Диссертации и авторефераты Украины
Перейти на каталог
Каталог авторефератов

Я ищу:
Диссертация / Автореферат

По вопросу доставки диссертации по этой теме пишите на электронный адрес: info@disser.com.ua
Тема автореферата диссертации: Сновидіння в поетиці романтизму: часо-просторова специфіка 2005 года.
Источник: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.06 / Н.Д. Мочернюк; Терноп. нац. пед. ун-т ім. В.Гнатюка. — Т., 2005. — 20 с. — укp.
Аннотация: Проведено комплексне дослідження функціональності сновидінь у поетиці романтизму на матеріалі різних національних літератур (німецької, польської, української, австрійської, чеської та англійської). Протежено характерні тенденції відтворення ониричного світу у контексті вивчення споріднених естетико-філософських питань про роль несвідомого у романтичній концепції мистецтва. Запропоновано класифікацію сновидінь як структурних одиниць твору з урахуванням їх жанрової та родової специфіки. З'ясовано функціональні можливості сновидіння на різних рівнях часо-просторової організації твору - в сюжетному, авторському та соціально-історичному хронотопах. В науковий обіг введено схеми Н.Копистянської з метою теоретичного дослідження проблеми художнього часу і простору та для практичного вибіркового застосування до аналізу творів, продемонстровано їх практичні можливості як методології на конкретному матеріалі наукової роботи. Зроблено спробу осмислення проблем сновидіння у психологічному, філософському та культурологічному аспектах.

Текст работы:


Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка







Мочернюк Наталія Дмитрівна



УДК 821 (100). О 18



СНОВИДІННЯ В ПОЕТИЦІ РОМАНТИЗМУ:

ЧАСО-ПРОСТОРОВА СПЕЦИФІКА




Спеціальність 10.01.06 теорія літератури




АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук
















Тернопіль 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі світової літератури Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.


Науковий керівник:        доктор філологічних наук, професор

Копистянська Нонна Хомівна,

Львівський національний університет

імені Івана Франка,

професор кафедри світової літератури


Офіційні опоненти:                доктор філологічних наук, професор

Волкова Тетяна Сергіївна,

Тернопільський національний педагогічний

університет імені Володимира Гнатюка,

професор кафедри теорії літератури та

порівняльного літературознавства


кандидат філологічних наук, доцент

Піхманець Роман Володимирович,

Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника,

доцент кафедри української літератури


Провідна установа:        Донецький національний університет


Захист відбудеться 11 травня 2005 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 58.053.02 у Тернопільському національному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка за адресою: 46027, м. Тернопіль, вул. М.Кривоноса, 2.


Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Тернопільського національного педагогічного університету ім. В.Гнатюка (м. Тернопіль, вул. М.Кривоноса, 2).


Автореферат розісланий 7 квітня 2005 року.









Учений секретар спеціалізованої вченої ради                        Лановик М.Б.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ


Актуальність теми. Романтизм як культурна парадигма, духовні орієнтири якої окреслюються в розвитку мистецтва наступних напрямів, викликає велике зацікавлення і в сучасних дослідників. Тому важливо відшукати нові перспективи аналізу творчої спадщини романтиків: підхід до вивчення окремих художніх явищ на основі традиційних і новітніх методик, з урахуванням досягнень різних літературознавчих шкіл, дозволяє відкрити досі не акцентовані оригінальні риси поетики, краще пізнати естетичні вартості романтизму. Дослідження функціональності літературного сновидіння доби романтизму в річищі часо-простору веде до розкриття своєрідності поетики обраних творів і на цій основі допомагає зрозуміти тогочасний міжлітературний процес, напрям та епоху в цілому.

У сучасному українському літературознавстві помітне пожвавлення зацікавлень ониричною тематикою, що настало після тривалої дослідницької неуваги до проблем сновидіння. Зявилися спеціальні дослідження, присвячені вивченню сновидінь у творчості різних письменників. Реферована дисертація продовжує започатковані раніше дослідження. Вона ґрунтується на матеріалі літератури романтизму. Комплексне вивчення сновидіння в контексті різних національних літератур розкриває новаторство романтиків у художньому конструюванні сновидінь, виявляє універсальність функцій сновидіння та вказує на національну самобутність, притаманну конкретним творам, у яких функціонує сновидіння. Теоретичною й методологічною основою роботи обрано часо-простір, який підказує критерії для виокремлення і групування функцій сновидінь, надає дослідженню системності. Комплексний підхід до вирішення наукової проблеми, часо-просторовий аспект дослідження, а також звернення до різних гуманітарних наук, які зі своїх позицій допомагають глибше пізнати таємничий світ сновидіння, і зумовлюють актуальність теми представленої роботи.

Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана на кафедрі світової літератури Львівського національного університету імені Івана Франка, узгоджена з навчальними планами та науковими програмами кафедри. Дисертаційне дослідження здійснене в рамках наукової теми кафедри світової літератури ЛНУ Дослідження закономірностей розвитку світової та античної літератури.

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою роботи є зясування часо-просторової специфіки функціональності сновидінь на різних рівнях поетики (структурному, ідейно-композиційному, концептуально-стильовому) через комплексний аналіз ониричних явищ в окремих творах романтиків.

Реалізація мети передбачає виконання таких конкретних завдань:

  • дослідити основні передумови активного використання сновидінь у літературі романтизму, розглянувши спектр споріднених із проблемою функціональності сновидіння естетико-художніх питань;
  • проаналізувати найвагоміші щодо розробки теми відібрані сновидіння як складові частини в цілісній структурі творів залежно від жанрової природи, специфіки поетики кожного твору;
  • зясувати вид та спосіб реалізації сновидіння у взаємозвязку з часо-просторовим моделюванням ониричного сюжету;
  • зясувати функції, що їх виконують сновидіння у творах, авторську мету, якій підпорядковане введення їх у загальну часо-просторову будову творів;
  • довести важливість та продуктивність реалізації сновидіння на різних рівнях хронотопної організації творів (сюжетного, авторського, соціально-історичного хронотопів), системно вичленовуючи функції сновидінь з огляду на індивідуальні та національні особливості художнього матеріалу.

Обєктом вивчення в дисертації є твори європейських письменників-романтиків, що містять сновидіння (Новаліс, Е.Т.А.Гофман, Г.Гайне, Г.фон Кляйст, Л.Тік, А.Міцкевич, Т.Шевченко, Ф.Грільпарцер, почасти К.Г.Маха, М.Шеллі). Домінантна роль літератури німецького романтизму у роботі зумовлена концептуальним значенням для дослідження естетико-філософської думки доби романтизму, що найповніше розвинулася саме в Німеччині. Великий інтерес для теорії літератури становлять експерименти німецьких романтиків у розробці способів нарації сновидіння та багата жанрова система німецького романтизму, що вплинуло на вибір художнього матеріалу. Проведений чотирирівневий відбір матеріалу: вибір відповідних літератур письменників творів елементів твору, значущих для дослідження. Для конкретного текстуального аналізу відібрано твори, що їх досі не інтерпретували в зазначеному аспекті.

Предметом дослідження є функціональність сновидіння в поетиці романтизму, яку розглядають як вияв ідейно-філософських та естетичних надбань епохи, у структурному плані у звязку з часо-просторовою специфікою організації творів романтиків.

Складність художнього матеріалу, з огляду на всі рівні відбору, диктує застосування комплексної методики. Часо-простір, який обрано за теоретичну та методологічну основу дослідження, дає змогу розглядати поетику, жанрову специфіку, особливості стилістики, структурні елементи творів, манери викладу сновидінь у них. Звернення до схем Н.Копистянської для теоретичного дослідження проблеми художнього часу і простору та для практичного вибіркового застосування до аналізу творів посприяло систематизації і структуралізації художнього матеріалу й підказало вибір творів для аналізу. Історико-літературний метод застосовано поруч із порівняльним. Специфіка дослідження спонукає до використання методу структурного аналізу та типологічного методу. Увага до авторського хронотопу (до того ж не лише у відповідному розділі, в якому розглянуто творчість А.Міцкевича) зумовлює звернення до біографічного методу. Лінгвопоетичний аналіз та інтерпретація, застосовані під час розгляду сновидінь як структурних елементів твору, дають змогу оцінити художню інформацію у двох планах у плані вираження (типи нарації) і в плані змісту (значення сновидіння). До часткових дослідницьких прийомів, які використано в роботі, слід віднести принципи рецептивної поетики, психоаналіз та інші методи, доцільність застосування яких підказує сам художній матеріал.

Методологічною базою дисертації стали наукові праці з теорії літератури, теоретичні дослідження з питань поетики романтизму, художнього часо-простору, а також наукова література філософського, психологічного та культурологічного спрямування.

Наукова новизна роботи зумовлена системно-комплексним підходом до вивчення функціональності сновидінь на матеріалі творів письменників-романтиків, що представляють різні національні літератури (німецьку, польську, українську, австрійську, а також чеську та англійську). Запропоновано класифікацію сновидіння як структурної одиниці у творі з огляду на його жанрову та родову специфіку. Дослідження ролі сновидіння у часо-просторовій організації твору виявляє особливості сновидіння в сюжетному, авторському, соціально-історичному хронотопах. У науковий обіг уведено схеми Н.Копистянської для теоретичного дослідження проблеми художнього часу і простору та для практичного вибіркового застосування до аналізу творів, продемонстровано їхні практичні можливості як методології на конкретному матеріалі наукової роботи. Зроблено спробу осмислення проблем сновидіння у світлі психології, філософії, культурології.

Практичне значення роботи. Матеріал дисертації придатний до використання в курсах із теорії літератури під час вивчення художнього часу і простору, літературних жанрів та їхніх різновидів, художнього напряму (романтизму), проблем наратології; у курсах історії світової літератури під час вивчення доби романтизму, і зокрема творчості письменників-романтиків, чий творчий доробок найбільше взято до уваги в роботі: Новаліса, Е.Т.А.Гофмана, А.Міцкевича, Г.Гайне; для методики проведення практичних занять із теорії літератури; у спецсемінарі з проблеми функціональності сновидінь у поетиці романтизму; для написання курсових, маґістерських та дипломних робіт. Можлива перспектива продовження роботи, проведеної в дисертації: вивчення особливостей реалізації сновидіння в інших літературних напрямах, в окремих художніх творах, в яких наявні ониричні явища та подальші дослідження романтизму щодо хронотопної специфіки.

Апробація результатів дисертації. Матеріали й твердження дисертації були застосовані на практичних заняттях зі студентами Львівського національного університету імені І.Франка під час проведення аспірантської педагогічної практики. Апробація відбувалась на таких наукових конференціях та семінарах: Міжнародна наукова конференція Німецький романтизм і європейська культура ХХ століття (Дрогобич, 1996); ІІІ Міжнародні Чичерінські читання (Львів, 2-3 грудня, 1997); Міжнародна наукова конференція до 150-річчя заснування кафедри української словесності Українська філологія: школи, постаті, проблеми (Львів, 21-23 жовтня, 1998); Міжнародна наукова конференція И ничего же бысть... (Львів, 23-25 квітня, 1999); Міжнародна наукова конференція Спадщина В.Борковського і сучасна філологія на межі тисячоліть (Львів, 25-27 січня, 2000); ІХ Міжнародний славістичний колоквіум (Львів, 23-24 травня, 2000); Всеукраїнська наукова конференція Світ словянства: мова, література, культура, історія (Луцьк, 12-13 травня 2003); V Міжнародні Чичерінські читання Проблеми розвитку художньої прози (Львів, 20-22 жовтня 2004 р.); звітні наукові конференції університету за 1997-99 рр. (Львів, ЛНУ ім. Івана Франка), а також на засіданнях міжнародного міждисциплінарного науково-методологічного семінару Проблеми художнього часу, простору, ритму (Львів, 1998).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, бібліографії, що нараховує 276 позицій, та додатків. Загальний обсяг роботи становить 229 сторінок, із них 183 сторінки основного тексту, 23 сторінки додатки.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ


У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету та завдання дослідження, його обєкт, методику, наукову новизну, зясовано теоретичне і практичне значення роботи, наведено дані про апробацію основних тверджень дисертації.

Перший розділ Сновидіння і література: історико-культурологічне осмислення дає стислий вибірковий діахронний огляд звертання до сновидінь у художній літературі від найдавнішої та окреслює основні етапи вивчення сновидінь у різних науках.

Підхід до сновидінь суттєво змінювався впродовж історичного розвитку, що зумовлено станом наукових знань, культурної спадщини, світоглядних засад людства кожного періоду. Романтизм, отримавши у спадок від попередньої культури чимало напрацювань у сфері вивчення і художнього освоєння сновидінь, зробив вагомий внесок у розвиток традицій щодо функціонування літературних снів. Однак літературознавчих праць, у яких простежено таку спадкоємність літературних напрямів та вивчено специфіку ониричної поетики, бракує, тому і проблема функціональності сновидіння в поетиці романтизму залишається ледь окресленою. За радянської доби проблеми сновидіння можна було розглядати лише в рамках матеріалістичного вчення, тому в той час літературне сновидіння мало досліджували в гуманітарній науці з погляду філософії, естетики, етнографії, культурології, релігієзнавства.

На початку 90-х рр. під впливом політичних та культурних зрушень у суспільстві, у літературознавчій науці зявляються роботи, що відкривають нові горизонти у вивченні ониричної теми. Невипадково саме в 1990р. вийшла праця А.Макарова Пять етюдів. Підсвідомість і мистецтво: нариси з психології творчості. Особливо відзначимо роботу Д.Нечаєнка Сон, заветных исполненный знаков (1991), оскільки поряд із вивченням сновидіння у світових релігіях, творчості М.Гоголя, Л.Толстого, Ф.Достоєвського, дослідник відводить окремий розділ аналізові сновидіння в романтизмі. Це перша і чи не єдина на пострадянському просторі спроба літературознавчого дослідження сновидіння романтичної епохи, що узагальнює попередній науковий досвід.

Власне бачення проблеми художнього сновидіння сформувалося на основі вивчення теоретичних матеріалів, дібраних із розрізнених публікацій, фрагментарних висловлювань та побіжних згадок про сновидіння, що траплялися в українських та іноземних літературознавчих розвідках. Важливим інформаційно-теоретичним джерелом дисертації стали праці з психології літературної творчості І.Франка, А.Макарова, М.Арнаудова, Б.Грифцова, Г.Клочека, В.Роменця. Опрацьовано психологічну та філософську літературу як дотичні до предмету дослідження, що наближає до таємничої суті сновидіння і несвідомого з погляду цих наук (Ф.Бассін, А.Вейн, В.Касаткін, Ф.Ніцше, О.Ранк, В.Руднєв, А.Прангішвілі, Ф.Шеллінґ, А.Шопенгауер, П.Флоренский та ін.), а також матеріали глибинної та аналітичної психології. Для дисертаційного дослідження особливо актуальною була творча спадщина К.-Ґ.Юнґа, оскільки його концепція несвідомого (колективного несвідомого) багато в чому перегукується з романтичним баченням цієї проблеми.

Отож донедавна сновидіння у творах романтиків учені розглядали лише побіжно, аналізуючи їх несистемно. Однак романтична література в цілому завжди приваблювала науковців. У підрозділі виокремлюються літературно-критичні праці, присвячені вивченню романтизму в окремих національних літературах, а також роботи про письменників, творчість яких стала обєктом дослідження в дисертації. Огляд джерельної бази, що висвітлює романтизм, демонструє непоодинокі звертання дослідників до часо-простору як обєкту вивчення. Заслуговує на окрему згадку праця Ф.Федорова Романтический художественный мир: время и пространство (Рига, 1988), оскільки це найфундаментальніше видання, у якому романтизм на матеріалі німецької літератури досліджено в аспекті часо-простору. Інтелектуальним імпульсом для розгортання власних пошуків стали праці Н.Копистянської, в яких питання генології та проблем поетики романтизму розглянуто в звязку із проблемою художнього часо-простору.

Основу дисертації створили застосовані наукові праці з теорії літератури, порівняльного літературознавства, теорії оповіді, дослідження проблем поетики, які актуальні для роботи. Це насамперед праці М.Бахтіна, М.Брандеса, М.Гіршмана, Р.Громяка, І.Денисюка, К.Долініна, Д.Дюришина, Л.Левітан, М.Легкого, Д.Лихачова, З.Матхаузера, С.Скварчиньської, В.Скобелєва, А.Стофа, Б.Успенського, Л.Цилевича, В.Шміда та ін.

Другий розділ дисертації Естетико-художні проблеми романтичної поетики сновидіння складається з двох підрозділів. У першому підрозділі Проблема несвідомого як важлива складова романтичної концепції мистецтва встановлено різні вияви психології несвідомого, до яких зросло зацікавлення в епоху романтизму. Зясовано, що розростання кола явищ несвідомого та нова їхня інтерпретація відображає погляди романтиків на несвідоме як сферу повноцінного внутрішнього життя особистості. Значну увагу в роботі відведено висвітленню складності самої категорії несвідомого, яка активно функціонує передусім у науковому обігу психології та належить до царини філософії. З використанням матеріалів цих наук обґрунтовано і розмежування термінів несвідоме і підсвідоме, що їх нерідко ототожнюють і підмінюють один одним. Узагальнення терміну підсвідоме особливо недоречне, коли йдеться про мистецтво романтизму. Несвідоме в естетиці та художній практиці цього літературного напряму абсолютизоване до макрокосмічного. У звязку з цим необхідно враховувати і специфіку романтичного хронотопу, який засновується на постійній антиномії часового і вічного, посейбічного і потойбічного й однаково охоплює в собі і жар часу, і гул божественної вічності (М.Цветаєва).

Звернення до романів Е.Т.А.Гофмана Життєва філософія кота Мура та Еліксири диявола (фрагментарно) засвідчило багатоаспектність проблеми несвідомого у звязку з романтичною концепцією мистецтва. Авторське розуміння природи несвідомого почасти розкривається і завдяки представленому в підрозділі огляду наукових джерел, які письменник студіював, намагаючись використати у своїй творчості, і відлуння яких вчувається в поетиці досліджуваних романів.

На образі капельмейстера Йоганнеса Крайслера, наділеного автобіографічними рисами, зімкнулися всі поставлені у романі Життєва філософія кота Мура питання, повязані з несвідомим, серед яких: несвідоме і робота уяви та творчий процес; несвідоме і музика; несвідоме і душевні хвороби.

Сновидіння як спосіб контактування несвідомого і свідомого розуму висвітлено в романі у різних ракурсах. Автор фіксує розмаїття можливих станів сну, через Крайслера викладає власне філософсько-естетичне бачення цього психічного явища та моделює сновидіння персонажів. Сон у Гофмана це образ альтернативної реальності, якій письменник надає перевагу над дійсністю за притаманну їй духовну свободу, якої бракує йому в житті. Сновидіння Крайслера перетинається з питаннями несвідомого та творчості, відіграючи роль осяяння у творчому досвіді композитора. У дослідженні заакцентовано на тому, що романтики визнавали значення сновидінь як компонента несвідомого у психології творчого процесу. Вони висунули концепцію творчості інтуїтивної, несвідомої, натхненної Богом. Творча уява в зображенні Гофмана межує з інтуїтивним прозрінням. Проаналізовано поетику сновидіння Юлії, у якій велику роль відіграють синестезії.

У звязку з проблемою несвідомого підкреслено погляди автора на музику як найромантичніше мистецтво. З огляду на поцінування несвідомого в епоху романтизму, невипадкове звеличення серед усіх видів мистецтва саме музики, яка, на думку романтиків, є одним із найприродніших способів відтворити людину мовою несвідомого. Властиве для романтиків абстрактне уявлення про зло, чужий духовний принцип (Гофман), може подолати саме музика. Відданість музиці Крайслера, у якій він знаходить єдино можливу гармонійну сферу буття, чимраз далі віддаляє митця від дійсності і приводить до божевілля, яке також допомагає розкрити світ несвідомого. Зображення безодень духу героя, що відкриваються при його душевних розладах, розширює внутрішньо-психологічний хронотоп. Через мозаїку різних оцінних точок зору персонажів про божевілля Крайслера Гофман пропонує реципієнтові самому зробити висновки про несамовитість героя. Підсумовано, що письменник прагнув викликати в читача при сприйнятті трагічного образу Крайслера розуміння і співчуття як до відчуженої в суспільстві особистості.

Другий підрозділ Особливості художнього викладу сновидіння в поетиці романтизму присвячений аналізові способів художнього опрацювання сновидінь, виявлених у літературі романтизму. Випадки використання сновидіння як елементу художньої структури згруповано в такі типи: зображення власне сновидіння; змалювання перехідного стану сон/ява; застосування поетики сну у змалюванні яви.

Лише в першому випадку йдеться про завершений, остаточно оформлений компонент структури, який реалізується через: а) зображення-показ сновидіння або пряме ведення зображення; б) оповідь/розповідь про сновидіння персонажа: стисла чи розширена. Останні підібрані дефініції розмежовуються за різними модусами наративу показом і розповіддю. При зясуванні типу викладу сновидіння взято до уваги передусім оповідну перспективу і дистанцію як чинники, що керують наративною інформацією, а також особові форми оповіді.

Окремо групуються сновидіння, у структурі яких поєднується показ і оповідь у різних пропорціях, такі художні сни запропоновано відносити до ускладнених форм викладу.

Епічні жанри, у яких проаналізовано сновидіння в аспекті структурного функціонування з урахуванням субєктів оповіді та особливостей ониричного сюжету, представлені творами Е.Т.А.Гофмана: сон-пролог у новелі Змагання співців ілюструє пряме ведення сновидіння у структурі тексту, сон Джильо Фави в капричіо Принцеса Брамбілла оповідь про сновидіння, сновиддя Анзельма, героя казки Золотий горнець, є прикладами перехідних станів на межі сну і дійсності (сон-ява). Фінальне сновидіння Перегрінуса Тиса в казці Володар бліх та сновиддя Медарда з роману Еліксири диявола правлять за ілюстративний матеріал для ускладнених форм викладу сновидінь.

Зображення-показ сну (розігрування, виконання) можливе безпосередньо під час перебігу сновидіння. Це своєрідна імітація плину сновидіння, тому доречно скористатися тут і наратологічним терміном мімезис. Сновидіння зазвичай передбачає внутрішню фокалізацію, адже бачити, сприймати сон зі своєї перспективи буде передусім хтось із персонажів твору. Презентуючи ониричні події з погляду персонажа за допомогою показу, розігрування, наратор максимально скорочує дистанцію між фокалізацією і викладом: представлення подій сну подано відразу після засинання героя, як тільки починають поставати перед ним сновидні образи. Оповідач у новелі Змагання співців Гофмана відтворює сновидіння безпосередньо за ониричними подіями. Дистанції між тим, коли сон приснився, і часом, коли про нього повідомляють, немає. Зображення перенесено у внутрішній світ героя, подано ніби зсередини його свідомості. У сновидінні йдеться про передбачення розвитку дій і поведінки персонажів. Сновидіння побудовано як відеофільм із пізніших подій, здійснений способом монтажу: певні картини з подієвої канви новели вибірково поєднуються авторською думкою. Сновидіння виступає як композиційний засіб, за допомогою якого реалізується антиципаційна функція. Зосереджено увагу на відмінності цього сновидіння від суто емоційних снів. Цей тип сну умовно можна назвати інтелектуально-мистецьким, живописним сном-видінням. Як результат праці памяті й активності уяви героя, ониричний план дає унаочнення думок, уявлень про середньовіччя, які зявилися в автора після прочитання й осмислення трактату Й.К.Вагензейля Про захопливе мистецтво мейстерзингерів. Завдяки сновидінню у творі сформований великий пласт підтексту, а також текст уведений у широкий інтелектуальний, культурний контекст; через обігрування залученого в текст новели матеріалу іншого тексту проглядаються майбутні основи теорії і творчої практики постмодернізму. Сон дає можливість подорожувати в часі і просторі без будь-яких обмежень, до того ж відчутне певне нашарування часів: людина ХІХ ст. спілкується з професором із ХVІ ст., і вони разом спостерігають за майстрами-співцями ХІІІ ст. Звернення до Середньовіччя як до прекрасних часів ілюструє конфронтаційну налаштованість автора до його сучасності. Гармонія, краса, любов, дружба, співчуття цілу гаму добрих почуттів, які мало б взяти людство на озброєння, щоб бути щасливим, вбачає Гофман у середньовіччі. Отож сновидіння наділене великим повчальним потенціалом, як і більшість інших сновидінь романтиків, та потребує глибинного осмислення з філософською та дидактичною метою.

Застосування оповіді про сновидіння означає, що час, коли персонажеві приснився сон, є минулим щодо часу його донесення, тобто у творі вербалізований спогад про сновидіння. Механізм реалізації такої конструкції найзлагодженіше спрацьовує тоді, коли субєктом розповіді у творі виступатиме аукторіальний оповідач, а сновидіння як чуже слово (М.Бахтін) належатиме одному з персонажів, що від першої особи буде його доносити, тобто мова йде про сновидіння як метадієгетичний наратив (вторинний наратив). Використовуючи для викладу побаченого уві сні оповідь від першої особи, автор має більші повноваження для того, щоб емоційніше й виразніше (з огляду на особливості мовлення персонажа) донести зміст ониричного сюжету. Така конструкція і представлена в капричіо Принцеcа Брамбілла: сон наснився героєві Джильо Фаві минулої ночі, і він відтворює це казкове сновидіння для коханої, виступаючи тут і як оповідач (Ich-Erzähler), і як сновидець, до того ж учасник сновидіння. Гофман доповнює характеристику персонажа і сновидною характеристикою у цьому одне із завдань сну. Епізод з переказуванням сну, який віднесено до експозиції твору, увиразнює образ Джильо Фави і через зміст його сну, і через манеру викладу сновидіння, яку він демонструє.

У підрозділі зосереджено увагу на формальному боці Гофманівських експериментів із художнім опрацюванням сновидінь персонажів. Розглянуто подану в капричіо Принцеса Брамбілла своєрідну модель сновидіння у формі ти-нарації, що спроектована на читача (односторонній діалог (І.Денисюк)).

Розгляд способу подачі сновидіння зображення перехідного стану сон/ява поєднаний із матеріалами психології, що допомогли краще зрозуміти психічний стан людини, коли вона балансує між сном і дійсністю. Сновиддя в казці Золотий горнець функціонально зорієнтовані на реалізацію романтичного двосвіття, яке оригінально подане у творчості Гофмана. Неодноразово в героїв казки зявляється відчуття несправжності того, що відбувається, складається враження, що пережите відбулося уві сні, а не наяву. Межа між реальним та ірреальним, між уявою та явним, ілюзорним та дійсним дуже розмита, нечітка. Сни чи напівсни Анзельма несуть велике містифікаційне навантаження. Особлива аура, ірреальність, у якій сплелися сновиддя, фантазії, мрії особистості постає не чітко як сон, сновидіння, світ якого протилежний до світу дійсності, а як марево, щось ілюзорне, охоплене серпанком чудесного і прекрасного, яке можливе і наяву. Отож видіння студента не можна віднести ані до сну, ані до неспання, а відтворення механізму входження в цей стан, опис внутрішніх переживань героя в Гофмана близькі до особливостей стану напівсну чи забуття. Картини марень студента виконують роль основного компонента художньої ірреальності. За допомогою чергування буденності і піднесеності, дійсності і царства мрій, марень, сновидінь витворюється фрагментарний план оповіді, що, однак, не перешкоджає логічності структури.

Оскільки в романтиків ще не виробилася манера викладу сновидіння, що адекватно могла б передати плин реального сну (своєрідний потік видозміненої сном свідомості, і, безперечно, не без художньої умовності), то говорити про повноцінне використання поетики сну в зображенні яви, яке є наступним етапом, вищим ступенем у вдосконаленні техніки передачі ониричного світу, не доводиться. Використання поетики сновидіння в зображенні яви стало досягненням художньої літератури значно пізніше. Паростки цього художнього явища ще ледве помітні в поетиці романтизму.

Аналіз ускладнених форм сновидіння, за відправну позицію якого обрано розмежування точки зору сновидця-персонажа і точки зору наратора сновидіння, здійснено на прикладах різних наративних типів. Сновидіння Перегрінуса Тиса, персонажа твору Володар бліх Е.Т.А.Гофмана функціонує як третьоособовий наратив із нульовою фокалізацією, сновидіння Медарда, персонажа роману Еліксири диявола як першоособовий наратив із внутрішньою фокалізацією. Однак авторські втручання (уточнення, пояснення) у виклад-показ сновидіння Перегрінуса Тиса призводять до порушення єдності субєктивного плану сновидіння, і, як наслідок, руйнується цілісність прямого ведення зображення сну, поєднуючись з елементами оповіді. У дослідженні цього сновидіння, як і інших снів персонажів Гофмана, представлених у цьому підрозділі дисертації, поруч із наратологічним розглядом здійснено аналіз і на концепційно-стильовому рівні поетики. Враховано оригінальність зображення ще одного персонажного сновидіння з цього твору. Йдеться про побачені через чарівне скло сонні думки принцеси Гамагеї, що є не стільки змалюванням сновидіння, як описом технічної організації ониричного устрою, схемою сну.

На прикладі сновидіння Медарда простежено, як оповідь про сновидіння перетворюється в художньому опрацюванні на показ сновидіння. Проаналізовано особливості поетики цього ониричного сюжету, окресленого стосовно перебігу часу у сні, організації простору, руху, метаморфоз, акустики, специфіки простору переживання у сновидінні. Аналізований сон може бути конкретним прикладом тих започаткувань, які здійснили романтики, а пізніше взяли на озброєння сюрреалісти.

У третьому розділі Роль сновидіння у структурі твору зясовано функціональну специфіку сновидінь на підставі аналізу поетики конкретних літературних снів у контексті ониричної поетики і поетики романтизму взагалі та визначення ролі кожного окремого сновидіння в композиційній системі, у стильовій манері автора та у світлі його філософсько-естетичних поглядів.

Фундаментальною основою третього розділу стали схеми Н.Копистянської, запропоновані для теоретичного вивчення проблеми художнього часу і простору і для практичного застосування під час аналізу твору Сюжетний час, Авторський хронотоп, Соціально-історичний хронотоп, на основі яких вибудовано три підрозділи. Функції сновидінь, виокремлені в кожному з обраних творів, згруповані довкола окреслених домінант: сновидіння в романі Гайнріх фон Офтердінґен Новаліса досліджені щодо сюжетотворення, у поезії Снилася зима та драмі Дзяди, ч.ІІІ А.Міцкевича щодо проблеми автора (у творі та культурно-історичному середовищі), поеми Г.Гайне та Т.Шевченка щодо соціально-історичної проблематики. Домінанти, орієнтація на які панує при зясуванні функцій сновидіння, незважаючи на введення й елементів інших схем, залишаються незмінними, оскільки вони зумовлені обєктивними критеріями, задіяними при виборі творів, є найбільш відповідними саме до вказаних текстів і дозволяють говорити про функціональність кожного художнього сновидіння як системи функцій.

Третій розділ складається з трьох підрозділів. Дослідження функціонування сюжету сновидіння як окремої вставної структури та аналіз особливостей сюжетного хронотопу всього твору, спричинених уведенням сновидіння у твір, становить основу розгляду в першому підрозділі Реалізація сновидіння в сюжетному хронотопі.

Для вивчення реалізації художньої моделі сновидіння в сюжетному часі найбільш придатне сновидіння, яким відкривається роман Новаліса Гайнріх фон Офтердінґен (1799-1801): його можна вважати першим справді і цілковито романтичним літературним сном, який слугував за своєрідний зразок і прототип для нечисленної низки ониричних солодких мрій персонажів європейського романтизму. Сон Гайнріха про Блакитну квітку став основою організації оповідного сюжету, стержнем усього зображуваного в романі, від якого йде пошук істини, себе як особистості і митця, краси, кохання, мистецтва. Зі сновидіння починається шлях первісного, інтуїтивного пізнання, яким проходить герой до шляху досвіду та звершення. Організаційна функція сну означає, що відбір та поєднання ситуацій у романі підпорядковані початковому сновидінню, і такий, а не інакший порядок зустрічей Гайнріха зумовлений також ним. У підрозділі простежено роль сновидіння в композиції. Подане на самому початку роману, воно передує подорожі Гайнріха з матірю до Ауґсбурґа в подієвому, зовнішньому плані, а також процесові осягнення світу і себе як поета в ньому, сходженню до висот духу в зображенні внутрішнього становлення. Завдяки сновидінню твориться асоціативний пласт твору: і герой, і читач упродовж роману перебувають під враженням сновидіння. Всюди в тексті розкидані явні та опосередковані ремінісценції сновидіння. Його значення стає зрозумілішим лише під час здійснення подій роману. Це сон-проспекція, що передбачає вихід персонажа на відкриту дорогу життя.

Якнайдокладніше проаналізовано саме сновидіння: досліджено його часо-просторові особливості, витлумачено символічну колористику й образи сну, здійснено аналітичне зіставлення сну Гайнріха зі сновидінням батька. Сновидіння Гайнріха набуває символічного значення завдяки яскравому образові Блакитної квітки, якій притаманний надзвичайно широкий спектр символічних значень. Через ставлення до Блакитної квітки увиразнюється відмінність між батьком і сином: для Гайнріха Блакитна квітка у сновидінні стає приголомшливим образом, імпульсом до духовного зростання, розвитку поетичної натури, поштовхом до пізнання світу і себе в ньому, поривом до вічного та безмежного; батько ж залишився байдужим і до Блакитної квітки, і до вдосконалення свого внутрішнього світу.

Сновидіння виступає в романі не просто як художній прийом; це сон-концепція, в основі якої комплекс філософсько-естетичних ідей автора, реалізованих у творі (ідея поезії як вищого смислу буття; ідея інтуїтивного пізнання; ідея Золотого віку, володарками якого є любов і поезія; ідея безконечного і вічного; ідея безперервного буття людини. Сновидіння відіграє роль сигналу, закладеного у тексті, який призначений керувати читачем, під час встановлення прихованих звязків між образами в глибині тексту (підтекст) і між текстом та позатекстовою дійсністю (надтекст).

На підставі аналізу поетики сновидіння зясовано такі його функції: вплив на творення сюжету, на конкретизацію сюжету, на творення наскрізного мотиву, сприяння завершеності структури; вплив на формування характеру героя; спонукання героя до відповідних дій; поєднання в художнє ціле елементів оповіді; сон як сакральний знак; міфотворча функція сну.

Дослідження специфіки реалізації сновидіння в авторському хронотопі на прикладі окремих творів А.Міцкевича, запропоноване в другому підрозділі Функціональність сновидіння як аспект вивчення авторського хронотопу, стало ключем до розуміння основ внутрішнього життя письменника і пізнання його художнього мислення.

Зазначено, що взаємозвязок авторського хронотопу і сновидіння виявляється у двох напрямах: авторські погляди на сновидіння як феномен людської психіки (письменницьке розуміння природи сну, сприйняття власних снів, зокрема творчих, і звідси вихід до проблеми ролі несвідомого у творчості); автор і створені ним літературні сновидіння.

Зясовано, що концепція сновидінь А.Міцкевича, основні ідеї якої викладені у поетичних творах, вливається в русло романтичних поглядів на сон. Сновидіння в авторському хронотопі досліджено на матеріалі таких творів письменника: вірш Снилася зима репродукує сон самого автора, відтак безпосередньо виявляється авторський хронотоп; поема Дзяди, ч.ІІІ, опосередковано, через сновидіння персонажів (Вязня, Єви, Сенатора) надає матеріал до окресленого ракурсу вивчення.

За допомогою біографічного методу та методу рецептивної поетики простежено історію створення вірша Снилася зима, реконструйовано процес трансформації життєвого матеріалу в художню дійсність. Виокремлені такі функції сновидіння: сон як спогад, як результат праці памяті, ретроспекція-ремінісценція, сон як самовираз, як вираз глибинних переживань, самоаналізу, сон як самовикриття, сон як вияв каяття, сон як прозріння, сон як духовне очищення.

Сни персонажів у ІІІ частині Дзядів, зокрема сни Вязня, представлені у Пролозі, допомогли розкрити особливості авторського хронотопу, оскільки відбивають переживання автора за свою творчу долю в умовах гніту і деспотизму царської Росії. Здійснено інтерпретацію персонажних сновидінь, яка посприяла зясуванню релігійних й етичних засад А.Міцкевича, його зацікавлень містикою. У Пролозі розшифровано функції сновидіння, що виявляються у звязку з небесними і пекельними силами: сон як знак опіки і турботи померлих; сон як вияв Божої прихильності, особливої уваги до людини; сон як послання Бога, як пророцтво; сон як символ духовного занепаду, падіння і смерті. Художній простір у Пролозі збудований вертикально: ангели спустилися з неба вниз, нічні духи піднялися і борються за душу Вязня. Зіставлено з цими силами і духів з правого та лівого боків. Організація художнього простору підтверджує: 1) амбівалентність домінанти сон (сон як імпульс до пізнання і духовного прозріння та сон як шлях у пекельне провалля до забуття і змертвіння душі); 2) участь домінанти сон у бінарній опозиції сон-смерть (духовна). Заакцентовано на ролі мовчання у Пролозі.

Сновидіння Єви може слугувати прикладом авторської ониричної теорії, висвітленої у Пролозі. Образ Єви ріднить цю сцену з віршем Снилася зима: прототипом героїнь у цих творах є Генрієтта Єва Анквіч. Образ Єви несе ідею гармонійної цілісності, самодостатності і водночас райської догріховності. Дешифрування квіткових символів у сні виявило християнські цінності автора та  його досвід містика. Вивчення основних сюжетних вузлів та особливостей викладу кожного вузла дало можливість виокремити такі функції сновидіння: сон як дарунок неба; сон як відпочинок від буденності; сон-розрада; як нагорода за чесноти; як духовна компенсація дійсності.

Контроверсійним до сновидіння Єви є сон Сенатора, під час розгляду поетики якого визначено такі його функції: сновидіння як антиципаційний засіб, сон послання диявольських сил, сон-жах, сон-кара; сон як засіб увиразнення характеристики персонажа.

Специфіка відбиття соціально-історичного хронотопу через сновидіння, його функції в контексті сатиричного твору зясовано в третьому підрозділі Соціально-історичний хронотоп: сновидіння як засіб сатири Звертаючись до поетики сновидінь, на які накладається соціально-історичний хронотоп, романтики прагнули досягти гротескового, комічного чи сатиричного ефекту. Значення сновидіння зростає через неможливість відкрито висловити свої погляди у суворих умовах панування жорстокого гніту і цензури в більшості держав, і саме через художні ониричні моделі провідні небезпечні ідеї письменників знаходять своє відбиття принаймні у підтексті, а також допомагають у закладанні кодів надтексту. Сон виправдовує будь-які переміщення і метаморфози. Стягнення, напластування, злиття часів; наявність подвійного, потрійного хронотопу; часовий та просторовий перенос дії, паралелізм і конфронтація часів завдяки введенню в поетику твору сновидіння такі операції легко стають можливими, спрощується процес їхнього здійснення. Ці та інші твердження проілюстровано на прикладах ліро-епічних поем Г.Гайне Німеччина. Зимова казка та Т.Шевченка Сон, що замикають підібрані у ІІІ розділі художні матеріали і хронологічно: написані 1844 року, на історичному перехресті романтизму і реалізму, поеми ввібрали і поєднали художні засоби обох напрямів. Внутрішня полемічність, що притаманна цим творам як породженням  перехідної епохи, виливається у сатиричне переосмислення і пародійне використання принципів та художніх прийомів романтизму, одним із яких є використання форми сновидіння.

Аналіз сновидінь у поемах Г.Гайне та Т.Шевченка проведено в межах соціально-історичного хронотопу в синтезі інтерпретації ониричних картин, створених поетами, та вивчення поглядів авторів на природу, значення сновидіння в житті людини, тобто в поєднанні з авторським хронотопом.

Застосування сновидіння у сатиричній функції запрограмовує реалізацію сну для порушення і вирішення найболючіших політичних та соціальних проблем; поєднання сатири і гумору; вмотивування застосування гротеску; полеміки з романтизмом; пародіювання; вільного оперування часо-простором; уведення в текст інших жанрів.

У Додатках зясовано особливості активного використання в літературі романтизму алегоричного образу ночі, естетичні втілення якої зводять у єдиний художньо-семантичний ряд поняття, повязані з мотивами сну і смерті. На прикладах твору Новаліса Гімни до Ночі та роману М.Шеллі Франкенштейн проаналізовано двояке значення образу ночі в естетиці романтизму: перший твір висвітлює значення ночі як гармонійної миті сакрального єднання особистості з універсумом, другий як часу страшного, коли кояться жахливі злочини, розкриваються страхітливі таємниці. Щоб представити у дослідженні розмаїття семантичних тональностей ночі в мистецтві романтизму, зокрема зрозуміти її амбівалентну сутність, розглянуто поетичну творчість Карела Гінека Махи та Адама Міцкевича. У поетичній творчості К.Г.Махи та А.Міцкевича ніч змальована і похмурою та таємничою, і просвітленою та життєствердною, адже це час спокою і самозаглиблення, гармонії у світі і любові.

Висновки


У дисертаційному дослідженні наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення проблеми функціональності сновидінь у поетиці романтизму, що виводить на встановлення естетико-філософської концепції сновидіння як вияву несвідомого, яка склалася в романтичному мистецтві.

У результаті проведеного дослідження встановлено, що активне використання сновидінь у поетиці романтизму зумовлене світоглядними парадигмами романтичної культури. Аналітичне зіставлення сновидінь, що їх створили письменники-романтики різних національних літератур, як взаємоповязаних і взаємодоповнювальних у просторі міжлітературного процесу, дало змогу виокремити і дослідити значну кількість функцій і значень сновидіння, виявити закономірності та своєрідність кожного автора в підході до використання ониричного матеріалу.

Несвідома сфера людської особистості прямо співвідноситься з ониричним світом, відіграючи  важливу роль у романтичній поетиці: завдяки введенню несвідомого значно розширюється внутрішньо-психологічний хронотоп, активізуються ланки зовнішнього авантюрного хронотопу, повязані з уведенням елементів ірраціонального, містичного, таємного. Теоретичне осмислення проблеми несвідомого, що базувалося передусім на досвіді психології та філософії, довело необхідність розмежування термінів підсвідоме і несвідоме та засвідчило виразні акценти на останньому з них у мистецтві романтизму, а в підсумку було зясовано специфіку романтичного хронотопу. Поруч із теоретичним вивченням проблеми несвідомого, розкрито особливості виявів несвідомого (сновидіння, творчий процес і праця уяви, сприйняття і творення музики, душевна хвороба) на художньому матеріалі роману Е.Т.А.Гофмана Життєва філософія кота Мура та фрагментарно у романі Еліксири диявола.

Виокремлено і проаналізовано способи художнього опрацювання сновидінь як елемента структури твору. Випадки використання сновидінь згруповано в такі типи: 1) змалювання власне сновидіння (зображення-показ сновидіння, оповідь/розповідь про сновидіння); 2) зображення перехідного стану сон/ява; 3) застосування поетики сну у змалюванні яви.

Зафіксовано, що в літературі романтизму наявні майже всі з можливих способів викладу сновидіння, а також проглядаються паростки застосування поетики сну у змалюванні явного, що стане згодом набутком літератури ХХ ст. Твори Е.Т.А.Гофмана, на прикладах яких проаналізовано особливості викладу сновидінь в епічних жанрах літератури, демонструють антиміметичність і дидактичну спрямованість сновидінь, голосні позиції авторів в ониричних текстах. Відзначено, що в епоху романтизму вже зроблено спроби пошуку форм викладу сновидіння, які дають змогу відтворити невимушеність плину сновидних подій, як у справжніх снах, безпосередньо зазирнути в рух свідомості особистості, уникнувши авторитаризму оповідача. Виявлено, що експерименти зі сновидінням у формальній царині відчутні не лише в епіці, а й в інших родах літератури.

Дослідження поетики конкретних літературних снів у контексті ониричної поетики і поетики романтизму взагалі, хід якого виробився на основі схем для теоретичного вивчення проблеми художнього часо-простору і для практичного застосування в літературознавстві, аналіз ролі кожного окремого сновидіння в композиційній системі, у стильовій манері автора та у світлі його філософсько-естетичних поглядів дали підстави для систематизації функцій сновидінь щодо сюжетного, авторського, соціально-історичного хронотопів в окремі блоки. Здійснене дослідження довело важливість реалізації сновидіння на всіх ланках часо-просторової організації на прикладах обраного художнього матеріалу. Через вивчення реалізації ониричних картин у сюжетному хронотопі, ґрунтом для якого стало сновидіння Гайнріха фон Офтердінґена з однойменного роману Новаліса, виявлено поліфункціональність сновидіння на ідейно-композиційному рівні з урахуванням взаємодії з усією структурою твору. Інтерпретація сновидінь в проекції на авторський хронотоп, здійснена на прикладі творів А.Міцкевича, посприяла зясуванню релігійно-етичних засад письменника, розкриттю драми його внутрішнього життя та основ художнього мислення. Функції сновидінь, найбільш своєрідні в соціально-історичному хронотопі, узагальнено на матеріалі поеми Г.Гайне Німеччина. Зимова казка та поеми Т.Шевченка Сон (У всякого своя доля), порівняльне зіставлення яких виявило багато спільного. Доведено, що специфіка функціональності сновидінь у цих творах зумовлена поєднанням художніх засобів і романтизму, і реалізму.

У Додатках виявлено і проаналізовано різноманітні поетичні інтерпретації нічної тематики на художньому матеріалі німецької, англійської, чеської, польської літератур, що, як доведено, безпосередньо кореспондуються з інтересами романтиків до сновидіння. 

Функціональність сновидінь у поетиці романтизму, як і в поетиці інших літературних напрямів, невичерпна тема для досліджень. Виявлення символічної специфіки ониричних картин у літературі, зясування складної взаємодії спадковості та оновлення традицій у застосуванні сновидінь у поступі літературних напрямів та у міжлітературному процесі, вивчення сновидінь із позицій структуральної наратології усе це ще потребує значної уваги літературознавства. Окрім того, запропонована в дисертації методологія, що базується на фундаменті схем для теоретичного вивчення проблеми художнього часо-простору та для практичного застосування під час аналізу творів, може знадобитись під час розгляду інших художніх явищ.


СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:


1. Випасняк Н. Функціональність сновидінь у поемі Г.Гайне Німеччина. Зимова казка // Романтизм у культурній ґенезі: Матеріали міжнар. наук. конференції Німецький романтизм і європейська культура ХХ ст. Дрогобич, 1998. С.88-94.

2. Випасняк Н. Поема Сон Тараса Шевченка в контексті літератури романтизму: проблема функціональності сновидінь // Українська філологія: школи, постаті, проблеми: Зб. наук. праць Міжнародної наук. конференції, присвяченої 150-річчю від дня заснування кафедри української словесності у Львівському університеті. Львів, 1999. Ч.1. С.431-436.

3. Випасняк Н. Сновидіння як компенсаційна форма відбиття відчуженої дійсності (на матеріалі поеми Г.Гайне Німеччина. Зимова казка) // Сервантес і проблеми розвитку європейської прози: Зб. наук. праць. Серія Проблеми світової літератури. Львів, 2000. Вип.1. С.156-161.

4. Випасняк Н. Роль гротеску в поетиці сновидіння епохи романтизму (на прикладі новели Л.Тіка Життя переливається через вінця) // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2000. Вип.28. С.389-393.

5. Випасняк Н. Сновидіння як структурний елемент у поетичній творчості Адама Міцкевича (на прикладі вірша Снилася зима) // Проблеми словянознавста: Зб. наук. праць. Львів, 2000. Вип.51. С.297-300.

6. Мочернюк Н. Свій/чужий простір як реалізація особистості поета (на прикладі твору Дзяди ч.3 А.Міцкевича) // Іноземна філологія. 2003. Вип.114. С.100-107.

7. Мочернюк Н. Особливості художнього викладу сновидінь у поетиці романтизму (на прикладі творів Е.Т.А.Гофмана) // Питання літературознавства. Чернівці. 2004. Вип.11(68). С.159-165.

8. Мочернюк Н. Образ ночі в поетичній творчості К.Г.Махи та А.Міцкевича // Проблеми славістики. Луцьк: ВДУ, 2004. Вип.3-4. С.336-342.


АНОТАЦІЯ

Мочернюк Н.Д. Сновидіння в поетиці романтизму: часо-просторова специфіка. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук  за спеціальністю 10.01.06 теорія літератури. Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, Тернопіль, 2005.

Дисертація є системно-комплексним дослідженням функціональності сновидінь у поетиці романтизму на матеріалі різних національних літератур. У роботі простежено характерні тенденції відтворення ониричного світу у звязку з розглядом споріднених естетико-філософських питань про роль несвідомого у романтичній концепції мистецтва. Класифіковано сновидіння як структурні одиниці у творі. Зясовано функціональні можливості сновидіння на різних ділянках часо-просторової організації твору (в сюжетному, авторському, соціально-історичному хронотопах).

Ключові слова: сновидіння, часо-простір, хронотоп, романтизм, несвідоме, структура, поетика.


АННОТАЦИЯ

Мочернюк Н.Д. Сновидение в поэтике романтизма: временно-пространственная специфика. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.06 теория литературы. Тернопольский национальный педагогический университет имени Владимира Гнатюка, Тернополь, 2005.

Диссертация является системно-комплексным исследованием функциональности сновидений в поэтике романтизма на материале разных национальных литератур. В работе прослежены характерные тенденции воспроизведения онирического мира в связи с рассмотрением родственных эстетико-философских вопросов о роли бессознательного в романтической концепции искусства. Классифицировано сновидения как структурные единицы в произведении. Выяснены функциональные возможности сновидения на разных участках временно-пространственной организации произведения (в сюжетном, авторском, социально-историческом хронотопах).

Ключевые слова: сновидение, время-пространство, хронотоп, романтизм, бессознательное, структура, поэтика.


Summary

Mocherniuk N. D. Dreams in the poetics of Romanticism: the time-space specifics. Manuscript. Dissertation on gaining scientific candidate degree of philological sciences. The speciality 10.01.06. Theory of literature. Ternopil National Pedagogical University named after Volodymyr Hnatiuk, Ternopil, 2005.


The thesis analyzes the functionality of dreams in the poetics of Romanticism on the base of different national literatures. Study of dreams in a fiction of the Romanticism epoch in the time-space aspect helps to reveal poetic particularities of the selected works, facilitates understanding of literary process, trends and the epoch in general.

In the thesis some distinctive trends of oneiric world reproduction have been traced in terms of cognitive aesthetic and philosophical issues concerning the role of the unconscious in romantic concept of art and especially the culture of the Romantic night (Appendix 3). Theoretical processing of the concept the unconscious comprises research of scientific comprehension, as well as applying the term the unconscious, inquiring into the manifestation the unconscious and its sense in different sciences, differentiation of the terms the unconscious and the subconscious. The unconscious plays an important role in the aesthetic and philosophical system of Romanticism. In relation to research of the unconscious, a specific character of romantic chronotopos has been revealed. The role of the unconscious has been analyzed on the examples of such phenomena as dreams, creative process, manifestations of mental illness and music perception based of analysis of the novels The Life and Opinions of tomcat Murr and partially The Devil's Elixirs by E. T. A. Hoffman.

The dreams have been arranged as structural units. Cases of using dreams as the elements of art structure have been grouped in the types: description of the holistic dream (representation of a dream, story about a dream); description of the transitional status “dream/ reality”; applying dream poetics in the description of reality.

The schemes by N. Kopystianska for the theoretical research of art-time and art-space and for practical use during the analysis of a literary work form the fundamental base of the Third Chapter. Selection of schemes and elements helps to systematize functions into separate groups on a base of plot time, authors, and social historic chronotopos. The thesis has proved the importance of dream realization in all aspects of time-space organization on the ground of the selected materials.

The dream of the main character in the novel Heinrich von Ofterdingen by Novalis became the baseline of study of the dream functionality in the plot chronotopos. The role of dreams in the authors chronotopos has been examined on the material of A. Mitskewiczs works: poem Dream about winter reproduces dream of the author, Dziady, part III, indirectly, through the dreams of characters, gives the possibility of the analysis in a definite aspect. Functionality of dreams, the most specific in social and historic chronotopos, have been generalized on the base of poems Germany, A Winter's Tale by Heinrich Heine and Dream by T. Shevchenko. The comparative analysis has revealed many common features of these works.

Key words: dream, time-space, chronotopos, romanticism, unconscious, structure, poetics.


Страница: 1 

По вопросу доставки диссертации по этой теме пишите на электронный адрес: info@disser.com.ua


Меню
Реклама



2006-2009 © Диссертации и авторефераты Украины