Диссертации и авторефераты Украины
Перейти на каталог
Каталог авторефератов

Я ищу:
Диссертация / Автореферат

По вопросу доставки диссертации по этой теме пишите на электронный адрес: info@disser.com.ua
Тема автореферата диссертации: Система освіти як засіб модернізації української культури 2005 года.
Источник: Автореф. дис... канд. філософ. наук: 09.00.10 / І.О. Бушман; АПН України. Ін-т вищ. освіти. — К., 2005. — 18 с. — укp.
Аннотация: Запропоновано концепцію використання вищої освіти як засобу модернізації культури. Розв'язано комплекс теоретико-методологічних проблем філософії освіти, а саме: освіту розглянуто з використанням принципу системності та у сукупності контекстуальних культурних і глобалізаційних процесів сучасності. З'ясовано, що соціальні інститути освіти та культури функціонують в інструментальному форматі систем у межах більшої - суспільної - мегасистеми. Уперше виявлено, що взаємодія освітньої та культурної систем містить взаємопотенціюючі та взаємообмежувальні аспекти, які актуалізуються у відповідних конкретно-історичних формах залежно від сукупної взаємодії факторів впливу. Здійснено компаративістський аналіз основних концептуальних підходів до досліджуваної проблематики. На підставі аналізу основних вітчизняних і зурубіжних джерел з філософії освіти визначено пріоритети її розвитку. Запропоновано оригінальне значеннєве (сутнісне) та функціональне визначення освітньої парадигми як цілісної, об'єктивної картини культурного олюдненого світу, яка відтворює його крізь призму віднесення до соціокультурних цінностей і у цілому до когнітивного масиву. Згідно з аналізом структурної та функціональної моделі системи освіти уперше визначено соціокультурні та модернізаційні орієнтири її теоретичного й емпіричного дослідження, що полягають у концептуалізації освітньої політики, наданні їм перспективістських, евристичних, продуктивних ознак і механізмів реалізації.

Текст работы:

АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ







Бушман Ірина Олександрівна



                                                 УДК 37.013.73



СИСТЕМА ОСВІТИ ЯК ЗАСІБ МОДЕРНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ




09.00.10 філософія освіти





АВТОРЕФЕРАТ


дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук








Київ 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті вищої освіти Академії педагогічних наук України.


Науковий керівник                        кандидат філософських наук

                                               Самчук Зореслав Федорович,

                                               Головне управління з питань внутрішньої

                                               політики Адміністрації Президента України,

                                               завідувач відділу політичного аналізу.

                               


Офіційні опоненти:                        доктор філософських наук, професор

                                               Лукашевич Микола Павлович,

                                               Інститут підготовки кадрів Державної служби

                                               зайнятості, професор кафедри соціології

                                               і соціальної роботи;


                                               кандидат соціологічних наук, доцент

                                               Шиян Оксана Миколаївна,

                                               Європейський університет (м. Київ),

                                               завідувач заочного відділу.


Провідна установа                        Національний педагогічний

                                               університет імені М.П.Драгоманова,

                                               Міністерство освіти і науки України (м. Київ)


Захист відбудеться “24” лютого 2005 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.456.01 в Інституті вищої освіти АПН України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9 (Зал засідань вченої ради, 9-й поверх).


З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту вищої освіти АПН України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9.


Автореферат розісланий “21” січня 2005 року.


Учений секретар спеціалізованої ради

кандидат філософських наук, доцент                                Горбунова Л.С.


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ



Актуальність теми. Дослідження теоретико-методологічних аспектів філософії освіти зумовлене потребою цілісного наукового осмислення сучасної системи освіти, конкретизації її ролі і інструментального призначення в розвязанні освітніх проблем, вироблення адекватних, ефективних, продуктивних і евристичних підходів до освітньої політики держави.

Власне, проблемність адекватного відтворення освітньої дійсності на всіх істотних рівнях інституційно-функціональному, цілепокладаючому, інструментальному та інших є результатом у першу чергу некомплексного, несистемного, автономістсько-сегментативного оперування освітньою феноменологією, яке не відтворює сутнісні взаємозвязки, логіку й закономірності освіти з іншими соціальними інститутами, феноменами й атрибутами соціального життя. Відтак, якщо на рівні суспільної дійсності дослідник має справу з тісною детерміністською взаємозалежністю соціуму, його культурної й освітньої сфер, а на рівні дослідницьких процедур нехтує чи ігнорує такі корелятивні особливості, то можна констатувати наявність очевидної науково-дослідницької проблеми, яка полягає в невідповідності формату дослідження з одного боку та формату обєктивної дійсності з іншого.

Запропонувати розвязання цієї проблеми, власне, й складає одне з основних завдань данної дисертаційної праці.

Напрямки глобального історичного розвитку істотно зумовлюють зміст соціальних реформ у цілому і оновлення сфери освіти, а також трансформацію вищої школи зокрема. Тому розвиток освіти все частіше піддається прискіпливому аналізу і коригуванню. Як безпосередньо, так і опосередковано це свідчить про недосконалість, неефективність концептуальних основ освітньої політики, орієнтири якої навіть у багатьох розвинених країнах обмежувалися вузькопедагогічними і формально-управлінськими підходами. Україна, на жаль, не є винятком із загального правила недостатньої ефективності освітніх практик. Попри існування великої кількості дослідницьких підходів, більшість з них не враховують соціокультурну суть і зумовленість освіти, розглядаючи освіту  відокремлено від інших чинників суспільного розвитку, не даючи комплексного, адекватного уявлення про освіту як цілісну систему.

Соціокультурний феномен освіти виявляється надзвичайно складним історичним явищем. Він включає багато елементів та аспектів, дослідження яких потребують комплексного теоретико-методологічного підходу: неможливо вивчати освітні процеси, проводити їхній порівняльний аналіз без урахування соціальних звязків, культурних традицій, етнічних, ментальних, аксіологічних та інших особливостей країни чи регіону. Саме тому актуальність наукових розробок соціокультурних проблем освіти обєктивно націлює увагу дослідника у площину пошуку тенденцій і перспектив розвитку освітньої сфери. Використання принципу системності якраз надає можливість оперувати освітою не як окремим обєктом, а у взаємозвязку з іншими системами суспільного життя, зокрема з культурою, з масивом її креативних принципів, методик і стереотипів функціонування.

Використання принципу системності надає можливість оперувати освітою не як окремим обєктом, а у взаємозвязку з іншими системами суспільного життя, зокрема з культурою, масивом її креативних принципів, методик і стереотипів функціонування. Такий взаємовплив відтворює обєктивний, природний статус-кво, а тому є надзвичайно ефективним дослідницьким підходом.

Відповідність, адекватність запитам суспільства кількісних та якісних показників освітніх систем є надзвичайно важливим аспектом, оскільки  дозволяє своєчасно переакцентувати освітню політику на оновлену мету, сприяє розробці креативних завдань, аргументованих прогнозів та проектів модернізації процесу виховання та навчання.

Передумовою ж ефективного управління процесом становлення системи освіти є адекватне розуміння її соціальної природи, функцій і внутрішньої структури. Властиво, якраз недостатня висвітленість у науковій літературі соціальної спрямованості проблем функціональної та структурної моделі освіти не дозволяє обєктивно, адекватно й перспективно оцінити взаємозв'язки освіти з іншими суспільними підсистемами, визначити тенденції розвитку інституту освіти, мети та результату рішень у сфері освітньої політики. Це неухильно призводить або до приписування освіті невластивих їй функцій, або до недооцінки реальних можливостей, недостатнього структурно-функціонального розвитку системи освіти в цілому. Прагнення структуризувати подібні моделі та визнання нерелевантності педагогіки в питаннях освітньої політики, власне, й прискорили розвиток філософії освіти.

Таким чином, дослідження теоретико-методологічних проблем освіти дозволяє заповнити когнітивно-концептуальний вакуум, який має місце у розвитку філософії освіти. Дослідження під таким кутом зору набувають ознак передумови розробки соціокультурних концепцій модернізації системи освіти та української культури, а також подальшого практичного використання принципу системності у створенні нових моделей системи освіти та культури, реалізації як теоретичного, так і соціально-практичного потенціалу філософії освіти в Україні.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Філософія освіти як сфера філософського знання, використовуючи загальнофілософські підходи й ідеї, здійснює аналіз ролі та основних закономірностей розвитку освіти. В теорії і практиці освіти розуміння значущості філософського аналізу освіти характерне для Г.Гегеля, Дж.Дюї, М.Гайдеггера, К.Ясперса. Розуміння філософського аналізу освіти як матриці відтворення суспільства (соціальності, соціальної структури, систем соціальної взаємодії, соціально наслідуваних кодів поведінки і т.д.) притаманне соціально-філософським концепціям освіти О.Долженка, В.Зінченка, В.Платонова та інших дослідників.

У діалогічній філософії освіти (М.Бубер, Ф.Розенцвейг, О.Розеншток-Хюссі) акцент робиться на ситуації зустрічі-взаємодії вчителя та учнів, на діалогічній і комунікативній природі освіти. Ще один напрямок у західній філософії освіти узагальнено йменується екзистенційно-герменевтичним: найбільш конструктивно й послідовно він репрезентований педагогічною антропологією (О.Больнов, К.Млангевілд, Г.Рот).

Становлення соціології освіти як самостійної галузі пов'язують з іменами американських соціологів Л.Уорда та Дж.Дюї, французького соціолога Е.Дюркгейма, німецьких учених М.Вебера та К.Маннгейма. Істотний внесок у розвиток сучасної західної соціології освіти зробили також Т.Парсонс (США), П.Бурдьє, А.Турен (Франція), Бр.Саймон, Дж.Флауд (Англія), К.Маркс та інші. Російські соціологи Г.Зборовський, Л.Коган, М.Руткевич, В.Шубкін, Ф.Філіппов досліджували роль системи освіти як фактора зміни соціальної структури суспільства і важливого каналу соціальної мобільності, інтерактивності та пропозиційності.

Стан, перспективи і тенденції розвитку освіти в сучасному світі висвітлюються в працях Б.Вул