Диссертации и авторефераты Украины
Перейти на каталог
Каталог авторефератов

Я ищу:
Диссертация / Автореферат

По вопросу доставки диссертации по этой теме пишите на электронный адрес: info@disser.com.ua
Тема автореферата диссертации: "Твори" Івана Дніпровського як цикли імпресіоністичної прози 2000 года.
Источник: Автореф. дис.. канд. філол. наук: 10.01.01 / В.М. Явтушенко; Харк. нац. ун-т ім. В.Н.Каразіна. — Х., 2000. — 20 с. — укp.
Аннотация: Проаналізовано видання "Твори" Ш.Дніпровського в 3-х томах. Визначено місце письменника в історії української літератури 1920-х рр. Особливу увагу приділено стильовій домінанті творів автора, доведено, що він є одним з найбільш послідовних представників українського імпресіонізму на завершальному етапі розвитку даного стилю в українській літературі. Кожен том "Творів" розглянуто як певну художню цілісність, цикл, описано стильову належність творів кожного циклу й основні циклотворчі мотиви. Том перший "Творів" кваліфіковано як психологічний імпресіонізм, том другий - реалістичний і том третій - натуралістичний.

Текст работы:


ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМ. В.Н. КАРАЗІНА




На правах рукопису


УДК   821.161.2-3





ЯВТУШЕНКО ВАСИЛЬ МИКОЛАЙОВИЧ





"ТВОРИ"  ІВАНА ДНІПРОВСЬКОГО
ЯК ЦИКЛИ ІМПРЕСІОНІСТИЧНОЇ ПРОЗИ




Спеціальність  10.01.01.- українська література






АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук









Харків 2000


Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії української літератури Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, Міністерство освіти і науки України..




Науковий керівник:        доктор філологічних наук, професор

Михайлин Ігор  Леонідович,

Харківський національний університет
ім. В. Н. Каразіна,

завідувач кафедри журналістики



Офіційні опоненти:        доктор філологічних наук,

провідний науковий співробітник

Штонь Григорій Максимович,

Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка,

НАН України


       кандидат філологічних наук,

       Мельников Ростислав Володимирович,

       Харківський державний педагогічний

університет ім. Г.С. Сковороди,

доцент кафедри української та зарубіжної літератури         


               

Провідна установа:        Дніпропетровський державний університет,

       кафедра української літератури





Захист відбудеться "27"  вересня 2000 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради
К 64.051.07 при Харківському національному університеті  ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 2-37.



З дисертацією можна ознайомитися у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.


Автореферат розісланий  " 26 " серпня  2000 р.


Учений секретар

спеціалізованої вченої ради                                                            І. В. Муромцев 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Прозова творчість І. Дніпровського ще й досі лишається однією з "білих плям" в історії української літератури, відомою лише вузькому колу фахівців. Між тим, на наш погляд, вона є визначним явищем літературного процесу 1920-х початку 1930-х років.

Цей автор увібрав у свою творчість усі суперечності доби, усю багату стильову палітру літератури, що зявилася на рубежі століть. Літературний процес в Україні 1910-х початку 1930-х років характеризується художнім багатством, розмаїттям  стильових течій і напрямів, їхнім синтезом та паралельним співіснуванням. У цей час на літературний розвиток в Україні величезний вплив справив художній досвід М. Коцюбинського. Можливо, це було однією з причин домінування в українській літературі лірико-імпресіоністичного стилю, який органічно поєднувався з іншими стилями, зокрема з неоромантизмом, натуралізмом та символізмом.

Особливо голосно імпресіонізм прозвучав у творчому доробку таких письменників, як М. Коцюбинський, С. Васильченко, Г. Михайличенко, Г. Косинка, А. Головко, М. Хвильовий, М. Івченко. Як правило, доробок цих письменників інтенсивно досліджується науковцями, у коло наукової зацікавленості яких потрапив імпресіонізм. Звертає на себе  увагу, однак, відсутність у цьому ряду І. Дніпровського, творчість якого послідовно оминають фахівці. Тимчасом, на нашу думку, без його оповідань та повістей картина українського імпресіонізму виглядає неповною, а багато творчих  проблем не до кінця зясованими.

У тому, що дослідники імпресіонізму "загубили" І.Дніпровського, є свої причини. Перша з них полягає в тому, що цей автор мав широкий діапазон вияву свого таланту; розпочавши як поет, видавши кілька книжок лірики й поем, серед яких найкращими є "Донбас" (1922), "Плуг" (1924), "Співучі яруги" (1924), він перейшов до драматургії, де теж залишив яскраві твори, серед яких вершиною є "Яблуневий полон" (1926); до прози (а саме вона є головним тереном для вияву імпресіонізму, як, скажімо, драма для експресіонізму) І. Дніпровський звернувся в останню чергу, вже маючи славу відомого драматурга. І сталася цілком зрозуміла річ: драматург затінив прозаїка. Творчість І. Дніпровського, безумовно, визначне художнє явище, вписане в історію української літератури, але в наявних дослідженнях йому відшукане місце серед драматургів. Про це писали О. Білецький, Я. Савченко, Й. Кисельов, Н. Кузякіна, М. Наєнко та інші.

Друга причина може бути зрозуміла з культурно-історичного погляду. Справа в тому, що І. Дніпровський почав писати імпресіоністичну прозу вже тоді, коли інші письменники відмовились від цього стилю, вичерпали для себе імпресіонізм, вдалися до компромісу з пролетарською літературою, до інтенсивних пошуків тієї моделі реалістичної творчості, яка згодом дістане назву соціалістичного реалізму. Цей процес виразно простежується у творчості А. Головка, Г. Косинки, М. Хвильового та інших.

І. Дніпровський почав писати свою прозу після голосного успіху "Яблуневого полону" в 1926 році. Провідні письменники того часу вже відмовились від імпресіонізму. Тому цей автор і "випав" з поля зору дослідників, які кінцеву хронологічну межу українського імпресіонізму кладуть на середину 1920-х років.

Отже, відсутністю досліджень, в яких прозова творчість І. Дніпровського розглядалася б в контексті українського імпресіонізму, й зумовлена актуальність нашої теми дослідження.

Критика, яка загалом вітала поетичні та драматичні твори письменника, до його прози поставилася негативно. У своїх рецензіях Я. Савченко ("Життя й революція", 1928.), М. Зур (Літературна газета 1928), О. Полторацький ("Життя й революція", 1931), О. Гренер ("Червоний шлях", 1932) зазначали, що письменник "намагається розвязати "кляті статеві проблеми, "порпається у сумнім якістю психологізмі", що давало критиці підстави кваліфікувати його творчу методу як "дрібнобуржуазну".

На жаль, у цей час (кінець 1920-х початок 1930 рр.) на сторінках журналів і газет панувала офіційна марксистська критика. Дружня підтримка членів угруповань "Гарт" та "ВАПЛІТЕ", до яких належав письменник, туди пробитися не могла, що призводило до однобічного висвітлення творів митця.

Після смерті письменника (1934) його творчість виявилася забороненою, а книжки вилучені з бібліотек. Хоча офіційних причин так ставитись до неї не було. І. Дніпровський ніколи не був репресований, а відтак і реабілітації не потребував. "Основним аргументом" упередженого ставлення до нього була приналежність письменника до "ВАПЛІТЕ", його глибоко товариські стосунки з М. Хви­льовим, М. Кулішем та іншими письменниками "академіками", чия творчість на довгі роки була викреслена з історії української літератури. Така доля не оминула й доробку І. Дніпровського.

Дослідники 1950-80-х років, підкоряючись ідеологічним стереотипам, як правило, намагалися або ж не помічати його прози взагалі, або ж згадувати принагідно в ювілейних публікаціях. У нечисленних дослідженнях В. Беляєва (1958), В. Лесина та О. Романця (1964), Н. Кузякіної (1965), М. Наєнка (1980, 1985) йшлося про прозу письменника в контексті з іншими зразками епічної творчості письменників того часу.

Більш прихильно поставились до творчості письменника автори ювілейних публікацій П. Панч (1965), М. Рослик (1965), Г. Стукалова (1970), маючи на увазі насамперед поезію та драматургію, називали його "одним із основоположників української радянської літератури".

У цей час позитивно оцінювали творчість і саму постать І.Дніпровського історики української літератури в діаспорі. Ю.Луцький (1977), Ю. Бойко-Блохин (1971), Г. Костюк (1987) у своїх роботах наголошували на загальнолюдському звучанні творів письменника.

В Україні у 1990-х роках зі зникненням заідеологізованості ставлення до прози письменника починає кардинально змінюватись. У публікаціях М. На­єнка (1990), С. Гречанюка (1990), Н. Кузякіної (1992), Р. Мовчан (1995), І. Михайлина (1995) йдеться про неабиякий письменницький хист автора, його місце серед "перших позицій" в українській літературі 1920-х 1930-х років. Тут автори зробили спробу здійснити цілковиту художню реабілітацію творчості письменника та відшукати йому місце серед провідних прозаїків другої половини 1920-х початку 1930-х рр.

Отже, дослідники останніх років наголошують на яскравості й талановитості І.Дніпровського, на необхідності якнайшвидшого повернення його імені в коло таких митців, як М.Хвильовий, М. Куліш та інші ваплітяни, на потребі глибокого вивчення епічної творчості письменника, уважного розгляду його жанрово-стильо­вої системи, розкриття "уроків майстерності", секретів поетики, тобто проведення повноцінного дослідження, що сприяло б визначенню справжньої цінності його творчості, а також створенню більш повної й вичерпної картини літературного процесу доби "Розстріляного відродження".

Разом з тим, такі важливі чинники, як філософська модель дійсності, створена І.Дніпровським, циклізація його оповідань та повістей, особливості жанру та стилю епічних творів письменника ще й досі залишаються поза увагою літературознавців.

Обєкт уваги, предмет дослідження "Твори: у 3-х томах" (1931-1933) І. Дніпровського, останнє прижиттєве найповніше видання, упорядковане самим автором. Кожен том у цьому виданні розглядається нами як цикл, як певна літературна цілісність, об`єднана на засадах певних жанрових і стильових домінант.

Мета нашого дослідження полягає в аналізі стильової своєрідності прозових творів І. Дніпровського, у зясуванні циклотворчих мотивів його епічної творчості, аналізі оригінальної моделі дійсності, створеної на засадах філософських поглядів письменника. Картина українського імпресіонізму без творів цього письменника є невикінченою й неповною, тому мета нашого дослідження полягає ще й у визначенні місця І.Дніпровського в розвитку української імпресіоністичної прози другої половини 1920 початку 1930-х років.

Основна мета нашого дослідження зумовила такі завдання: розглянути кожен з трьох томів прози письменника як цикл, тобто як цілісну літературну єдність (1); окреслити й дослідити основні циклотворчі елементи кожного тому “Творів” І. Дніпровського (2); довести, що І. Дніпровський є яскравим представником українського імпресіонізму (3); окреслити внутрішньо стильову типологію імпресіоністичної творчості І. Дніпровського у відповідності з авторським розподілом творів на цикли (4).

Теоретико-методологічною основою дослідження стали праці вищезгаданих літературознавців, відомих учених, а також дослідження з теорії стилів закордонних дослідників як з близького, так і з далекого зарубіжжя.

Власне бачення проблеми виявляється в підході до оцінки епічних творів, написаних І. Дніпровським, у аналізі їхньої стильової особливості, у наголошенні на тому, що цей автор є одним з найбільш послідовних представників українського імпресіонізму. Також нами вперше запропонований розгляд циклотворчих мотивів кожного з трьох томів "Творів" автора, обєднаних у цикли.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:

  • вперше в українському літературознавстві розглянуто стильові особливості епічної творчості І. Дніпровського; 
  • його повісті та оповідання проаналізовані як цикли на підставі єдності стильових домінант, мотивів, наявної в них моделі дійсності, домінуючого типу героя;
  • вперше в українському літературознавстві описані внутрішньостильові типи імпресіонізму І. Дніпровського та їхня циклотворча функція;