суфікса (албанське berr “вівця”, вигук для підкликання овець barr(a) в багатьох мовах Середземноморя і Кавказу). Той самий суфікс наявний в етруській (імена божеств із хето-лувійськими паралелями, але без індоєвропейської етимології Culs-an, Sethl-an-s), зокрема в тих етруських словах неіндоєвропейського походження, які запозичені в латинську (Silv-an-us “бог-лісовик”), і в імені, що стало основою назви представника етносу (етнофороніма) етрусків і згодом троянців: Dard-an-оs Tyrs-an-os Troj-an-us. Розглядуваний суфікс яскраво представлений у грецьких словах субстратного походження: sil-an-os “силен демон дикої природи” (пор. латинське silva “ліс” доіндоєвропейського походження, звідки silv-an-us “лісовий, бог лісу”). Слова з цим суфіксом відомі серед крітської лексики: velk-os “півень” Velkh-an-os “Вельхан (крітський Зевс, атрибутом якого був півень)”. Особливо цікавим видається той факт, що латинська парадигма з суфіксом -an- знаходить точну відповідність у такій кавказькій мові, як грузинська: латинське Quint-us (“пятий”, також власне імя) Quint-il-is Quint-il-і-an-us : грузинське orb-і (“орел”) Orb-el-і Orb-el-і-an-і. Пор. грецькі слова типу xyle, xylon “дерево”, що містять суфікс -yl-, який вважається доіндоєвропейським (за Г. Нойманом) і корінь x-, який з іншим суфіксом представлений у грецькому xo-an-on “тесане з дерева” (xeo “обтесувати”, xyo “полірувати”). Аналогічні утворення відомі в грузинській мові, пор. xe “дерево” x-і-an-і “деревяний”, tqe “ліс” tq-і-an-і “лісистий”, kva “камінь” kv-і-an-і “камянистий”.

Суфікс -as- / -os- виділяється при співіднесенні словянських форм голос / галас і грецьких (за походженням доіндоєвропейських егейських) glossa / glassa (звязок словянських форм із іншими індоєвропейськими типу англійського call “кликати”, вірогідно, вторинний) з грузинським gal-oba “церковний спів”. Суфікс добре відомий у субстратних загальних і власних назвах грецької мови.

Суфікс -Vb- (-ab-, -eb-) може бути виділений у прасловянському *korabъ / *korabjь, співвідносному з грецьким (субстратним) kar-ab-os “краб; вид легкого судна” (де -ab- виступає, напевно, як суфікс множини, що приєднується до кореня kar- “нога”, пор. крітську глосу Гесихія a-kar-a “ноги”), у прасловянському *xlebъ (із германськими паралелями, невідомого походження), співвідносному з грузинським xal-і “смажене зерно” (припускається множина *xl-eb-і “смажені зерна”, у грузинській слово має низку споріднених) тощо.

Третя частина розділу 3 присвячена дослідженню системного функціонування трипільського субстрату в українській мові.

Звязок між походженням лексики й особливостями її функціонування в мові підтверджується працями М. О. Максимовича, Б. Петрічейку-Хашдеу, М. Сводеша, А. В. Десницької та ін. Аналіз творів Тараса Шевченка, що стали народними піснями, в порівнянні з фольклорними творами дає можливість твердити, що поширеність і популярність творів (наприклад, народних пісень) прямо пропорційна ступеневі вживаності їх лексики, величині території поширення цієї лексики й, отже, давності цієї лексики.

Вже в ранніх творах Т. Шевченка слова гай, голуб / голубка, кінь, ліс, могила, співати, котрі визначаються як субстратні, мають особливе образно-символічне навантаження. Можна припускати успадкування цієї образності від міфологічної системи носіїв трипільської культури через словянське язичництво. Показово, що в Шевченковому мовленні для деяких із наведених слюв дуже помітно переважає саме образне вживання: так, за свідченням “Словника мови Шевченка” слово голуб як назва пташа вживається 4 рази, як пестливе звертання до хлопця, чоловіка 42 рази.

Має значні перспективи дослідження символічного навантаження субстратної лексики в українських фольклорних текстах, і передусім у тих, які виступають реліктами язичницької культури.

Образно-символічне сприйняття відзначене і для такої важливої риси української мови, як милозвучність. Якщо носії баскійської мови підкреслюють складність її і фонетичних, і граматичних особливостей, носії абхазької складну фонетику, носії ірландської складну граматику, носії давньогрецької гармонійність мови (на противагу мовам “варварів”), носії давніх словянських діалектів зрозумілість свого мовлення (на противагу незрозумілому для словян мовленню “німців”), то носії української мови звертають першорядну увагу на милозвучність своєї мови. Як підкреслюють Б. Якубський, І. Качуровський, М. А. Жовтобрюх, Н. І. Тоцька та ін., формальне вираження милозвучності полягає передусім у тяжінні української мови до рівномірного чергування голосних і приголосних. Ця риса, як зазначалося вище, через прасловянську відкритоскладову мову може сягати трипільсько-егейського субстрату з аналогічною типологічною характеристикою.


Висновки


Проведене дослідження дозволило зробити такі висновки.

Існуючі погляди на мову трипільської культури можуть бути обєднані в дві групи індоєвропейська концепція та неіндоєвропейська (зокрема, доіндоєвропейська) концепція, причому перша суперечить науковим свідченням про хронологію, культурну специфіку та зовнішні звязки носіїв праіндоєвропейської мови та її нащадків.

Найбільш помітні звязки трипільська культура виявляє з культурою Східного Середземноморя (Балканського півострова й островів Егейського моря, передусім Кріту).

Словянські мови містять потужний шар доіндоєвропейської лексики, яка знаходить виразні паралелі передусім у доіндоєвропейській лексиці давньогрецької мови.

Відкритоскладовий тип прасловянської мови й поширене в українській мові чергування голосних і приголосних можуть розглядатись як сліди того самого доіндоєвропейського субстрату, який спричинив відкритоскладовість давніх крітських писемностей, малоазійської ієрогліфіки. В українській мові може йтися про певну регенерацію вимовних звичок (пор. сліди дороманських субстратів, зокрема у фонетиці, які через народну латину пробиваються у французьких, італійських, румунських діалектах).

Мова всіх давньокрітських писемностей (не тільки лінійного В, а й лінійного А, крітської ієрогліфіки й Фестського диска) виявляється грецькою, тоді як мова етеокрітських написів класичного періоду (грецьким письмом, але не грецькою мовою) виявляється індоєвропейською палеобалканською, близькою до фригійської; ці писемності не можуть бути джерелом вивчення мови трипільської культури.

Реліктові мови середземноморського регіону (етруська, лемноська, хурито-урартські, хатська) виявляються індоєвропейськими й не можуть бути джерелом інформації про мову трипільців, а мова кімерійців визначається як доіндоєвропейська середземноморсько-кавказька й може свідчити про генеалогічну належність мовного світу передісторичної України.

Українська і частково східнословянська та прасловянська ономастика (передусім гідронімія, а також оронімія, антропонімія й міфонімія) виявляє яскраві паралелі в доіндоєвропейському Східному Середземноморї й на Кавказі.

Порівняльно-історичний, зіставно-типологічний методи, метод “слів і речей” (лінгвістична палеонтологія), лінгвістична інтерпретація міфології й мистецтва не можуть дозволити розвязати проблему мови трипільської культури. Основним методом дослідження мови трипільської культури, системної реконструкції трипільської субстратної мови виступає спеціально розроблений у дисертації метод “речей і слів”, який передбачає встановлення зовнішніх паралелей дословянського субстрату в кореспонденції з зовнішніми паралелями трипільської культури, а саме накладання дословянсько-догрецьких субстратних лексичних паралелей на трипільсько-егейські паралелі памяток матеріальної культури.

Комплексне залучення перелічених джерел і методів дозволяє здійснити системну реконструкцію трипільської субстратної мови визначити основні групи її апелятивної лексики, словянські (передусім українські) власні назви (перш за все гідронімію), які сягають трипільського субстрату (найвірогідніше трипільське субстратне походження припускається для українських гідронімів без індоєвропейської етимології з середземноморськими паралелями), виділити головні риси фонетики й основні елементи морфології трипільської мови-субстрату.

В українській мові трипільський субстрат (на рівні лексики й ф