Диссертации и авторефераты Украины
Перейти на каталог
Каталог авторефератов

Я ищу:
Диссертация / Автореферат

По вопросу доставки диссертации по этой теме пишите на электронный адрес: info@disser.com.ua
Тема автореферата диссертации: Функціональні характеристики нелітерних знаків французької орфографії 2005 года.
Источник: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.05 / О.В. Станіслав; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2005. — 20 с. — укp.
Аннотация: Досліджено функціональні можливості нелітерних знаків французької мови. Розроблено класифікацію вказаних графем і представлено їх функціональний опис. Встановлено, що інвентар нелітерних знаків французької орфографії складається з 18-ти одиниць, які відрізняються графічним зображенням та розташуванням. Виявлено, що нелітерні знаки французької писемної мови беруть участь в оформленні букви (діакритичні знаки), слова (дефіс, апостроф, інтервал) та міжслівного простору (знаки пунктуації, абзац, поля сторінки). Доведено, що досліджувані одиниці не мають безпосередніх фонетичних відповідників, але корелюють зі звуковою мовою та функціонують на різних рівнях мовної структури: графічному, орфографічному, лексичному, синтаксичному. Встановлено, що нелітерні знаки французької орфографії - це поліфункціональні графічні одиниці, які здійснюють такі основні функції: фонографічну, графомарковану, змісторозрізнювальну, прагматичну.

Текст работы:

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА








СТАНІСЛАВ Ольга Вадимівна






УДК 811. 133. 135








ФУНКЦІОНАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ НЕЛІТЕРНИХ ЗНАКІВ

ФРАНЦУЗЬКОЇ ОРФОГРАФІЇ






Спеціальність 10.02.05 романські мови









АВТОРЕФЕРАТ


дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук









Київ 2005


Дисертацією є рукопис.



Робота виконана на кафедрі французької філології

Київського національного університету імені Тараса Шевченка.



Науковий керівник:   доктор філологічних наук, професор

Крючков Георгій Георгійович,

завідувач кафедри французької філології Інституту

філології Київського національного університету

імені Тараса Шевченка.



Офіційні опоненти:    доктор філологічних наук, професор

Кагановська Олена Марківна,

завідувач кафедри французької філології

Київського національного

лінгвістичного університету МОН України;



кандидат філологічних наук, доцент

Жалай Василь Якович,

завідувач навчального відділу

Центру наукових досліджень і викладання

іноземних мов НАН України.


Провідна установа:    Чернівецький національний

університет імені Юрія

Федьковича Міністерства освіти і науки України,

кафедра французької мови.



Захист відбудеться “22” грудня 2005 року о 10 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 у Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01030 Київ,

бульвар Тараса Шевченка, 14.



З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці

Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ,

вул. Володимирська, 58, к.10).



Автореферат розісланий “22” листопада 2005 р.




Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради                                      д. філол. н. Смущинська І.В.


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ


Сучасна лінгвістика розглядає писемне мовлення як складне, багатопланове явище, яке органічно цілісне за структурною організацією, поліфункціональне за призначенням та використанням у суспільстві. Саме тому воно постійно перебуває в колі уваги дослідників, стаючи актуальним обєктом вивчення.

Письмо як окремий обєкт лінгвістики починають вивчати лише у другій половині ХХ століття. Увага мовознавців зосереджується на питанні співвідношення писемної та звукової мови (Т.О.Амірова, О.О.Волков, Л.Р.Зіндер, В.М.Солнцев), а отже, і на проблемі орфографії (В.І.Балинська, В.Г.Гак, Г.Г.Крючков, К.Бланш-Бенвеніст, А.Шервель, Н.Каташ), яка визначається як засіб поєднання усної та писемної мови.

Кожна мова має власну систему графічних знаків, що організовують й нормалізують її, сприяють правильному осмисленню написаного. Попри значні напрацювання у сфері дослідження письма, актуальними залишаються питання засобів його вираження та їх реалізації. Значущість даної роботи визначається недостатнім вивченням питання нелітерних знаків французької орфографії та їх функціонального навантаження. В науковій літературі стосовно плану вираження писемної мови увага приділялася, в основному, вивченню алфавітних засобів, а нелітерні елементи залишалися поза розглядом  дослідників.

Традиційно серед нелітерних знаків французької орфографії підлягали аналізу лише знаки пунктуації. У своїх дослідженнях французькі лінгвісти (Ж.Дамурет, А.Допань, А.Сансін) обмежувались, як правило, викладом найбільш загальних практичних указівок щодо використання цих одиниць як пунктуаційних. Такі описи враховували, головним чином, тільки змістовий аспект речення. У спеціальних роботах російських мовознавців (О.І.Богомолова, Л.Г.Вєденіна, Н.О.Шигаревська) була зроблена спроба описати знаки французької пунктуації з урахуванням синтаксичного, ритмомелодійного й змістового розчленування та побудови тексту.

Дисертаційне дослідження А.В.Новикової “Функціональні особливості суб- і супраграфемних знаків сучасної системи французької мови” присвячене аналізу таких нелітерних знаків, як діакритичні, зокрема, в ньому подано огляд указаних знаків у діахронному та синхронному планах, визначено їхні функції.

Окремі аспекти функціонування дефіса, апострофа, інтервалу вивчалися О.А.Лабенко в наукових розвідках при дослідженні нелітерних графічних засобів диференціації омофонів, І.В.Ситдиковою, при аналізі використання нелітерних знаків у неонімах сучасної французької реклами. Ґрунтовні теоретичні розробки проблеми значущих орфографічних елементів письма, їхньої структури, відношень, функцій знайшли відображення у працях Г.Г.Крючкова. Явище піктографізації ілетрограм французької мови розглянуто в наукових доробках Л.Ю.Єрмоленко.

Однак, до сьогодні ми не маємо комплексного опису нелітерних знаків французької орфографії. Пропоноване дослідження присвячується проблемі функціонування цих знаків як поліфункціональних одиниць графічної системи, що реалізуються на різних рівнях мовної структури.

А отже, актуальність теми нашого дослідження зумовлюється зростанням інтересу лінгвістів до вивчення орфографії як системи                              та необхідністю визначення функціональних характеристик нелітерних знаків французької орфографії. Актуальність теми роботи визначається також               браком класифікації цих графем у сучасній французькій мові та їх функціонального опису.

       Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано у межах наукової теми кафедри французької філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Графеміка та орфографіка сучасної французької мови”, яка є складовою теми, що розроблялася на факультеті іноземної філології “Функціональна систематика романських мов”, затвердженої Міністерством освіти і науки України.

Мета дослідження визначити систему нелітерних одиниць французької орфографії та провести їх функціональний аналіз, застосовуючи комплексний різноплановий опис. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення             таких завдань:

узагальнити наявні дефініції поняття “письмо” та визначити місце нелітерних знаків у французькій писемній мові;

виявити графічні засоби, що складають систему нелітерних знаків французької орфографії, термінувати це поняття, класифікувати досліджувані одиниці, а також упорядкувати графічний інвентар нелітерних знаків;

описати функціональні характеристики нелітерних знаків французької писемної системи, виділити їхні основні функції;

дослідити прагматичну функцію нелітерних знаків французької орфографії.

     Обєктом  дослідження є система нелітерних знаків сучасної французької мови, які представляють собою поліфункціональні графічні одиниці.

     Предметом дослідження є функціональні характеристики нелітерних знаків французької орфографії.

     Матеріалом дослідження послужили: вибірка з художніх творів французьких письменників XX ст., обсяг якої склав понад 10 000 с., а також тексти реклами, науково-популярні та газетні статті. Загалом проаналізовано          1500 прикладів, які вивірено за лексикографічними джерелами (Le Grand Robert, Le Petit Robert, Lе Grand Larousse illustré).

Методи дослідження. В роботі застосовано такі  методи дослідження: метод лінгвістичного спостереження та аналізу, метод функціонального дослідження, дескриптивний метод та елементи лінгвостилістичного методу для виявлення особливостей функціонування нелітерних знаків у текстах різних функціональних стилів.

     Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше на матеріалі сучасної французької мови описано та класифіковано нелітерні графічні знаки; новим є також введення робочого терміна “нелітерні знаки” та представлена  його дефініція. Крім цього, в праці вперше досліджено та проаналізовано функціональні характеристики нелітерних знаків французької писемної мови на рівнях: граф графема орфограма пунктограма. Набув подальшого розвитку аналіз прагматичної функції досліджуваних одиниць, узагальнено основні функціональні характеристики нелітерних знаків усіх рівнів (графічного, орфографічного, лексичного, синтаксичного тощо).

Теоретичне значення. Висновки та отримані результати дослідження збагачують загальну теорію орфографії французької мови, доповнюють теоретичні розробки у сфері функціонування нелітерних засобів із залученням не досліджуваного раніше мовного матеріалу.

     Практичне значення дисертації полягає в тому, що матеріали та результати дослідження можна використати у спецкурсі з теорії орфографії,              у практиці викладання французької мови як іноземної, для лінгвістичного аналізу текстів, для написання курсових та дипломних робіт, укладання підручників і посібників із французької орфографії та пунктуації.

     Положення, які виносяться на захист:

     1. Поява нелітерних знаків у французькій орфографії зумовлена історією розвитку мови. Їх виникнення повязане як з еволюцією фонетичної системи, що вимагала введення нових літер і нелітерних знаків для забезпечення та створення нових графічних комплексів відповідно до фонетичного принципу орфографії, так і з намірами лінгвістів удосконалити графіку та нормалізувати орфографію.

2. Інвентар нелітерних знаків складається з 18 одиниць. У сучасній французькій орфографії їм властиві потужні комбінаторні можливості,               що дозволяють їм утворювати безліч комплексів. А отже, на графічному рівні вони є конструктивними елементами  літер, графем, орфограм, пунктограм, тобто не набувають конкретного значення, а виконують лише                    функцію абстрактних, оформлюваних елементів. Інакше кажучи, нелітерні знаки є графами.

     3. На графематичному рівні нелітерні знаки виконують функції графем, тобто виступають мінімальними змісторозрізнювальними знаками письма, які частково можуть співвідноситись із фонемами. Так диференціюються насамперед лексеми, до складу яких входять надрядкові знаки (du dы,                    des dйs ).

4. На орфографічному рівні організації письма нелітерні знаки (дефіс, апостроф, інтервал) набувають функцій орфограм як будь-яка літера чи комбінація літер і обґрунтовуються як значущі одиниці письма, яким властиві графо-фонетико-граматико-семантичні відношення.

5. На синтаксичному рівні нелітерні знаки французької мови графічно оформлюють писемний текст і відображають специфіку взаємодії інтонаційних, семантичних та синтаксичних звязків у реченні, тексті тощо; вони виконують ряд важливих функцій (фонетичну, змісторозрізнювальну, графомарковану), що корелюють із відповідними принципами орфографії. В окремих випадках нелітерні знаки виступають ідеограмами та піктограмами писемної системи.

6. Нелітерні знаки французької орфографії можуть здійснювати прагматичну функцію, впливаючи певним чином на адресата, вони сприяють проникненню іншомовних запозичень, інтернаціоналізації графічної форми мови та розширюють орфографічний інвентар французького письма.

     Апробація роботи. Основні положення та результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри французької філології, заслуховувалися на наукових конференціях викладачів та аспірантів факультету іноземної філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2004; Київ, 2005), на Міжнародній конференції “Франція та Україна,                 науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур” (Дніпропетровськ, 2004), на Міжнародній науковій конференції “Актуальні проблеми романо-германської філології в Україні та Болонський процес” (Чернівці, 2004), на Міжнародній науковій конференції “Семіотика                  культури / тексту в етнонаціональних картинах світу” (Київ, 2004). Результати дослідження відображено також у девяти публікаціях.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, що нараховує                      220 позицій. Загальний обсяг дисертації становить 181 сторінку друкованого тексту, обсяг основного тексту дисертації 162 сторінки, 1 рисунок                            та 1 таблиця.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ


       У першому розділі “Писемна система та її властивості, місце нелітерних знаків у цій системі” аналізуються основні дефініції поняття “письмо”, виділяються важливі ознаки цього явища, досліджуються рівні організації писемної системи французької мови, дається визначення нелітерних знаків французької орфографії та проводиться їх класифікація, розглядається еволюція вказаних одиниць та визначаються теоретичні засади французької пунктуаційної системи.

       Письмо визначається як знакова система фіксації мови, яка  за допомогою графічних зображень закріплює мовну інформацію в часі і передає її на відстані.

Вивченням письма займається графічна лінгвістика, яка вважається комплексною наукою про письмо та писемну мову, до складу якої входять такі дисципліни, як графіка, орфографія, графеміка та орфографіка. Графіка це наука про абстрактні графічні елементи, які безпосередньо чи опосередковано співвідносяться з фонемами з урахуванням не тільки плану вираження, але й плану змісту. Орфографія повязана з проблемами написання конкретних значущих одиниць, тобто спрямована передусім на встановлення коду, нормативу письма, враховує як план вираження письма, так і план змісту.  Графеміка як розділ графічної лінгвістики вивчає структурно-функціональні одиниці письма графеми та їх відношення, зорієнтована на                            системно-функціональний опис плану вираження писемної мови. Орфографіка визначає функціональне навантаження значущих орфографічних елементів письма. Виділення орфографіки як окремої спеціальної дисципліни, що входить до складу графічної лінгвістики, видається нам особливо важливим, оскільки саме функціональному навантаженню  таких графічних одиниць, як нелітерні знаки, що реалізуються на різних рівнях мовної структури, присвячене наше дослідження.

Письмо, як система графічних знаків, характеризується певними властивостями. Насамперед, це статичність, яка забезпечує сталість писемного викладу, та дискретність, що надає лінійного вигляду написаному.

Письмо, як знакова система, володіє своїм специфічним планом змісту і планом вираження. План змісту це виражена у висловленні думка, ідея, інформація. План вираження представляє собою матеріальну послідовність графічних зображень, що сприймаються зором, за допомогою яких відбувається візуальна репрезентація знака.

Орфографічну систему французької мови складають алфавіт та позаалфавітні елементи (у нашому трактуванні нелітерні знаки).

Нелітерні знаки це система загальнообовязкових графічних одиниць, що є додатковими до букв знаками письма певної мови. Вони не мають самостійного значення, проте виконують ряд важливих функцій на письмі. У системі нелітерних знаків виявляються загальні закономірності мови, що властиві й іншим рівням мовної структури. Однак, вони реалізуються зі своєю специфікою, що обумовлено їхніми функціональними можливостями.

До нелітерних знаків ми відносимо інтерлітери дефіс, апостроф, інтервал, діакритичні знаки, а також знаки пунктуації (міжслівні знаки) як допоміжні графеми, що слугують для членування писемного тексту.

Нелітерні знаки французької орфографії графічно своєрідні, вони вирізняються своїм зображенням та розташуванням. Ці графічні одиниці представлені найпростішими символами та їх комбінаціями крапкою, рискою, вигнутим штрихом, заокругленням. Встановлено, що нелітерні графеми французької орфографії можуть складатися: 1) з одного елемента (крапка, кома, дефіс, тире, апостроф, акут, гравіс, седій); 2) з однакових елементів,  повторених кілька разів (двокрапка, три крапки, циркумфлекс, трема);                        3) з поєднання різних знаків (крапка з комою, знак оклику, знак питання);                       4) з дзеркальним поворотом і дистанційним розташуванням частин знака (дужки, лапки, подвійне тире, подвійні коми). На особливу увагу заслуговує інтервал, який не має ніякого графічного позначення, а представляє собою незаповнений простір, проміжок між двома елементами писемного тексту.

Суттєва систематизація та уніфікація нелітерних одиниць французької орфографії відбулася в ХV ст. після виникнення книгодрукування. Однак, про стабілізацію функціонування орфографічної та пунктуаційної систем французької мови можна стверджувати лише з XIX століття.

       Оскільки пунктуація є однією з систем графічного оформлення писемного тексту як складного цілого, то вона потребує відповідного теоретичного обґрунтування. Спостережено, що основи пунктуаційної системи становлять три принципи: інтонаційний, синтаксичний і змістовий, що відображають специфіку взаємодії семантичних та синтаксичних відношень у реченні й у звязному тексті.

Результати аналізу свідчать, що сучасна французька пунктуація                        не відображає якийсь один принцип як єдиний принцип послідовної                системи. Відомо, що первісною засадою для членування писемної мови слугували паузи, тобто інтонаційний принцип. Проте, можна з упевненістю стверджувати, що визначальною для французької пунктуаційної системи                  є семантико-синтаксична основа, тоді як інтонація виступає додатковим засобом вираження. Власне поєднання цих принципів і є показником розвиненості сучасної французької мови, її гнучкості, що дозволяє відображати найтонші відтінки змісту і структурну різноманітність.

У другому розділі “Особливості функціонування нелітерних знаків із буквою та нелітерних знаків середини слова” зясовуються основні функціональні характеристики знаків, що вживаються з буквою (акута, гравіса, циркумфлекса, трема, седія) та нелітерних знаків середини слова (дефіса, апострофа, інтервалу), встановлюється статус досліджуваних одиниць                         у французькій писемній системі.

У систему сучасної французької орфографії входять такі нелітерні              знаки з буквою: ґ(accent aigu) акут, ` (accent grave) гравіс, ^ (accent                   circonflexe) циркумфлекс, Ё (trйma) трема, з (cйdille) седій, а також запозичені надрядкові та підрядкові знаки, що властиві графічним системам інших мов.

Існують різні підходи щодо визначення статусу цих одиниць у французькій орфографії. Одні романісти відносять їх до графем (Т.О.Амірова), інші розглядають як тип графеми “буква з діакритичним знаком” (В.Г.Гак) або ж додаткова графема (А.А.Залізняк). Ми поділяємо думку Г.Г.Крючкова, що це самостійні одиниці, які можна розглядати як окремі графеми.

У лінгвістичній літературі досліджувані знаки отримали назву діакритичних (від грецької diakritikos розрізнювальний). Їх визначають як графічні знаки, що змінюють звучання букви, яку вони супроводжують.                    З огляду на це, можна стверджувати, що основна функціональна характеристика нелітерних знаків із буквою фонетична. Це видається достатньо вірогідним, оскільки однією з причин, що зумовили появу у французькій мові діакритичної системи, є невідповідність успадкованого від Римської імперії латинського алфавіту сучасній звуковій системі.

У процесі дослідження було зясовано, що в результаті повної чи часткової редукції відбувається нейтралізація фонетичної функції в акута, гравіса та циркумфлекса у ненаголошеному складі. Попри це, досліджувані знаки є невідємним атрибутом лексичних одиниць, оскільки беруть участь у створенні графічного образу слова, тобто здійснюють графомарковану функцію та утворюють повноцінні орфограми, як-то: (prйvenir, fiиrement, rкver).

Крім цього, розширюються їхні інші функціональні можливості. Насамперед, це стосується змісторозрізнювальної функції, яку діакритичні знаки реалізують у бінарних опозиціях. Як показав аналіз, нелітерні знаки                 з буквою можуть диференціювати омоніми на письмі. За допомогою цієї характеристики відбувається розрізнення лексико-семантичного значення слів та/або граматичних форм: recrйer (відтворити) rйcrйer (розважати, забавляти), reformer (переформувати) rйformer (реформувати), forcйment (adv.)  forcement (subst.), aveuglйment (adv.)  aveuglement (subst.), а (prйp.)  a (v. avoir),                      за (adv.)  зa (pron.), chвsse (оправа) chasse (полювання), crвner  (хвалитися) craner (робити зарубки), savoir : il sыt (imp.du subj.) il sut (passй simple), taire : il tыt (imp.du subj.) il tut (passй simple).

Аналіз матеріалу показав, що використання діакритичних знаків у лексемах із порушенням орфографічної норми та запозиченнях засвідчує можливість цих знаків брати участь у реалізації прагматичного аспекту писемної комунікації. Наприклад:

- Ouf maintйnant, lй maоtre, il va sй rйposer (A. Maurois, Les roses                     de septembre, p. 47). У виразах maintйnant,  lй maоtre, sй rйposer   передається іспанський акцент, діалект із метою відобразити територіальні особливості мови й таким чином створити графостилістичний ефект. Фіксуємо приклади на зразок: Non. Elle a dit quelle prendrait un autre rendez-vous plus tard... Pourquouв ? (San-Antonio, Les vacances de Bйrurier, p. 277) у лексемі pourquouв (pourquoi) субституція ouв передає запитально-здивовану інтонацію персонажа.        Іноді циркумфлекс зберігається в запозичених словах, щоб підкреслити  їх “екзотичність”. Зокрема, він виступає як своєрідний орнамент тієї чи              іншої лексичної одиниці: (япон. лірична драма),  stupв  (інд. ступа).                    Ці запозичення представляють собою, насамперед, назви етнографічних, міфологічних, релігійних реалій, а також назви предметів традиційної             культури й побуту, явищ природи, видів флори, фауни тощо. А це,                вочевидь, передбачає тенденцію до збереження графічного образу слова,                  що властивий тій мові, з якої запозичена лексема.                                                                                                                                                      Таким чином, не зважаючи на те, що діакритичні знаки є                     одиницями графічного рівня і не мають звукового аналога, вони                  виконують ряд важливих функцій у французькій писемній системі,                      що стверджує їх поліфункціональність та приналежність до графем.                                Як засвідчив фактичний матеріал, нелітерні знаки середини слова дефіс, апостроф, інтервал виступають орфограмами французької писемної мови. У розумінні орфограми ми  спираємося на тлумачення Г.Г.Крючкова, який визначає її як мінімальну значущу одиницю письма, яка характеризується певними графо-фонетико-граматико-семантичними відношеннями, тобто є носієм певної інформації (фонетичної, семантичної, граматичної тощо).           Інакше кажучи, простежується тісний звязок названих знаків із семантичним рівнем мови, адже у французькій мові неможливо правильно записати слово, не знаючи його значення. Скажімо, слова petit fils можна записати таким чином petit-fils, використавши нелітерний знак. Як бачимо, орфографія слова повністю залежить від його значення й, відповідно, орфограма виступає значущою одиницею, оскільки повязана, насамперед, із семантикою слова, а потім вже з його звуковим складом.

    А отже, ми поділяємо думку про те, що досліджувані нами нелітерні знаки середини слова (дефіс, апостроф, інтервал) відносяться до значущих одиниць орфографії орфограм.

Дефіс це нелітерний знак французької орфографії у вигляді риски, розміщеної у середині  рядка, що використовується для обєднання або поділу слів чи то частин одного слова. У французькій мові він виконує дуже важливі й різноманітні функції. Дефіс є обовязковим графічним елементом написання певних слів, виразів французької мови. Реалізуючи свою орфографічну обєднувальну функцію, цей нелітерний знак оформлює написання: складних слів (aprиs-midi, sous-marin), складних числівників до ста за відсутності сполучника et (vingt-cinq, dix-sept), особових займенників у супроводі прикметника mкme (moi-mкme). Здійснюючи свою орфографічну роздільну функцію, дефіс виконує роль знака переносу на письмі. Він ставиться лише після перших складів слова, тобто в кінці рядка, наприклад:

       Je jette un regard йto-

nnй sur mon voisin.

               Дефіс може сприяти утворенню з кількох слів однієї неподільної лексичної одиниці. У такому разі знак вказує, що всі члени, які                     обєднує дефіс, повинні розглядатись як єдина семантична одиниця.                           Оскільки стосовно свого звучання це одна ритмічна група,                             щодо значення співвідноситься з одним поняттям, а з точки                            зору граматики це один член речення. Наприклад: un arc-en-ciel (райдуга),             cest-а-dire (тобто), le sauve-qui-peut (паніка), le bout-en-train (душа             компанії) і т.ін.

                            Дефіс може розглядатися як орфографічний засіб змістової диференціації: так виявляється його семантична або змісторозрізнювальна функція, наприклад: cest mon petit fils (jai encore un autre, il est plus grand) cest mon petit-fils (je suis son grand-pиre). Отже, реалізуючи свою змістрозрізнювальну функцію, дефіс  виступає одним із диференціаторів ряду омофонів французької мови: а-propos (-m-) (слушний час)   а propos  (до речі), en-tкte (-m-) (заголовок) il entкte (дурманити, запаморочувати), bouton-dor (-m-) (калюжниця)   bouton  (-m-) dor (золотий ґудзик).

Як зазначалося, інтерлітери (ілетрограми), здебільшого, не мають звукової відповідності. Проте дефіс іноді набуває фонетичного оформлення. Це відбувається тоді, коли він стоїть між двома цифрами чи словами, які вказують на кількісні, просторові чи часові межі. Наприклад, у словосполученнях на зразок  pages 25-30, pages 17-18 дефіс має звукову відповідність а [a] в першому випадку і et [e] в другому.

     Привертає увагу частотне використання цього графічного знака в мові сучасної реклами. Спостережено, що дефіс може виконувати дещо інші, незвичні для нього функції, часто порушуючи таким чином мовну норму. Так реклама закріплює ускладнену орфографію слів.

     Яскравий приклад лексикалізації демонструє дефіс у рекламі сучасного фотоприладу, який поєднує в собі виконання різноманітних функцій, наприклад:

   Connaissez-vous la solution sans fil HP Photosmart 2710 tout-en-un ? Fax, scanner, copieur et imprimante photo de gйnie (La Rйcherche, 2004, 378). 

    Реклама всіма можливими засобами намагається вплинути на адресата:           у цій назві за допомогою дефіса виділяються обидві якості товару, підкреслюється його технічна досконалість та незвичайність.

    Апостроф (lapostrophe) це нелітерний знак французької орфографії у вигляді вигнутого штриха, що трохи піднятий над рядком. Цей знак є графічним засобом поділу слова (виразу) на окремі частини, що передбачає їх семантичне обєднання. У французькій мові апостроф є, насамперед, невідємним графічним атрибутом деяких слів. Це можуть бути складні лексеми, компоненти яких не існують самостійно (aujourdhui) або ж утворення з частин самостійних слів, як-от: prudhomme, presquоle, chef-doeuvre,                hors-doeuvre.

Цей нелітерний знак використовується для позначення явища елізії на письмі, тобто він уживається на місці випадної літери е, рідше а чи і перед словами, що починаються з голосного звука або німого h (h muet). Таке явище спостерігається в графічному оформленні закінчень службових слів.

Досліджувана одиниця може слугувати єдиним орфографічним засобом диференціації змісту: davantage (переважний) davantage (більше), daller (йти...) daller (викладати плиткою), quelle (що вона...) quelle (яка).

Зясовано, що за допомогою апострофа  встановлюються граматичні категорії слів: quelle (conj.+pron.) quelle (adj.), зa (pron.+v .avoir) зa (pron.), les  (tu)  (pron.+v.кtre) les (art.), mont (ils) (pron.+v .avoir) mont  (-m-) (subst.).

Як бачимо, цей нелітерний знак виявляє пари омонімів-омофонів, одним із компонентів яких є повнозначне, або службове слово, а іншим група слів. Апостроф таким чином одночасно реалізує свою змісторозрізнювальну та граматичну функції.

Окрему увагу звернемо на можливість апострофа впливати певним чином на вимову, тобто здійснювати фонографічну функцію. Це особливо важливо, враховуючи, що апостроф належить до інтерлітер, які, здебільшого, не мають фонетичного відповідника. Так, скажімо, можна розглядати апостроф у функції випадного е, який він замінює орфографічно у деяких положеннях. Порівняймо: chez l(e) boulanger chez lйpicier, donnez-moi (le) verre doonnez-moi lananas, зa s(е) voit зa sйcrit, elle va s(e) lever elle va sйveiller.

Крім цього, в результаті аналізу було встановлено, що апостроф може                      позначати скорочення повнозначих слів: BoulMich (Boulevard Saint Michel),                                  QuatSaisons (Quatre Saisons).

У цьому сенсі показовою є мова сучасної реклами. Ненормативне використання вказаної інтерлітери пояснюється, здебільшого, прагматичними міркуваннями. Проаналізований матеріал дає можливість стверджувати, що апостроф у деяких випадках виконує протилежну своїй основній                    функції функцію обєднання, тобто виступає функціональним замінником дефіса. З огляду на це варто розглянути  назву однієї з ігор, запропонованих журналом La recherche, 2004, №378  своїм читачам. Гра називалась Sonart, що означає “своє мистецтво”. Як бачимо, апостроф обєднує два слова son і art усупереч правилам вживання. Розвага отримала таку назву недаремно, оскільки розвязок її полягав у мистецтві відтворити багатокольорову картинку                       за принципом копіювання, тобто сканера. Обєднавши таким чином два                   слова в одне, утворився звуковий комплекс, що нагадує вимову слова               scanner [s k a n е r] й тим самим звязує назву гри з принципом її виконання. Назви, утворені шляхом поєднання різних понять за допомогою апострофа, привертають увагу читача, викликають зацікавленість.

Інтервал (lespace, le blanc, lespace en blanc, le blanc graphique) це незаповнений простір, проміжок між двома елементами писемного тексту. Первинна (історична) функція інтервалу орфографічна полягає у відокремленні на письмі одного слова від іншого, в членуванні тексту на  окремі слова.

Вживання інтервалу сприяло оформленню окремого слова як лексичної, морфологічної, синтаксичної одиниці, а також кращому сприйняттю мовної структури загалом. Інтервал, утворюючи незаповнений простір, стає зручним для розташування інших позаалфавітних знаків (наприклад, пунктуаційних). Звязок знака з інтервалом свідчить про початок використання графічних засобів у єдності з композиційно-просторовими прийомами. Отже, створюючи умови (місце) для розміщення пунктуаційних знаків, інтервал виконує свою вторинну функцію (синтаксичну) ділить текст на синтаксичні одиниці й таким чином організовує його.

  Спостерігаються певні особливості взаємодії нелітерних знаків французької писемної системи з інтервалом. Так, графічне оформлення діакритичних знаків, що розміщені над буквою, передбачає певний проміжок, простір між буквою та знаком (акут, гравіс, трема, циркумфлекс), а діакритичний знак, що є підрядковим, щільно прилягає до літери, яку він супроводжує (седій). Нелітерні знаки середини слова (дефіс, апостроф) не маркуються інтервалом, чим графічно підкреслюють тісну композиційну і смислову єдність компонентів. Деякі міжслівні нелітерні знаки позначаються інтервалом із обох боків (перед знаком і після нього), інші лише перед або після знака. В результаті аналізу було встановлено, що пунктограми, які складаються з двох елементів (крапка з комою, знак питання, знак оклику, двокрапка) у французькій графічній традиції маркуються, зазвичай, з обох сторін інтервалом, а одноелементні пунктуаційні одиниці лише після знака (крапка, кома) або перед ним (приміром, відкриваюча дужка).

Реалізуючи функцію поділу в графічному аспекті, інтервал                      може використовуватись і з метою поєднання вільних елементів                               у словосполучення (речення). Аналіз засвідчує, що в обєднувальній                   ролі інтервал сприяє лексикалізації мовних одиниць. Наприклад:                     une robe de chambre une,  robe,  de, chambre; une pomme de terre une,  pomme,  de,  terre. Вищезгадані словосполучення утворилися в результаті обєднання окремих слів у нове поняття. Кожна частина виразу характеризується власною графо-фонетичною формою, яка відзначається лексико-граматико-семантичною самостійністю. Інакше кажучи, кожне графічне слово може існувати самостійно, однак, його значення буде іншим. Отже, інтервал, попри роздільне написання слів, утворює одне семантичне ціле.        

У процесі дослідження було зясовано, що цей нелітерний знак             відіграє змісторозрізнювальну роль в орфографії, тобто за його допомогою встановлюється семантико-граматичний зміст слів і словосполучень.                 Так диференціюються у французькій мові прислівники, займенники, прикметники, сполучники, іменники, дієслова тощо. Розглянемо приклади,                    в яких завдяки інтервалу встановлюються граматичні категорії слів:

quoi que (pron. relat.) quoique (conj.), plus tфt (adv.+adv.) plutфt (adv.), aussi  tфt (adv.+adv.) aussitфt (adv.), pour quoi (prйp.+pron.inter.) pourquoi (adv.), parce que (loc.conj.) par ce que (prйp.+pron.+conj.).

  Інтервал може виконувати також фонографічну функцію. Завдяки наявності інтерлітерної відстані між словами, що становлять єдине поняття, інтервал графічно відображає появу додаткового звука, в якого немає в цьому разі орфографічної відповідності. Йдеться про виникнення в усній мові випадного е при збігові декількох приголосних у словосполученнях на зразок: un match nul un match[Ə] nul, un ours blanc un ours[Ə] blanc, un film                 franзais un film[Ə] franзais.

  Вкажемо ще на одну функціональну особливість досліджуваного нелітерного знака французької орфографії. У рекламі інтервал (або радше його відсутність) часто вживається не у своїх первинних функціях. Його ненормативне використання пояснюється прагматичними намірами тексту. Пропагуючи здоровий спосіб життя, французька програма “Pas à Pas sans Tabac” таким чином рекламувала новий спосіб боротьби з тютюнозалежністю:

  NiQuitin vous aide а rester calme, maоtre de vous-mкme et а arrкter de fumer (Madame Figaro, 2004, № 5).  

       Новий чудодійний товар обіцяв позбавити вас бажання палити                   вже через три дні. Назви такого зразка, що утворилися в результаті  графічних спрощень, привертають увагу читачів, приваблюють та швидко розповсюджуються в рекламних текстах. Вихід за рамки орфографічної норми (опущення інтервалу) ретельно продуманий засіб прагматичного впливу на покупця. Подібні назви є широко вживаними на сторінках французьких газет, журналів та іншої друкованої реклами.

  Зникнення інтервалу між словами (lhiverrusse, moncafй, kenzoair) заставляє інтерпретувати поєднання слів як єдиний звуковий і змістовий комплекс, це, так би мовити, образне осмислення написаного разом.

  Треба зауважити, що у згаданих вище прикладах за відсутності інтервалу між словами зберігається орфографія повнозначних слів. Однак, знаходимо зразки лексем, коли зникає не лише проміжок між словами, але й відбуваються певні зміни у написанні лексичних одиниць. Так, одна з французьких радіокомпаній RTL week-end приготувала серію програм Vivrensemble.                    Як бачимо, назва утворилася за допомогою злиття двох слів в одне, до того              ж зі спільною літерою е: перше слово закінчувалося на цю букву, а                       друге починалося з неї.

  Отримані результати стверджують, що досліджувані нелітерні               знаки дефіс, апостроф, інтервал відіграють важливу роль  на письмі. Їх посутня роль полягає у здійсненні орфографічної, змісторозрізнювальної, семантико-граматичної функцій. Окрім цього, вони набувають здатності впливати на фонетичний еквівалент слова, використовуються у мові реклами з прагматичними цілями. А отже, вказані нелітерні знаки належать до нелітерних орфограм французької мови.

  Третій розділ “Функціональні характеристики міжслівних нелітерних знаків” присвячено аналізу функціонування міжслівних нелітерних знаків, описується інвентар графічних одиниць, що складають пунктуаційну систему французької мови, встановлюється їх класифікація та функціональне навантаження.

Міжслівні  нелітерні знаки французької графіки складають пунктуаційну систему писемної мови. Ця система представляє собою специфічний графічний засіб загальноприйнятого орфографічного письма, який використовується для передачі характеру мовних (зокрема, синтаксичних) одиниць, для їх розмежування й встановлення взаємовідносин між ними. Міжслівні нелітерні   знаки доповнюють літерну орфографію: позначають те, що не може бути передано за допомогою букв  та їх сполучень.

Послуговуючись уже наявними класифікаціями міжслівних нелітерних знаків, зроблено спробу згрупувати й описати пунктуаційні знаки з точки зору їх форми, позиції в тексті й реченні та функціональних можливостей. 

Щодо форми знака, спостерігається їх орієнтування в різних напрямках за відношенням до сегмента: вліво (знак питання, кома, крапка з комою), всередину (лапки, дужки), є знаки ненаправлені (крапка, знак оклику, двокрапка, тире, три крапки). Стосовно позиції в тексті, знаки бувають односторонніми, тобто ті, що розташовуються з  одного боку сегмента (крапка, двокрапка, крапка з комою, знак питання та знак оклику), або ж двосторонніми, відповідно з обох боків (лапки, дужки); деякі знаки фіксуються в обох позиціях (тире, кома, три крапки). Аналізуючи позицію пунктуаційних знаків у реченні, спостерігаємо, що вони, як правило, оформлюють кінець речення або знаходяться всередині.

Міжслівним нелітерним графемам французької мови властиві три основні функції: розєднання та обєднання сегментів, а також їх виділення в тексті. Можна простежити звязок між формою, позицією знака та його функцією, хоча, безперечно, ці відношення не однозначні. Зясовується, що односторонні знаки, орієнтовані вліво, є розділовими (приміром, кома); двосторонні й не орієнтовані на сегмент виконують видільну функцію (наприклад, дужки); знаки одно- і двосторонні функціонують як розділово-обєднувальні (приміром, двокрапка).

Таким чином, на основі проведеного аналізу міжслівні нелітерні пунктограми французької писемної мови за формою, за позицією та за функцією можна представити як певну ієрархічну систему:

       1) розділові односторонні знаки кінця речення (крапка, знак питання, знак оклику, три крапки);

розділові односторонні знаки середини речення (кома, крапка з комою, двокрапка, тире);

       3) видільні двосторонні знаки (дужки, подвійне тире, подвійна кома, лапки).

Особливе місце серед міжслівних нелітерних знаків посідають абзац та поля (різновиди інтервалу), які не мають графічного зображення,                             але виконують важливі функції на письмі. Не зважаючи на те, що                    інтервал незаповнений простір між двома графічними елементами, він може утворювати ряд своєрідних знаків (абзац, поля), що реалізуються на різних рівнях мовної системи.

Термін “абзац” (alinйa) має два значення: відступ на початку рядка й  відрізок тексту між двома такими відступами. Так чи інакше, абзац це прийом графічної делімітації написаного. Його семіотична роль полягає в поділі тексту на композиційно-змістові блоки, що утворюють деяке синтаксичне ціле з кількох (чи одного) речень, які обєднані змістовою ідеєю і стилістичною цілісністю. Отже, посутня роль абзацу має на меті представити текст не як аморфну масу символів, а у вигляді чітко й швидко розрізнювальних одиниць.

Оскільки поділ тексту на абзаци відображає поетапний хід думки і є ніби містком від однієї інтенції до іншої, то таке членування є функціональним відповідно до закономірностей мислення й мовлення. Отже, абзацне членування тексту повязане з різними рівнями мови: графічним,                структурно-семантичним, ритмомелодійним, стилістичним тощо.

  Абзац як одиниця графіки традиційно розпочинається з нового рядка            і у лівому верхньому кутку робиться абзацний відступ, який представляє собою інтервал 3-4 друкованих знаки. Традиційно, йому передує кінцевий інтервал у попередньому рядку. Якщо інтервал є монограмою, то абзац можна вважати три- або тетраграмою, а інтервал у кінці рядка поліграмою.  Звязок абзацу зі знаками кінця речення підтримується орфографічно написанням із великої літери. У результаті універсальності принципу повторюваності, реалізується лінійність висловлювань, що входять до абзацу, здійснюється одностороння спрямованість цієї лінійності від початку через середину до кінця що має вигляд на письмі як оформлення абзацу зліва направо.

Не зважаючи на те, що абзац це нелітерний графічний засіб оформлення писемної мови, він тісно повязаний з таким аспектом мови, як фіксація її  в звуці, тобто з  усним мовленням. Це “розділовий знак” (Л.В.Щерба), знак попередження про те, що варто приготуватися до сприйняття нової і важливої інформації. О.М.Пєшковський зауважував, що межам між абзацами відповідають наддовгі паузи.

Необхідно також підкреслити, що в першого і в останнього речення абзацу,  інтонація, як правило, різна. У першого це інтонація тези, яку треба довести, а в останнього інтонація підведення підсумків. Таким чином, абзац оформлюється не лише графічно на письмі, але й інтонаційно в усному мовленні, тобто має фонетичний відповідник і здійснює фонографічну функцію.

Є всі передумови стверджувати, що інтервал та абзац є знаками, які корелюють із комунікативним принципом членування висловлювання. Адже відомо, що ефективність упливу тексту на реципієнта повязана безпосередньо з його розміщенням на сторінці. Іноді найбанальніше повідомлення сприймається по-іншому, якщо “мобілізувати” простір. Так, знаючи “вдалі” для сприйняття місця розташування тексту, рекламодавці успішно використовують верхню праву частину сторінки та вступну й заключну частини рекламного повідомлення, які запамятовуються краще.

На основі проведеного аналізу, можна стверджувати, що, абзац це,  насамперед, графічний аспект членування написаного. Крім цього, абзацний поділ тексту повязаний із такими рівнями мови, як: фонетичний (ритмомелодійний), лексичний (структурно-семантичний), стилістичний (прагматичний).

Поля як вид інтервалу це пустий простір, що оточує текст. Встановлено, що найкраще враження справляє сторінка з полями в такому відношенні 2:3:4:5. Найвужчим повинно бути поле внутрішнього краю сторінки. Це забезпечує тісний звязок тексту лівої та правої сторінок. Далі, у відношенні ширини, йде верхнє поле, а за ним поле, що протилежне внутрішньому. Найширше поле залишається знизу. Воно ніби є цоколем, фундаментом усього тексту, на який той спирається. А отже, інтервал, незаповнений проміжок, у будь-яких виявах (абзац, поля тощо) є графічним способом організації написаного.

Відомо, що система міжслівних нелітерних знаків французької графіки володіє незначною кількістю засобів і вони мають інтернаціональний характер. Попри те, що набір цих графічних символів такий самий, як і у будь-якій іншій індоєвропейській мові, однак, набір їхніх функцій різний. 

Специфіка пунктуаційної системи французької мови полягає в тому, що вона рухається  у напрямку делімітації тих зон, у яких відсутність знаків призведе до нерозуміння, двозначності. Таким чином, основна функція міжслівних нелітерних знаків прояснити зміст усього висловлювання, оптимізувати сприйняття, тобто забезпечити його адекватне розуміння.

      Призначення нелітерних міжслівних знаків полягає в поділі цілого тексту на частини, щоб уможливити представлення тексту не як аморфну масу символів, а у вигляді одиниць, що швидко й чітко розрізняються зором. Дослідження показало, що нелітерні міжслівні знаки оформлюють сегменти різних видів. Вони маркують слово, частини речення, окремі речення, групу речень тощо. Одні знаки обслуговують всі види сегментів, інші лише деякі з них. Універсальними є двосторонні знаки (лапки, дужки) та знаки, що не орієнтовані за формою в певному напрямку (три крапки, тире). Такі пунктограми оформлюють сегменти всіх видів, а наприклад, кома, крапка з комою спостерігаються лише в одному виді сегмента і маркують тільки частини речення. 

      Крім цього, пунктуація в лінгвістичному розумінні є засобом перетворення мовних одиниць у писемну мову. Внаслідок цієї особливості пунктограми “наповнюються” різним змістом, корелюючи з семантикою, синтаксисом, стилістикою та інтонацією звукової мови.

      У процесі дослідження було встановлено, що міжслівні нелітерні             знаки французької орфографії виконують фонетичну, графомарковану, змісторозрізнювальну, прагматичну функції, які співвідносяться                              з відповідними принципами пунктуаційної системи. Аналіз матеріалу стверджує, що домінувальною функцією розділових односторонніх нелітерних пунктограм кінця речення (крапки, знака питання та знака оклику) виступає графомаркована функція, яка корелює з синтаксичним принципом пунктуації. Основною функцією розділових односторонніх нелітерних знаків середини речення (крапки з комою, двокрапки та коми), а також видільних двосторонніх знаків (тире, лапок, дужок, подвійної коми) є змістрозрізнювальна функція, яка корелює з семантичним принципом пунктуації.

       Численні приклади засвідчують, що міжслівні нелітерні знаки можуть розглядатись як ідеографічні знаки, символи, які виступають своєрідним акцентом, що не просто привертає нашу увагу, а несе певну ідею, підсилює сприйняття того чи іншого поняття. З цієї точки зору, цікавою видається назва, що утворилася в результаті поєднання літерної та нелітерної графіки:                              ! N S E R M (institut national de la santй et de la recherche mйdicalе). Власне               сам вигляд знака оклику нагадує перевернуту літеру і. Вибір нелітерного знака в ролі літери розширює його функціональні можливості. Адже в такому                разі нелітерний знак отримує відповідний фонетичний аналог і одночасно виступає показником надважливої інформації, здійснюючи, таким чином, прагматичну функцію.

Варто відзначити широкі комбінаторні можливості французьких пунктограм. Вони легко вступають у  комбінації один із одним. Зокрема, часто спостерігається поєднання трьох крапок і знака оклику, трьох крапок і знака питання, знака оклику й дужок тощо. На підставі проведеного аналізу можна зробити висновок про поліфункціональність  міжслівних нелітерних знаків французької орфографії.

ВИСНОВКИ

       Результати проведеного дослідження функціональних характеристик нелітерних знаків французької орфографії дозволяють зробити такі висновки:

1. В історії суспільної комунікації створення письма залишається одним із найголовніших досягнень. Письмо це знакова система фіксації мови, яка за допомогою графічних елементів може передавати мовленнєву інформацію на відстані й фіксувати її у просторі та часі. Систему письма становлять інвентар накреслених знаків і правила їх функціонування. Кожен знак може розглядатися як певний елемент цієї системи, тобто як абстрактна, багато разів повторювана в текстах одиниця графема. У структуру сучасного французького письма входять основні графеми, що представлені буквами алфавіту, та допоміжні нелітерні знаки, що використовуються для графічної організації написаного.

2. Нелітерні знаки це система загальнообовязкових графічних позаалфавітних елементів, що є додатковими до букв знаками письма              певної мови. До нелітерних знаків французької мови ми відносимо                 інтерлітери дефіс, апостроф, інтервал, діакритичні знаки, а також знаки пунктуації як допоміжні графеми, що слугують для членування писемного тексту. Нелітерні знаки, як і букви алфавіту, представляють собою важливу частину графічної системи, прийнятої для цієї мови й обслуговують ті сторони писемної мови, які не можуть бути виражені буквами відповідно до наявних правил орфографії  та пунктуації.

3. Нелітерні графеми французької орфографії не мають, як правило, безпосередніх фонетичних відповідників, проте вони корелюють зі звуковою мовою. Так, акут указує на закритість фонеми е: й [e], гравіс   на відкритість звука е: и [ε], седій позначає фонему  [s],  дефіс може набувати фонетичного оформлення, коли він стоїть між двома цифрами чи словами, які вказують на кількісні, просторові чи часові межі. Знаки пунктуації позначають паузи різної довготи, особливості інтонації речень залежно від комунікативного типу.

4. Досліджувані одиниці графічно своєрідні і вирізняються своїм зображенням та розташуванням. На рівні графів вони представлені найпростішими знаками та їх комбінаціями крапкою, рискою, вигнутим штрихом. У процесі дослідження було зясовано, що ці графеми можуть утворювати ряди знаків.  Найпростіший графічний знак французької графіки крапка (.) є конструктивним елементом літер “ї” та “j”, утворює надрядковий знак трема (Ё), має пунктуаційне значення, входить до складу інших пунктуаційних знаків: двокрапки (:), три крапки (…), ряду крапок (………), крапки з комою (;), знака оклику (!), знака питання (?), використовується у фонетичній транскрипції. Рискою описуються такі нелітерні знаки французького письма, як дефіс (-), тире (), акут (ґ), гравіс (`), циркумфлекс (^), лапки (   ). За допомогою вигнутого штриха можна зобразити кому (,) та апостроф (), підрядковий діакритичний знак седій (з), графічний атрибут великої літери Q тощо. Інтервал, який не має ніякого графічного позначення, утворює ряд із абзацем та полями сторінки. Нелітерні знаки, поєднуючись один із одним, реалізують властивості варіантності та високий комбінаторний потенціал одиниць писемної мови.

5. Нелітерні знаки французької орфографії беруть участь в оформленні букви (діакритичні знаки), слова (дефіс, апостроф, інтервал), міжслівного простору (пунктограми, абзац, поля сторінки). Нелітерні знаки з буквою визначаються, зазвичай, як графічні елементи, що змінюють звучання             букви, яку вони супроводжують, тобто, основна функція цих                       графем фонографічна. Було доведено, що вони виступають графемами французького письма, оскільки часто виконують розрізнювальну роль на  графематичному рівні (la ).

6. Інтерлітери є графічним засобом поділу слова на окремі частини з метою їх семантичного обєднання, що функціонують здебільшого на орфографічному та лексичному рівнях. Дослідження засвідчило, що такі одиниці є орфограмами французької орфографічної системи.

7. Міжслівні нелітерні знаки використовуються для графічного оформлення написаного, реалізуються як делімітатори на синтаксичному рівні. Отже, нелітерні графеми французької графіки функціонують на різних рівнях мовної структури: графічному, фонетичному, лексичному, синтаксичному тощо, у результаті чого вони набувають характеристик фонограм, орфограм, морфограм, семограм. Таким чином, це значущі одиниці французької графічної системи.

8. Попри те, що нелітерні знаки є одиницями графічного рівня і не мають звукового аналога, вони виконують ряд важливих функцій у французькій писемній мові. Функціональний аналіз показав, що нелітерні знаки французької орфографії це поліфункціональні графічні одиниці, які здійснюють такі основні функції: фонографічну, змісторозрізнювальну, графомарковану, прагматичну тощо.

9. Фонографічна функція полягає в тому, що досліджувані  знаки здатні відображати фонетичну варіантність деяких слів, виразів, указувати на фонетичний відповідник, до складу якого входить нелітерний знак (діакритики), впливати на фонетичну форму слова (інтерлітери) або оформлювати інтонаційно синтаксичні конструкції (пунктограми).

10. Змісторозрізнювальна функція виявляється в можливості нелітерних знаків диференціювати на письмі омоніми-омофони. За допомогою цієї характеристики відбувається диференціація лексико-семантичного значення та/або граматичних форм. Щодо пунктуаційних знаків, то вони здійснюють змісторозрізнювальну (диференційну) функцію в умовах контексту, коли заданий зміст може бути реалізований лише з опорою на ці знаки. Міжслівні знаки допомагають тому, хто пише (адже він не володіє іншими засобами виділення), передати семантичні відтінки, підкреслити їх значущість                        та виразність.

11. Реалізація графомаркованої функції обмежується створенням графічного образу слова, коли досліджувані одиниці виступають невідємним атрибутом лексичної одиниці. Крім цього, названа функція реалізується на синтаксичному рівні, оскільки нелітерні знаки виступають показником структурного членування писемної мови, що забезпечує сучасній пунктуації стабільність та обовязковість.

12. Результати дослідження стверджують, що в процесі функціонування нелітерні знаки можуть використовуватися для реалізації прагматичної функції, що є особливо актуальним на сучасному етапі розвитку лінгвістики. Здійснюючи інтенцію повідомлення, прагматичний аспект передбачає вплив на адресата, створення в нього особливого враження від прочитаного. Прагматичний вияв нелітерних знаків відбувається при зоровому сприйнятті тексту. Як правило, це використання знаків у лексемах із порушенням норми та в запозиченнях.        


Страница: 1  Страница: 2 

По вопросу доставки диссертации по этой теме пишите на электронный адрес: info@disser.com.ua


Меню
Реклама



2006-2009 © Диссертации и авторефераты Украины