Диссертации и авторефераты Украины
Перейти на каталог
Каталог авторефератов

Я ищу:
Диссертация / Автореферат

По вопросу доставки диссертации по этой теме пишите на электронный адрес: info@disser.com.ua
Тема автореферата диссертации: Проблема реконструкції мови трипільської культури 2002 года.
Источник: Автореф. дис... д-ра філол. наук: 10.02.01, 10.02.15 / Ю.Л. Мосенкіс; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2002. — 24 с. — укp.
Аннотация: Досліджено мовні релікти трипільської культури. На підставі аналізу концепцій мови трипільської культури встановлено, що найбільш обгрунтованою є концепція мови як доіндоєвропейського субстрату. Розроблено методичний апарат для визначення мови археологічної культури. Визначено українську, спільносхіднослов'янську та праслов'янську лексику субстратного походження - апелятивну та ономастичну. Описано основні фонетичні риси та морфологічні елементи субстрату. Встановлено, що зовнішні зв'язки трипільської культури корелюють із мовними зв'язками субстрату. Розглянуто функціонування доіндоєвропейського (трипільського) субстрату в українській мові на різних рівнях (апелятивна лексика, ономастика, типологія).

Текст работы:

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА











МОСЕНКІС Юрій Леонідович




УДК 81-139+81-24+811+81374.4+811.161.2



ПРОБЛЕМА РЕКОНСТРУКЦІЇ

МОВИ ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ






10.02.01 українська мова

10.02.15 загальне мовознавство











А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук











Київ 2002

Дисертацією є рукопис.


Роботу виконано на кафедрі сучасної української мови

Інституту філології Київського національного

університету імені Тараса Шевченка



Науковий консультант доктор філологічних наук, професор

Мойсієнко Анатолій Кирилович,

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка,

завідувач кафедри сучасної української мови



Офіційні опоненти          член-кореспондент НАН України,

доктор філологічних наук, професор

Ткаченко Орест Борисович,

Інститут мовознавства імені О. О. Потебні НАН України,

завідувач відділу загального мовознавства;



доктор філологічних наук, професор

Лучик Василь Вікторович,

Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В. К. Винниченка,

завідувач кафедри української мови;



доктор філологічних наук, професор

Стоянов Іван Андрійович,

Київський славістичний університет,

завідувач кафедри словянських мов


Провідна установа          Інститут української мови НАН України

(відділ історії та граматики української мови)



Захист відбудеться “27” червня 2002 р. о 10 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

(м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14, ауд. 63).


З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці

імені М. О. Максимовича Київського національного університету

імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58, кімн. 12)



Автореферат розіслано 24 травня 2002 р.





Учений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент               Л.О.Медведєва

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

З кінця 1980-х років, а особливо з часу здобуття Україною незалежності помітно посилився інтерес і представників різних наук, і широкої громадськості до джерел і найдавніших етапів розвитку української мови, культури, історії. Особливий інтерес викликає трипільська культура, поширена на території України в VIII тис. до н. е.

Праці, присвячені трипільській культурі, здебільшого стосуються матеріальної культури давніх мешканців України, рідше їх соціальної організації, ще рідше духовної культури, зокрема міфології (праці В. М. Даниленка, Б. О. Рибакова) та мистецтва (дослідження О. П. Погожевої). Спеціальних досліджень про мову носіїв культури Трипілля немає зовсім за винятком окремих більш чи менш обґрунтованих припущень і поодиноких аргументів на їх користь (див. у працях В. В. Хвойки, Е. Р. фон Штерна, В. П. Петрова, Б. О. Рибакова, Д. Я. Телегіна, Ю. В. Павленка, Л. Л. Залізняка та ін.). Певний виняток становлять праці Д. Я. Телегіна, де для визначення мовної належності трипільської культури застосовано лінгвогеографію (ареал трипільської культури співвідноситься з територією поширення палеобалканської ономастики індоєвропейського походження), однак такий підхід не враховує всіх численних аспектів проблеми.

Визнається, що землеробське населення (яким і були носії трипільської культури), як правило, не знає масових переселень і, навіть міняючи мову, здебільшого лишається у своїй основній масі на тій самій території. Трипільські сліди виявлені серед різних проявів української народної творчості (праці Д. Гуменної, А. Кульчицької). Зважаючи на те, що і прабатьківщина словянських мов, на думку багатьох дослідників, так чи інакше повязана з територією України (див., зокрема, новітні праці Г. П. Півторака), видається можливим пошук слідів мови носіїв трипільської культури у словянських мовах і передусім в українській.

З іншого боку, підлягають спеціальному лінгвістичному вивченню ті елементи апелятивної й ономастичної лексики української та інших словянських мов і ті типологічні явища, які не знаходять індоєвропейського пояснення й залишаються за походженням невизначеними (допускається можливість субстратного впливу). Наявність значної кількості студій про субстрати давньогрецької мови, так чи інакше повязані з давньобалканськими культурами (праці Т. В. Гамкрелідзе, В. Георгієва, Л. О. Гіндіна, Р. В. Гордезіані, М. М. Казанського, П. Кречмера, А. А. Молчанова, В. П. Нерознака, Ю. В. Откупщикова, Е. Фюрне та ін.) становить значний контраст із майже повною відсутністю спеціальних праць про ті мовні субстрати України, які можуть бути співвіднесені з трипільською культурою.

Сказане зумовлює актуальність дослідженння проблеми мови трипільської культури.

Дисертація виконана в межах наукової теми Т3 НДР № 01БФ04401 Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Актуальні проблеми розвитку української філології” (підрозділ 3 “Проблеми і тенденції розвитку української та інших словянських мов”).

Метою дослідження була систематизація джерел лінгвістичної інформації про трипільську культуру, вироблення методичного апарату дослідження й застосування його для системної реконструкції мови трипільської культури.

Відповідно до мети були визначенні завдання:

узагальнити й систематизувати численні припущення про мову (чи мови) трипільської культури й вивчити аргументацію на користь цих припущень;

дослідити зовнішні звязки трипільської культури на предмет виявлення її можливої спорідненості з тими культурами, мови яких відомі;

вивчити проблему доіндоєвропейського субстрату України та його звязку з мовою трипільської культури;

визначити й систематизувати лексичні елементи й типологічні риси доіндоєвропейського субстрату словянських мов та його можливі прояви в лексиці й типології української мови, а також зовнішні звязки цього субстрату;

вивчити проблему мови і типології давньокрітських доалфавітних писемностей, що представляють близько споріднену з трипільською егейську культуру;

дослідити генеалогічну належність і можливі звязки з мовою трипільської культури реліктових мов чорноморсько-середземноморського регіону (кімерійської, етруської, хатської, хурито-урартських);

визначити ті елементи українського, східнословянського і загальнословянського ономастичного матеріалу (гідронімії, оронімії, антропонімії, міфонімії), які можуть повязуватися з мовою трипільської культури;

дослідити існуючий комплекс мовознавчих методів на предмет їх застосування для реконструкції мови трипільської культури і, з залученням нових, спеціально розроблених підходів виробити методичний апарат такого дослідження;

реконструювати лексичну систему мови трипільської культури;

визначити головні фонетико-граматичні риси мови трипільської культури;

дослідити особливості функціонування трипільського субстрату в українській мові.

Обєктом дослідження виступає трипільська культура (археологічний термін культурна спільність Трипілля-Кукутені), що існувала на території Правобережної України, Молдови й Румунії у VIII тис. до н. е.

Предметом дослідження визначено мову трипільської культури.

Залучається цілий комплекс різноманітних лінгвістичних методів:

порівняльно-історичний;

зіставно-типологічний;

метод “слів і речей” (“лінгвістична палеонтологія”);

метод мовної інтерпретації міфу (застосовувався з античних часів без формулювання назви);

метод мовної інтерпретації мистецтва (вперше запропонований у дисертації);

метод “речей і слів” (уперше розроблений у дисертації).

Частково залучається лінгвогеографія.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше вивчено й систематизовано джерела мовознавчого дослідження трипільської культури, визначено міру застосовності в такому дослідженні існуючих лінгвістичних методів і прийомів і запропоновано нові методичні підходи, зроблено спробу системної реконструкції лексики носііїв мови трипільської культури (як апелятивної, так і ономастичної) й визначено основні фонетичні й морфологічні особливості цієї мови. Уперше здійснено лінгвістичну інтерпретацію доалфавітних писемностей Східного Середземноморя, визначено мовну належність значної частини українського ономастичного матеріалу невідомого походження.

Теоретичне значення роботи полягає у системній реконструкції мовного середовища трипільської культури й у визначенні трипільських субстратних елементів і рис прасловянської й української мов. Методичний апарат дослідження може застосовуватися при лінгвістичному вивчені інших археологічних культур.

Практична цінність праці полягає в можливості її широкого використання в різноманітних міждисциплінарних (етноісторичних, лінгвокультурологічних) дослідженнях, присвячених давній історії, культурам і мовам України в передісторичні й ранні історичні часи (з V тис. до н. е. до І тис. н. е.), у студіях, присвячених походженню й розвиткові української та інших словянських мов. Дослідження в цілому й окремі його фрагменти можуть використовуватися при читанні у вищих закладах освіти курсів “Історична граматика української мови”, “Вступ до словянської філології”, “Вступ до мовознавства”, “Загальне мовознавство”, “Українська та зарубіжна культура”, спецкурсів “Походження української мови”, “Мова Тараса Шевченка”, “Кріто-мікенські написи” тощо.

Публікації окремих результатів дисертаційного дослідження рекомендовані для вивчення у вищих і середніх закладах освіти (Лист Міністерства освіти України № 1/9-268 від 01.07.1998; Інформаційний збірник Міністерства освіти України. 1998. № 14. С. 10; Освіта України. 1998. 8 липня. С. 10).

Особистий внесок здобувача. Всі результати дослідження отримані самостійно, всі основні публікації результатів здійснені без співавторів.

Апробація результатів дисертації здійснювалася в 39 наукових доповідях на 12 міжнародних конференціях (“Мова і культура”, Київ, 19952001; “Україна в новій Європі”, Київ, 1996; “Переклад на межі ХХІ століття”, Київ, 1997; Міжнародні наукові шевченківські конференції Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 2001, 2002; “Наукова спадщина С. В. Семчинського і сучасна філологія”, Київ, 2001; “Україна Азербайджан”, Київ, 2001), 4 Всеукраїнських конференціях (“Проблеми зіставної семантики”, Київ, 1995, 1997; “З ХХ в ХХІ століття”, присвячена памяті А. О. Білецького, Київ, 2001; “Іван Франко: письменник, дослідник літератури, культури”, Київ, 2001), 7 щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Київського національного університету імені Тараса Шевченка (19952001), науковій конференції “Розвиток сходознавства в Україні” (КНУ ім. Т. Шевченка, 1998), науково-практичній конференції “Рідна мова безцінна й невичерпна скарбниця народу” (КНУ ім. Т. Шевченка, 2002), Міжнародному науковому симпозіумі “Греція Україна” (Київ, 1998), науковій доповіді на засіданні Вченої ради філологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1999), славістичних читаннях памяті Л. А. Булаховського (КНУ ім. Т. Шевченка, 1997, 2000, 2001), науковому семінарі Інституту мовознавства імені О. О. Потебні НАН України (1999), 7 семінарах Наукової ради з кібернетики НАН України і Фонду ім. В. М. Глушкова (19962002), при читанні нормативних лекційних і спеціальних курсів у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Результати дисертаційного дослідження викладені в 36 основних і 35 додаткових публікаціях загальним обсягом 74, 5 друк. арк.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота загальним обсягом 425 аркушів складається зі вступу, трьох розділів, підсумків і перспектив дослідження, загальних висновків і списку літератури на 909 позицій.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ


У Вступі визначається актуальність теми дисертаційного дослідження, його звязок із науковою темою, мета і завдання роботи, обєкт і предмет дослідження, наукова новизна, теоретичне значення і практична цінність, особистий внесок здобувача, апробація дисертації.

Розділ 1 “Джерела мовознавчого дослідження трипільської культури” складається з 7 частин. У першій частині коротко окреслюються територіальні й хронологічні межі трипільської культури, її найголовніші особливості, і здійснюється детальний критичний аналіз відомих наукових концепцій мовної належності трипільської культури. В результаті виділено дві групи поглядів на мову трипільської культури.

Згідно з однією концепцією, це праіндоєвропейська мова чи її певна гілка протословянська (В. В. Хвойка, В. В. Лучик, певною мірою Б. В. Горнунг), фракійська (В. Георгієв, О. М. Трубачов, Д. Я. Телегін), хето-лувійська (В. П. Петров), індоіранська (Б. О. Рибаков) тощо. Проти ототожнення мови трипільської культури з конкретними індоєвропейськими мовами свідчить насамперед хронологічний чинник: виділення груп індоєвропейських мов і тим паче окремих мов із прамовної єдності (хай навіть прамовного континууму) відбулося пізніше за виникнення трипільської культури, початок існування якої за сучасними даними датується V тис. до н. е. У названий період існувала ще праіндоєвропейська мова.

А проти ототожнення мови трипільської культури з праіндоєвропейською свідчить невідповідність матеріальних памяток трипільської культури з тими свідченнями про культуру праіндоєвропейців, які отримані на основі реконструкції праіндоєвропейської мови (методом “слів і речей”). Так, для носіїв праіндоєвропейської мови відтворено типову “патріархальну” чи “олімпійську” міфологію з богом-громовержцем (богом “світлого неба”) на чолі. А трипільська культура відзначалася міфологією “м