Диссертации и авторефераты Украины
Перейти на каталог
Каталог авторефератов

Я ищу:
Диссертация / Автореферат

По вопросу доставки диссертации по этой теме пишите на электронный адрес: info@disser.com.ua
Тема автореферата диссертации: Педагогічна та освітньо-культурна діяльність українських письменників-емігрантів на Закарпатті в міжвоєнний період (1919 - 1939) 2000 года.
Источник: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.01 / П.М. Ходанич; Нац. пед. ун-т ім. М.Драгоманова. — К., 2000. — 20 с. — укp.
Аннотация: Проаналізовано та узагальнено процес становлення української національної школи на Закарпатті за умов Чехословаччини у 1919 - 1939 рр. Досліджено освітню політику Чехословаччини, характер взаємодії місцевих педагогів з українськими емігрантами у боротьбі за українську національну школу. Розглянуто проблеми формування змісту, форм і методів навчання, особливу увагу зосереджено на питаннях виховання молоді. Визначено особливий внесок у розбудову національної школи письменників-педагогів, політичних емігрантів В.Бірчака, В.Пачовського, І.Панькевича, М.Підгірянки. Охарактеризовано педагогічні погляди даних педагогів, їх літературну спадщину - підручники з української мови та літератури, історії Закарпаття, посібники для початкової школи та іншу навчальну літературу. Висвітлено їх діяльність в управлінні освітою, узагальнено досвід педагогічної роботи в гімназіях та початковій школі, роботи з літературною молоддю, а також досліджено їх культурно-освітню діяльність і літературні твори, що мають педагогічне спрямування.

Текст работы:


НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ  М. ДРАГОМАНОВА




ХОДАНИЧ Петро Михайлович




УДК 37. 01 (09)

Х 09


ПЕДАГОГІЧНА

ТА ОСВІТНЬО-КУЛЬТУРНА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ-ЕМІГРАНТІВ НА ЗАКАРПАТТІ

В МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД

(1919- 1939)




13. 00. 01 загальна педагогіка та історія педагогіки



Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук













Київ 2000

Дисертацією є рукопис.


Робота виконана в Ужгородському державному інституті інформатики, економіки і права, Міністерство освіти і науки України.


Науковий керівник            доктор педагогічних наук,

професор Гомоннай Василь Васильович,   

Ужгородський державний інститут

інформатики, економіки і права,

професор кафедри природничих та

психолого-педагогічних наук

Офіційні  опоненти             доктор педагогічних наук, професор,

академік     АПН  України

Ярмаченко Микола Дмитрович,

Президія АПН України,

професор-консультант

          кандидат   педагогічних наук, доцент

Росул Василь Васильович,

Мукачівське педагогічне училище,

директор

                                   

Провідна установа             Волинський державний університет

ім. Лесі Українки, кафедра педагогіки,

Міністерство    освіти і науки України,

м. Луцьк


Захист відбудеться  14 грудня 2000 р. о 14. 30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.053.01 в Національному педагогічному університеті ім. М. Драгоманова (01030, м. Київ-30, вул. Пирогова, 9).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова 01030, м. Київ-30, вул. Пирогова, 9).

Автореферат розісланий  2 листопада 2000 р.


Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради                                  Ю. О. Приходько


Загальна характеристика роботи


Актуальність і ступінь дослідженості теми. Перегляд поглядів на завдання національної освіти вимагає в умовах не­за­леж­ності України нових ідей, переоцінки духовної спадщини. Актуальним є наукове дослідження інтелектуальних набутків ре­а­білітованих учених-педагогів, письменників, які працювали в освіті на ет­нічних українських територіях, що після Першої світової війни опинилися у складі Ру­мунії, Польщі та Че­хословаччини, до якої була приєднана на пра­вах автономії Підкарпатська Русь (Закарпаття).

Світова педагогіка знає чимало прикладів поєднання у житті однієї особи ак­тив­ної педагогічної та літературної діяльності (Ж. -Ж. Руссо, Л. Толстой, Б. Грін­ченко, К. Ушинський, І. Нечуй-Левицький, А. Мака­рен­ко, В. Сухо­млин­ський). Поєднання двох творчих начал в одній особі дає особливо позитивні результати.

Важливу роль у формуванні української національної школи на Закар­пат­ті у міжвоєнний період відіграли політичні емігранти, серед яких ви­ді­ля­єть­ся група педагогів-письменників: Володимир Бірчак (18811952), Іван Пань­ке­вич (18871958), Ва­силь Пачовський (18781942), Марійка Під­гірянка (Ма­рія ЛенартДомбровська) (18811963). Письменники-педагоги брали ак­тив­ну участь в ор­га­нізації шкільництва у краї, працювали в гімназіях і на­род­них шко­лах, створювали навчальну літературу, були серед організаторів Пе­дагогічного товариства, Просвіти, То­ва­ри­ства українських письменників та журналістів, Пласту, редагували пе­да­го­гіч­ні та наукові видання; пра­цю­ва­ли з літературно обдарованою мо­лоддю. На даний час вищеназвані пе­да­го­ги-реформатори маловідомі. У радянських дослідженнях іс­торії педагогіки Че­хословаччини і Закарпаття А. Боднаря, М. Грищенка, А. Іг­ната, І. Не­бес­ни­ка, О. Хічія, А. Чуми ці іме­на відсутні. В ен­цик­ло­педичній літературі їхня пе­дагогічна діяльність не згадується.

В останні роки питання розвитку освітньо-культурного процесу на Закарпатті по-но­вому розглядалися в працях В. Гомонная, В. Росула, В. Ке­меня, М. Єв­туха, М. Кляп, М. Талапканича, І. Хланти, П. Ходанича, М. Зи­момрі, І. Гранчака, М. Кухти, О. Мишанича, зару­біж­них дос­лід­ни­ків Р. Ма­гочія, М. Мушинки, Л. Милли, О. Рудловчак, Л. Баботи.

Педагогічна діяльність В. Бірчака у радянський період не до­слід­жу­ва­лася, оскіль­ки в 1945 р. його репресовано як “бур­жу­аз­ного націо­на­ліста”, а ре­абі­лі­то­ва­но у 1990 р. В умовах не­залежної України згадують про В. Бірчака-педагога В. Гомоннай, В. Росул, М. Талапканич, але не ана­лі­зу­ють його педагогічної спад­щини. Літературна спадщина письменника частково роз­гля­дається І. Хлан­тою, С. Новак, О. Мишаничем, словацькими до­слід­ни­ками Л. Баботою, О. Руд­лов­чак, Ю. Шерегієм.

Діяльність В. Пачовського-педагога закарпатського періоду не роз­гля­да­ла­ся. У радянський час В. Пачовського вважали “буржуазним націо­налістом” і замовчували, хоча у зарубіжжі літературну спадщину поета частково досліджували Б. Руб­чак, О. Тарнавський, В. Барка. З часу про­голошення незалежності Ук­раїни до літературної діяльності В. Пачовського зверта­ють­ся М. Ільницький, М. Бажанський, М. Козак, однак його педа­гогічну діяльність згадують лише побічно. Б. Ступарик і В. Моцюк відносять В. Па­чов­ськиго до відомих галицьких пе­да­го­гів 30-х років.

І. Панькевич зарекомендував себе як вчений-мовознавець та гімназійний професор, який доклав багато зусиль до утвердження української мови в освіті Закарпаття, створив граматику. Педагога було арештовано радян­ськими органам у Празі в 1945 році, згодом випущено на волю, але у повоєнній Чехословаччині (помер у 1958 р. ) його вважали “буржуазним націоналістом” і замовчували. Мо­во­знав­чу спадщину вченого аналізували Й. Дзендзелівський, Б. Галас, П. Чучка, словацький мовознавець М. Штець, проте педагогічна діяльність І. Панькевича залишилася поза увагою дослідників.

Літературну спадщину Марійки Під­гірянки до­слі­джу­ва­ли В. Микитась, Є. Кучеренко, М. Стельмахович, О. Нахлик, С. Шаховський, українознавець із Словаччини О. Руд­лов­чак. Пе­да­го­гіч­ний характер її творів частково розглядали С. Жупанин, Л. Ходанич. Од­нак пов­не до­слі­джен­ня її педа­гогічної діяльності на За­кар­пат­ті відсутнє.

Цілісного аналізу педагогічної та культурно-освітньої ді­яльності письменників емігрантів на Закарпатті досі взагалі не робилося, по­за увагою дослідників залишалася велика кількість архівних матеріалів, написані під­руч­ники, редагована ними література і періодичні видання, оцінки їх творчої праці.

Вище наведені причини, недостатня наукова розробка проблеми зумовили актуальність і вибір те­ми дисертації.

Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Тема дисертаційної роботи входить до плану наукових досліджень Уж­го­род­сь­ко­го державного інституту інформатики, економіки і права (рішення Вченої ради № 8 від 3 грудня 1998 р. ), вона скоординована в АПН України (протокол № 5 від 14 червня 1999р. ).

Об'єкт дослідження: процес формування української національної школи на Закарпатті у 2030 рр. в умовах Чехословаччини.

Предмет дослідження: роль і місце письменників-емігрантів у процесі формування української школи на Закарпатті, шляхи формування національної свідомості учнів засобами рідної мови, художньої літератури, історії та краєзнавства.

Мета дослідження полягає у цілісному висвітленні педагогічної та освітньо-культурної діяльності педагогів-письменників на За­кар­патті у міжвоєнний період, аналізі їх педагогічних поглядів і освітньої спадщини, визначенні головних факторів фор­му­ван­ня української національної школи в умовах Чехословаччини.

В основі дослідження лежить така гіпотеза: в міжвоєнний період (1919-1939) на Закарпатті сформувалася українська національна школа завдяки:

1) формуванню нової системи шкільної та позашкільної освіти у межах автономних прав краю в умовах Чехословацької республіки;

2) об'єднанню зусиль місцевих педагогів-патріотів з українською політичною еміграцією;

3) активній участі письменників-емігрантів у організації шкільництва, створенні україномовної навчальної літератури, діяльності педагогічних і культурно-освітніх товариств, педагогічної преси.

Завдання дослідження:

- дослідити процес становлення і розвитку української національної школи на Закарпатті в міжвоєнний період;

- проаналізувати педагогічні погляди письменників педагогів, їх діяльність у справі розбудови нової моделі школи, визначити ступінь участі у процесі створення педагогічних, культурно-ос­віт­ніх та молодіжних організацій, педагогічної преси ;

- проаналізувати навчальні програми, підручники та посібники, написані пись­менниками-педагогами для гімназій, горожанських шкіл, початкової шко­ли; дослітити за­про­по­но­вані ними форми і методи підготовки молодих літераторів;

- розкрити сутність педагогічної тематики у літературній і науковій спадщині В. Бірчака, В. Пачовського, І. Панькевича та Марійки Підгірянки закарпатського періоду їх творчості;

- обґрунтувати значення педагогічної спадщини письменників-педагогів для сучасної освітньо-виховної теорії і практики.

Методи дослідження: науково-історичний, історико-педагогічний, про­блем­ний і логічний аналіз. У процесі роботи використовувались: те­оре­тич­ний аналіз педагогічної, історичної, художньої літератури, архівних джерел, праць вітчизняних та зарубіжних істориків, мовознавців, літературознавців; си­стематизація фактів та явищ, хронологічний, порівняльний та ре­тро­спек­тив­ний методи.

Основними джерелами дослідження були:

- матеріали Державного архіву Закарпатської області в Ужгороді та Берегові (ДАЗО) (ф. 28, 72, 2558), архіву Музею української культури у Свиднику (Словаччина), архівів Закарпатського краєзнавчого музею; фонди Львівської наукової біб­ліотеки ім. В. Стефаника НАН України, наукової бібліотеки Ужго­род­сько­го державного університету; підручники, на­вчаль­но-методична і на­у­ко­ва література, художні твори В. Бірчака, І. Панькевича, В. Пачовського, Ма­рій­ки Підгірянки, їх автобіографічні матеріали, епі­столярій; наукові та пе­ріодичні видання першої половини ХХ ст. ;

- роботи вітчизняних і зарубіжних педагогів Я. Коменсько­го, К. Ушин­ського, О. Духновича, Л. Толстого, С. Ру­­сової, А. Волошина; дослідження, що безпосередньо не тор­каються даної проблеми, однак служать змістовим контекстом, аде­кват­ною методологією висвітлення теми: література з пи­тань історії та філософії (М. Грушевський, І. Крипякевич, В. Кремінь, Ю. Ри­маренко, П. Р. Магочій; з питань вітчизняної пе­да­го­гі­ки (В. Сухомлинський, М. Ярмаченко, Л. Вовк, О. Су­хо­млин­ська, Г. Філіпчук, І. Зайченко, В. Ке­мінь, Б. Євтух, О. Савченко, І. Бех, Ю. Бабанський, О. Ващенко, В. Го­моннай, Б. Ступарик); з проблем мовознавства (І. Огієнко, Й. Дзен­дзе­лівський); літературознавства (І. Франко, О. Ми­ша­нич, Б. Рубчак, В. Бар­ка, М. Ільницький);

- спогади сучасників та учнів письменників-педагогів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

- визначено і обґрунтовано три пе­рі­о­ди розвитку освіти Закарпаття у 20-30 рр;

- цілісно досліджено педагогічну та освітньо-культурну спадщину пись­менників-емігрантів у краї в міжвоєнний період;

- розкрито педагогічні погляди цих діячів, ступінь їх участі у створенні педагогічних і культурно-освітніх товариств, педагогічної пре­си;

- здійснено аналіз педагогічної тематики в лі­те­ратурних творах пись­менників-педагогів.

Теоретичне значення дослідження полягає у розкритті процесу формування української національної школи на Закарпатті в міжвоєнний період і застосуванні при цьому різнобічних творчих можливостей педагогів і письменників В. Бірчака, І. Панькевича, В. Пачовського та Марійки Під­гірянки.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості твор­чо­го застосування фактичного матеріалу, основних положень і висновків до­слі­дження науковцями, які працюють у галузі педагогіки, історії Ук­раїни. Узагальнені ре­зультати дослідження можуть бути використані при написанні підручників та навчальної літератури для сучасної української школи, розробці лекційних курсів і ­се­мі­на­рів з історії педагогіки у вузах. Науковий матеріал дослідження мо­­жуть використовувати педагоги, історики, мо­вознавці, літературознавці.

Апробація результатів дисертації проводилась шляхом публікації на­у­ко­вих праць, виступів на міжнародних, всеукраїнських і регіональних кон­фе­рен­ціях, як-от: “Проблеми сучасного підручника” (Київ, 1999), “Ук­раїн­ська мова в освіті” (Івано-Франківськ, 1999), “Шляхи освіти” (Уж­город, 1998), “Василь Пачовський у контексті історії та культури України” (Уж­город-Берегово, 1998 р. ), “Проблеми післядипломної освіти педагогів” (Уж­го­род, 1997), “Проблеми соціального виховання студентської молоді” (Уж­город, 1997), “Права і свободи людини та сучасний суспільний прогрес” (Уж­город, 1999), Міжнародній науковій конференції, присвяченій 60-річчю Карпатської Ук­раїни (Ужгород, 1999), науковому семінарі, присвяченому 80-річчю утворен­ня Че­хо­словаччини (Ужгород, 1998), науковому семінарі, присвяченому 150-річ­чю Сло­вян­сь­ко­го зїзду в Празі (Ужгород, 1999).

Основні положення дисертації викладено у монографії “Пе­да­гогічна та освітньо-культурна діяльність українських письменників-емі­грантів на Закарпатті в міжвоєнний період (19191939)” (1999), статтях у журналах “Рідна школа”, “Шлях освіти”, 5 збірниках наукових праць, матеріалах 11 наукових кон­ференцій та семінарів. Впровадження результатів дослідження від­бу­ва­ло­ся в процесі читання окремих тем курсу “Українська і за­ру­біжна культура”, спецкурсу “Література та культура країн Центральної Єв­ро­пи” в Ужгородському державному інституті інформатики, економіки і права (довідка № 270 від 27. 08. 2000 р. ), циклу лекцій “Українська літературна еміграція в Чехословаччині у міжвоєнний період” в Закарпатському ін­ституті методики навчання і виховання, підвищення кваліфікації педа­гогічних кадрів (довідка № 9 від 15. 06. 2000 р. ).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, двох роз­ділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг ди­сертації становить 202 сторінки машинопису (основний текст 174 сто­рінки, список використаної літератури містить 231 назву, 6 додатків).


Основний зміст дисертаційного дослідження


У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об'єкт, пре­дмет, мету, гіпотезу і завдання, ме­то­дичні засоби, наукову новизну, тео­ре­тичне і практичне значення, описано методи і джерельну базу до­слі­джен­ня, висвітлено апробацію і впровадження основних результатів дисертації.

У першому розділі Формування української школи на Закарпатті в умовах Чехословаччини (1919-1939 рр. ) досліджено стан освіти За­кар­пат­тя до Першої світової війни і процес формування української на­ціо­на­ль­ної школи в умовах Чехословаччини, участь у ньому української еміграції, проаналізовано педагогічні по­гляди письменників-педагогів В. Бірчака, В. Па­човського, І. Панькевича, Марійки Підгірянки.

В умовах проголошеної парламентом Угорщини рівності всіх націй (за­кон XLІV 1868 р., закони Аппоні 1907 р. ) здійснюється інтенсивна мадя­ризація. Патріотичні зусилля О. Духновича, Л. Чопея, Є. Сабова та інших захисників русинства (українства) у краї не мали успіху. Освіта на Закарпатті була зведена до початкової двокласної школи, неписьменність населення ся­га­ла 70-90 %.

За рішенням Сен-Жерменського до­го­вору (1919), Закарпаття увійшло до складу Чехословаччини як автономна територія під назвою Підкарпатська Русь. Освіта краю на той час була остаточно змадяризована. Не вистачало педагогічних кадрів, тому на роботу в освітніх закладах урядом Т. Масарика були за­про­шені політичні емігранти вихідці з Росії, України та Галичини. Ук­ра­їн­ська еміграція у краї сягала двох тисяч осіб (С. Наріжний), кількість вчителів серед якої була значною. Поруч з місцевими освітянами Авг. Во­лошиним, Й. Бок­шаєм, Ю. Реваєм, Авг. Штефаном, О. Маркушем та іншими політичні емігранти брали активну участь у створенні нової школи.

Так розпочався процес становлення українського національного шкіль­ництва. У 1929-1930 рр. про­ведено державну шкільну реформу, яка забез­пе­чу­вала обовязкову 8-річну освіту. В результаті реалізації освітньої політики Че­хосло­вач­чи­ни в 1938 р на Закарпатті діяло 809 початкових шкіл (469 укр.), 53 го­ро­жан­ські (восьмирічні) школи (23 укр. ), 11 ґімназій (5 укр. ). Однак празька адміністрація дотримувалась в освіті політики подвійних стан­дартів. З одного боку підтримувала українські освітні заклади на території Чехії (Педінститут ім. М. Драгоманова, Подєбрадська господарська ака­демія, Вільний український університет), а з іншого проводила чехізацію на українських територіях Закарпаття і Пряшівщини. З цією метою на початку 20-х рр. була навязана мовна дискусія, яка ґрунтувалася на різних поглядах щодо походження мови закарпатських русинів, хоча Празька Академія наук (1919) й визнала цю мову за українську. Частина місцевих ді­я­чів дотримувалася думки про окремішність (самостійність) мови і культури русинів. Чимало емігрантів, особливо російського походження, сповідували русофільські ідеї. Водночас більшість освітян відстоювала право україн­ців на національну ос­віту й культуру. Названі протиріччя служили приводом до розбра­ту і че­хі­зації: чеські урядовці позбавляли провідників української національної ідеї права викладати.

За такої ситуації особлива роль у становленні українського шкільництва на Закарпатті нале­жить письменникам-педагогам. Випускники Віденського (В. Пачовський, І. Пань­­кевич), Львівського (В. Бірчак) університетів, Львівської вчительської семінарії (Ма­­­рійка Підгірянка), вони внесли в шкільництво передові методи австрійської, швейцарської, німецької і польської освіти. На той час вже були вони ав­торами на­вчаль­­ної та художньої літератури, наукових праць. І. Панькевич очо­лив мовний відділ крайового Шкільного реферату (1920), В. Бірчак працював інспектором від­ділу. Педагоги брали активну участь в організації системи ос­віти на Закарпатті, курсів ук­ра­­їн­ської мови і літератури для вчителів, ук­ла­да­ли методичну лі­­те­ра­ту­ру, створювали підручники. В. Па­човський організовував гімназійну ос­ві­ту в південних, найбільш змадяризованих, районах краю, ви­кла­дав у Берегівській гімназії. Марійка Підгірянка була се­ред фун­да­то­рів почат­кової школи краю. Важливу роль у ста­нов­лен­ні нової освіти відіграла створена за участю письменників-педагогів пе­даго­гіч­на пе­рі­о­ди­ка (“Учитель”, “Підкарпатська Русь”, “Ук­раїнське слово”, “Ві­но­чок”), Педаго­гічне товариство, Пласт, Про­сві­та, Това­ри­ст­во ук­раїнських письменників та журналістів, Руський театр в Ужгороді.

Педагогічна та культурно-освітня діяльність письменників педагогів спри­яла утвердженню української національної ідеї. Русофіли й русинофіли за підтримки чеських чиновників протистояли про­це­су українізації шко­ли, навязували підручники російською мовою. І. Панькевича й В. Бірчака у 1924 р. безпідставно звільнили з посад у шкільному рефераті . У період чехізації школи було звільнено і виселено за межі Чехословаччини десятки передових ук­раїнських педагогів, серед них Ма­рійку Підгірянку (1929) і В. Пачовського (1930). Однак процес формування української шко­ли на той от­римав підтримку педагогічної і культурної гро­мад­ськості, політичних пар­тій. За­вдя­ки обєд­наним зусиллям українська мова стала мовою на­вчання.

Педагогічні погляди письменників-педагогів відповідали передовій думці свого часу, були втіленням ідеї єдності навчання та націо­нального виховання. Педагогічне покликання ці діячі вбачали у формуванні націо­нальної освіти, прилученні дітей до ук­раїнської культурної традиції. Вони були прихиль­никами поєднання академічної освіти в гімназіях з педа­гогічними інно­ваціями, на­род­ною педагогікою, виступали проти формалізму і лібералізму в на­вчально-виховному процесі, боролися за свідоме опану­вання знань. Ці пе­да­го­ги орієнтувались на ідеї К. Ушинського (національне вихо­вання), О. Дух­новича (народна педагогіка), Г. Кершенштайнера (тру­дова школа), Л. Баттіса і В. Фадруса (краєзнавство), Ф. Фребеля (дошкільне виховання). Педагогічні по­гляди письменників-педагогів спрямовані на постаті вчи­те­ля й учня як спів­учасників навчально-виховного процесу. Вчителями, на їх думку, можуть ста­вати лише люди за по­кли­кан­ням, відповідною освітою, творчі, високо­еру­до­вані, національно свідомі, а не випадкові особи чи прихильники певного по­літичного курсу, як це мало місце в тодішньому шкільництві Закарпаття. Завдання вчителя сприяти ро­зу­мо­вому, естетичному та фізичному вихо­ванню молоді. В. Бірчак, В. Па­чов­ський, І. Панькевич були серед ак­ти­ві­стів пластового руху, зуміли органічно поєднати у ньому фізичний розвиток ді­тей з національно-патріотичним і естетичним вихованням.

У цілому процес формування української національної школи в умовах Че­хо­словаччини завдяки обєднаним зусиллям місцевих патріотичних сил та по­лі­тич­ної еміграції з України відбувся, що дозволило остаточно реалізувати ук­ра­їн­ську національну ідею в освіті у період Карпатської України (1938-1939 рр. ).

Другий розділ “Педагогічна діяльність українських письменників-емі­грантів на Закарпатті в 1919-1939 рр. ” присвячено дослідженню пе­да­гогічної роботи письменників-емігрантів у гімназійній освіті й початковій школі, розглянуто зміст написаних ними підручників з української мови та лі­те­ра­ту­ри, історії Закарпаття, висвітлено їх роль у підготовці лі­тера­торів, досліджено педагогічну спрямованість літературної та наукової ді­яль­но­сті.

В. Пачовський у Бе­регівській українській гімназії викладав історію, читав лекції з української мови та історії для вчи­те­лів гімназій (у тому числя для чеської та угорської) і народних шкіл округу. Педагог вважав історію універсальним засобом національного виховання. Особливого значення надавав історії Закарпаття, сповідуючи принцип науковості навчання, спонукав гімназистів до самостійної пошукової роботи. Його учні зібрали і видали збірник “Народні оповідання про давнину” (1925). Ор­ганічною складовою виховного процесу В. Пачовський вважав позак­ла­с­ну і поза-шкільну роботу. Як вихователь гімназійних класів, він проводив інди­відуальні бесіди, влаштовував наукові диспути, читав лекції на істо­рич­ні та літературні теми, власні поезії. Для літературно обдарованих дітей поет-педагог ор­ганізував гурток, члени якого Ю. Ста­нине­ць, І. Колос, Ф. По­ту­ш­няк стали відомими письменниками. У Берегівській гім­назії за участю В. Па­­човського організовано перший на Закарпатті плас­товий гурток, для якого поет написав вірш-присягу юного пластуна (1921).

Док­тор філології В. Бірчак у Шкільному рефераті розробив навчальну про­граму з курсу ук­раїнської літератури, уклав списки про­грам­ної і позапрограмної літератури для гімназій. Після звільнення з посади (1924) викладав в Ужгородській гімназії українську мо­ву і літературу, німецьку мову та філософію, був вихователем і шкільним бібліотекарем. В. Бірчак вважав літературу універсальним за­со­бом розвиваючого навчання, національного і естетичного виховання. До­свід викладання в гімназіях Львова, Дрогобича, у Камянець-Подільському уні­верситеті В. Бірчак творчо переніс в Ужгород. Він був палким прихильником принципу індивідуального підходу до дитини, знав інтереси і нахили учнів, вва­жав, що гімназисти повинні досконало знати культуру свого народу, про­пагувати і підтримувати її. Для обдарованих дітей створив гурток, який став літературною школою молоді. В. Бірчак був активним провідником пла­стового руху: ство­рював шкільні гуртки, ор­га­ні­зо­вував літні пластові табори, відвідав з пластунами Чехію, Австрію, Болгарію (1929). Молодь обрала скаутмайстра В. Бірчака керівником Пласту Карпатської України (1939).

І. Панькевич до приїзду в Ужгород (1920) викладав російську мову в Консулярній академії у Від­ні. Рід­ну мову вчений-педагог вважав основою національної освіти, а її функціонування у всіх сфе­рах суспільного життя першоелементом де­мо­кратії. Очоливши мовний відділ Шкільного реферату, ак­тив­но впроваджував українську мову в змадяризовану освіту і діло-водство, домігся викладання в шко­лі краєзнавства. У 1924 р. противники українізації звільнили його з адміністративної посади. Відтоді до 1938 р. він викладав українську мо­ву та філософію у старших класах Ужгородської гімназії, де застосував педагогічні методи вищої школи. Його лекції і семінари вирізнялися академічною продуманістю, вико­ри­стан­ням наукових і літературних джерел, фольклору. Педагог вбачав у гімназистах май­бутнє української нації. Прихильник принципу індивідуального підходу до учня, залучав вихованців до науково-пошукової роботи, зокрема, зби­ран­ня матеріалів до словника українських говорів Закарпаття.

В умовах становлення української школи на Закарпатті найактуальнішою ви­явилась проблема змісту навчання. Провідними авторами підручників гу­ма­нітарного циклу для гімназійної освіти і горожанських шкіл виступили письменники-педагоги І. Панькевич, В. Бірчак, В. Пачовський.

І. Панькевич написав перший підручник української мови для гімназій та горожанських шкіл Закарпаття (1922). “Граматика русского язика для мо­лод­ших кляс шкіл середніх і горожанських” написана на основі українських ді­алек­тів Закарпаття, що, за визначенням самого педагога, не кращий варіант, але та­кий, що “дозволив зберегти українську мову в школі”. У наступних ви­дан­нях (1927, 1936) ав­тор доопрацював підручник, наблизивши гра­матику до норм літе­ра­тур­ної ук­раїнської мови. Вбачаючи в мові по­тужний виховний засіб, він про­ана­лі­зував звязки між діалектами Закарпаття і нормами ук­ра­їнської літературної мови. Граматика І. Панькевича стала мовною основою підручників, художньої літератури, преси, громадського жит­тя у міжвоєнний період.

В. Бірчак у 1922-1928 рр. видав чотири підручники з української літе­ратури (“Руська читанка”) для 1, 2, 3, 4 класів гімназії, які поєднали в собі теорію літератури і хрестоматії. В їх основу покладено принцип укладання галицьких читанок (зокрема О. Барвінського). Завдяки цим книгам закарпатські школярі одержали змогу вивчати твори української класики, знайомитись з європейською літературою. В. Бірчак організував навчальний матеріал на внутрі та міжпредметних взаємозвязках. Літературні тексти підібрані за їх естетичною вартістю. В основі підручників покладено прин­ципи опори на позитивні якості учнів, врахування вікових особливостей ді­тей. Вчений-педагог орієнтується на принцип звязку змісту і методів на­вчан­ня з національною культурою і традиціями, органічно ввівши в під­руч­ник літературу Закарпаття. Читанки В. Бірчака засвідчили його при­хиль­ність до принципів науковості, систематичності, наступності процесу на­вчання, уваги до індувідуальних інтересів учнів. Про якість відбору текстів української літератури автором говорить той факт, що практично всі тексти йогшо підручників включені до програми сучасної середньої школи.

Посібник В. Бірчака “Літературні стремління Підкарпатської Русі” (1921) став першою кваліфікованою оцінкою літературного процесу на Закарпатті від ХV1 ст. до 1919 р. Орієнтуючись на праці М. Драго­манова, І. Фран­ка та В. Гнатюка, вчений-педагог довів, що лі­те­ра­тура За­карпаття перебуває у взаємозвязках з літературою українською. За­­пропонована періодизація літературного процесу не ви­кликає заперечень і підтримується сучасними науковцями (О. Мишанич). У 1937 р. В. Бір­чак видав доопрацьований посібник, доповнений аналізом літературного процесу від 1920 до 1936 р., в якому доведено, що література в краї стала переважно україномовною, це до­зволило їй оновитися і наблизитися до кра­щих зразків загаль­но­ук­ра­їн­ської. Велика заслуга у цьому молодого по­коління письменників, вихованого в українських гімназіях і се­міна­ріях.

Важливим засобом навчання і національного виховання молоді став підручник В. Пачовського “Історія Підкарпатської Русі. Часть І” (1921). До цього Закарпаття роз­глядалось у контексті угорської історії. Місцевих українців деякі угорські вчені вва­жали неавтохтонним населенням. В. Па­човський, опираючись на принцип історичної правди, до­слі­дження М. Гру­шевського, Д. Дорошенка, О. Петрова, І. Франка, західних істориків, довів автохтонність українців-русинів, спільність історії Закарпаття з історією України. Автор проаналізував події від палеоліту до 1526 р. , коли угорці зазнали поразки від турків під Могачем. Вчений-педагог не заперечив спорадичності історії Закарпаття і Угорщини, детально описав взаємо­звязки Київської Русі з угорцями, зокрема княжі шлюби та угоди між угорцями і русичами, зосередив увагу на постаті подільського князя Федора Корятовича, який наприкінці ХІV ст. поселився в м. Мукачеві з 40 тисячами русичів. Друга частина історії Закарпаття В. Пачовського вийшла тільки в 1938 р. у Львові, тому не використовувалася у навчальному процесі. Історична концепція В. Па­чов­сь­ко­го знайшла продовження у працях В. Крипякевича, В. Гаджеги, М. Лелекача, І. Кондратовича, Ф. По­туш­няка, І. Гранчака та ін.

Літературний процес на Закарпатті у міжвоєнний період харак­тери­зується приходом молодих літературних сил, пе­ре­важанням україномовної літератури, розширеннням її тематичного та іде­й­но-художнього спектрів. Велика заслуга у професійному становленні молодих лі­те­ра­торів належить В. Бірчаку, В. Пачовському, І. Панькевичу, Марійці Під­гірян­ці, вони ство­рили своєрідну систему форм і методів роботи з літературно обдарованою молоддю. Їх учнями в гімназіях були письменники Ю. Боршош-Ку­мят­ський, Ю. Ше­регій, Й. Жупан, В. Діянич, Ф. Потушняк, Ю. Станинець, І. Ко­лос. Педагоги творчо підтримували М. Рішка, Зореслава (С. Сабола), В. Ґрен­джу-Дон­ського, О. Маркуша, І. Невицьку, Л. Демяна, М. Божук, Марка Ба­ра­бо­лю (І. Рознійчука).

Сформовані у вигляді художніх образів, педагогічні ідеї і погляди знаходять як правило широке застосування у освітній практиці. В. Бір­чак, В. Пачовський, І. Панькевич, Марійка Підгірянка підпорядкували власну літе­ратурну творчість педагогічній ідеї. Поет-молодомузівець В. Пачовський автор відомих поетичних збірок “Розсипані перли”, “Ладі і Марені…”, вважаючи своїм обовязком будити іс­торичну память народу, сприяти патріотичному вихованню молоді, змалював галерею руських князів, ко­зацьких гетьманів, легендарних героїв. На матеріалах іс­торії та фольклору краю він створив поему “Сріберний дзвін”, де вперше в ук­ра­їнській лі­тературі вивів образ дочки Ярослава Мудрого Анастасії, ко­ро­ле­ви угорської. Закарпаття у творі було названо Срібною Землею, ця назва стала символічним топонімом краю. Героїчні сто­рін­ки боротьби закарпатських русинів проти навали угрів описані в поемах “Князь Ла­бо­рець”, “Тріє царі” та ін. Чимало поезій поет-педагог присвятив шкільному життю, пластунам.

В. Бірчак був одним із організаторів “Молодої Музи” (1906-1909), редак­тором львів­сь­кого часопису “Слово”, до приїзду на Закарпаття видав пять книг прози, на­укове дослідження “Візантійська церковна пісня і “Слово о полку Ігоревім”. В Ужгороді написав історичні повісті “Василько Рос­ти­сла­вович”, “Володар Ростиславович”, “Проти закону”, збірки новел “Прит­ча”, “Золота скрипка”, велику кількість фейлетонів, памфлетів. Праці В. Бірчака в галузі літературної критики і літературознавства знайшли безпосереднє застосування у нав­чаль­но­му процесі гімназій, учительських і духовних семінарій, горожанських шкіл. У творах, особливо новелах (збірка “Золота скрипка”), пропагував передові європейські та власні пе­да­го­гічні ідеї і погляди, змальовував яскраві образи вчителів, учнів, розкривав вза­є­мо­стосунки у педагогічних колективах, засуджував процес чехізації освіти.

Взірець педагогізації літературної діяльності показала Марійка Під­гі­рян­ка. Вона створила своєрідну поетичну педагогіку, використавши поезію як ди­дак­тич­ний матеріал для початкової школи. Поетеса-пе­да­гог орієнтувалась на засади народної педагогіки О. Духновича, ідей Ф. Фребеля щодо ролі дитячої гри як природньої діяльності дитини. Свої педагогічні ідеї най­повніше реалізувала у навчальних посібниках “Ластівочка. І” і “Лас­ті­воч­ка. ІІ”, а також у поетичних книгах “Збірничок вір­шів для дітей” (1926), “Зайчик і ли­сичка” (1926). Марійка Підгірянка започаткувала на За­карпатті дитячу дра­матургію, написавши для шкільних театрів пєси “Вертеп”, “Сон на мо­гилі”, “Святий отець Миколай в гостині на Підкарпатській Русі”, “В чужім пірю”.

І. Панькевич був відомим як літературознавець і літературний критик, фольклорист і вчений-мо­вознавець, редактор педагогічного часопису “Під­карпатська Русь”, Нау­ко­во­го збірника товариства “Просвіта” (14 томів) (у спів­праці з В. Бірчаком). Він вважав своїм професійним обовязком пропа­гувати на сторінках редагованих ним видань кращі тогочасні педагогічні по­гля­ди, форми і методи навчання. До співпраці він залучив таких знаних вче­них-педагогів як С. Русову, О. Мицюка, О. Колессу, О. Барвінського, А. Во­лошина, О. Маркуша, Й. Пешека.

Твори письменників-педагогів публікувались у педагогічній пресі, шкіль­них підручниках, часописах, були популярними серед вчительства та шкіль­ної молоді, сприяли національному вихованню.

Узагальнені результати проведеного дослідження підтвердили висунуту гіпотезу і дали змогу сформулювати такі висновки:

1. У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення на­уко­вої проблеми історії розвитку української школи й освіти на Закарпатті в умовах Чехословаччини у міжвоєнний період, об­ґрун­товано три періоди її розвитку:

  1. 1919 1930 рр. формування нової системи шкільної та позашкільної освіти; вирішення проблеми педагогічних кадрів за рахунок української еміграції та підготовки місцевого вчительства; впровадження ук­раїнської мови в освіту; написання україномовної навчальної літератури; створення ма­те­рі­ально-технічної бази освіти і будівництво нових шкіл; видання пе­да­го­гіч­них часописів та газет, дитячої періодики українською мовою; ство­рення Пе­да­гогічного товариства, Просвіти, Пласту. Вирішення питань шкіль­ництва для національних меншин краю: угорців, румунів, євреїв, німців, че­хів. З 1924 р. починається спланована чехізація освіти, про­водяться незаконні звільнення прогресивних українських педагогів;
  2. 1930 жовтень 1938 рр. характеризується проведенням державної реформи освіти. Зростає мережа початкових і горожанських (неповних середніх) шкіл, гімназій. Посилюється чехізація освіти, празьким урядом заохочується про­тистояння між “русофілами”, “русинами” та “наро­дов­цями” (українцями) у питанні мови навчання в українській школі, ак­тивна участь у цьому процесі вчи­тель­ства, Педагогічного товариства, політичних партій, молодіжних і гро­мад­ських організацій, що забезпечило перемогу української національної ідеї в освіті;

3) жовтень 1938 березень 1939 рр. освіта в умовах Карпатської Ук­раїни: організація національної освіти, за­ко­но­дав­че переведення шкіль­ництва на українську мову, визнання провідної ролі шко­ли у вихованні національного ідеалу, підвищення ролі Учительської гро­ма­ди, молодіжних та культурно-освітніх організацій, спроба організації ви­щої школи.

2. Дослідження виявило, що визначальним фактором у становленні ук­ра­їн­ської школи на Закарпатті було обєднання зусиль місцевих педагогів-па­трі­отів з українською еміграцією. Особливу групу емігрантів становлять пись­менники-педагоги В. Бірчак, І. Панькевич, В. Пачовський, Марійка Під­гі­рянка. Їхня багатогранна пе­да­го­гічна та освітньо-культурна діяльність виявилась ключовою у формуванні гу­манітарного циклу навчальних дисци­плін у школах Закарпаття, що сприяло формуванню основ національної ос­віти та виховання. Освітянська діяльність вищеназваних постатей може розглядатися як своєрідна цілісність в історії української педагогічної думки.

3. Світогляд і педагогічні погляди письменників-педагогів В. Бірчака, І. Пань­кевича, В. Па­чов­ського, Марійки Підгірянки формувалися під впливом Я. А. Коменського, К. Ушинського, М. Дра­го­ма­но­ва, О. Духновича, С. Русової, Л. Толстого, І. Франка, А. Волошина, передової української та європейської педагогічної дум­ки. Встановлено, що письменники-педагоги були прихильниками поєднання класичних методів навчання і виховання з новітніми єв­ро­пей­ськими технологіями. Концепція українського націо­наль­ного вихованння педагогів-письменників базувалася на національній ідеї, послідовному і системному використанні у навчально-виховному процесі засад народної і козацької педагогіки, фольклору і краєзнавства поруч з передовими європейськими методами. Кінцеву мету виховання пись­менники-педагоги вбачали у фор­му­ван­ні творчої, національно свідомої ак­тивної особистості. Своє покликання вбачали у вихованні молодого, розум­ного і фі­зич­но здорового покоління закарпатських русинів-українців, сві­домого у кро­вному відчутті братства з українським народом.

4. Заслугою письменників-педагогів стало створення на початку 20-х ро­ків пер­ших в історії за­карпатського шкільництва підручників з української мови (І. Панькевич), ук­раїнської літератури (В. Бірчак), історії За­кар­пат­тя (В. Пачовський), по­сіб­ни­ків для народних шкіл (Марійка Підгірянка). Ана­ліз підручників показав, що вони написані у відповідності до кращих єв­ро­пейських зразків, мають велике пізнавальне і виховне значення, орі­єн­то­вані на розумове, естетичне, національне і трудове виховання учнів. Під­руч­ники побудовані на між- і внутріпредметних взаємозвязках, вони спри­яли утвердженню української мови, формуванню національної са­мо­сві­до­мості шкільної молоді. Запропонований письменниками педагогами ме­то­д ук­ла­дан­ня навчальної лі­те­ра­тури, зміст були використані іншими авторами під­руч­ни­ків для шкіл Закарпаття міжвоєнного періоду. Досвід написання під­руч­ни­ків письменниками-педагогами може бути використаний при напи­санні су­час­них підручників.

5. Дослідження виявило заслуги письменників-педагогів у про­фе­с­ій­ній під­готовці молодих письменників Закарпаття Ю. Боршоша-Ку­м´ят­сь­кого, О. Мар­куша, Ю. Станинця, Зореслава (С. Сабола), Й. Жупана, Ф. По­туш­ня­ка, Ю. Шерегія, В. Діянича, М. Рішка, Марка Ба­раболі (І. Рознійчука), Ми­ко­лаї Бо­жук, В. Ґренджі-Донського та ін. Аналіз педа­го­гіч­­них методів, форм та засобів, якими користувалися письменники-пе­да­го­ги у ро­боті з літературно обдарованою молоддю, дозволив сфор­­му­лювати своєрідну педагогічну систему професійної підготовки літераторів. В її основу покладено: а) морально-ду­ховне, естетичне і національне виховання; б) поглиблене ви­вчен­ня теорії лі­тератури; в) індивідуальна робота з обдарованими дітьми та юна­цтвом; г) ме­тоди заохочення молоді до творчої роботи; д) пропаганда творчого до­роб­ку молодих літераторів на сторінках друкованих видань і критична оцінка тво­рів; ж) залучення талантів до активного культурно-освітнього життя.

6. У процесі дослідження встановлено, що В. Бірчак, В. Пачовський, Ма­рій­­ка Підгірянка, І. Пань­кевич були активістами у створенні та діяльності то­­вариства Просвіта, Педагогічного товариства, Пласту, Товариства ук­ра­їн­­ських пись­менників та журналістів. Вони редагували видання Прос­ві­ти, ча­­сописи, газети, залучали до роботи в них провідних українських та чехо­сло­­вацьких педагогів і вчених, політичних і культурно-громадських діячів, пуб­­лікували власні педагогічні та наукові праці, літературні твори, лі­те­ра­ту­ро­знавчі статті. Завдяки їм та творчій інтелігенції краю часописи “Під­кар­пат­ська Русь”, “Учи­тель”, “Українське слово”, Наукові записки то­ва­риства “Про­світа” пропагували передову педагогічну думку. І. Панькевич був пер­шим ре­дак­тором україномовного дитячого журналу на Закарпатті “Ві­но­чок”.

7. Аналіз літературної, літературно-критичної та наукової спадщини В. Бір­­чака, В. Пачовського, Марійки Підгірянки та І. Панькевича доводить, що пись­­менники-педагоги направили власну творчу енергію в русло педагогіки. По­еми і лірика В. Пачовського, повісті та оповідання В. Бірчака, поезії і дра­ми Марійки Підгірянки, педагогічні, літературно-критичні та наукові статті І. Панькевича мають освітнє спрямування, зба­га­чують педагогічну тематику української літератури. Твори письменників-пе­да­гогів друкувалися на сторінках підручників і посібників 2030 років, стали ді­йовими засобами у навчальновиховному процесі та позашкільній освіті. Вони відповідають на­леж­ним ідейно-художнім вимогам і можуть використовуватися в сучасній на­вчальній літературі.

8. На сучасному етапі українського державотворення, духовного від­ро­джен­ня української нації популяризація педагогічної, наукової і літературної спад­щини В. Бірчака, В. Пачовського, Марійки Підгірянки та І. Панькевича спри­ятиме розвязанню актуальних педагогічних проблем, як-от: а) фор­му­ван­ня національно свідомого громадянина в умовах навчання в багато­ступеневій школі; б) усвідомлення ролі рідної мови, лі­тератури та історії в житті окремої людини і консолідації на цій основі нації; в) формування змісту навчальних ди­сциплін на засадах між- та внутріпредметних вза­ємо­звязків, мо­рального, естетичного, фізичного і трудового виховання. Літе­ра­турні твори В. Бірчака, В. Пачовського можуть бути використані при укладанні нових під­ручників з української літератури для середньої школи, а поезії Марійки Під­гірянки для початкової школи. Педагогічний досвід, погляди на освіту та виховання письменників-педагогів можуть творчо використовуватись у реформуванні су­часної освіти, а також при підготовці студентів педагогічних вузів.

Наше дослідження не претендує на повне і всебічне розвязання по­ру­ше­них у ньому питань. Багатогранна спадщина В. Бірчака, В. Пачовського, І. Пань­ке­ви­­ча, Марійки Підгірянки заслуговує на подальше вивчення. Насамперед це сто­­су­ється проблем дослідження їх літературної, наукової і видавничої спад­щини.


Основні положення дисертації відображені в таких публікаціях:

  1. Ходанич П. М. Педагогічна та освітньо-культурна діяльність україн­ських письменників-емігрантів на Закарпатті в міжвоєнний період (1919-1939). Ужгород: Гражда, 1999. 102 с. Тираж 500.

2. Ходанич П. М Виховні та дидактичні аспекти у поезіях Марійки Підгірянки // Наука і сучасність: Зб. наук. праць НПУ. Вип. 2. Ч. 4. К. : ЛОГОС, 1999. С. 161-165.

  1. Ходанич П. М. Поборник української школи. Іван Панькевич і про­цес утвердження української мови в освіті Закарпаття // Рідна школа. ­–­ 2000. ­– № 3 (843). С. 56-59.
  2. Ходанич П. М. Педагогічна тематика у малій прозі Володимира Бір­чака 20-30 років // Проблеми загальної і професійної педагогіки: Зб. наук. праць // Проблеми сучасного мистецтва і культури. Харків: Каравела, 2000. С. 238-243.
  3. Ходанич П. М. Діяльність українських письменників-педагогів на Закарпатті у міжвоєнний період (1919-1939) // Шлях освіти. 2000. № 2 (16). ­ С. 47-49.
  4. Ходанич П. М. Театр у системі виховання шкільної молоді За­кар­паття 20-х років // Соціалізація особистості // Зб. наук. праць НПУ. К.: Логос, 2000. Випуск 1. С. 231- 238.
  5. Ходанич П. М. Підручник “Історія Підкарпатської Русі” Василя Па­чов­­ського у гімназійній освіті Закарпаття 20-30 рр. // Проблеми сучасного під­­руч­ника: Зб. наук. пр. Ін-ту педагогіки АПН України. К.: КОМ­ПЮ­ТЕР у ШКОЛІ та СІМЇ. 1999. С. 126-130.
  6. Ходанич П. М. Народна педагогіка в посібниках Володимира Бір­чака та Марійки Підгірянки // Проблеми післядипломної освіти педагогів: Ма­­те­ріали ІІІ Всеукр. наук.-метод. конф. , 17-18 грудня 1998 р. , Ужгород. Ужгород: Патент, 1999 р. С. 193-195.
  7. Гомоннай В. В., Ходанич П. М. Педагогічні погляди Во­ло­ди­ми­ра Бір­­ча­ка // Там само. С. 186-188. Авт. текст О,5.

10. Ходанич П. М. Ідея словянської єдності в навчальній літературі За­кар­пат­тя 20-30 років // Ідея словянської єдності та суспільна думка на За­кар­пат­ті в ХІХ-ХХ ст.: Доповіді наук. семінару. Ужгород, 1999. С. 235-240.

11. Ходанич П. М. Проблема реабілітації педагогічної та культурно-ос­віт­ньої спадщини Володимира Бірчака // Права і свободи людини та сучасний су­спільний прогрес: Матеріали міжнар. наук.-практ. кон­ф. Ужгород, 1999. С. 464-468.

12. Ходанич П. М. До питання естетичного виховання дітей та юнацтва у шко­лах Закарпаття 30-х рр. ХХ ст. // Науковий вісник Ужгородського дер­жав­ного інституту інформатики, економіки і права. Гуманітарні науки. № 2. Ужгород,1998. С. 105-109.

13. Ходанич П. М. Педагогічні ідеї В. Бірчака та їх роль у розвитку освіти на Закарпатті в 20-30-х рр. // Закарпаття у складі Чехословаччини: Проблеми від­родження і національного розвитку. Доповіді наукового семінару. Ужгород, 1999. С. 198-205.

14. Ходанич П. М. Людина на зламі епох. // Науковий вісник Уж­го­род­сь­ко­го державного інституту інформатики, економіки і права. № 1. Уж­го­род, 1997. С. 210-221.

15. Ходанич П. М. Формування і розвиток образотворчих здіб­ностей ді­тей // Проблеми післядипломної освіти: Всеукр. науково-методична конф. Ужгород, 1997. С. 202-205.


Ходанич П. М. Педагогічна та освітньо-культурна діяльність ук­раїнських письменників-емігрантів на Закарпатті у міжвоєнний період (1919-1939 рр. ). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13. 00. 01 загальна педагогіка та історія педагогіки.

У дисертації аналізується і узагальнюється процес становлення ук­ра­їн­сь­кої національної школи на Закарпатті в умовах Че­хо­сло­вач­чини (1919-1939). Досліджено освітню політику Чехословаччини, характер вза­ємодії місцевих педагогів з українськими емігрантами у боротьбі за ук­­раїнську національну школу, розглянуто проблеми формування змісту, форм і ме­то­дів навчання, особливу увагу зосереджено на питаннях виховання молоді. До­слі­дження виявило особливий вклад у розбудову національної школи пись­мен­ників-педагогів політичних емігрантів В. Бірчака, В. Пачовського, І. Панькевича, Марійки Під­гі­рянки, педагогічна спадщина яких досі замовчувалася. Аналізуються пе­да­го­гічні погляди цих педагогів, написані ними підручники з ук­ра­їн­ської мови та літератури, історії Закарпаття, посібники для по­чат­кової шко­ли та інша навчальна література, розглянуто їх діяльність в уп­равлінні ос­ві­ти, узагальнено досвід педагогічної роботи в гімназіях та по­чатковій школі, роботу з літературною молоддю, досліджено їх культурно-освітню діяльність і літературні твори, які мають педагогічне спрямування.

Ключові слова: національна школа, емігранти, письменники-педагоги, освітня політика, педагогічна діяль­ність, форми, зміст і методи навчання, навчальна література.


Ходанич П. М. Педагогическая и культурно-просветительная де­я­тель­ность украинских писателей-эмигрантов в Закарпатье в меж­ду­во­ен­ный период (1919-1939 гг. ) Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических на­ук по специальности 13. 00. 01 общая педагогика и история педагогики.

В представленной работе анализируется и обобщается процесс фор­ми­ро­ва­­ния национальной школы в Закарпатье после присоединения к Че­хо­сло­ва­кии (Сен-Жерменский мирный договор (1919)). Исследуется политика Че­хо­словакии в области об­ра­зо­ва­ния, процессы взаимодействия местных педа­го­гов и политической эмиграции в борьбе за украинскую на­циональную шко­лу.

Исследование выявило особую роль украинских писателей-эмигрантов В. Бир­чака, В. Пачовского, И. Пань­ке­ви­ча, Марийки Пидгирянки (Мария Ле­нарт-Домбровская) в строительстве на­ци­о­нальной школы края. В советское вре­мя эти выдающиеся педагоги были обьявлены так называемыми бур­жуазными националистами. В. Бирчак был репрессирован (1945) и умер в лагере ГУЛАГА, реабилитирован по отсутствию обвинения в 1990 г. Педа­гогическое наследие этих деятелей замалчивалось. Анализируются педа­гогические взгляды писателей-педагогов, предложенные ими формы, ме­тоды обучения и воспитания школьной мо­лодежи, которые отвечали передовым европейским образцам своего времени. Писатели-педагоги создали принципиально новые по содержанию учебники гуманитарного цикла. И. Панькевич написал первый квалифицированный учебник украинского языка для гимназий (Руська граматика). В. Бирчак создал четыре учебника украинской литературы (Руські читанки) и учебник истории литературы Закарпатья (Літературні стремління Підкарпатської Русі), Написанные для гимназий, они стали базовыми для всех типов школ края. В. Пачовский автор первого учебника истории Закарпатья (Історія Підкарпатської Русі). Перу Марийки Пигирянки принадлежат два пособия для начальной школы (“Ластівочка. I”, “Ластівочка. II”). В работе проанализировано историю соз­да­ния, принципы написания и содержание учебников, предложенные ав­то­ра­ми методы и формы обучения.

Писатели-педагоги И. Панькевич и В. Бирчак работали в краевом уп­рав­лении образования (1920-1924). Исследование позволило выявить их значи­тельную работу по организации школьного дела, выработке форм и методов обучения. И. Панькевич, В. Бирчак, В. Пачовский, работая в системе гим­на­зийного образования, проявили себя педагогами-новаторами. Они ориен­ти­ро­вали молодежь на сознательное усвоение знаний, самостоятельное мыш­ление; предложили в гимназии элементы высшего образования: лекции, семинары, самостоятельную научную работу. Обучение и воспитание мыс­ли­ли как единый процесс, способствующий формированию настоящего граж­да­ни­на. Особое внимание обращено на опыт подготовки писателями-педа­гогами молодых литераторов, исследовано педагогические методы работы с литературно одаренной молодежью. Обобщено опыт педагогической работы этих деятелей в системе гимназийного и начального об­ра­зо­ва­ния.

Активная деятельность писателей-педагогов в деле организации укра­ин­ской национальной школы встретила яростное сопротивление чешской школь­ной администрации, которая видела свою цель в чехизации про­свещения. И. Панькевич и В. Бирчак были переведены преподавателями в Ужгородскую гимназию, а В. Пачовский и Марийка Пидгирянка лишены права преподавать и выдворены за пределы Чехословакии (1929). Писатели-педагоги вели активную культурно-просветительскую работу среди различных слоев населения, считая ее частью педагогической деятельности. Они стояли у истоков Педагогического общества, украинского театра на Закарпатье, общества Просвіта, Товарищества украинских писателей и журналистов, юношеской организации Пласт. Деятельность этих оргни­за­ций способствовала утверждению украинской национальной школы.

Свою литературную деятельность писатели-педагоги сумели сориен­ти­ро­вать в педагогическое русло. В. Бирчак избирает темами рассказов ситуации из жиз­ни педагогов и школы. В. Пачовский пишет пластовую лирику, соз­да­ет на материалах истории и фольклора Закарпатья ряд поэм и стихов. Марий­ка Пид­ги­рянка создает специальные стихи, позволяющие лучше усваивать бук­вы, чис­ла, правила поведения. И. Панькевич в статьях отстаивает право на обу­че­ние детей при помощи родного языка, краеведения. Исследуются ли­те­ра­тур­ные произведения писателей-пе­да­гогов, имеющие педагогическую те­ма­тику.

Таким образом, писатели-педагоги стояли у истоков украинской наци­ональной школы Закарпатья, они сформировали на основании передового научного опыта содержание гуманитарной части образования, ориентировав его в сторону формирования гармонически развитой и общественно ак­тив­ной личности.

Ключевые слова: национальная школа, эми­г­ранты, писатели-педагоги, по­литика образования, формы, содержание и методы образования, учебная литература.


Hodanych P. M. Pedagogical, educational and cultural activity of Uk­ra­i­ni­an refugee writers in Transcarpathia in the period between the two world wars (19191939). Manuscript.

Dissertation submitted for Candidate of Science degree in the speciality 13. 00. 01 total pedagogics and history of pedagogics.

In the dissertation the process of formation of Ukrainian national school in Tran­scarpathia after incorporation of the region into Czechoslovakia (1919) is analyzed and generalized. The autonomous rights of Transcarpathian Ukrainians, supported by St. Germain treaty and declared in Czechoslovakian constitution, enabled the process of revival of national culture and education which under the Austro-Hungarian rule was totally magyarized. The educational policy of Cze­choslovakia is studied, as well as the character of interaction of local pedagogues with Ukrainian refugees in the struggle for Ukrainian national school, the for­ma­tion of forms, sense and methods of education is considered, a special attention is paid to the raising of school students. The study has revealed a particular con­tri­bution into the national school formation made by writers and teachers V. Birchak, V. Pachovsky, I. Pankevych, Mariyka Pidhirianka whose pedagogical heritage was earlier concealed or depicted as “Ukrainian bourgeois nationalism”. The pe­da­gogical views of these refugee pedagogues are analyzed as well as their books in the Ukrainian language and literature, the history of Transcarpathia, books for primary schools, other literature for school. Their work in the regional department of education is considered, the experience of pedagogical work in the sphere of gimnasium and primary education as well as training of young writers is generalized, their cultural and educational activity is analyzed, the literary works of the refugee writers with pedagogical ideas are studied.

Keywords: national school, educational policy, pedagogical activity, refugee writers, forms, sense and methods of teaching, national education, school lite­ra­ture.


Страница: 1 

По вопросу доставки диссертации по этой теме пишите на электронный адрес: info@disser.com.ua


Меню
Реклама



2006-2009 © Диссертации и авторефераты Украины