Диссертации и авторефераты Украины
Перейти на каталог
Каталог авторефератов

Я ищу:
Диссертация / Автореферат

По вопросу доставки диссертации по этой теме пишите на электронный адрес: info@disser.com.ua
Тема автореферата диссертации: Повість як жанр: головні принципи та композиційні можливості (на матеріалі української та російської прози ХІХ-початку ХХ століття) 1999 года.
Источник: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.06 / Т.М. Тищук; Дніпропетр. держ. ун-т. — Д., 1999. — 19 с. — укp.
Аннотация: У дисертації досліджується проблема суттєвого жанрового визначення повісті та її сюжетно-композиційних можливостей. Критично розглянуті існуючі визначення повісті, що виникли на підставі поверхових ознак (родової приналежності, кількості сторінок, слів, характеру дії, простору, часу тощо). Автор пропонує визначення повісті на суто жанровій основі - об'єму будови і розвитку сюжету твору. Методологічною основою є цілісно-системний метод дослідження літературних явищ. Віднайдені жанрові принципи повісті (на відміну від роману і оповідання) більш чіткі й точні. Вони перевіряються аналізом багатьох літературно-художніх творів українських та російських письменників кінця XIX - початку XX століття.

Текст работы:


Дніпропетровський державний університет




УДК  80.01 - 32




Тищук Тетяна Михайлівна





ПОВІСТЬ ЯК ЖАНР: ГОЛОВНІ ПРИНЦИПИ ТА КОМПОЗИЦІЙНІ МОЖЛИВОСТІ / НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКОЇ ТА РОСІЙСЬКОЇ ПРОЗИ ХІХ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

10.01.06 теорія літератури




Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук







Дніпропетровськ 1999

Дисертацією є рукопис.

       Робота виконана у Волинському  державному університеті ім.Лесі Українки Міністерства освіти України

Науковий керівник:   доктор філологічних наук, професор   

Удалов Віктор Лазарович, Волинський  державний університет ім.Лесі Українки, професор кафедри теорії літератури. 

Офіційні опоненти:   доктор філологічних наук, професор           

Волкова Тетяна Сергіївна, Тернопільський державний педагогічний  університет ім.В.Гнатюка, завідувач кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства;


кандидат філологічних наук, доцент

Назарець Віталій Миколайович, доцент кафедри слов”янської філології Рівненського інституту слов”янознавства Київського слов”янського університету.

Провідна установа: Рівненський державний педагогічний інститут,

кафедра теорії літератури та славістики


Захист відбудеться 15 лютого 1999 р. об 1100 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 08.051.13 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Дніпропетровському державному університеті за адресою: 320625, м. Дніпропетровськ, пр.Гагаріна,72, корп.1.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Дніпропетровського державного університету /320625, м. Дніпропетровськ, вул.Козакова,8/.


Автореферат розісланий 15 січня  1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради                         Олійник Н.П.

кандидат філологічних наук, доцент



Загальна  характеристика  роботи



Актуальність теми дослідження.

       Про повість як жанр існує багато досліджень.  Якщо згадувати прізвища лише відомих дослідників, то й тоді список буде чималий: М.І.Греч,О.І.Сенковський, С.П.Шевирьов, М.О.Полевой, М.І.Надєждін,  В.І.Даль, В.Г.Бєлінський, М.О.Добролюбов, М.Г.Чернишевський,  І.І.Срезневський,М.Д.Драгоманов,І.Я.Франко,Л.І.Тимофєєв,Г.М.Поспє-лов, М.Лопатто, Л.Є.Сокол, Д.С.Лихачов, В.В.Єрмілов, В.Б.Шкловський, М.Бахтін, М.Б.Храпченко, Г.Л.Абрамович, П.К.Волинський, С.В.КалачоваА.І.Кузьмін, М.П.Утєхін, О.М.Бандура, Р.С.Міщук, М.І.Дубина, В.Л.Удалов, Л.В.Чернець, В.Я.Неділько, О.А.Галич та інші.

       Повість як жанр досліджувалася в літературознавстві з різних боків, у різних аспектах і звязках як в історико-літературному, так і в теоретичному напрямках.

       Історико-літературні дослідження мають справу з проблемами виникнення повісті, розвитку її у тих чи інших національних літературах, тих чи інших історичних періодах, з проблемами внесення у розвиток повісті певних змін з боку певних письменників. Слід відмітити, що в роботах такого напрямку попутно піднімаються і теоретичні проблеми стосовно цього жанру.  Серед таких, переважно історико-літературних досліджень, присвячених повісті, - дослідження Надєждіна, Бєлінського, Добролюбова, Чернишевського, І.Франка тощо.  У ХХ столітті - це дослідження Р.С.Міщука «Українська розповідна проза кінця ХІХ - початку ХХ століття» /К., 1975/, С.М.Шаховського «Літературні роди і види» /К.,1963/ І.В.Борзенка,«Художній світ української прози Г.Квітки-Основяненка» /К.,1994/, Т.К.Рибальченко «Повесть и рассказ в современном литературном процессе»/Томск, 1978/, О.І.Кузьміна «Повесть как жанр литературы» /М.,1984/, В.М.Головка «Поэтика русской повести»  /Саратов, 1992 / тощо.

       Суто теоретико-літературні дослідження жанру повісті відрізняються від історико-літературних тим, що вони відсторонюються від історичного розвитку особливостей, які притаманні повісті як літературному твору, і концентрують увагу на більш незмінних принципах, що властиві будь-яким повістям взагалі, особливо в період розквіту повісті як жанру. Вони умовно відсторонюються від фактичного змісту повістей, розглядаючи зміст як підставу поетичних закономірностей повісті. Вони звертають увагу перш за все на те, що собою в принципі являє повість як жанр, а не на те, як виникає чи як розвивається історично жанр повісті в різних його аспектах.

       Серед суто теоретичних праць, в яких жанр повісті розглядається, важливо назвати монографії Л.В.Чернець «Литературные жанры» /М., 1982/, Л.Г. Якименка «На дорогах века» /М., 1973/, М.П.Утєхіна «Жанры эпической прозы» /Л., 1979/, колективні праці «Русская повесть ХІХ века»/Л., 1973/ за редакцією Б.С.Мейлаха, «Теория литературы. Основные проблемы в историческом освещении. Роды и жанры» /М., 1964/, роботу В.Синенко «Повесть наших дней» /М., 1971/ тощо.

       Слід назвати і ряд статей та посібників, у яких грунтовно ставиться ця проблема при розгляді історико-літературних проблем. Серед них Ванюкова Л.Й. - «Русская советская повесть 20-х годов: Поэтика жанра» /Саратов, 1987/, Дергачова І.О. «Динамика повествовательных жанров русской прозы 70-90-х годов ХІХ века» //Проблема типологии реализма. - Свердловск, 1979. - С. 3-18/, Пересунько Т.К. «Російська повість в історичному розвитку» //Радянське літературознавство. 1979.- № 1.- С. 53-60, Кияшко Л.М. «Жанрова своєрідність повістей Т.С.Шмельова» / Донецьк, 1993/ тощо.

       Жанрове визначення повісті дається, крім того, в усіх вузівськіх підручниках: Б.В.Якубського «Елементи теорії літератури. Поетика»/ К., 1940, с. 42/, В.І.Сорокіна «Теория литературы» /М., 1960, с. 223/, П.К.Волинського «Основи теорії літератури» /К., 1975, с. 280/, «Теорія літератури» за ред. Воробйова В.Ф. /К., 1975, с. 212/, Л.І. Тимофєєва «Основы теории литературы» /М., 1976, с. 349 та ін./, Г.М. Поспєлова «Теория литературы» /М., 1985, с. 134 та ін./, В.Я.Неділька «Елементи теорії літератури» /К., 1994, с. 10 та ін./ тощо. 

       Про повість як жанр йдеться також  у всіх літературознавчих словниках: «Словарь литературоведческих терминов» за ред. Л.І.Тимофєєва та С.В. Тураєва /М., 1974/, «Словник літературознавчих термінів» за ред. В.М.Лесина та О.С.Пулинця /К., 1971/, «Літера-турознавчий словник-довідник» /К., 1997/, «Словник літературознавчих термінів» за ред. В.І.Кузьменка /К.,1997/, а також в «Краткой литературной энциклопедии» /М., 1978/, «Энциклопедии юного литературоведа» /М., 1979/ тощо.

Проте, незважаючи на всі ці дослідження, специфіка жанру повісті досі вивчена далеко недостатньо. Досі не знайдено чітких критеріїв для обєктивного визначення повісті як жанру. Досі не виявлені її типологічні закономірності, суттєві, незмінні жанрові принципи, сюжетно-композиційні можливості повісті, принципові риси, які повязують повість з іншими жанрами /романом і оповіданням/ і відмежовують від них. Існуючі визначення повісті поверхові, вузькі, часткові. Віднайдені риси повісті носять швидше локальний характер, з перевагою історико-літературних, ніж теоретико-літературних напрямків. Суттєві ознаки, які іноді серед них називаються, розкидані, віддалені одна від одної, не повязані між собою в єдине ціле. Головна причина цього вбачається нами в обєктивних обставинах, характерних для історичного розвитку всієї науки теорії літератури, в історичному рівні її розвитку, який останнім часом назвали частково-системним. Враховуючи це, нами обрано для подальшого дослідження повісті як жанру інший, більш якісний підхід цілісно-системний.

Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Вибраний напрямок дослідження входить до наукової планової тематики кафедри теорії літератури Волинського державного університету імені Лесі Українки «Вивчення жанрів на цілісно-системному рівні» і підпорядкована галузевій програмі розвитку українського літературознавства.

       Обєктом дисертаційного дослідження є жанр повісті з боку його теоретичного розуміння та звязків з іншими жанрами.

       Предмет дисертаційного дослідження становлять існуючі погляди на повість як жанр,  суттєві жанрові принципи повісті та її різновиди, сюжетна сторона літературного твору та її звязок із жанровими визначеннями, сюжетно-композиційні можливості повісті.

Мета дисертації - досягти більш чіткого, обєктивного, цілісно-системного розуміння теоретичних питань, повязаних з повістю як  жанром.                                       

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

-    розглянути історію вивчення повісті   як жанру;

  • критично оцінити правомірність та обєктивність всіх відомих,      звичних  жанрових ознак повісті;
  • визначити причини незадовільних визначень повісті, що      призводять  до  неможливості користуватися ними  практично;
  • на відміну від поверхових означень  повісті як жанру знайти і         довести її дійсну жанрову основу і  суттєві  принципи,  властиві  повісті  у порівнянні з романом та оповіданням;
  • на основі виявлених суттєвих жанрових принципів повісті розглянути  її  різновиди за композицією сюжету, за  матеріалом та родовими ознаками.          

       Наукова новизна дисертації полягає в тому, що  вперше піддаються детальній критиці існуючі наслідки усвідомлення жанрових принципів повісті на родовій основі. Пропонується аналіз жанрової природи повісті не на родовій, а на сюжетній основі. Вперше цілісно-системно досліджується поетика повісті як жанру на підставі сюжетно-композиційної характеристики літературного твору. На цій основі виявлені суттєві жанрові принципи повісті, наведено її цілісно-системне визначення, її сюжетно-композиційні можливості, їх спільність та розмежованість із всезагальними принципами і сюжетно-композиційними можливостями роману й оповідання.

       На новій, цілісно-системній методологічній та теоретичній основі зясовані головні причини протиріч, непорозумінь в теорії літератури щодо звичних визначень повісті на відміну від роману й оповідання. Зроблено висновки про наявність всезагальних /що не знають винятків/ принципів типологічних різновидів жанру, про всезагальні закономірності, властиві сюжетній стороні літературних творів взагалі і повісті, роману, оповіданню, новелі зокрема. Практично показано, що цілісно-системний підхід і метод, віднайдені на його основі суттєві жанрові принципи повісті спроможні допомогти набагато чіткіше і точніше виявляти жанр конкретного літературного твору, так само чітко визначатися у всіх випадках, коли науковці висловлюють різні, суперечливі погляди на жанр одних і тих же творів. Підтверджується висновок, що цілісно-системний підхід і метод є перспективним для подальшого дослідження існуючих проблем сучасної теорії літератури.

       Методологічну основу дисертації складають праці відомих, в тому числі українських, літературознавців про цілісно-системний підхід і метод у  науці, в теорії та історії літератури. Використані порівняльно-типологічний, історичний метод, метод цілісно-системного аналізу художнього твору, метод цілісно-системного пізнання органічного обєкту як цілого.

       Практична цінність дослідження: здобуті результати й висновки можуть бути використані для подальших теоретичних  і конкретно-історичних досліджень, для подальшого перспективного розвитку теорії літератури, поетики жанрів і жанру повісті, літературного процесу ХІХ -початку ХХ століття. Матеріали дисертації можуть допомогти в роботі над підручниками, посібниками з теорії літератури, літературної критики, над словниками літературознавчих термінів, у навчальних курсах: «Вступ до літературознавства», «Теорія літератури», «Історія української літератури», «Історія зарубіжної літератури», спецкурсах, спецсемінарах, у роботі гуртків, у роботі викладачів вузу та вчителів шкіл, гімназій тощо.

Дисертація є особистим внеском здобувача у вирішення літературознавчої проблеми жанрових меж та визначення повісті як жанру.

Апробація роботи. Основні положення дисертації знайшли відображення при проведенні практичних занять з теорії  та історії літератури у Волинському державному університеті ім. Лесі Українки, у розробці  методичних рекомендацій для студентів, у виступах перед вчителями м. Луцька та Волинської області, у доповідях на конференціях: 51-й та 52-й наукових конференціях професорсько-викладацького складу і студентів Волинського державного університету ім. Лесі Українки /Луцьк,1995,1996/,Міжнародній конференції «Суспільствознавчі науки та відродження нації» /Луцьк, 1997/. Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри теорії літератури Волинського державного університету імені Лесі Українки.

       Основні положення дисертації викладені автором у 7-ми публікаціях, у т.ч. 4-х наукових статтях у збірниках наукових праць, в одному науково-методичному виданні та 2-х тезах доповідей у матеріалах наукових конференцій.

       Структура та обсяг дисертації. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел /308 найменувань на 21 сторінці/. Така структура дозволила розглянути обрані теоретичні та історико-літературні проблеми в їх єдності, дотримуючись хронології та динаміки. Обсяг дисертації 149           сторінок.

       





ОСНОВНИЙ   ЗМІСТ   ДИСЕРТАЦІЇ


У вступі обгрунтовані актуальність теми дисертації, її звязок з науковими програмами, планами та іншими темами літературознавчих  досліджень, визначені обєкт, предмет, мета і завдання роботи, її методологічні основи  та новизна одержаних результатів, їх практичне значення, особистий внесок здобувача, апробація результатів  дисертації, надаються відомості про публікації та структуру роботи. Подається огляд сучасної теоретичної та критичної літератури про жанр повісті.

У першому розділі «Екскурс в історію дослідження повісті як жанру» йдеться про те, що проблема жанрових меж є однією з найменш досліджених з історико-теоретичного боку. Згадуються, безумовно, далеко не всі теоретичні факти зміни поглядів на жанр повісті, а лише ті і для того, щоб загалом окреслити провідний шлях дослідження цього жанру протягом тривалого часу, щоб намалювати ескізну картину загального руху поглядів у межах обраної мети і завдань дослідження.

Зупиняючись на історичних чи теоретичних проблемах розвитку поглядів на повість, слід відмітити, що жанрова сутність повісті недостатньо зясована у співвіднесеності з жанровою сутністю роману, що повість розуміється лише як підготовка роману, як малий роман, а роман - велика повість, що розмежування між ними вбачаються лише у зовнішньому обсязі за кількісною ознакою, без урахування якісної різниці на внутрішньому рівні жанру взагалі, жанрів роману та повісті зокрема.        

Наводяться приклади нетермінологічного вживання слова «повість» у минулому. Піддається сумніву думка, що формування термінологічного поняття «повість» відбулося у межах розвитку стародавньої літератури. Згадується тогочасне визначення повісті як твору літописного й повчального, те, що це швидше історико-літературне, ніж теоретичне уявлення про цей жанр. Наводиться факт, який свідчить: суто теоретичний погляд виникає в кінці ХУІІІ століття. Саме тоді була зроблена спроба осмислити специфіку повісті взагалі, одночасно спроба відокремити її від іншого жанру, роману, з яким у повісті вбачали спільність.

У першій половині ХІХ ст. надано деяке поглиблення уявленням про повість як жанр. Зокрема, йдеться про те, що повість «відрізняється /від роману/ більш простою дією та стислістю» /М.І. Греч 1830р./. Пізніше, у 40-і роки й у другій половині ХІХ ст. знаходимо в принципі схожі визначення, висловлені по-різному. Це стосується як російських, так і українських критиків, письменників, істориків і теоретиків літератури. Загалом поверхові теоретичні судження про повість, що притаманні ХІХ-му ст., перейшли й у ХХ століття.

Цей період /ХХст./ розвитку теоретичних поглядів на повість представлений у розділі дещо детальніше. Наводяться визначення Л.І.Тимофєєва /1937 р./, Г.М.Поспєлова /1940 р./, західноєвропейські погляди першої половини, середини ХХст. на роман, повість, оповідання. Всі ці погляди, поверховість яких показана додатковим аналізом творів, пізніше, у 70 90-і рр., здебільшого були запозичені наукою. Вони спираються, перш за все, на родову закріпленість повісті /епічний жанр/, з чим не погоджуються деякі дослідники, а також на формальні ознаки кількість дійових осіб, кількість сторінок, характер і кількість подій, обсяг часу тощо.

Короткий історичний розгляд завершується міркуваннями з приводу причин такого стану /недостатнього осмислення принципів цього жанру/. Основні причини повязані з частково-системним рівнем розвитку теорії літератури ХХ-го століття. Згадується можливість нового, цілісно-системного підходу і рівня дослідження. Він дозволяє враховувати, що повість має риси формальні і суттєві для жанру, що суттєві риси бувають двох спрямувань: на спорідненість повісті з романом, з яким вона найщільніше повязана, і в той же час на чітке, якісне розмежування з ним.

Щоб ці  міркування довести, увагу залучено до фрагментарного критичного розгляду звичних, широко існуючих поглядів на жанрові риси повісті з опорою на аналіз поетики творів і новий, названий вище, цілісно-системний підхід і метод. Паралельно вказуємо на необхідність  пошуку більш реальної «основи» жанрових принципів повісті, тієї «основи», яка б дозволила чіткіше відмежовувати повість від інших жанрів роману й оповідання, а разом з тим бачити звязок, спільні їх риси. Наведені факти свідчать, що стан теоретичного розуміння жанру повісті, як і стан теорії літератури взагалі, досі залишається далеким від реальності. Постає питання: чому теорія літератури як наука виявилася не в змозі дати чітке, принципове визначення жанру повісті? Робиться висновок, що справа не в особистостях дослідників-теоретиків, а в обєктивних рисах розвитку всієї науки. Саме на це вказують, зокрема,  міркування  про те, що сучасна теорія літератури знаходиться у незадовільному стані. Обєктивною причиною цього є  розвиток науки на частково - системному рівні і поступовий перехід її на рівень більш високий, реальний, практичний - цілісно-системний.

       Саме ця обєктивна причина позначається на уявленнях про повість як жанр. Повісті у цьому відношенні «поталанило» найменше, бо скрізь вона визначається як серединний, проміжний жанр між романом  та оповіданням без суттєвих доказів щодо цього, а поверхові, формальні, часткові докази легко спростовуються і  фактами з літератури ХІХ початку ХХ ст., і теоретичними міркуваннями, що наведені поряд. Література щодо уявлень про повість як жанр містить, таким чином, багато протиріч. Теорія повісті ввійшла також у протиріччя з практикою літератури, з досить тонкими інтуїтивними уявленнями письменників про жанр власних творів.

       Тому в науці є необхідність подальшого дослідження означеної теми, виведення жанрової сторони категорії «повість» на рівень цілісно-системних уявлень. Саме такий підхід останнім часом показує свою спроможність допомогти у розвязанні проблем, які десятиліттями й століттями не піддавалися вирішенню на підставі звичних методологічних підходів, частково-системних міркувань. Ці підходи й міркування, як виявляється, не враховували, що риси, притаманні повісті як жанру, бувають поверховими і суттєвими. Поверхові риси не допоможуть розмежувати повість і роман, повість і оповідання чи  новелу. Вони, навпаки, показують, що може бути властивим усім жанрам. До таких, зокрема, відносяться кількість сторінок, кількість дійових осіб у творі, епічність чи ліричність твору, великий чи малий обсяг часу, в ньому охоплений тощо. Навпаки, суттєві риси  мають вказувати на те, що у будь-якому конкретно-історичному випадку є приналежним повісті на відміну від інших жанрів, а також на те, що є спорідненого у повісті з тим жанром /романом/, який типологічно повязаний з ним найщільніше.

У розділі зазначено, що такі риси дійсно притаманні повісті. Але для виявлення їх, - подано як висновок, - нам потрібно врахувати реальну саме жанрову «основу» повісті і обєктивну систему жанрів із місцем, яке займають у ній повість, роман і оповідання.  Звичні, частково-системні міркування цієї дійсної «основи» і цієї системи не виявляють. Замість цього залучалися так само поверхові «основи», що призводило до поверхових наслідків. І тільки тепер, коли в науці накопичилася достатня кількість вузьких, суперечливих висновків щодо цієї проблеми, склалася передумова цілісного критичного розгляду звичних поглядів на тісний звязок,  часткову єдність і принципове розмежування повісті й роману на дійсно жанровій основі.        

У другому розділі «Критичний розгляд існуючих ознак повісті та проблема «основи» жанрових принципів» представлено більш конкретний і детальний аналіз традиційних поглядів на жанрову природу повісті у ХХ столітті під іншим кутом зору з метою виявлення різних жанрових «основ» повісті, існуючих у літературознавстві ХХ ст., з метою  їх критичної оцінки з боку функціональних можливостей і пошуку дійсної жанрової «основи», яка складає базу чіткішого уявлення про повість як жанр, про її суто жанрові принципи, які не знають винятків.

Розділ починається з твердження, що вивчати жанрову природу повісті, її специфіку найкраще у співвідношенні з іншими жанрами, перш за все епосу, а також враховуючи рівень розуміння в науці категорій «жанр» і «жанрова основа твору».

Наводяться приклади різного ставлення до поняття «жанру», починаючи з відмови від нього на початку ХХ століття. Подається критична оцінка поглядів на жанр твору з боку формалістів, зарубіжних дослідників, багатьох вчених 40-60-80-х років радянського періоду. Враховуються й погляди українських митців кінця ХІХ ст. /М.Драгоманова, І.Франка, Лесі Українки тощо/, українських вчених ХХ століття /О.І.Білецького, П. К. Волинського, О. М. Бандури, В. М. Лесина, О. С. Пулинця, В. О. Власенка, Д. В. Чалого, І. О. Денисюк, Т. С. Волкової,   В. Я. Неділька, А. Ткаченка, О. А. Галича, В.М.Назарця, Є.М.Васильєва, В.Л.Удалова тощо/. На цій основі показані конкретні риси повісті, роману, оповідання, які довгий час сприймали і продовжують сприймати як жанрові і які насправді такими не є з причин своєї поверховості, частковості, приналежності іншим, не жанровим пластам твору. Маються на увазі тривалість часу, характер життєвого матеріалу, пафосу, образного, конфліктного шару твору, його формального обсягу, родової, видової приналежності. Їх і обирали за «основи» жанрового поділу творів. І це в той час, коли «жанр» має прямий стосунок не до них, а до динаміки розгортання твору, пояснює повість, оповідання, роман з боку оформлення їх сюжету, як підказує логіка цілісних звязків поетичних нашарувань твору.

На основі історичного розвитку поглядів на типологічні особливості сюжету в повістях, романах, оповіданнях робиться висновок, що саме сюжет є жанровою «основою» літературно-художнього твору. Простежуються різні погляди на сюжетну будову споріднених жанрів /роману, повісті, оповідання/, різницю цих будов. Існуючі погляди перевіряються на їх гармонію між собою і на відповідність фактам з української та зарубіжної літератури, найчастіше періоду ХІХ-початку ХХ століття. Простежується складність у ХХ ст. руху пошуку з боку дослідників, їх знахідки й відхилення на шляху до усвідомлення суттєвих ознак і принципів. Наявність у повісті, зокрема, «однолінійного сюжету» суперечить фактам, аналізові конкретних творів письменників різних епох і народів, разом з тим творам Квітки-Основяненка, Пушкіна, Достоєвського, Стефаника, Коцюбинського, Франка тощо. Що ж до наявності в романі «кінцевої відповіді» супроти «незавершеності» розвитку сюжету у повісті, то це, на нашу думку, ближче до дійсного розмежування цих жанрів. Проте, означена риса є одночасно частковою особливістю жанрового характеру. Доводиться помилковість суджень дослідників, зокрема, щодо видової і родової приналежності цих жанрів. Такі судження також постійно заважали проникненню в поетичні глибини сюжету як жанрової основи твору. Далі в розділі  спростовуються широко відомі загальні визначення роману  і повісті, оскільки ці визначення не витримують теоретичної критики і перевірки фактами аналізу творів Руссо, Мюссе, Сент-Бьова, Лесажа, Дефо, Гете, Гребінки, Герцена, Марка Вовчка, Кобилянської та ін., тому що ці визначення спираються на формальні, а не жанрові основи твору, не враховують головного типологічних форм сюжетної організації роману, повісті, оповідання.

Розмова про пошуки жанрової «основи» завершується наведенням зауважень деяких дослідників /О.І.Білецький, Л.В.Щепілова, О.М.Бандура,  Л.В.Чернець,  Л.Якименко,  О.І.Ревякін,   В.Л.Удалов,

О.А.Галич,В.М.Назарець тощо/ щодо сюжетної сторони твору як «основи» його жанрових принципів. Позначено, що дві сторони сюжету-  сюжетна будова і сюжетний розвиток твору це вірний шлях до розуміння жанрових принципів. Виявити їх, однак, найчіткіше можна лише на базі цілісно-системного аналізу сюжетної типології літературно-художніх творів, на рівні висвітлення їх статики і динаміки, будови сюжету й етапів сюжетного розвитку. Наводяться  факти на доказ того, що шлях, обраний нами, правильний.

Причини тут носять переважно обєктивний характер. Вони повязані з особливостями загального історичного розвитку науки теорії літератури у ХХ столітті. Це, по-перше, недосконалі методологічні основи, що давно стали  стереотипами для всіх. У науці взагалі і в теорії літератури зокрема декілька десятиліть панував так званий частково-системний підхід. Він і призводив до часткових, приблизних, поверхових  наслідків, у тому числі повязаних із жанровими ознаками літературно-художніх творів. По-друге, розвиток науки гальмували соціально-політичні умови, що обмежували можливість виникнення відкрито різних поглядів на одну й ту ж проблему. Різні погляди зявлялися  приховано, адже наука не може існувати без наявності різних міркувань, наукових суперечок, протиріч, експериментальних пошуків, аналізу попередніх поверхових суджень. Тому наука тільки у наш час перебуває й рухається в межах перехідного періоду - від звичного, але частково-системного, рівня розвитку до наступного, більш глибокого й якісного, цілісно-системного.

У своєму дисертаційному дослідженні ми свідомо спиралися на  принципи цілісно-системного методу. Це нам необхідно для того, щоб знайти вірні критерії визначення повісті  як жанру. Адже цілісно-системний метод -  це метод більш глибокого, більш обєктивного  дослідження обєкту як цілого. Саме він і дав можливість побачити, чому сучасні визначення роману і повісті є недосконалими, частковими, поверховими і тому формальними.

Отже, з опорою на цілісно-системний метод виявлено, що непорозуміння й поверховість звичних рис і визначень повісті, роману, оповідання виникають через те, що їх дослідження базуються на помилковій, родовій основі. Саме на цій основі одні з визначень спираються лише на життєвий матеріал, який відображається у творі /роман зображує ціле життя, оповідання - одну подію/. Інші - тільки на образну сторону твору /в романі багато діючих осіб, у повісті менше, в оповіданні ще менше/. Деякі - лише на змістову  структуру чи взагалі зовнішню форму твору.

Проаналізувавши твори О.Кобилянської «Апостол черні», «Земля», «Царівна», А.Чехова «Степ», Г.Квітки-Основяненка «Маруся», ми прийшли до висновку, що головною, спрямовуючою силою в розрізненні жанрів виступає сюжетна основа, а саме якісна кількість сюжетних ліній у творі, з одного боку, та, з другого боку,  наявність чи  відсутність одного або декількох композиційних елементів розвитку сюжету. Ці два принципи обєм будови сюжету /великий чи малий/ та ступінь наявності композиційних елементів сюжетного розвитку /всі чи деякі/ можуть скласти основу для диференціації жанрів. Цими міркуваннями завершується другий розділ. Вони формулюються як припущення, яке має бути переконливо доведене. 

У третьому розділі дисертації «Основні жанрові принципи повісті на сюжетній основі» за мету поставлено детальне доведення суто жанрових принципів повісті і роману на сюжетній основі. Тому спочатку критично оцінюється одна  з типових класифікацій повісті /О.І.Кузьміна 1984 р./. Автор дисертації вдячний дослідникові, висновки якого допомогли рухатися далі. З класифікації видно, що вона зроблена на різних «основах»: по-перше, за напругою  сюжету /а це зовнішня ознака/, по-друге, за родовою основою /це також зовнішня ознака/, по-третє, за характером і функцією подій /також ознака зовнішня/. Однак, критерій класифікації  може бути, згідно з обєктивними закономірностями цілісної системи, тільки один, а, крім того, стосуватися внутрішньої сторони сюжету, причому неодмінно за двома показниками з боку внутрішньої будови і з боку ступенів якісного розвитку сюжету.

Простежуються поступові підходи в теорії літератури ХХ ст. до цих двох аспектів «основи» жанрового поділу обраних жанрів /повісті, роману, оповідання/. Це погляди дослідників різних років і десятиліть: О.І.Білецького, Ю.Добіна, В.М.Лесина, О.С.Пулинця, Г.М.Поспєлова, Л.І.Тимофєєва, Г.Л.Абрамовича, Л.Якименка, О.І.Ревякіна, В.Л.Удалова тощо.

На цій основі і на основі порівняння сюжетів різних творів ХІХ-початку ХХ ст. зроблено висновок, що з внутрішнього боку сюжет /кожен/ має два аспекти, що підводять нас до розуміння жанрових принципів. Це - композиція внутрішньої будови сюжету і композиція внутрішнього розвитку сюжету. З боку будови сюжет, який є єдністю звязків сюжетних ліній /фабул/, з яких він складається, показує себе як «малий» /він зводиться до наявності однієї сюжетної лінії в сюжеті/ або «великий», що складається з двох чи більше сюжетних ліній. Таким є власне якісний поділ сюжету за його безпосередніми внутрішніми складовими. На конкретних прикладах показано, що сюжет  оповідання-  завжди «малий». У той же час також на конкретних прикладах показано, що сюжет повісті і роману завжди «великий». Отже, і теоретичні судження, і приклади аналізу ряду творів, їх сюжетів з боку внутрішньої будови свідчать про одне й те ж: так відокремлюється за жанром оповідання /малий жанр/ від роману і повісті /великих жанрів/. Одночасно стає зрозумілим, що знайдений спільний жанровий принцип для двох обраних великих жанрів роману й повісті.

Для усвідомлення відмінної жанрової ознаки роману і повісті пропонується звернути увагу, що «багатолінійність» стосується позначення статики сюжету. З цього випливає, що відмінність слід шукати з протилежного боку сюжету, з боку динаміки «багатолінійного» сюжету, тобто з боку його розвитку /на основі головної сюжетної лінії/ за відомими в науці етапами: експозиція, завязка, розвиток дії, кульмінація і розвязка. Через це із залученням конкретних прикладів аналізу творів зясовується, що будь-який сюжет з боку його внутрішнього розвитку поділяється на «повний» /коли є всі 5 етапів розвитку/ і «неповний» /коли є менше пяти етапів розвитку/. До речі, це однаково стосується як «малого», так і «великого» сюжету. Конкретні приклади творів, аналіз розвитку «великих» сюжетів, по-перше, підтверджує таке теоретичне міркування, а по-друге, доводить, що в романі з боку розвитку «великий» за обсягом сюжет у той же час завжди є «повним» за розвитком. На цій основі і наводиться визначення жанру роману за двома його якісними, суттєвими жанровими принципами, які не знають винятків. Ці принципи одночасна наявність у творі великого за обсягом і повного за розвитком сюжету.

На відміну від роману у повісті поряд з також «багатолінійним», тобто «великим» сюжетом, завжди маємо «неповний» розвиток сюжету. Саме через це повість «менша» за роман. Це також доведено прикладами з літератури, аналізом  творів. У повісті, як свідчать приклади, з боку розвитку «великого» сюжету завжди чогось не вистачає або одного етапу розвитку, зокрема, розвязки /«Тарас Бульба» М.В.Гоголя, «Капітанська дочка» О.С.Пушкіна/, або двох /«Три роки» А.П.Чехова, де у великому сюжеті немає кульмінації і розвязки; «На віру» М.Коцюбинського, де також у великому сюжеті немає розвитку дії і кульмінації, є лише експозиція, завязка і довга, розгалужена розвязка/, або трьох, як у повісті О.І.Герцена «Сорока-воровка», де немає загального розвитку дії, загальної кульмінації і загальної розвязки, а є лише загальна експозиція, загальна завязка і декілька часткових /що йдуть від героїв/ розвязок, одна з яких досить довга, містить цілу історію із своїми, внутрішніми для неї етапами розвитку дії. Є повісті й з одним етапом розвитку «великого» сюжету /повість А.П.Чехова «Степ»/. На цій базі дається визначення жанру повісті за двома його якісними, суттєвими жанровими принципами, які теж не мають винятків. Можлива  класифікація повістей і романів, але вже  на іншій основі на основі композиції розвитку їх сюжетів. Це вже не власне жанрова основа, це основа для виявлення різновидів того чи іншого певного жанру або типології розвитку сюжету твору.

Для підтвердження висновків і визначень обиралися твори, жанр яких /повість чи роман/ ні в кого з дослідників сумнівів не викликає.  

Четвертий розділ дисертації «Проблематичні жанрові визначення творів та можливості їх аналізу за сюжетно-композиційною жанровою основою» відведений переважно практичній стороні роботи. Знайдені у попередньому розділі жанрові принципи повісті, роману і оповідання тут перевіряються на свою працездатність додатково.

       Спочатку звернено увагу на саму наявність творів різних жанрів /романи, повісті, оповідання/ українських та російських письменників ХІХ початку ХХ століття /до речі, є й твори західноєвропейської літератури різних століть/, де визначення їх авторами не збігаються з жанровими визначеннями з боку дослідників, і де самі дослідники намагаються визначитись у питанні жанрової природи творів. З приводу цього, спираючись на додаткове дослідження жанру цих творів, зроблено висновок, що є всі підстави більше довіряти письменникам-авторам, які інтуїтивно дуже тонко відчувають, у межах якого жанру вони пишуть свої твори.

       Продовжується дослідження детальним аналізом ряду українських та російських повістей і романів ХІХ початку ХХст., щодо жанру яких літературознавці досі висловлюють різні погляди, але, як правило, їх не обгрунтовують. У звязку з цим детальніше розглядається зміст, функції і взаємозвязок відомих 5 етапів розвитку сюжету експозиції, завязки, розвитку дії, кульмінації і розвязки. Після цього детально аналізуються з жанрового боку твори Ольги Кобилянської «У неділю рано зілля копала», «Земля», «Царівна», «Апостол черні», твори І.Франка «Boa constrictor», «Борислав сміється», Марка Вовчка «Інститутка», М.Коцюбинського «Fata morgana», І.С.Тургенєва «Муму».

Зроблено висновок, що віднайдені в дисертації суттєві жанрові принципи повісті, роману й оповідання допомагають більш упевнено і доказово визначатися з приводу жанру будь-якого літературно-художнього твору різних часів і народів. У свою чергу це дозволяє чіткіше визначати інші  поетичні особливості форми та змісту творів.

Отже, наш аналіз  ряду творів з боку їх жанрових прикмет показує, що  віднайдені вище жанрові принципи роману, повісті, оповідання мають як теоретичний, так і практичний сенс. Жанрові визначення роману і повісті, що наведені нами, дозволяють аналізувати будь-який літературно-художній твір чіткіше, з більшою впевненістю. Водночас видно, що сюжетно-композиційний аспект творів різних жанрів досить різноманітний у межах прикмет, які допомагають відносити твір до того чи іншого жанру. Отже, ця різноманітність стосується вже не суті жанру твору, а його жанрових різновидів, вказує на безмежні композиційні можливості, які має сюжет  того чи іншого жанру.

У висновках подаються підсумки дисертаційного дослідження. Тут відзначається, що протягом тривалого часу /від давньоруської літератури до літератури ХХ століття / за основу визначення повісті як жанру бралися так чи інакше зовнішні і тому  формальні ознаки: обсяг тексту твору /кількість сторінок, слів/, кількість дійових осіб, кількість подій, їх тематичний або фактичний характер, співвідношення простору та часу, а головне родова приналежність жанру. Такі ознаки не можуть, однак, бути  визначальними, основними при диференціації жанрів. Вказано на обєктивні причини такого стану проблеми. При аналізі будь-яких творів можна звертатися до сюжетної основи заради  визначення повісті як жанру. На основі якісних принципів будови і розвитку  сюжету дано визначення повісті як жанру. Повість це такий жанр літературного твору, де загальний сюжет завжди великий /багатолінійний чи багатофабульний/, як в романі, але, на відміну від роману, в головній сюжетній лінії відсутні один або декілька елементів її розвитку. Це великий неповний жанр літератури.

Наше дисертаційне дослідження надає матеріал для подальшого вивчення як жанру взагалі, так і жанрових різновидів повісті, роману,  оповідання, а також для дослідження інших аспектів літературного твору -  його образності, конфліктності, його сюжету, фабули, тощо -  і в теоретичному, і в практичному планах.    

Основні положення дисертаційного дослідження викладено у таких публікаціях:

  1. Жанрове визначення повісті як проблема. Науково-методичне

видання.- Луцьк: ВДУ,1998.-30с.

  1. Проблема визначення великих і малих жанрів //Наукові записки

аспірантів.- Випуск 1.-Луцьк: ВДУ, 1997.- С. 85-89.

3. Жанр повісті з погляду цілісно-системного аналізу // Суспільствознавчі науки та відродження нації.- Луцьк: ВДУ, 1997. С.66-70.

4. Роман і повість: до проблеми визначення жанрів//Філологічні студії. - Випуск 3.-Луцьк: ВДУ,1998.-С.49-53.

5. Сюжетно-композиційні особливості повісті М.Коцюбинського «На віру» //Науковий вісник ВДУ.Філологія-97.-Луцьк:ВДУ,1998.-С.81-83.

6. Поняття «повість» як проблема //Матеріали 51-ї наукової конференції ВДУ.- Частина1. - Луцьк: ВДУ, 1995. - С.89. /Співавт.Удалов В.Л./.

7. Українські літературознавці ХІХ ст. про жанрові межі роману та повісті // Матеріали 52-ї наукової конференції ВДУ.- Частина 2.-Луцьк: ВДУ, 1996.- С.187-188.


АНОТАЦІЯ


Тищук Т.М. Повість як жанр: головні принципи та композиційні можливості /на матеріалі української та російської прози ХІХ - початку ХХ століття/. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук  за спеціальністю 10.01.06 теорія літератури. Дніпропетровський  державний  університет,  Дніпропетровськ, 1999.

       У дисертації досліджується проблема  суттєвого жанрового визначення повісті та її сюжетно-композиційних можливостей. Критично розглянуті існуючі визначення повісті, що виникли на підставі поверхових ознак /родової приналежності, кількості сторінок, слів, характеру дії, простору, часу тощо/. Автор пропонує визначення повісті на суто жанровій основі обсязі будови і розвитку сюжету твору. Методологічною основою є цілісно-системний метод дослідження літературних явищ. Віднайдені жанрові принципи повісті /на відміну від роману і оповідання/ більш чіткі й точні. Вони перевіряються аналізом багатьох літературно-художніх творів українських та російських письменників кінця ХІХ початку ХХ століття.

       Ключові слова: жанр, повість, роман, оповідання, сюжет, будова сюжету, розвиток сюжету, композиційні можливості, цілісно-системний метод.


ANNOTATION


Tyschuk T.M. Story as a genre: its basic principles and compositional opportunities / based on  the Ukrainian and Russian prose of the  ХІХ-th the beginning of the ХХ-th century/. A manuscript. The thesis is presented to acquire a candidate  degree in philological sciences, in speciality 10.01.06 the theory of literature. Dnipropetrovsk State University, Dnipropetrovsk, 1999.

       In the present thesis, the problem of the essential definion of the story as a genre, its plotcompositional opportunities are worked out and the existent definitions of the story, which are based on the superficial features /kind-belonging, the number of pages and words, character of action, period of time, etc/  are considered critically. The author of the thesis proposes the definition of the story proceeding from its genre principles solely: the volume of structure and the plot development of the literary work. The integral-systemic method of investigating  is taken as methodological basis of the thesis. The found genre principles of the story /unlike novel and a short story/ are more clear and precise. They are verified through analyzing the great number of literary works of the Ukrainian and Russian writers /ХІХ-th the beginning of the ХХ-th century/.

       Key-words: a genre, a story, a novel, a short story, a plot, plot-structure, plot development, compositional opportunities, the integral-systemic method.

АННОТАЦИЯ


Тыщук Т.М. Повесть как жанр: главные принципы и композиционные возможности /на материале украинской и русской прозы ХІХ начала ХХ века/. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.06 теория литературы.  Днепропетровский государственный университет, Днепропетровск, 1999.Диссертация состоит из вступления, четырех разделов, выводов после каждого раздела, общих выводов и списка использованной литературы.

Первый раздел кратко знакомит с историей исследования повести как жанра. Приводятся примеры нетерминологического употребления слова «повесть». Делается вывод, что первые теоретические взгляды на повесть возникают в конце ХУІІІ века, когда была предпринята попытка отделить повесть от романа. Прослежено общее движение жанрового исследования повести на протяжении ХІХ ХХ вв.

Во втором разделе приводятся примеры разного отношения к «жанру», начиная с отказа от него в начале ХХ века. Критически оцениваются взгляды на жанр формалистов, зарубежных исследователей, ученых 40-80-х годов советского периода. Рассматриваются взгляды украинских литераторов конца ХІХ века /И.Франко, Леси Украинки, М.Драгоманова/ и украинских исследователей ХХ века. Критически анализируются существующие определения повести как жанра, в которых за основу берутся формальные признаки: родовая принадлежность, объем, количество слов, страниц, действующих лиц, временное пространство. На основании исторического движения взглядов на типологические особенности сюжета в повестях, романах, рассказах делается вывод, что не родовая принадлежность, а именно сюжет является жанровой «основой» литературно-художественных произведений. Анализируются разные взгляды на сюжетное строение родственных жанров /романа, повести, рассказа/. Показано, что строение сюжета и развитие сюжета произведения верный путь к пониманию его жанровой природы и принципов. Найти их возможно только на основе целостно-системного анализа сюжетной типологии произведений со стороны их статики и динамики.

В третьем разделе подробно рассматриваются чисто жанровые принципы повести и романа на сюжетной основе. Вначале критически оценивается одна из типических классификаций повести. Затем прослежены постепенные подходы в теории литературы ХХ в. к сюжетной «основе» жанрового разделения повести, романа, рассказа. Это взгляды исследователей разных годов и десятилетий: А.И.Белецкого, Ю.Добина, В.М.Лесина, А.С.Пулинца, Г.Н.Поспелова, Л.И.Тимофеева,Г.Л.Абрамовича,Л.Якименко,А.И.Ревякина,В.Л.Удалова

На этой основе сделан вывод, что с внутренней стороны любой литературный сюжет имеет два аспекта, которые приводят нас к пониманию жанровых принципов. Это объем внутреннего строения сюжета и объем внутреннего развития сюжета. Со стороны строения сюжет, всегда состоящий из сюжетных линий /фабул/, может быть «малым» /если состоит из одной сюжетной линии/ и «большим» /если состоит из двух или больше сюжетных линий/. Это и есть качественное разделение сюжета с учетом его непосредственных внутренних составных, которое ведет к пониманию жанров. Сюжет рассказа всегда - «малый». Сюжет романа и повести всегда «большой». Эти суждения подтверждаются анализом сюжетов самых разных произведений. Отличаются эти жанры друг от друга уже на другом основании не статики, а динамики /развития/ сюжета, где этапами выступают 5 составных: экспозиция, завязка, развитие действия, кульминация, развязка. В отличие от романа, где всегда имеем 5 этапов развития сюжета, в повести наряду с «многолинейным» /большим/ сюжетом всегда наблюдается «неполное» развитие сюжета: не 5, а 4,3,2 или один этап. Именно поэтому повесть всегда «меньше» романа. Это также доказано анализом художественных произведений Пушкина, Гоголя, Квитки-Основьяненко, Коцюбинского, Стефаника, Чехова, Франко и других. На основании найденных принципов дано новое, более четкое определение повести как жанра. Такое определение не знает исключений.

В четвертом разделе практически проверяется правильность нового определения повести как жанра, которое предложено в работе. Вначале рассматриваются произведения, жанр которых исследователи доказывают по-разному: одни приходят к выводу, что это повести, другие романы. Завершается раздел подробным анализом ряда украинских и русских романов, рассказов и повестей ХІХ нач.ХХ века, жанровые определения которых исследователи называют по-разному, но при этом не аргументируют их. В связи с этим рассматриваются функции и связи 5-ти этапов развития сюжета экспозиции, завязки, развития действия, кульминации и развязки. Подробно анализируются строение и развитие сюжетов произведений Ольги Кобылянской «У неділю рано зілля копала», «Земля», «Царівна», «Апостол черні», произведений И.Франко «Борислав сміється», «Лель і Полель», Марка Вовчка «Институтка», И.С.Тургенева «Муму». Проведенные анализы подтверждают верность найденных сугубо жанровых принципов и жанровых определений повести, романа, рассказа.

Диссертационное исследование представляет материал для дальнейшего изучения жанровых разновидностей повести, романа

и рассказа, дает возможность на новой, целостно-системной основе продолжить рассмотрение проблемы жанровых границ произведений.

Ключевые слова: жанр, повесть, роман, рассказ, сюжет, строение сюжета, развитие сюжета, композиционные возможности, целостно-системный метод.




Страница: 1 

По вопросу доставки диссертации по этой теме пишите на электронный адрес: info@disser.com.ua


Меню
Реклама



2006-2009 © Диссертации и авторефераты Украины