Диссертации и авторефераты Украины
Перейти на каталог
Каталог авторефератов

Я ищу:
Диссертация / Автореферат

По вопросу доставки диссертации по этой теме пишите на электронный адрес: info@disser.com.ua
Тема автореферата диссертации: Поетика Василя Голобородька 2003 года.
Источник: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.01 / О.В. Кузьменко; Харк. нац. ун-т ім. В.Н.Каразіна. — Х., 2003. — 18 с. — укp.
Аннотация: Розглянуто сюжетно-композиційну структуру творів поета, особливості їх суб'єктивної організації, роль фольклорних кодів, концептуальні образи-символи. Виявлено характерні риси в композиції його творів (градаційність, анафори, драматизовані елементи і наскрізну потрійність (три етапи або варіанти розвитку тематичного образу, три часопростори, три предмети чи їх якості, три дії, три герої, три обміни репліками), а тематичний образ часто закладений у назві поезії). Розглянуто такі основні концептуальні образи художнього світу поета, як образ України, української хати, національної спільноти та її представників, слова (мови). Шляхом монографічного аналізу творів "від першого слова до останнього" доведено, що кожен із компонентів Голобородькової індивідуальної поетики функціонує в єдиній системі, ідеї та проблеми сучасності втілюються в традиційних для української культури, але неповторно трансформованих образах та формах.

Текст работы:





Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна



Кузьменко Оксана Володимирівна


УДК 821.161.2 1.09 (043.3)








ПОЕТИКА ВАСИЛЯ ГОЛОБОРОДЬКА


Спеціальність 10.01.01 - українська література





А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук



Харків 2003



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Донецькому національному університеті

Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник         кандидат філологічних наук , доцент

                    ПУСТОВА  Феня Дмитрівна, пенсіонер

Офіційні опоненти:           доктор філологічних наук, професор

                    Галич Олександр Андрійович,

                   Луганський національний педагогічний          

                    університет імені Тараса Шевченка,

                    завідувач кафедри української літератури;

                    кандидат філологічних наук

                    ОЛІЙНИКОВА Катерина Григорівна,

           Горлівський державний педагогічний інститут

                    іноземних мов,

                    завідувач кафедри теорії та історії літератури

       Провідна установа :             Дніпропетровський національний університет,

                    Міністерства освіти і науки України,

                    кафедра української літератури,

                    м.Дніпропетровськ


Захист відбудеться 13 січня 2004 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.051.07 Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна за адресою: 61077, м.Харків, площа Свободи,4, ауд.ІІ- 37


З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна за адресою: 61077, м.Харків, пл.Свободи, 4.


Автореферат розісланий 10 грудня 2003 року.



Вчений секретар   спеціалізованої  вченої   ради_____________Гноєва Н.І.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Aктуальність теми дослідження зумовлена необхідністю осмислення доробку одного з найвидатніших українських поетів сучасності Василя Голобородька, визначення його новаторства і місця у літературному процесі. Дана дисертація є спробою розкриття особливостей індивідуальної поетики В.Голобородька як  системи “прийомів художнього вираження” (Р.Громяк). Це розуміння індивідуальної поетики закладене у працях Р.Громяка, Г.Клочека, В.Боднар. Усі ці науковці спиралися на трактат І.Франка “Із секретів поетичної творчості”. Через певні позалітературні обставини трапилося так, що творчість В.Голобородька досі досліджена недостатньо, хоча  цінні зауваження висловили у статтях 1960-х років І.Дзюба, А.Макаров, М.Ільницький. Але зайнятися власне літературознавчими студіями над  доробком поета науковці одержали змогу порівняно недавно, десь від 1988 року, коли видано першу збірку  В.Голобородька в Україні. Зявилися дослідження Ю.Коваліва, Т.Пастуха, Л.Дударенко, Ю.Дмитренко. Увагу цих учених переважно привертали лише  локальні аспекти Голобородькової поетики: звязок з “Київською школою”, міфологеми, орнітоморфна символіка. Системне дослідження поетики  цього митця досі ніким не здійснене.

Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Тему дослідження затверджено на засіданні бюро наукової ради НАН України з проблеми “Класична спадщина та сучасна художня література” 30 вересня 1999 р. (протокол № 10).

Мета роботи різноаспектно розглянути індивідуальну поетику В.Голобородька як систему з визначенням функціональності зображально-виражальних засобів та з виявленням їх своєрідності.

Для цього слід  виконати  такі завдання:

- проаналізувати літературно-критичні та літературознавчі праці, в яких висвітлюється творчість В.Голобородька;

-   осмислити своєрідність поезій на сюжетно-композиційному рівні;

-   розглянути різновиди субєктних форм у поезіях;

-   зясувати своєрідність фольклоризму;

-   розкрити принципи творення концептуальних образів.

Обєкт дослідження твори зі збірок “Летюче віконце”, “Зелен день”, “Ікар на метеликових крилах”, “Калина об Різдві”, “Слова у вишиваних сорочках” та ін.

Предмет дослідження  - індивідуальна поетика В.Голобородька.

Джерельна база: вірші, публіцистичні виступи та розвідки В. Голобородька, твори інших авторів та фольклорні, близькі до його поезій за певними формозмістовими прикметами;  критичні та літературознавчі праці.

Методологічна основа дисертації.  Із загальнотеоретичних джерел - праці   І.Франка, передусім   його трактат “Із секретів поетичної творчості”, де був розроблений оригінальний підхід до аналізу літературного твору: “функціонально-рецептивний”, за визначенням Р.Громяка1. Використані окремі положення з праць Ю. Лотмана, а також інших дослідників, що працювали в галузі естетики, поетики, літературної стилістики, філософії та психології: М.Бахтіна, В. Боднар,  Ю.Борєва, Р. Громяка, В.Жирмунського, В.Іванова, Г.Клочека, Н. Костенко, М. Ласло-Куцюк, О. Лосєва, О. Потебні, В.Смілянської, Б.Успенського, В. Холшевнікова, Н. Чамати, В.Ізера, Г.Гадамера,  К.-Г.Юнга. 

У роботі реалізовані загальнонаукові методи: історичний, порівняльний, системний підхід. Проведений традиційний філологічний аналіз віршів з елементами рецептивної поетики, майже в усіх випадках монографічний (від першого слова до останнього).

Наукова новизна роботи. Це - перша в українському літературознавстві спроба системного дослідження творів В.Голобородька, його індивідуальної поетики, особливостей моделювання його художнього світу та концептуальних образів.

Практичне значення: матеріал дисертації може бути використаний у навчальному процесі (адже творчість В.Голобородька оглядово вивчають у середніх та вищих навчальних закладах), як частина спецкурсу з новітньої української поезії, а також як одне з допоміжних джерел для досліджень з історії або теорії літератури.

Апробація роботи. Основні положення та результати дослідження обговорювалися на таких наукових конференціях: Міжнародна наукова конференція “Творчість Василя Стуса у контексті європейської літератури ХХ століття”(м.Донецьк, Донецький державний університет, 23-24 квітня 1998 р.); Друга Всеукраїнська наукова конференція “Василь Стус у контексті європейської культури”(м.Донецьк, 20-21 вересня 2001 р.); конференція професорсько-викладацького складу Донецького державного університету за підсумками науково-викладацької і методичної роботи (м.Донецьк, квітень 1995 р.), на засіданнях кафедри української літератури і фольклористики Донецького національного університету.

Публікації: 7 розвідок загальним обсягом близько 6 друкованих аркушів у фахових виданнях,  ліцензованих ВАК України.

Структура роботи.Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків і списку літератури. Обсяг роботи 169 сторінок основного тексту та 13 сторінок списку використаних джерел  (204 позиції).


Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми, наукова новизна роботи, мета, практичне значення; зясовується термінологія, подається огляд літератури. Проведений аналіз публікацій засвідчує, що автори праць, де схарактеризовані певні особливості художньої світобудови В.Голобородька (розвідки Т.Пастуха, Ю.Дмитренко, Л.Дударенко), часом випускають з уваги системність поетики: розглядається невелика кількість творів без достатнього врахування звязків поетикальних компонентів на макро- і мікрорівнях. Це призводить до обмеженості результатів дослідження, або й до помилок.

Перший розділ має назву “Естетичні принципи моделювання художнього світу”. Художній світ В. Голобородька - образне втілення явищ обєктивної дійсності та внутрішнього життя людини. Специфіка художнього світу зумовлена  передусім авторським баченням, сприйманням обєктивної реальності. Для вирішення поставлених завдань обрані  оптимальні аспекти аналізу віршів саме цього поета: сюжетно-композиційна структура творів, їх  субєктна організація та роль фольклорних кодів.

Підрозділ 1.1 - “Сюжетно-композиційна структура творів”. Загальновизнане розуміння композиції як побудови твору. Це - “взаємна співвіднесеність і розташування одиниць зображуваного і художньо-мовленнєвих засобів”1.

Ю. Лотман зазначав, що простежити композицію вірша - те саме, що “простежити, як основна думка... розвивається протягом тексту”2. Цей дослідник послідовно відстоював монографічний аналіз вірша “від першого слова до останнього”. Такий аналіз дає змогу “виявити внутрішню структуру твору, природу його художньої організації”, “частину закладеної в тексті інформації” і саме він “відповідає на запитання, чому даний твір є твором мистецтва”3. Це гарантує, що часом найдрібніші, але важливі для розуміння твору елементи не будуть випущені з уваги. Г.Клочек, розглядаючи індивідуальні поетики П.Тичини та Б.Олійника, дотримується принципу монографічного аналізу творів або засвідчує доцільність застосування такого аналізу в аспекті “функціонально-рецептивному”: в плані того, як той чи інший художній засіб діє на читача. Подібним чином підходить до аналізу індивідуальної поетики І.Франка В.Боднар4.

У цьому підрозділі використані положення з праці В. Жирмунського “Композиція ліричних віршів”, у якій викладені основи аналізу образно-тематичної композиції поетичного твору. Цю методику практикував В. Холшевніков, а з українських дослідників - Н. Чамата. Визначальними факторами віршової композиції В. Жирмунський вважав ритм і синтаксис, а у вірші без чіткої метричної організації синтаксичний паралелізм5. Велику роль у побудові поетичного твору відіграють також “тематичні” образи, як їх назвав В. Жирмунський.

У дисертації відзначені спільні риси побудови багатьох творів В.Голобородька. Задана у заголовку чи зачині думка-образ розвивається і варіюється у строфах-”уривках” (за В.Жирмунським), кількість рядків у яких може бути різною. Тих “уривків” часто буває по три, крім того, поет може графічно виділяти слова, на які падає логічний наголос, виносячи їх у строфоїди, інколи синтаксично не завершені (або вдається до перенесень у рядках). Може бути кілька рівнів розгалуження: три етапи чи варіанти розвитку тематичного образу мають по три підваріанти, а ті - свої підваріанти чи повтори. Пронизана почуттями розповідь поєднує ретроспекцію і сучасність. Найчастіше у В.Голобородька наводяться три картини-аргументи, зображується три часопростори, три предмети (або якості предметів), три герої, три дії тощо. Вірш звичайно завершує логічний або емоційно-оціночний підсумок, у якому висловлене остаточне судження щодо теми, винесеної у заголовок або зачин: розробка її у строфах-”уривках” дає змогу художньо переконливо оцінити відповідну реалію, причому позитивна або негативна оцінка залежить від критеріїв, вироблених традиційною культурою. Потрійність у поезіях поєднується з градацією, найчастіше - висхідною, з емоційною кульмінацією в кінці. Кінцівка вірша може розпочинатися як антитеза, з “та”, “але”, у той же час вона містить елементи синтезу, бо всі варіанти розвитку тематичного образу перетворені тут у певну цілісність. Назва вірша після прочитання і осмислення сприймається не як нейтральна фраза (так видається напочатку), а як провідна емоційна думка твору.

Значну роль у поезіях відіграє анафора: на початку строфи або рядка повторюється слово-тема, звертання, сполучник (а, і) тощо. Однотипні заголовки знаменують співвіднесеність тематики, тенденцію до циклізації.

У багатьох віршах значна роль належить драматизованим епізодам. Це може бути репліка, діалог, полілог. Репліка діалогу часом стає емоційно-смисловою кульмінацією оповіді (вірш “Глечик на столі”). Через діалог алегоричних персонажів розкривається сутність суспільних сил, різноспрямованість яких забезпечує розгортання сюжету (“Пильність”, “Необхідність”, “Планова рукавоздача”). Сам образ розмови може визначати подієвий  та емоційний рух у творі (“Перед білою стіною”). Елементи неповного діалогу стають жанровими маркерами (апострофи у поетичних листах, сповідях, замовляннях). Три запитання та три відповіді - вичерпна кількість для розгляду теми, вони забезпечують її різнобічне й переконливе розкриття (наприклад, у віршах “Дитячий футбол 55-го року”, “За мостом ділять хліб”). Ізосинтаксичні й подібні за змістом репліки не сприймаються як простий повтор, а виглядають аргументами наростаючої сили. Полілоги багатогранно розкривають тематичні образи (поема “Світло хати”).

Домінування потрійності у побудові поезій - творчо засвоєна В.Голобородьком фольклорна риса. Для фольклорної свідомості три - це справді “вичерпно”, бо це число несе прадавнє значення “всього світу” (верхнього, середнього і нижнього царств), циклу змін (молодості - зрілості - старості, ранку - дня - ночі), збільшення, посилення (за М.Новиковою)1.

Якщо оцінювати взаємодію між епічними, ліричними і драматичними елементами у творах В. Голобородька, то слід сказати, що вона зумовлюється не лише задумом чи першопочатковою рефлексією, а передусім своєрідністю хисту автора. І розповідь, і описи, і драматизовані епізоди, а також інтроспекції та медитації у багатьох віршах засвідчують незвичайність, непередбачуваність асоціативного мислення поета. Часто воно не вкладається у три відомі типи асоціацій за подібністю, суміжністю та контрастом. І тоді в різних частинах поезій В. Голобородька треба знаходити ті деталі, які стають ключем для осягнення задуму і його художньої реалізації, для сприймання смислово-емоційного змісту. А зміст спрямований, як правило, у сучасність, що цілком усвідомлено автором. Цим він відрізняється від поетів “київської школи”.

Ліро-епічні елементи часом переходять у самохарактеристику, але цей індивідуалізований ліричний персонаж стає представником усього народу, нації. Несподіване й непоширене явище, що характерне для Голобородька, - ліризм втілюється у предметні деталі. Експресія нагнітається антитезами, фантастикою, емоційними паузами, які часто створюються явищем перенесення та апосіопезами. Емоційна експресія рідко підсилюється риторичними окликами.

У підрозділі 1.2 розглянуті особливості субєктної організації творів В.Голобородька. Використана типологія субєктів мовлення у ліриці, розроблена у монографіях Б. Кормана “Лирика Н. Некрасова” та В.Смілянської “Стиль поезії Шевченка (Субєктна організація)” і “Святим, огненним словом...” Тарас Шевченко - поетика”.

Найхарактернішим субєктом мовлення В.Голобородька, морфологічно вираженим займенником “я”, є ліричний герой або ліричний персонаж - хлопчик, що розкривається у ставленні до родини, матері, рідного краю, природи. З віршів постає образ, який “має індивідуальний емоційно-психологічний склад і побутово-біографічну конкретність2. Його біографія не тотожна поетовій. Найближче оточення субєкта мовлення - мати, брат, сестра. У вірші “Золоті глечики груш” повідомляється, що його батько загинув на війні. Батько В.Голобородька з війни повернувся. Але поет творить біографію свого ліричного “я” відповідно до власного бачення історії. У поезіях, де діють хлопчик (“я”) та його мати, більш або менш відчутний алегоричний план: мати - Україна, син, що обирає собі життєву дорогу, - громадянин. “Я” може супроводжувати історію роду і народу ще до свого народження (“Із хроніки роду”, “Народитися одночасно з матірю”). У ситуаціях невласне прямого мовлення “я” героя або власне автора часом зливається з материнським.

Глибокий алегоричний зміст несуть поезії, де ліричне “я” набуває рис Котигорошка, чи відчутні ремінісценції з “Телесика” - бо ж обидва герої - змієборці, а змій - “ворог світла і У к р а ї н и” [Ікар, 5] (підкреслення наше. - О.К.). Сильне враження справляють алегоричні вірші про буттєвий вибір (“Реля”, “Стріла”), написані також від першої особи однини. Характерною для громадянської лірики В.Голобородька є форма особового власне автора чи ліричного героя  у другій особі множини (ми). Ця форма витримується від початку до кінця або поєднується з “я” власне автора або ліричного героя.

Великої ваги може набувати солідарно або полемічно подане “двоголосе слово”. Багатосубєктність, багатоголосся допомогають авторові досягати значного естетичного впливу на читача.

Пейзажна лірика переважно належить до сфери неозначеного власне автора або неозначених мовців (часом вірш поділений на репліки, “голоси”).

Підрозділ 1.3 “Фольклорні коди поезій В. Голобородька”. Фольклорним компонентам належить дуже важлива роль у моделюванні художнього світу поета. Свідомість В.Голобородька органічно вміщує чимало народнопоетичного багатства, яке трансформується в оригінальні мікро- та макрообрази, підсилює сугестію творів. Фантастика й трагізм народної балади дають поетові змогу зобразити непоправність втрат, завданих народові війною (“Війна у памяті матері”), гіркоту вдівства і сирітства (“Посіяла мати на дорозі жито”). Спроектувавши на 1933-й рік код казки “Телесик”, поет досяг разючого ефекту. Ситуація, зображена у вірші, сама видається фантастичною, мов у страшній казці, хоча таке траплялося: мати, доведена голодом до відчаю, готується вбити одного з трьох синів, аби його тілом нагодувати інших. Щоб не змусити дітей страждати ще й від очікування цього жертвопринесення, вона намагається перетворити все на гру: “Я буду Зміючкою Оленкою, ви дітки мої ріднесенькі Телесиками”. Основу “хатньої інсценівки” становить момент, коли Зміючка Оленка хоче посадити Телесика на лопату. Дії дітей (кладуть на лопату руку, голову, ногу) та репліки Зміючки Оленки буквально перенесені з казки, але усталений текст зазнає потужної семантичної трансформації. “Роздвоєння” героїні на Матір і Зміючку Оленку відображення боротьби добра і зла в її душі. Межова ситуація, у якій перебуває зображена В.Голобородьком родина, виразніше висвітлюється від накладання вузлових моментів казки: материнської й синівської любові, змієборства, порятунку від смерті.

Часом заголовок (“Замовляння від печалі”) або специфічна апострофа, повторення епітетів дають читачеві зрозуміти, що у творі діє код народної магії. Набуваючи форми замовлянь, психологічні паралелізми та порівняння стають вагомішими; омонімія, повтори, своєрідні поетично-етимологічні пасажі (щось подібне до “вслухання” в мову герменевтиків) допомагають витворити художній світ, у якому слово безпосередньо співвіднесене з реаліями і впливає на них. Світ Голобородькових “замовлянь” гармонійний, люди і природа перебувають у тісному й доброзичливому спілкуванні, між ними відбувається “діалог”. Цей звязок зберігається і в живих з померлими, але в цьому випадку репліки неповного діалогу в Голобородькових віршах сприймаються як звернення до коду голосінь.

Плідним є у В.Голобородька звернення до коду загадок. Як і замовляння, вони посідають особливе місце у відтвореній у доробку поета фольклорній свідомості, адже вважалося, що вміти відгадувати і створювати загадки - те саме, що бути причетним до глибин буття. Загадки, базовані на омонімії, так зацікавили поета, що він присвятив їм наукову розвідку.1 Загадки - порівняння, метафори через несподівані асоціації по-новому висвітлюють звязки між словами, поняттями, речами навколишнього світу. Все це В.Голобородько сповна використовує у власній творчій практиці. Часом він повністю або частково будує твір на основі народної загадки, або ж поєднує “загадкові” метафори у ланцюжки так, що виходять езотеричні, “герметичні” поезії (цикл “Синя радість”). Приклад метафори “із загадки” - “чорний плуг білого птаха”. Це - гусяче перо (образ писання-оранки є у загадках).

За характером трансформації фольклорних жанрів В.Голобородько глибоко оригінальний поет. У нього не стилізації, не розробка мотиву чи образу, а прояв органічного принципу художнього мислення, завдяки чому автор розвязує найрізноманітніші, переважно незвичайні естетичні завдання. Це, на думку І.Дзюби, “жива реакція отак укладеної душі на цілком сучасну навколишню дійсність”2.

Другий розділ роботи - “Естетичні принципи творення концептуальних образів”. Художній світ поета виливається у систему концептуальних образів, конкретизується в них. Тут конденсуються особливості Голобородькового світосприймання, образного мислення, його поетична техніка. З таких образів для дисертації відібрано ті, що складають ядро художнього світу автора: образи Вітчизни, української хати, суспільства (що розкривається переважно через образи типових представників), слова (мови).

У підрозділі 2.1 “Україна в поетичному світі В. Голобородька” розкриті форми художнього втілення образу України.

Назва невеличкої Голобородькової поеми “Катерина”, вміщеної на початку закордонного “Летючого віконця”, безсумнівно, має звязок із Шевченковою. Образ Катерини, створений геніальним попередником, деякі дослідники, починаючи від О.Огоновського, трактували як алегорію поневоленої України. Так і у В.Голобородька: процес доростання героя поеми, субєкта мовлення, до усвідомлення свого національного обовязку зображується як історія взаємин із жінкою на імя Катерина, що зявляється в образі сестри, покритки, нареченої. Видозміни цього образу, їхня сутність проаналізовані у підрозділі.

У поемі виявилися характерні риси Голобородькового письма: алегорія, езопівський стиль, розкриття масштабних понять через образи-предмети, зокрема й побутові, поєднання епічного й ліричного начал, закоріненість у шевченківській традиції, фольклоризм. Але і шевченківський, і фольклорний коди поет наповнює новим змістом. Вдаючись до алегорії та фантастики, В. Голобородько демонструє ускладненість свого асоціативного мислення, що вимагає напруженої роботи творчої уяви й інтелекту реципієнта.

Алегоричний образ Катерини накреслюється також у поезіях “Україна на сцені” та “Пісня Катерини”, де знайшли образне втілення роздуми автора про місце України у світі, про її історичну долю.

Відмінними сюжетно-композиційними структурами з елементами езопівського письма, алегорії, часом гротеску, В.Голобородько зображує Катерину в різних іпостасях. У поезії “Україна на сцені” вона протистоїть облуді соціалістичного “раю” у радянській республіці (викриття його у творі здійснюється через зображення офіціозного концерту, гопака лялькових  танцюристів, паперової калини, гайвороння над сценою). У “Пісні Катерини” Катерина знедолена мати, що не може дати синові квітку щастя й заповідає йому самому шукати кращої долі.

В усіх трьох творах проблематика політична, але поет реалізує її високохудожньо, дивуючи широтою і глибиною свого асоціативного мислення.

У мажорних поезіях, написаних у кінці 80-х на початку 90-х, - “Ми йдемо”, “Вся Україна” В.Голобородько, дещо суголосно з П.Тичиною в “Золотому гомоні”, зображує національне піднесення, пробудження народу. У к р а ї н а, перифрази та  м а т и ,фольклорні й шевченківські елементи сповнюються неповторним, багатим семантичним та емоційним змістом.

Другий підрозділ “Полісемантичність образу хати у творчості В.Голобородька”. Традиційний для українського мистецтва образ хати - домівки, родини, України - варіюється у В.Голобородька у багатьох творах, причому розробляється глибоко й художньо різноманітно. У невеликій поемі “Світло хати” хата, яку розбирають, постає як втрачений, зруйнований світ, космос народного життя. Вже від самого початку творчого шляху поет не вірив у “нову” оселю, у те, що, зрікшись споконвічного, можна знайти щось краще. Трагедія руйнування не має в нього оптимістичних барв.

Досліджуючи семантику образу хати у Т.Шевченка, науковець Л.Скупейко відзначає, що символіка руйнування хати у нього “апокаліптична”1. Близького значення набуває цей образ і в Голобородька, але в нього він дуже детально розроблений. Образ хати “членується” заради багатограннішої змістовності. У картині прощання батька з хатою: “шорсткими долонями гладить стіл”, прощається з піччю, лавою. Мати “взяла б долівку”, “взяла б і піч”, “взяла б і стіни”. Цей послідовний і всебічний розгляд “складових” хати, з якими повязане життя роду, стає головним засобом відтворення смутного настрою, який наростає від картини до картини. За хатою, разом із людьми, сумує калина, “матірю посаджена”, - пісенна душа України. У фінальній частині поеми калина, люди і хата, “якої нема”, співають смутну старовинну пісню, що походить з весільного обряду, “Чи я в лузі не калина була”. Пісня передає стан родини, яка жила під цим дахом, а разом з тим стає своєрідним узагальненням: “гірка доля” випала і людям, і хаті, й нації.

Зі стінами традиційного селянського житла у В.Голобородька завжди повязується білий колір, який набуває всеохопного значення чистоти і святості.

На початку поезії “ У захистку білих стін” оселя, в якій живе самотня нещаслива жінка, - соціальний і психологічний портрет власниці. Небілені стіни “нагадують усім, хто на хату погляне, про билиночку в полі, про криницю, з якої ніхто води не бере”. І в інших поезіях В.Голобородька хата часом виступає відображенням людської сутності того, хто в ній мешкає: “Я живу в низенькій хаті, / притисненій небом / і вічністю до землі. / Та є ж і у ній віконце, / що світиться вдень і вночі / невгасаючим світлом”. Хата - це й духовна цілісність родини: сімя, позбавлена згоди, живе в хаті, “що навпіл розсілася: / одна половина по верхній перії, друга половина по нижній перії”. Хата - конкретний образ хронотопу селянського життя (хатки, що крокують, як черідка гусей, у вірші “Дорогою через літо”). Хата центр усіх життєвих орбіт: “скільки не пливу, / ліворуч видніється хата / і мати на порозі стоїть”.

У вірші “Хата о чотирьох стінах” кожна стіна - пережита народом епоха: причілок “з кісток умерлих в голод”, стіна “із воєнного заліза”, стіна “із брил уральських снігів”, а чолова (сучасність) - “ніби на винос - відкрита”. Така межова ситуація відображає й незавершеність історії, і загроженість життя у   х а т і -Україні.

Образ х а т и органічно увійшов і в інтимну поезію В. Голобородька. У ранньому вірші “Човни проліскові” головний образний ряд має національний зміст: “біла хата  кохання”, у  якій на “вікнах сидять г о л у б и” і хату “на в и ш н я х колихають” і з коханою “на р у ш н и к у стати” (розрядка наша). В цьому вірші “біла хата” не лише символ духовності, а й втілення високих благородних почуттів ліричного героя українця. Національну визначеність його підкреслюють фольклорний символ закоханих голуби, прикмета української садиби вишні та важлива деталь весільного обряду рушник. Два заключні рядки поезії: “Я до тебе човном пролісковим пливу, / золотим весельцем воду горну” це не лише картина, а й кульмінаційна думка-почуття, предметно втілена. Метафоричні епітети п р о л і с- к о в и й   і з о л о т и й містять кольори національного прапора. Так тема особистого щастя у В.Голобородька набуває своєрідного змісту: це щастя (тут, мабуть, підсвідомо) повязується із незалежним майбутнім України.

Образ “хати кохання” зустрічається у В.Голобородька і в поезіях про неподілене почуття. Наприклад, у вірші “Подаленіє твоє село і стане лісом” утрачене кохання зображене як хата, до якої немає дороги. Вона наближена до язичницьких уявлень про рай:  “ в одне віконце світить вечірня зоря, / а в друге віконце світить ранкова зоря, / ... просто під вікнами співають райські птахи, / що прилітають до хати із лісу, / зеленого влітку,/ зеленого й узимку...”

Казково-фольклорними метафорами зображена хата коханої у поезії “По золотій нитці”. Мати, остерігаючи дівчину від імовірної легковажності парубка, зачаровує дорогу до цієї хати. Але “золота нитка” щирого кохання допомагає юнакові дійти до своєї судженої. “Зачарована” народними вимогами до дівочої цнотливості й віднайдена за допомогою “золотої нитки” хата символізує тут високу моральність і гармонію душ закоханих.

Х а т а у творах В. Голобородька це символ. Зміст його у кожній поезії конкретизується, набирає нових значень або нюансів їх. У загальному виявленні змісту хата як природний локус життя українського народу є символом віковічного, добре організованого побуту й моралі, духовності її мешканців. Руйнацію хати - всіх набутків України хижою силою автор зображує як злочин, викликає відповідну реакцію в читача, змушуючи працювати його інтелект, творчу уяву, підсвідомість та емоційну сферу. Такою багатогранністю змалювання, здавалось би, традиційного образу, такою пронизливою естетичною дією його В.Голобородько є абсолютно оригінальним поетом.

Підрозділ 2.3 “Образне втілення філософії людського буття” висвітлює те, як відображувалося життя суспільства 1960-70-х рр. і пізніше у віршах В.Голобородька. Ранній період розглядається у зіставленні з творчістю В. Стуса, з яким поета повязували світоглядна близькість та особисте знайомство. Від давніх традицій у творчості обох поетів іде зображення суспільства, нації як т і л а  і неволі як наруги над ним. Тілесні деформації персонажів В.Стуса і В.Голобородька сприймаються як відображення нівеляції свідомості, насаджування бездуховності, супроводжуваної денаціоналізацією.

В.Стус пояснює природу подібних образів у статті , присвяченій розглядові творів В.Кордуна, яку в листі до Віри Вовк назвав “самокоментарем”.1 Автор спирався на положення, висловлені у праці іспанського філософа Ортеги-і-Гассета “Бунт мас”. Цю працю В.Стус, мабуть, знав за нью-йоркським виданням 1965 року, бо у статті про творчість В.Кордуна чутно ще й “відлуння” передмови В.Бургардта до цього видання.

За В.Стусом, тілесно деформовані образи відбили суспільне явище “омасовленості”: “Істотним запереченням нормальності соціального світу є омасовленість існування,” через яку “тріщать хребти, люди спресовуються в суцільну однорідну, багатоголову масу, де людина без голови сусідує з дво- чи триголовою, безногі з чотири- чи шестикопитними, однорукі з такими біомеханічними витворами, які нагадують бога Шіву”1. Це й гротескна характеристика радянського суспільства з однією на всіх ідеологією та єдиною партією.

У В.Стуса засобами гротеску деформованими тілами зображено все суспільство, і нація, й особа (наприклад, у віршах “Цей корабель виготовили з людських тіл...”, “Горде тіло моє нецензурне”, “Виховання”). В. Голобородько у схожих образах змальовує індивідуальне буття, процес руйнації людської особистості, її свідомості та тиск суспільного оточення, нагляду за інакомислячими (поезії “Хотів бути людиною”, “Почленований як на пласі...”).

Національно індиферентних громадян обидва поети зображують як “темних” істот (кроти - у В. Стуса, “земляні собаки” у В.Голобородька). У дисертації простежені деякі літературно-філософські паралелі. Глибоким змістовим наповненням відзначаються образи Великого крота у Г.Сковороди (19-та байка) та підземного звіра у Ф.Кафки (оповідання “Нора”); обидва твори не могли пройти повз увагу В.Стуса та В.Голобородька. Національних нюансів додають образові “підземного існування” М.Вінграновський та , набагато пізніше, Д.Павличко.

У поезії В.Стуса “Раз на тиждень...” кроти намагаються "уявити себе людьми", у Голобородька (вірш “Хто ми? сумніваємося...”) земляні звірята носять їсти пращурам у поминальний день. Зрозуміло, що це алегоричне зображення людей. Наративна форма у В. Голобородька - "ми" підказує, що це поетові сучасники. Їхні заняття мають ідеологізований характер: "бій" з темрявою, дискусії про очі, пошуки сенсу життя. Це ті, хто мав би берегти с в і т л о української духовності, але, зрікшись свого коріння, марно намагаються заповнити порожнечу псевдодіяльністю та дискусіями. "Підземні звірі" в обох поетів - інтеліґенти, позбавлені громадянських чеснот, діяльного патріотизму, а через це й високого сенсу життя.

Тему філософії людського буття В.Голобородько розробляє і в інших субєктно-образних структурах. У вірші “Загиблий за ідею” змальовано поховання на смітнику обдуреного брехливою пропагандою вояка. Це виразна антитеза “високій могилі” у фольклорі та у творах Т.Шевченка. Смітник - місце вояка в історії своєї країни і тієї, куди його послали. Той, кому “сказали..., що мусить вмерти за ідею”, не встиг виробити собі систему життєвих вартостей та пріоритетів, і це була його біда і провина. Таку думку автор докидає останніми рядками вірша: “А думати про те, що на смітнику / матері непристойно проливати за ним сльози, / йому не було вже коли”. Це перегук з історичними піснями. Родичі і передусім мати плакали над загиблими лицарями. Материнські сльози святі, а смітник - це ганьба і для вояка, і для родичів. Другий план поезії “Загиблий за ідею”, - асоціація на контрасті з народним героїчним епосом, викрешує емоційний заряд - гнів на адресу неназваних винуватців за обірване і зганьблене життя.

Поезія “Самовбивці” гірка сповідь від м и , часткою якого є власне автор. Тут зображено денаціоналізацію українців, яка прирівнюється до самогубства.

Заляканим режимом інтелігентам та аморальним пристосуванцям В.Стус і В.Голобородько протиставляли своїх друзів - відданих патріотів, які стали на герць із політикою нищення українського народу. У вірші В.Стуса “Ярій, душе! Ярій, а не ридай”, присвяченому памяті передчасно загиблої художниці А.Горської, провідний мотив - возвеличення горстки сміливців. Центральний образ поезії В.Стуса “калинова кров”. Це символ збереженої історичної памяті, успадкованої від предків вільнолюбності; виник він на основі глибоко трансформованого фольклорного к а л и н а - У к р а ї н а . У поезії В.Голобородька “Калина об Різдві” сюжет виливається у предметно-смислові компоненти, ключі до розуміння яких у колядках, легендах, казках. Чимале смислове навантаження несе, наприклад, така деталь як застромлений в одвірок ніж, із якого “за ніч... натікає калюжка крові”. Цей образ із казок про змієборця нагадує, що “змій” ще досі не  переможений, порахунок з минулим не закінчився. Коли в Україні справдяться всі  с л о в а Василя Стуса, той п о в е р н е т ь с я, мов змієборець,  к а л и н о в и м   м і с т к о м із потойбіччя до життя. Сповнена пафосом скорботи і звеличення патріота поезія В.Голобородька стає художнім аргументом, який доводить: найвищим сенсом життя є самовіддане служіння народові, Вітчизні. Як і в багатьох інших випадках, В.Голобородько звіряє життя сучасників за фольклорними еталонами добра, праведності, автентичності. У більшості з розглянутих у підрозділі творів домінує викривальний пафос.

Підрозділ 2.4 “Образ слова у поезіях В. Голобородька”. Образу слова серед інших концептуальних належить провідне місце, бо воно носій національної ментальності, духовного здоровя народу.

Вірш “Наша мова” - поетичний заспів до збірки “Калина об Різдві”, а “Теплі слова” до “Слів у вишиваних сорочках”, тематичні образи тут задані заголовками. Образ с л о в а  є центральним для багатьох поезій, набуваючи різних нюансів. “Чарівне слово” д і д а організує гармонійне існування традиційної сільської громади, але втрачає силу в устах сучасника (“Творення вулія”); тут, як нерідко буває у В.Голобородька, серйозність проблем буття національної культури породжує драматичні, навіть трагічні інтонації. Сповнений драматизму й вірш “Невідоме призначення”, у якому митець добровільно стає сопілкою в руках  “Діда Мороза” (Бога), щоб через власну екзистенцію передати “празвуки праслів”. Поезія “Читання “Кобзаря” побудована на смисловому паралелізмові: слово Шевченка тамує спрагу людської душі, як дощ напуває землю. Міру туги за українським словом передає масштабний образ: “Слово мені ставало струменями дощу / у розкриту пащу сухого яру”.

У деяких творах В. Голобородька слово виявляється як  і м я . Називаючи його, носії мови творять образ світу, буквально матеріалізуючи речі. У вірші “Катерина Білокур: піжмурки квітів” квіти невидимі для того, хто не знає їх “імен”. У поезії “Село у маю” весняні птахи покидають вимерле село, бо нема кому назвати їхні імена; у вірші ж “Світ без луни” природа німа для “дачників”, що не знають назв місцевих рослин, які є людськими іменами автохтонів: грицики, миколайчики, васильки.

І м я людини вираження її родинної, соціальної, національної сутності. У “Телесику” діти нагадують матері, що опинилася на межі канібальства: ”Ви ж знаєте наші імена”. І м е н а м и тут є ознаки й дії, за якими мати памятає своїх дітей у недавньому нормальному житті: “Я Михайлик-слухняний хлопчик”, “Я Петрик-піди-позич-жару-у сусідки”, “Я Василько-принеси-водички-з-криниці”. У поезії “Імена дівчаток і хлопчиків” імена описові звороти, які відображують добрі справи дітей, їхні зусилля у творенні краси.

Персонаж вірша “Без імені”(“Викрали моє імя...”) теж робить добрі справи, але його не називають за ними. Навпаки, безіменність кидає тінь і на справи. На вимуруваних ним “білих стінах” - напис: ”Стіну вибудував той, у кого імя викрадене”. Шанобливі конотації не розвиваються навіть у колі найближчих людей. Персонаж “звик” до цього, але його турбує, як “кликатимуть по батькові” його дітей. Так тема втрати і м е н і переводиться у родову , національну площину : “викрали” національну сутність, гідність, а без неї немає пожитку ні з добрих справ, ні з любові близьких, бо немає духовного стрижня, щоб обєднати у певну цілісність розрізнені частинки буття.

Близьке значення до образів с л о в а   та   і м е н і   має у   В. Голобородька     п і с н я. Своєрідна “притча про сівача”, зразком для якої була, звичайно, євангельська, - вірш “Без пісні”. Це низка художніх аргументів проти того згубно спрощеного розуміння співвіднесеності духу та матерії, яке вилилося у колись широко цитовані слова із “Цілини” Л.Брежнєва: “Є хліб буде й пісня”. Перед “сівачем безголосим”, що вийшов “сіяти без пісні”, постає майже нескінченний ряд перешкод. Коли він усе ж поклав свою хлібину перед “дванадцятьма білобородими колядниками”, то цей хліб не може втамувати їхнього голоду. Без пісні праця сівача, що, як наголошено у вірші, символізує “всі намагання людські”, не відповідає нормам, виробленим предками, а тому й не приносить доброго плоду.

У розглянутих тут творах В. Голобородько художньо освоює філософську проблему буття української нації. Поняття  с л о в о,  м о в а, і м я, н а з в а, народна п і с н я   у творах поета набирають різноманітного упредметнення, конкретної чуттєвості з позитивним і негативним змістом. Але всі вони стосуються духовної самототожності народу і містять у собі авторську гордість та тривогу, породжену несприятливими обставинами життя нації. І в цьому В.Голобородько теж є оригінальним. У нього с л о в о, м о в а набирають найрізноманітніших художньо досконалих втілень у численній кількості сюжетів, що охоплюють найнесподіваніші сфери життя, історію народу і сучасність. Оцінюючи витвори народного генія мову та культуру як вирішальні підвалини його життя та розвитку, В. Голобородько підтверджував концепцію видатного російського філософа і літературознавця О.Лосєва, що найбільш загальнолюдське є найбільш національним.1


ВИСНОВКИ


       Для багатьох творів В.Голобородька характерні такі риси композиційної побудови, як градаційність, анафори, драматизовані елементи і наскрізна потрійність (три етапи або варіанти розвитку тематичного образу, три часопростори, три предмети чи їх якості, три дії, три герої, три обміни репліками). Ці риси композиції більшою або меншою мірою характерні для різних фольклорних жанрів і служать для передання читачеві вже на композиційному рівні коду традиційної культури.

Субєктні форми у В.Голобородька різноманітні, як різноманітне й поєднання побутових картин і алегорій, різних часових площин. Але постійною є зосередженість ліричного переживання на ключових питаннях національного буття, самоідентифікація субєкта мовлення з традиційним життєвим устроєм, нормами народної етики й естетики.

Трансформовані елементи кодів різних фольклорних жанрів сприймаються як засіб витворення переважно опозиційної щодо сьогодення художньої картини світу, в якій втілений ідеал поета. Це й реалізація його світоглядних настанов, і прояв органічної своєрідності його художнього мислення, що дає змогу розвязувати складні естетичні завдання.

Із концептуальних образів до дисертації відібрані ті, які входять до ядра художнього світу поета: України, української хати, національної спільноти та її представників, слова (мови).  Аналіз творів В.Голобородька доводить, що ці образи, як і решта розглянутих у дисертації компонентів індивідуальної поетики цього митця, функціонують у єдиній системі,  доносячи до читача основний зміст його творів, розкраваючи неосяжність духовного потенціалу народу, одвічне прагнення до гармонії, і водночас трагізм світовідчуття, породжений складністю історичної долі.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях:


1. “Дякую долі за те, що випало мені бути знайомим з Василем Стусом...” [Вірш В.Голобородька, присвячений В.Стусові] // Актуальні проблеми української літератури і фольклору: Наук. зб. Вип. 2 / Відп. ред. Мишанич С.В. Донецьк: Кассіопея. -1998. С. 80-84.

2. Образ слова в поезіях В.Голобородька // Филологические исследования. Сб. научн. работ / Донецкий нац. университет. - Вып.4. Донецк: ООО “Юго-Восток, ЛТД”, 2002. - С. 135-158.

3. Символіка образу коня у творчості Василя Голобородька // Актуальні проблеми української літератури і фольклору: Наук. зб. Вип. 5 / Відп. ред. Мишанич С.В. Донецьк: Кассіопея. - 2000. С. 154-170.

4. Спільні образи у поезіях В.Стуса та В.Голобородька 1960-х поч. 1970-х років // Вісник      Луганського держ. пед. ун-ту ім. Т.Шевченка. Луганськ, 2001. - № 2. С. 43-53.

5. Тема  Батьківщини  у   поезіях  В.Стуса  та   В.Голобородька     1960-х   поч. 1970-х років // Актуальні проблеми української літератури і фольклору: Наук. зб. Вип.6: Василь Стус в контексті європейської літератури / Відп. ред. Мишанич С.В. Донецьк: Вид-во Донецького нац. ун-ту, 2001. С. 170-179.

6. Фольклорні коди і моделі поезій В.Голобородька // Актуальні проблеми української літератури і фольклору: Наук. зб. Вип. 7 / Відп. ред. Мишанич С.В. Донецьк: Норд-Прес. 2002. С. 163-182.

7. Художня полісемантичність образу хати у творчості В.Голобородька // Вісник Луганського держ. пед. ун-ту ім. Т.Шевченка. - Луганськ, 2002. - № 12. - С.118-133.


Додаткові публікації  

1. Поетична збірка Василя Голобородька// Сучасність. 2003. -№6. С.152- 154.

2. Поетичний світ В.Голобородька: витоки гармонії// Тезисы  докладов  вузовской научной  конференции профессорско-преподавательского состава по итогам   научно-исследовательской  и методической работы: филологические  науки/   Ред.кол. Калиущенко В.Д., Отин Е.С.,Курмакаева Н.Т. и др. Донецк:ДонГУ,1995.-С.49.



АНОТАЦІЯ


Кузьменко О. В. Поетика Василя Голобородька. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 українська література. Донецький національний університет. - Донецьк, 2003.

Дисертацію присвячено аналізові індивідуальної поетики Василя Голобородька. У ній подано огляд критичних і літературознавчих праць про творчість цього видатного українського поета,які видавалися з 1960-х років і до наших днів. Розглянуто сюжетно-композиційну структуру творів, особливості їхньої субєктної організації, роль фольклорних кодів, концептуальні образи-символи.Композиція багатьох Голобородькових творів має спільні риси. Наприклад,тематичний образ часто закладений у назві поезії. Звичайно подані три етапи або варіанти його розвитку. Концептуальні образи складають ядро художнього світу поета. У дисертації доводиться, переважно шляхом монографічного аналізу творів “від першого слова до останнього”,  що кожен із компонентів Голобородькової індивідуальної поетики функціонує в єдиній системі, ідеї та проблеми сучасності втілюються в традиційних для української культури, але неповторно трансформованих образах та формах.


Ключові слова: індивідуальна поетика, монографічний аналіз, фольклорний код, концептуальні образи, національна ідея.


А Н Н О Т А Ц И Я


Кузьменко О. В. Поэтика Василя Голобородько. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 украинская литература, Донецкий национальный университет.- Донецк, 2003.

Диссертация посвящена анализу особенностей индивидуальной поэтики Василя Голобородько. В ней дан обзор критических и литературоведческих работ о творчестве этого выдающегося поэта Украины, издаваемых с 1960-х годов до настоящего времени. Рассмотрены сюжетно-композиционная структура произведений, особенности их субъектной организации, роль фольклорных кодов, концептуальные образы-символы. В частности отмечено, что в композиционном построении многих произведений   этого автора  есть  общие черты. Тематический образ, как правило, заложен  в  названии стихотворения. Этапов или вариантов развития этого образа обычно три. Значительна роль анафор. В  начале строф или строк повторяется слово или словосочетание, задающее тематический образ, апострофа, союз ( И, А).  Характерные  лирические субъекты текстов В.Голобородько лирический герой-ребенок ( Я),  коллективный лирический герой ( МЫ); субъектные формы выражения авторского сознания различны, но неизменна сосредоточенность на болевых вопросах национальной истории и культуры, самоидентификация субъекта речи с традиционным жизненным укладом, принципами народной морали  (кроме немногих случаев  появления “анти-я”, полемически окрашенного “чужого слова”).

В.Голобородько обращается к кодам различных фольклорных жанров. Фантастика и трагизм народных баллад   помогают ему   глубоко и масштабно раскрывать  невозвратность потерь, причиненных народу войной, горечь сиротства и вдовства. Спроецировав на 1933 год  код  сказки  “Телесик”, В.Голобородько достиг предельной художественной выразительности.  Он сумел отобразить трагедию народа через судьбу одной семьи,  величие борьбы за человечность, за сохранение принципов народной морали,  в которой нация тогда исторически как будто потерпела поражение, но которая продолжилась в душах людей. Все это удалось поэту благодаря  введению мотивов народной сказки: материнской любви, борьбы со Змеями, чудесного спасения от смерти.

Иногда специфические  речевые  обороты, характер образности указывают, что поэт обращается к кодам заговора, плача, загадки, которым принадлежала особая роль в  фольклорном миропонимании, художественном сознании народа, органично воплощенном в его произведениях.

Концептуальные образы В.Голобородька составляют ядро его художественного мира. Преимущественно это те же образы, которые в бесчисленных вариациях воплощались  в украинском фольклоре и профессиональном искусстве: Отчизны, хаты (традиционного жилища украинцев), общества, слова. Так, тема Украины  легла в основу ранней поэмы В.Голобородька “Катерина”, в которой познание героем истории и культуры своей родины аллегорически изображено как история взаимоотношений с женщиной по имени Катерина.  У поэта есть два стихотворения с тем же аллегорическим образом , также посвященные художественному осмыслению места Украины в мире, ее исторических судеб.

Х а т у  В.Голобородько изображает многократно и многогранно, как совершенную модель мира, крестьянский  “космос”, в котором разразилась катастрофа, когда люди вынуждены были  массово оставлять, а то и рушить своими руками отеческие жилища. Изображение общественного бытия у В.Голобородько по многим параметрам близко к наблюдаемому в творчестве В.Стуса до тюремного заключения. В.Голобородько раскрывает абсурдность служения идеям, навязываемым властью, трагедию денационализации. С л о в о  как оплот национального самосознания  в его художественной системе  близко по значению к п е с н е,   и м е н и,   в частности, и м я  человека нередко является символом его национальной и родовой  сущности.

В.Голобородько изображает бытие  отдельной личности и народа как часть исторического и культурного процесса, который в идеале должен быть непрерывным духовным восхождением. Оценка изменений в обществе зависит у него от того, согласуются  ли эти изменения с выработанными народной культурой критериями, прежде всего этическими. В данной  диссертации показано, в основном путем монографического анализа поэзий“от первого слова до последнего”, что компоненты индивидуальной поэтики В.Голобородько функционируют в единой системе, воплощая идеи и проблемы современности в традиционных для украинской культуры, но неповторимо трансформированных образах и формах



Ключевые слова: индивидуальная поэтика, монографический анализ, фольклорный код, концептуальные образы, национальная идея.



S U M M A R U


Kuzmenko O. Vasyl Goloborodkos Poetics. Manuscript.

Thesis for a Candidate Degree in Philology, speciality 10.01.01 Ukrainian Literature. Donetsk National University. Donetsk, 2003.


The thesis is a specifics analysis of Vasyl Goloborodkos individual poetics. It presents a review of literary criticism on works by this prominent Ukrainian poet published from 1960s till the present. The plot and compositional structure of Goloborodkos works, their subjective organization specifics, the role of folk-lore codes, the conceptual images-symbols were studied. The compositional structures of many works were found to have common characteristics. The topical image is in the title, as a rule. There are usually three stages or variants in the development of this image. Goloborodkos conceptual images are the nucleus of his literary world. The individual poetics components were shown (mainly by means of monographic analysis “from the first word to the last one”) to be functioning in a common system, implementing modern ideas and problems into images and forms, traditional for the Ukrainian culture but transformed in a unique way.


Key words: individual poetics, monographic analysis, folk-lore code, conceptual images, national idea.





Страница: 1 

По вопросу доставки диссертации по этой теме пишите на электронный адрес: info@disser.com.ua


Меню
Реклама



2006-2009 © Диссертации и авторефераты Украины