Диссертации и авторефераты Украины
Перейти на каталог
Каталог авторефератов

Я ищу:
Диссертация / Автореферат

По вопросу доставки диссертации по этой теме пишите на электронный адрес: info@disser.com.ua
Тема автореферата диссертации: Етнічна історія Криму у ранньому залізному віці 2003 года.
Источник: Автореф. дис... д-ра іст. наук: 07.00.04 / І.М. Храпунов; НАН України. Ін-т археології. — К., 2003. — 36 с. — укp.
Аннотация: На підставі результатів вивчення наративних, епіграфічних, нумізматичних, антропологічних та археологічних джерел реконструйовано етнічну історію Криму в I тисячолітті до н. е. - першій половині I тисячоліття н. е. Досліджено етнічну історію таврів протягом усього часу її існування - від початку формування етносу до його асиміляції пізніми скіфами. Вивчено етнічну історію скіфів, сарматів, германців, аланів з того часу, коли ці народи мігрували до Кримського півострова. Вивчено етнічні процеси, що відбувалися внаслідок контактів зазначених народів між собою, а також з античними греками. Обговорено проблеми щодо етнічної належності кизил-кобинської культури, а також причини формування різних варіантів культури кочових скіфів. Розглянуто питання щодо спадкоємності пізньоскіфської культури від ранньоскіфської, а також часу з'явлення в Криму сарматів і проникнення до Криму алан і племен, які входили до готського племінного союзу.

Текст работы:


Розділ V. Сармати


Судячи з уривчастих свідоцтв писемних джерел (IOSPE, I2, № 343, 352, 353; Polyen. Strataeg., VIII, 56; Polyb., XXV, 2; Strabo., VII, 3, 17), у IIIII ст. до н. е. сармати не жили постійно на території Кримського півострова, а здійснювали туди набіги, повязані з екстраординарними подіями.

Поховання кочовиків у кримському степу після значної перерви, що почалася ще у III ст. до н. е., з'явилися лише в середньосарматський період (I перша половина II ст. н. е. (Симоненко, 1993). Причому їх всього тринадцять. Постійного сарматського населення в степових районах Криму, ймовірно, не було. Опинившись на півострівi, кочовики прямували до його передгірної частини, де відомі численні їхнi пам'ятки.

Наявність поодиноких сарматських поховань в курганах Південно-Західного Криму (колгосп ім. Ілліча, П'ятий кілометр, Долинне, економія Ревеліотті, радгосп Комінтерн) можна пояснити, ймовірно, проникненням у цей регіон окремих груп кочовиків, які і в умовах передгір'їв спочатку не змінювали звичний спосіб життя. Невеликі могильники (курган біля Братського кладовища, Мамай-Оба), де за традицією робили курганні насипи, з'явилися у процесі переходу до осілості, коли відстань перекочовок скоротилась і з'явилась можливість ховати померлих поряд з одноплемінниками.

Проживання сарматів серед пізніх скіфів найкраще діагностують підбійні могили, розповсюджені на пізньоскіфських некрополях. Перші з них з'являються у першій половині I ст. н. е. (могильник Кольчугіне), у II ст. н. е. вони стають найпоширенішим типом поховальних споруд на пізньоскіфських некрополях.

Усі дослідники відзначають сарматський характер могильників, розташованих в долинах Альми і Бельбека (Скалисте II і III, Бельбек I-IV, Танкове), але в той же час незмінно включають їх до зведених робіт про пізньоскіфські старожитності (Висотская, 1972; Дашевская, 1991). Між iншим, від пізньоскіфських вони відрізняються деякими важливими характеристиками. Найбільш істотним є той факт, що  порівняно з пізньоскіфськими поселення, відповідні таким могильникам, не виявлені. Отже, адаптація сарматів, що проникали зi степу до передгірських районiв, здійснювалася двома шляхами одні ставали жителями пізньоскіфських поселень, інші селилися на незайманих пізніми скіфами місцях.

Незважаючи на подібність до сарматських поховальних споруд, обряду та інвентаря, кримські передгірні некрополі мають особливості, що відрізняють їх від степових кочівницьких. Всі вони ґрунтові. Вхідні ями могил, як і у пізніх скіфів, зазвичай забивали камінням. Дуже поширені нехарактерні для сарматів плитові могили. Відсутні широкі могильні ями, відкриті в усьому ареалі середньосарматської культури. Частіше ніж в степу використовуються як поховальний інвентар речі античного, головним чином херсонеського, виробництва.

Вказані особливості дозволяють розглядати кримські пам'ятки як локальний варіант спочатку середньосарматської, а потім і пізньосарматської культури. Він сформувався внаслідок проникнення в кримські передгір'я сарматів зі степової зони, їх поступової седентаризації і постійних контактів з пізніми скіфами і з Херсонесом.

Надзвичайно важливі відомості писемних джерел. Після подій епохи Діофанта вони мовчать про сарматів, які хоча б тимчасово з'являлися б у Криму, вже не кажучи про їх постійне проживання там. Всі без винятку стародавні автори розрізнюють сарматів і скіфів. Відсутні композитні, на зразок тавроскіфів, етноніми, наприклад, скіфосармати. Таким чином, стає ясно, що для стародавніх спостерігачів усі жителі кримських передгір'їв у перші століття нашої ери були скіфами. Сармати явно від них відрізнялися і жили окремо, за межами Криму. Ймовірно, в реальному житті між двома народами існували відмінності, значно важливіші для висновку про етнічну належність населення, ніж елементи подібності матеріальних культур, які легко здобуті археологічно і тому вводять в оману сучасних дослідників.

Сармати, що селилися у передгірному Криму, залишили ще одну групу пам'яток, яка раніше у такому контексті не розглядалася. Йдеться про могильники Нейзац, Дружне, Озерне III, Суворове, Інкерман, Чорноріченський тощо. Найбільш численні і показові матеріали отримані при дослідженні могильника Нейзац. Порівняння поховального обряду та інвентаря, виявленого в могилах раннього культурно-хронологічного горизонту цієї пам'ятки (друга половина II перша половина III ст. н. е.), з синхронними похованнями пізньоскіфських некрополів, а також скалістинських і бельбекських могильників показує їх майже повну тотожність. Істотна відмінність лише одна у Нейзаці вхідні ями могил не заповнювали камінням. На підставі цього можна припустити, що долиною р. Зуї до передгір'їв проникла група сарматів, яка не вступала в тісні контакти з пізніми скіфами. У могильнику Нейзац відкрито два склепи, датованих першою половиною III ст. н. е., конструкція яких істотно відрізняється від поширеної у Криму пізньоскіфської. Ці поховальні споруди дозволяють уточнити існуючі уявлення про час проникнення до Криму північнокавказьких аланів. Ймовірно, невелика їх група переселилася на півострів ще до готських походів. Вони селились у передгірях разом з пізніми скіфами та сарматами. Про це свідчить зокрема розміщення окремих склепів серед більшості грунтових та підбійних могил кінця II першої половини III ст. н. е. у могильнику Нейзац. Коли після готських походів алани масово переселялись до Криму, їх адаптації на нових місцях вірогідно сприяли соплемінники, які жили там вже більше півстоліття.

У могильниках Нейзац, Скалісте III, Бельбек III знайдено поодинокі речі германського походження, якi потрапили до Криму ще перед епохою готських походів. До цього ж часу відносять випадки кремації померлих у сарматських, за всіма ознаками, могильниках Скалісте III, Танкове, Бельбек I. Ця група джерел фіксує період мирних взаємовідносин населення Криму і мігрантів з північного заходу, що закінчився в середині III ст. н. е. з початком готських походів і масовим переселенням германців у Північне Причорномор'я.


Розділ VI. Населення Криму у другій половині IIIIV ст. н. е.


У середині III ст. н. е. у Криму відбуваються істотні політичні і етнічні зміни. Археологічно вони найяскравіше проявилися в загибелі пізньоскіфських поселень і в появі могильників з кремаціями (Харакс, Чатирдаг, Чорноріченський, Радгосп № 10). Археологічна дата виникнення цих могильників та історична дата проникнення готів в Північне Причорномор'я приблизно співпадають і поставлені дослідниками в причинно-слідчий зв'язок.

Найвагомішим арґументом на користь германської належності перелiчених вище могильників з кремаціями є абсолютна відсутність у Криму у попередній час поховального обряду, пов'язаного зі спаленням померлих. Урни і ями з кальцинованими кістками радикально відрізняються від характерних для Криму простих ґрунтових або камерних могил з інгумованими останками. Появу могильників нового типу логічно пояснити притоком населення ззовні.

Інший арґумент виглядає менш переконливо. Наведено багато прикладів збігу поховального обряду кримських некрополів з одного боку, і могильників черняхівської, вельбарської, пшеворської культур, а також розташованих у Скандинавії   з іншого. Однак не менше і відмінностей, а найголовніше за сукупністю ознак жодний кримський могильник не може бути віднесений до конкретної археологічної культури.

Писемні джерела, синхронні могильникам з трупоспаленнями нічого не повідомляють про перебування готів на Південному березі Криму. Готи в цей час жили, ймовірно, на Боспорі (Казанский, 1999), але там відсутні могильники з кремаціями. Автор VI ст. н. е. Прокопій Кесарійський описує країну Дорі, ...де з давніх часів живуть готи (De aed. III, 13). Країна Дорі локалізується якраз там, де свого часу ховали за обрядом трупоспалення.

Непрямі дані роблять найбільш вірогідною гіпотезу про те, що могильники з кремаціями залишені германцями, які з'явилися у Криму близько середини III ст. н. е.

У передгірному Криму в пізньоримський час продовжували використовувати могильники, які виникли раніше (Дружне, Нейзац, Чорноріченський, Суворове тощо). Підбійні могили другої половини III ст. н. е. і виявлений в них інвентар демонструють повну спадкоємність від пам'яток попереднього часу. Продовжують виробляти і користуватися більшістю типів речей, що з'явилися на початку пізньосарматського періоду. Не зазнали якихось істотних змін поховальні споруди і обряд. Отже, відразу після готських походів притоку нового населення в кримських передгір'ях не відчувається. Тут продовжували жити нащадки сарматів, які полишили могильники (Дружне, Нейзац тощо) задовго до готських походів. Правда, чисельність населення, судячи з археологічних даних, істотно скоротилася. Могил, які можна впевнено датувати другою половиною III ст. н. е., збереглося на порядок менше, ніж могил, що відносяться до першої половини століття.

Певно, у другій половині III ст. н. е. поряд з підбійними і ґрунтовими могилами використовували склепи. В небагатьох з них знайдено речі, датовані відповідним часом. У попередньому розділі детально говорилося про те, що склепи, подібні розкопаним у Дружному, Нейзаці та інших однокультурних могильниках, скоріш за все були привнесені до Криму аланами, що переселилися з Північного Кавказу. Визнаючи появу в Криму північнокавказьких мігрантів, потрібно звернути увагу на відсутність в Передкавказзі підбійних могил. Можна сказати, що це була єдина із заселених сарматами або така, яка зазнала їх помітного впливу, територія, де підбійні могили не набули поширення. Поєднання склепів і підбійних могил дозволяє виділити два етнічних компоненти, що брали участь у формуванні населення. Один з них алани, другий нащадки сарматів, що жили у передгірному Криму задовго до появи тут північнокавказьких мігрантів.

Ймовірно, можна говорити про консолідацію двох етнічних груп в передгірному Криму або навіть про незавершений процес асиміляції аланами сарматів. Принаймні, у IV ст. н. е. в склепах здійснено набагато більше поховань, ніж у підбійних могилах. Судячи з деяких типів ліпного посуду, алани, пересуваючись Боспором, повели за собою частину боспорського населення. Інші типи посудин дозволяють припустити, що алани застали у передгірному Криму нащадків розгромлених у середині III ст. н. е. пізніх скіфів.

З кінця III, але, головним чином, у IV ст. н. е. фіксуються різні германські елементи, особливо в деталях костюма і прикрасах. Проте, характер контактів жителів Центрального Криму з носіями германського кола культур залишається незясованим. Хронологічно припинення використання могильників Дружне, Нейзац і однокультурних їм співпадає з появою в Північному Причорномор'ї гунів. Певно, вторгнення кочовиків або його загроза змусили місцеве населення залишити обжиті місця. Без перерви життя продовжувалося в Інкерманській долині, де на могильниках Інкерманському, Чорноріченському, Радгоспі № 10 ховали і в гунський час.

ВИСНОВКИ


У дисертацiп наведене теоретичне узагальнення i нове вирiшення етнiчноï iсторiп Криму у ранньому залiзному вiцi. Встановлено, що наприкінці епохи бронзи на початку раннього залізного віку сталася диференціація племен, що жили в Криму. Частина їх розселилася в степу і перейшла до кочового способу життя, інша частина сконцентрувалася у передгір'ях. У передгір'ях у VIII ст. до н. е. сформувалася кизил-кобинська культура, залишена народом, який стародавні греки іменували таврами. Жителі передгір'їв підтримували зв'язки з нечисленними на той час степовиками.

У другій половині VII ст. до н. е. степовий Крим стає місцем кочівок скіфів. У VI ст. до н. е. їх нечисленні контингенти долинами річок проникають у передгір'я. Там вони постійно контактують з таврськими племенами, внаслiдок чого формуються групи людей, культура яких поєднує скіфські і кизил-кобинські елементи.

В VI V ст. до н. е. кримські передгір'я були щільно заселені таврами. Цей регіон був ядром етносу, звiдки таври мігрували у різних напрямках. Найпотужніший міграційний потік був спрямований на південь до незаселеного Головного пасма Кримських гір і Південного берега Криму. Археологічно культура південнобережних і гірськокримських таврів представлена численними могильниками, що складаються з кам'яних ящиків. Формуються дві субетнічні групи, відповіднi двом господарсько-культурним типам.

У кінці VI або на початку V ст. до н. е. частина таврів переселяється з передгір'їв на Азовське узбережжя Керченського півострова, де вони проживають до I ст. до н. е.

Встановлено, що з часу заснування у VI ст. до н. е. античних міст на західному березі Боспору Кіммерійського таври були серед їх жителів. Така ж картина спостерігалась на західному узбережжі Криму, в заснованій у V ст. до н. е. Керкінітіді.

    Таврські племена, які населяли в VIV ст. до н. е. гори і передгір'я, відрізнялися від інших причорноморських варварів крайньою замкненістю у відношеннi до населення античних міст.

Зі скіфами кримського степу таври підтримували постійні стосунки (найчастіше у виглядi торгового обміну) завдяки чому до таврів потрапляли скіфські зброя і кінська збруя, а до скіфів кизил-кобинська лощена кераміка з врізним орнаментом.

У V ст. до н. е. степовий Крим став місцем постійних кочівок племен, які входили до обєднання, названого Геродотом (Her. IV, 20) царськими скіфами. Поховання їхніх вождів відкриті в передгірному і Північно-Західному Криму, а також на Керченському півострові. Скіфи вступали в різноманітні відносини з античними греками як на заході, так і на сході півострова. До V ст. до н. е. відноситься початок процесу седентаризації скіфів, відміченого на кордонах Боспорського царства.

У IV ст. до н. е., в період розквіту Скіфії, племінна диференціація вже більш помітна, ніж в попередній час. Кримські скіфи за деякими важливими особливостями поховального обряду, відрізнялися від кочовиків, що жили в степах на північ від Перекопу. Північна частина півострова являла собою зону з нестабільним населенням, яке періодично проникало туди з причорноморських степів. Локальний варіант скіфської культури створили племена, котрі кочували на межі степів і передгір'їв. Вони, очевидно, усвідомлювали свою відмінність від сусідів, які займали територію на північ від них. Особлива етнографічна група скіфів проживала на Боспорі.

Про загальнопівнічнопричорноморську кризу III ст. до н. е. свідчить, зокрема, майже повне припинення практики здійснення підкурганних поховань в степовому Криму і зникнення кизил-кобинської культури в передгір'ях. Цей період майже не знайшов відображення ні в писемних, ні в археологічних джерелах. В III ст. до н. е., ймовірно, значно зменшилась чисельність і зросла рухомість населення. Цей час, коли скіфи стали осідати в Центральному Криму, створюючи передумови формування пізньоскіфської культури можна назвати перехідним.

В II ст. до н. е. скіфи заселяють передгірний, а також відвойований у греків Північно-Західний Крим. Консолідації розрізнених раніше племен сприяло включення їх до єдиної держави. Автори декрету на честь Діофанта іменували її Скіфією. З нащадків кочових скіфів сформувався етнос, який всі джерела називають скіфами, а сучасні автори пізніми скіфами, щоб відрізнити їх від кочовиків, що панували в північнопричорноморських степах у VIIIV ст. до н. е. Вони створили своєрідну пізньоскіфську культуру, відому завдяки розкопкам багатьох поселень та могильників. Незважаючи на одноманiтнicть культури і на усвідомлення пізніми скіфами своєї єдності, аналіз писемних джерел дозволяє зробити висновок, що вони поділялися на племена.

Крім скіфів, в столиці пізньоскіфської держави жили греки. Таври займали компактну територію неподалік від Херсонесу. Вони також проживали серед скіфів в поселеннях Центрального Криму. Сармати, зокрема, роксолани, протягом II ст. до н. е.  не раз робили набіги на Кримський півострів. Після закінчення воєнних дій вони йшли на північ, але під час Діофантових воєн деякi з них залишились в Криму. На початку I ст. н. е. археологiчнi данi фiксують зявлення сарматiв на пiзньоскiфських поселеннях, у другій половині століття вони вже повсюдно проживали серед пізніх скіфів. У передгір'ях з'являються невеликі сарматські могильники, що демонструють зміни укладу життя сарматів перехід до перекочувань по замкненому маршруту невеликої вiдстанi.

Наприкінці I на початку II ст. н. е.,  велике пересування сарматських племен, охопивши все Північне Причорномор'я, певно призвело до скорочення пізньоскіфського ареалу. Пізні скіфи залишили Північно-Західний Крим i сконцентрувались в передгір'ях. На цей час завершився процес асиміляції таврів пізніми скіфами.

У II ст. н. е., в зв'язку з перманентним притоком сарматів у передгір'я, відбувається їх інтеграція зі скіфами в межах пізньоскіфських поселень. Сармати жили не лише серед пізніх скіфів, а й окремо, причому різні їх групи вiдокремились залежно  від впливу на них пізньоскіфської культури.

В особливих географічних умовах передгір'їв та завдяки постійним контактам зі скіфами матеріальна і духовна культура сарматів дещо трансформується порівняно з культурою їх степових одноплемінників, які ведуть кочовий спосіб життя.

У першій половині III ст. н. е. в кримських передгір'ях, поряд зі скіфами і сарматами, з'явилися нові учасники етнічних процесів. Це були перші представники германських племен та алани, які переселилися до Криму з Північного Кавказу.

Істотні етнічні трансформації сталися у Криму у середині III ст. н. е. Готи та їх союзники розгромили всі пізньоскіфські поселення. Останніх їх мешканців було розігнано. Скіфи перестали існувати як етнос. Водночас, було знищено або витіснено за межі передгірного Криму багато сарматських громад. Однак деякі колективи сарматів, зокрема ті, що не підтримували тісних контактів з пізніми скіфами, вціліли і продовжували жити в долинах кримських рік.

На початку другої половини III ст. н. е. на Південному березі і в Південно-Західному Криму поселилися германці. У передгір'ях жили сармати, чисельність яких зменшилася порівняно з попереднім періодом. З кінця III ст. н. е. в передгірному Криму фіксується приток північнокавказьких аланів, які пройшли, очевидно, Боспором. В IV ст. н. е. їх кількість значно зросла. Процес активної консолідації аланів і сарматів упродовж IV ст. н. е., певно, так і не завершився. Наприкінці IV або на початку V ст. н. е. вони переселилися на нові місця, ймовірно, у зв'язку з нашестям на Кримський півострів гунів.

В V ст. н. е. за участю аланів і готів формувалася середньовічна кримська народність. В степах кочували гуни. Почалася нова епоха епоха Великого переселення народів.


СПИСОК ОСНОВНИХ ПУБЛIКАЦIЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦIЇ


Монографiї:

  1. Могильник Дружное (IIIIV вв. нашей эры). Lublin: Wydawnictvo Universitetu Marii Curie-Skladowskiej, 2002. 313 с.
  2. Очерки этнической истории Крыма в раннем железном веке. Тавры. Скифы. Сарматы. Симферополь: Таврия, 1995. 83 с.


Колективнi монографiї:

  1. Каменный век; Бронзовый век; Крым в античную эпоху // Древний и средневековый Крым. Симферополь: Таврия - Плюс, 2000. С. 10 92 (у спiвавторствi з М. I. Храпуновим).
  2. Поздние скифы в Крыму // Великая Скифия. К.; Запорожье, 2002. С. 66 79.


Статтi в фахових виданнях:

  1. Раскопки Булганакского городища (1981 1984 гг.) // Краткие сообщение Института археологии 1987. Вып. 191. С. 40 45.
  2. О причинах гибели некоторых позднескифских поселений //Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии Вып. I. Симферополь: Таврия, 1990. С. 167 169.
  3. Булганакское позднескифское городище (по раскопкам 1981 1989 гг.) // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии Вып. II. Симферополь: Таврия, 1991. С. 3 34.
  4. До соцiальнополiтичної характеристики пiзньоскiфського царства // Археологiя. 1992. № 1. С. 86 92.
  5. Рец.: О. Д. Дашевская. Поздние скифы в Крыму. М., 1991 // Российская археология 1993. № 3. С. 250 251.
  6. Оборонительные сооружения акрополя Булганакского городища // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии Вып. III. Симферополь: Таврия, 1993. С. 8 14 (у спiвавторствi з С. А. Мульдом).
  7. Погребение середины III в. н. э. из могильника Дружное // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии  Вып. IV. Симферополь: Таврия, 1994. С. 529 544.
  8. Рец.: В. Е. Возгрин. Исторические судьбы крымских татар. М., 1992 // Российская археология 1994. № 1. С. 219 225 (у спiвавторствi з О. Г. Герценим).
  9. Раскопки кизил-кобинского поселения Шпиль // Археологические исследования в Крыму. 1993 год. Симферополь, 1994. С. 251 254 (у спiвавторствi з В. П. Власовим).
  10. Николай Львович Эрнст исследователь истории и древностей Крыма // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии Вып. V. Симферополь: Таврия, 1996. С. 242 255 (у спiвавторствi з С. Б. Фiлiмоновим).
  11. Новая литература об археологических исследованиях в Крыму (античность, ранний железный век, средневековье) // Российская археология 1997. № 1. С. 218 223.
  12. Новое кизил-кобинское поселение в горном Крыму // Археологические вести. -1996 1997. № 5. С. 176 186 (у спiвавторствi з В. П. Власовим).
  13. Подбойная могила второй половины III века нашей эры из могильника Дружное // Stratum + Петербургский археологический вестник. СПб; Кишинев, 1997. С. 164 180 (у спiвавторствi з В. В. Масякiним).
  14. Позднескифский могильник у с. Кольчугино // Бахчисарайский историко археологический сборник. Вып. I. Симферополь: Таврия Плюс, 1997. С. 76 155 (у спiвавторствi з В. В. Масякiним та С. А. Мульдом).
  15. Завершение исследований могильника Дружное // Археологические исследования в Крыму. 1994 год. Симферополь, 1997. С. 256 262 (у спiвавторствi з С. А. Мульдом).
  16. Керамические клейма Булганакского городища // Древности 1996. Харьков, 1997. С. 102 110 (у спiвавторствi з М. Ф. Федосеєвим).
  17. Две грунтовые могилы из некрополя Нейзац в Крыму // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии Вып. VI. Симферополь: Таврия, 1998. С. 230 238.
  18. Склеп IV ст. н. е. iз могильника Дружне // Археологiя. 1998. № 4. С. 118 127.
  19. A rapport on the cemetry near Druznoe village in the Crimea (3d 4th century A. D.) // Acta universitatis Lodziensis. Folia archaeologica. 22. Lodz, 1998. P. 91 98.
  20. Могила с двумя подбоями III в. н. э. из некрополя Дружное в Крыму // Российская археология 1998. № 4. С. 133 149 (у спiвавторствi з В. В. Масякiним).
  21. О населении Крыма в позднеримское время (по материалам могильника Дружное) // Российская археология 1999. № 2. С. 144 156.
  22. О позднесарматской археологической культуре в Крыму // Проблемы скифосарматской археологии Северного Причерноморья. (К 100летию Б. Н. Гракова). Запорожье, 1999. С. 262 268.
  23. О двух направлениях миграции предков средневековых алан // Донская археология. 1999. № 2 (3). С. 26 29.
  24. Склеп с захоронениями IV в. н. э. из могильника Дружное в Крыму // Херсонесский сборник. Вып. X. Севастополь, 1999. С. 242 256 (у спiвавторствi з М. I. Храпуновим).
  25. Три подбойные могилы IV в. н. э. из некрополя Дружное // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии  Вып. VII. Симферополь, 2000. С. 51 64.
  26. Новые исследования могильников позднеримского времени в Крыму // Die spдtrцmishe Kaiserzeit und die frыhe Vхlkerwanderungzeit in Mittel- und Osteuropa. - Lodz, 2000. - S. 479 - 521 (у спiвавторствi з С. А. Мульдом).
  27. Рец.: Колотухин В. А. Киммерийцы и скифы степного Крыма. Симферополь, 2000 // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии  Вып. VIII. Симферополь, 2001. С. 513 517.
  28. Об этнических процессах в Крыму в римское время // Вестник древней истории 2001. № 2. С. 131 134.
  29. Позднескифский могильник у с. Левадки // Бахчисарайский историкоархеологический сборник. Вып. 2. Симферополь: Таврия Плюс, 2001. С. 105 168 (у спiвавторствi з С. А. Мульдом та А. А. Стояновою).


Матерiали тез та коференцiй

  1. Основные этапы истории поздних скифов // Проблемы античной культуры. Тезисы докладов Крымской научной конференции. - Симферополь, 1988. - С. 311-313.
  2. О причинах формирования локальных вариантов позднескифской культуры // Проблемы скифо-сарматской археологии Северного Причерноморья. Тезисы докладов областной конференции, посвященной 90-летию со дня рождения Б.Н.Гракова. - Запорожье, 1989. - С. 157-158.
  3. Об этнической принадлежности кизил-кобинской культуры // Проблемы истории Крыма. Тезисы докладов научной конференции. Вып.II. - Симферополь, 1991. - С. 6-7.
  4. Аланский могильник IV в. в центральном Крыму // Византия и народы Причерноморья и Средиземноморья в раннее средневековье (IV-IX вв.). Тезисы докладов международной конференции. - Симферополь, 1994. - С. 77-79.
  5. О населении Крыма в позднеримское время (по материалам могильника Дружное) // Проблемы археологии древней и средневековой истории Украины. - Харьков, 1995. - С. 111-112.
  6. Population des montagnes et piйmonts de Crimйe й l'йpoque romaine tardive (d'aprйs le matйriel de la nйcropole de Droujnoe) // L'identitй des populations archйologiques. - Sophia Antipolis: Editions APDCA, 1996. - p. 61-79.
  7. Нейзац - могильник позднеримского времени в центральном Крыму // Проблемы истории и археологии Украины. Тезисы докладов научной конференции. - Харьков, 1997. - С. 34-35.
  8. Об участии аланов в формировании населения Крыма позднеримского времени // Юбилейные международные ХХ "Крупновские чтения" по археологии Северного Кавказа. Тезисы докладов. - Ставрополь, 1998. - С. 126-127.
  9. О миграциях предков средневековых алан. // Проблемы истории и археологии Украины. Харьков, 1999. С.32-33.
  10. On the contacts between the populations of the Crimea and the Carpathian Basin in the Late Roman Period // International Connections of the Barbarians of the Carpathian Basin in the 1st - 5st centuries A.D. Aszуd; Nyнregyhбza, 2001. P. 267 274.
  11. О первых сармато германских контактах в Крыму// Боспор Киммерийский, Понт и варварский мир в период античности и средневековья. Керчь, 2002. С. 246 252.



АНОТАЦIЇ

Храпунов I. М. Етнiчна iсторiя Криму у ранньому залiзному вiцi. Рукопис.

Дисертацiя на здобуття наукового ступеня доктора iсторичних наук за спецiальнiстю 07.00.04 археологiя. Iнститут археологiї НАН України, Київ, 2003.

Основнi результати дослiдження вiдображенi у 87 наукових работах. Вивчення наративних, епiграфiчних, нумiзматичних, антропологiчних та археологiчних джерел дозволило реконструювати етнiчну iсторiю Криму у I тисячолiттi до н. е. першiй половинi I тисячолiття н. е. Етнiчна iсторiя таврiв вивчена протягом усього часу її iснування: вiд початку формування етносу до його асимiляцiї пiзнiми скiфами. Етнiчна iсторiя скiфiв, сарматiв, германцiв, аланiв у запропонованiй роботi стає обєктом дослiдження з того часу, коли цi народи мiгрували до Кримського пiвострова. Також вивченi етнiчнi процеси, що вiдбувалися внаслiдок контактiв перелiчених народiв один з одним, а також з античними греками. В роботi обговорюються i, за можливiстю, вирiшуються iстотнi задля реконструкцiї етнiчної iсторiї Криму проблеми. Зокрема, про етнiчну належнiсть кизил-кобинської культури; про причини формування рiзних варiантiв культури кочових скiфiв; про спадкоємнiсть пiзньоскiфської культури вiд ранньоскiфської; про час зявлення в Криму сарматiв; про проникнення до Криму алан та племен, якi входили до готського племiнного союзу.

Ключовi слова: етнос, етнiчна iсторiя, раннiй залiзний вiк, археологiчна культура, таври, скiфи, пiзнi скiфи, сармати, готи, алани.


I. N. Khrapunov   Ethnic History of Crimea in Early Iron Age. A manuscript.   

Thesis for a doctor of science degree speciality 07.00.04  - Archeology. The Institute of  Archeology of National Academy of Science of Ukraine, Kyiv, 2003.

The main results of the research are described in 87 research works. The studies of narrative, epigraphic, numismatic, anthropological and archeological sources have permitted to reconstruct the ethnic history of Crimea in the 1st millennium B.C. first half of the 1st millennium A.D. The ethnic history of the Tauri has been studied through the whole period of its existence from their formation as an ethnos to their assimilation by late Scythians. In this work, the authors starting point for the studies of the ethnic history of the Scythians, Sarmatians, Goths and Alans is the time of their migration to the Crimean peninsula. The ethnic processes resulting from the contacts of the above-listed peoples with each other and with Ancient Greeks have been studied. The work highlights and proposes solutions to some of the problems which are quite essential for the reconstruction of Crimeas ethnic history. It concerns namely the ethnic origins of the Kyzyl-Koba culture, the factors due to which different nomadic Scythian cultures came into being, the continuity of development of an early Scythian culture into a late one, the time when the Sarmatians first came to Crimea, and the penetration of the Goth tribes and Alans into Crimea.

The key words: ethnos, ethnic history, early Iron Age, archeological culture, Tauri, Scythians, late Scythians, Sarmatians, Goths, Alans.


Храпунов И. Н. Этническая история Крыма в раннем железном веке. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.04 археология. Институт археологии НАН Украины, Киев, 2003.

Основные результаты исследования отражены в 87 научных работах. В диссертации реконструируется этническая история Крыма в I тысячелетии до н. э. I тысячелетии н. э. Выводы диссертации основаны на изучении всех доступных нарративных, эпиграфических, нумизматических, антропологических и археологических источников. В первой главе представлена историография этнической истории народов, населявших Крым в раннем железном веке.

Во второй главе рассматривается этническая история тавров. Этот народ сформировался в крымских предгорьях в VIII в. до н. э. В VI в. до н. э. некоторые таврские племена переселились на Главную гряду Крымских гор. В VI V вв. до н. э. тавры были разделены на две субэтнические группы, соответствующие разным хозяйственно культурным типам. В конце VI начале V в. до н. э. группа тавров переселяется из предгорий на Азовское побережье Керченского полуострова. Этот таврский анклав просуществовал до I в. до н. э. В IV в. до н. э. тавры концентрируются в предгорьях, откуда небольшая их группа мигрирует в северо-западном направлении к озеру Донузлав. Монолитность таврского этноса была нарушена кризисом III в. до н. э. Судя по отрывочным данным, тавры жили среди поздних скифов и были ассимилированы последними в I в. н. э.

В третьей главе реконструируется этническая история населявших Крым скифов. Во второй половине VII в. до н. э. в степную часть полуострова начали проникать малочисленные группы кочевников. В VI в. до н. э. население степи несколько увеличивается, но все еще остается чрезвычайно редким. В V в. до н. э. в Крымских степях кочевало значительное количество скифов, которых можно отнести к племенному объединению скифов-царских. В IV в. до н. э. наблюдается резкий, скачкообразный рост степного населения. В предгорьях формируется локальный вариант скифской культуры. На Боспоре образовалась особая этнографическая группа скифов, отличавшаяся оседлым образом жизни. На перифирии скифского ареала, в зоне их контактов с греками и таврами происходили активные этнические процессы. Основная масса скифов демонстрирует стабильность традиций и незыблемость кочевого уклада жизни на протяжении VII IV вв. до н. э.

В четвертой главе рассматривается этническая история осевших на землю потомков кочевых скифов, которых современные исследователи именуют поздними скифами. III в. до н. э. можно определить как переходный период, когда скифы, оседая на землю, создавали предпосылки образования позднескифской культуры. Положение дел существенно изменилось во II в. до н. э. В это время античные авторы единогласно называют жителей внутренних районов Крыма скифами. Во II в. до н. э. сложилась позднескифская культура, которая характеризуется вполне определенным набором признаков. I в. до н. э. -I в. н. э. можно охарактеризовать как время спокойного, эволюционного развития позднескифской культуры, период ее расцвета. Основное содержание этнических процессов происходивших во II первой половине III в. н. э. определяется как сарматизация позднескифской культуры. В результате готского разгрома середины III в. н. э. скифы утратили общность территории, единство материальной и духовной культуры. Таким образом, они перестали существовать как этнос.

В пятой главе изучена история проникавших в Крым сарматов. В течение второй половины III II вв. до н. э. они появлялись в Крыму спорадически в связи с эктраординарными событиями. В I II вв. н. э. отдельные группы сарматов кочевали в степном Крыму. В гораздо большем количестве они вливались в число жителей скифских поселений, придавая их культуре своеобразный сарматизированный облик. Иногда сарматы составляли компактные группы населения, жившие отдельно от поздних скифов. В первой половине III в. н. э. в Крым проникали незначительные в количественном отношении группы германцев и алан. И те, и другие селились вместе с сарматами и хоронили в одних с ними некрополях. В середине III в. н. э. значительная часть сарматов вместе с поздними скифами была уничтожена участниками готских походов. Однако полного запустения предгорных районов не произошло.

В шестой главе речь идет о населении Крыма второй половины III IV вв. н. э. В середине III в. н. э. на Южном берегу и в юго-западном Крыму появляются могильники с кремациями, которые были оставлены, по всей вероятности, осевшими в этих местах участниками готского племенного союза. Судя по территориальному расположению памятников, Южный берег был заселен германцами, а предгорья уцелевшими после готских походов сарматами. В конце III в. н. э. начинается массовая миграция в предгорный Крым через Боспор северокавказских алан. Они селились вместе с сарматами и составляли с ними единые коллективы. В IV в. н. э. аланы составляли большую часть населения крымских предгорий. В конце столетия, вероятно в связи с нашествием гуннов, они переселились на новые места.

В V в. н. э. при участии аланов и готов в горах формировалась средневековая крымская народность. В степях кочевали гунны. Началась новая эпоха Великого переселения народов.

Ключевые слова: этнос, этническая история, ранний железный век, археологическая культура, тавры, скифы, поздние скифы, сарматы, готы, аланы.




Страница: 1  Страница: 2 

По вопросу доставки диссертации по этой теме пишите на электронный адрес: info@disser.com.ua


Меню
Реклама



2006-2009 © Диссертации и авторефераты Украины