Диссертации и авторефераты Украины
Перейти на каталог
Каталог авторефератов

Я ищу:
Диссертация / Автореферат

По вопросу доставки диссертации по этой теме пишите на электронный адрес: info@disser.com.ua
Тема автореферата диссертации: Місце і значення міфу як елемента онтології науки 2003 года.
Источник: Автореф. дис... канд. філософ. наук: 09.00.09 / О.В. Білокобильський; Ін-т філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України. — К., 2003. — 20 с. — укp.
Аннотация: Вперше доведено раціональну непрозорість онтології науки та евристичну цінність зіставлення онтологій науки та міфу для вивчення структури та функцій онтології науки. У процесі реконструкції формування онтології міфу обгрунтовано положення про первинність її соціальних функцій (з легітимації та детермінації соціальної діяльності підлеглих спільнот) перед гносеологічними та етіологічними. Показано, що раціональна трансформація християнського міфу у схоластиці мала визначальне значення для формування онтологічного фундаменту перших наукових програм, які стали одним із варіантів історичного розвитку християнської доктрини. Доведено, що міфічні елементи онтології науки транслюються у часі протягом усієї історії розвитку наукового знання. Зазначено, що непрозорість онтологічних підвалин сучасної науки пов'язана з їх міфічною природою, а стійкість - з фіксацією у структурі західної культури, до якої апелюють процедури обгрунтування істинності основ наукового знання у постпозитивістській філософії науки. Наведено та обгрунтовано положення про те, що раціональні виправдання адекватності конструктів онтологій міфу та науки репрезентованому світу є невіддільними від категорій соціальної ефективності даних онтологій.

Текст работы:

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С.СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ





БІЛОКОБИЛЬСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ



УДК 111 (291.13 + 001)





МІСЦЕ І ЗНАЧЕННЯ МІФУ ЯК ЕЛЕМЕНТА ОНТОЛОГІЇ НАУКИ




Спеціальність 09.00.09 філософія науки





Автореферат

Дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук







Київ 2003

Дисертацією є рукопис


Робота виконана в Центрі гуманітарної освіти НАН України


Науковий керівник:        кандидат філософських наук, професор

Пасько Ігор Трохимович, Центр гуманітарної освіти НАН України, завідувач Донецької філії ЦГО


Офіційні опоненти:        доктор філософських наук, професор

Лобас Володимир Хомич

Київський державний університет економіки та технологій транспорту, професор кафедри


кандидат філософських наук

Метельова Тетяна Олександрівна

Національний університет харчових технологій


Провідна установа:        Донецький національний технічний університет

кафедра філософії, Міністерство освіти і науки

України, м.Донецьк



Захист відбудеться 25 квітня 2003 року о 14-00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.01 в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України за адресою: 01001, м.Київ, вул.. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту філософії імені Г.С.Сковороди (01001, м.Київ, вул.. Трьохсвятительська, 4).


Автореферат розісланий  20 березня 2003 року



Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук                                                    Гардашук Т.В.                        


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми дослідження. В основі індустріальної, а точніше техногенної, західної культури лежить наука. Наукове знання є фундаментом новітніх технологій, отже, економіки держав, що претендують на уособлення сучасної цивілізації. Проте, чим вагоміше звучить голос розуму, що асоціюється з наукою, тим більше в сучасному суспільстві поширюються ірраціональні умонастрої, пов'язані з окультними віруваннями, наукоподібними вченнями, новими версіями старих міфів і т.д. Причому ці тенденції настільки стійкі, що серед вчених вже лунають стурбовані голоси, які застерігають від недооцінки всієї серйозності цих, за суттю антинаукових, настроїв.

Складність ситуації поглиблюється тим, що в самому науковому середовищі давно немає єдності, властивої золотому століттю класичного природознавства. Домінуюче місце науки в сучасному світі, задачі, покладені на неї суспільством, фундамент непохитності наукових істин усе піддається сьогодні сумніву і переосмисленню. Природа як предмет практичного інтересу науки не може більше протиставлятися науковому суб'єкту, а глобальність екологічних катастроф застерігає від людської самовпевненості.

У світлі екологічних і етичних проблем, які вже чітко визначені або постають на обрії, все наполегливіше звучить питання про принципову здатність науки виправдати покладені на неї надії. Переродження науки з провідної зірки сучасної культури в усе більш проблематичний інструмент не абстрактна проблема, але питання про долі сучасної цивілізації, про пануючі цінності нашої культури.

Спроможність науки в якості фундаменту сучасної цивілізації залежить від обґрунтування власне наукового знання. В пошуках основ наукової раціональності сучасні філософи науки змушені звертатися до широких культурних контекстів, понад те, походження вихідних наукових смислів виявилося невіддільним від метафізичних (у тому числі пов'язаних з образністю християнської міфології) передумов творців науки. Зв'язки науки із соціумом і міфом надають можливі шляхи дослідження онтологічної компоненти наукового знання і знаходяться в центрі уваги дослідників. Саме міф надає приклади історичних онтологій, співвіднесених із соціальною структурою стародавніх або примітивних культур, що мають безперечну евристичну цінність при вивченні соціального контексту науки. На шляху порівняння міфологічної і наукової реальностей можливе усвідомлення принципових особливостей наукового підходу до природи, який претендує на історичну винятковість.

Ступінь розробки проблеми.  В філософії науки роботи, присвячені розробці теоретичної структури наукового знання, займають особливе місце як з огляду на питому вагу серед іншої проблематики, так і в плані протилежності отриманих висновків. Серед теоретиків, що вирішували поставлені задачі у позитивістському ключі, принципове значення мають роботи Г.Фреге, Б.Рассела, раннього Л.Вітгенштейна, М.Шліка, Р.Карнапа, Г.Рейхенбаха. Принциповий внесок у розвиток філософії науки зроблений їх критиками К.Поппером і представниками аналітичної філософії В.Куайном, Б.Страудом, Д.Девідсоном. Більш пізня стадія розвитку філософії науки в рамках аналітичної традиції представлена творчістю так званих наукових матеріалістів У.Селларса, Дж.Смарта, Х.Патнема, Д.Армстронга, П.Фейерабенда (на певній стадії розвитку його філософських поглядів). З'ясування істинної структури і принципів розвитку наукового знання стало центральною темою постнеопозитивізма, пов'язаного з іменами Л.Вітгенштейна (у пізній період творчості), М.Полані й Н.Хенсона, а також із представниками так званого критичного раціоналізму Т.Куном, П.Фейерабендом, Дж.Агассі, С.Тулміном, У.Бартлі, И.Лакатосом, Дж.Уоткинсом, Г.Альбертом, Х.Шпинером. До постнеопозитивізму варто віднести науковофілософські роботи Л.Лаудана, Дж.Холтона і К.Хюбнера, що також мали велике значення для розробки філософії науки постпозитивізму. Теоретичним і методологічним аспектам розвитку наукового знання присвячена велика кількість робіт радянських й українських авторів, серед яких варто виділити В.Аршинова, М.Ахундова, М.Бургіна, Е.Войшвілло, Д.Горянського, Б.Грязнова, А.Зінов'єва,  А.Зотова, Е.Ільєнкова, Б.Кєдрова, П.Копніна, В.Кузнєцова, В.Лекторського, М.Мамардашвілі, Є.Мамчур, И.Мєркулова, М.Мостепаненко, И.Нарського, Р.Нугаєва, Н.Овчиннікова, М.Омельяновського, А.Печьонкіна, В.Поруса, А.Ракитова, Г.Рузавіна, В.Садовського, В.Смирнова, Л.Суботіна, В.Швирьова,  С.Яновськой, а також Є.Бистрицького, П.Дишлевого, П.Йолона, В.Кізіму, Е.Лєднікова, В.Лукьянця, М.Поповича, В.Черноволенко, В.Чуйко та ін. Окремо варто згадати філософів, що створили системні моделі побудови наукового знання І.Алексєєва, В.Стьопіна і С.Кримського.

Поглиблення теоретичних поглядів на структуру, функціонування і розвиток наукового знання виявилося неможливим без розгляду їхнього зв'язку із світоглядними і філософськими передумовами науки, а також з картинами світу, що беруть участь у функціонуванні науки (які у вітчизняній традиції ототожнюються з дисциплінарними онтологіями). Роль загальнонаукової картини світу, а також значення світоглядних і філософських передумов науки вивчалися в роботах, присвячених підставам наукового знання. У розвитку цієї частини філософії науки велику роль відіграли філософські погляди Е.Гуссерля, М.Хайдеггера, В.Куайна, Т.Куна, Б.Страуда, П.Стросона, І.Лакатоса, Л.Лаудана, Дж.Холтона. Крім філософів, значний внесок був зроблений власне вченими М.Планком, А.Ейнштейном, В.Гейзенбергом, Д.Бомом та ін. Серед радянських авторів, що розробляли питання основ науки варто виділити Л.Волинську, П.Дишлевого, В.Кизиму, Б.Кузнєцова, Л.Кузнєцову, В.Купцова, С.Мелюхіна, М.Мостепаненко, А.Огурцова, М.Омельяновського, Б.Пахомова, Н.Пугачьова, В.Стьопіна, В.Черноволенка та ін.

Однак вже Е.Гуссерль і Е.Кассирер відзначали глибокий зв'язок основ науки із соціумом. Пізніше, у роботах М.Полані, Т.Куна, Дж.Холтона, С.Тулміна, К.Хюбнера, а також радянських, російських та українських дослідників було обґрунтоване значення соціальних детермінант науки. Найбільше значення мали роботи В.Візгіна, П.Гайденко, Л.Косарєвой, С.Кримського, О.Лосєва, М.Поповича, В.Стьопіна, а також І.Алексєєва, В.Бажан, Б.Грязнова, П.Дишлевого, П.Йолона, В.Козловського, В.Лукьянця, Є.Мамчур, Л.Микешиной, А.Огурцова, М.Петрова, Я.Рабане, В.Рижко, С.Синякова, Е.Сластенко, В.Титова, В.Черноволенко, С.Швирьова, Б.Юдіна, Л.Яценко та ін. У дослідженнях Дж.Холтона, В.Стьопіна, Б.Пановкіна, Є.Бистрицького, В.Козловського, В.Лобаса, С.Кримського, Б.Парахонського і В.Мейзерського було показано залежність наукового підходу до природи від культурних змістів, мови, категорій нашої культури.

Соціальна обумовленість фундаменту наукового знання, зв'язок основ науки із широким культурним контекстом зумовили проблему культурної онтології і, відповідно, проблему плюрального підходу до світу як у самій науці, так і  в різних культурах. Власне кажучи, зазначена проблематика вже не укладається в рамки філософії науки і розробляється в межах різних філософських парадигм: Е.Кассирером у його філософії символічних форм, Р.Коллінгвудом у теорії метафізичних основ різних культур, В.Куайном, пізнім Вітгенштейном, а також Р.Рорті, Т.Куном, П.Фейєрабендом, К.Хюбнером, М.Фуко, Ж.Ф.Ліотаром. Серед вітчизняних авторів варто вказати імена О.Ахутіна, Є.Бистрицького, В.Кизими, С.Кримського, И.Ніжинського, Б.Пановкіна, О.Кравченко, В.Лукьянця, Л.Озадовськой, О.Соболь.

В історії філософії неодноразово робилися спроби використання міфу для пояснення наукової раціональності. Витоки цієї традиції вбачаються принаймні у філософії Шеллінга (Вступ до філософії міфології), а серед найбільш видатних філософів, що використовували евристичний потенціал міфу, можна назвати імена Е.Кассирера, Л.Вітгенштейна, У.Куайна і К.Хюбнера та ін. У радянській традиції, де подібні тенденції були деформовані матеріалістичною спрямованістю, яка апріорі бачила в міфі пройдений культурний етап, окремо стоїть ім'я О.Лосєва, який у своїй Діалектиці міфу передбачив сучасні погляди на феномен міфу.

Подібні здобутки були б неможливі без використання матеріалів, накопичених при дослідженні феномену міфу на прикладі різних історичних міфологій, а також спостережень життя примітивних спільнот. Саме поглиблення розуміння феномена міфу, його значення в примітивному суспільстві стало відправним пунктом для філософів науки.

Найважливіші результати у вивченні міфу були досягнуті в ритуалізмі Дж.Фрейзера (серед послідовників Дж.Харрісон, Ф.Корнфорд, А.Кук, Г.Меррей) і А.Ван Геннепа, який дав поштовх творчості Б.Маліновського (яка не втратила значення  до сьогодні). Паралельно з ритуалізмом велике значення мала французька соціологічна школа (Е.Дюркгейм, Л.Леві-Брюль), а також французький структуралізм (Ж.Дюмезель, К.Леві-Строс, серед вітчизняних послідовників Є.Мелетинський, В.Іванов, В.Топоров, В.Черняк). Величезне значення для сучасного стану філософії міфу має так звана трансцендентальна інтерпретація міфу, біля витоків якої стоїть Ф.В.Шеллінг. Зазнавши впливу романтизму (И.Гримм, К.О.Мюллер, И.Баховен), ця концепція отримала розвиток у працях Е.Кассирера, а потім К.Хюбнера. Варто згадати звертання до міфу психоаналізу (З.Фрейд, К.Г.Юнг, О.Ранк). Певне значення мають інтерпретації, що розглядають міф як результат сприйняття світу примітивним мисленням (Д.Юм, Фонтенель, Вольтер, Дідро, Монтеск'є, Е.Тейлор, Г.Спенсер, Ф.Енгельс, Л.Фейєрбах).

У російській традиції переважають лінгво-семантичний підхід до міфу у роботах М.Афанасьєва, А.Потебні, О.Фрейденберг, і головним чином, етнологічний у В.Богораза, Л.Штернберга, А.Золотарьова, С.Токарєва, А.Анісімова, Ю.Францева, Б.Шаревської, М.Шахновича. На окрему увагу заслуговують імена О.Лосєва та В.Проппа. О.Лосєв продовжує особливу традицію російської філософії, яку можна пов'язати з релігійним аспектом філософії міфу Ф.В.Шеллінга, який був розвинутий далі В.Соловйовим, С.Булгаковим, П.Флоренським. У західній філософії подібних поглядів дотримувалися В.Отто, У.Виламовиць-Моллендорф, Р.Петтацоні, П.Тіллих і, частково, М.Еліаде.

Різні аспекти філософії міфу отримали розвиток у роботах В.Багинського, О.Баксанського, Я.Голосовкера, А.Донцова, І.Д