Диссертации и авторефераты Украины
Перейти на каталог
Каталог авторефератов

Я ищу:
Диссертация / Автореферат

По вопросу доставки диссертации по этой теме пишите на электронный адрес: info@disser.com.ua
Тема автореферата диссертации: Гетьман Мазепа у фольклорі і літературі 2001 года.
Источник: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / М.М. Коновалова; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. — Л., 2001. — 18 с. — укp.
Аннотация: Розглянуто проблему інтерпретації образу гетьмана Івана Мазепи в українській, російській (царській) і зарубіжній історіографії, фольклорі та літературі. Зазначено, що у фольклорі та давній українській літературі образ Івана Мазепи трактувався як образ зрадника, запроданця-авантюриста. В історичних піснях ім'я гетьмана супроводжувалося епітетом "проклятий", що пішло від анафеми, але не за зраду російському царю, а за арешт Палія. У літературі XVII - XVIII ст. ім'я гетьмана возвеличувалось у панегіриках, складених наближеними до його особи людьми. Після переходу Мазепи на бік шведів ті ж самі "друзі" створюють вірші-прокльони на адресу гетьмана. Історичні події періоду гетьманування Мазепи знайшли своє відображення у козацьких літописах та "Історії Русів", де образ гетьмана трактується неоднозначно. Докорінних змін зазнає трактування постаті Івана Мазепи у творчості Т.Шевченка, але радянська історіографія коментує ці скупі Шевченкові згадки про нього лише у негативному світлі. Відмічено, що лише з Другим найціональним відродженням змінюється погляд на особу гетьмана Мазепи, образ якого сприймається як образ-символ, образ борця за державну незалежність.

Текст работы:

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА




                                                                               УДК 883:82-1:82.09



КОНОВАЛОВА  Марія Михайлівна

                                                       

                                                       




ГЕТЬМАН МАЗЕПА У ФОЛЬКЛОРІ І ЛІТЕРАТУРІ




Спеціальність 10.01.01 українська література




Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук








Львів - 2001


Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української літератури і фольклористики Донецького національного університету.


Науковий керівник    доктор філологічних наук, професор

                                       Мишанич Степан Васильович,

                                       Донецький національний університет,

                                       завідувач кафедри української літератури                                                      і фольклористики.


Офіційні опоненти  -   доктор філологічних наук, професор

                                      Ткачук Микола Платонович,

                                       Тернопільський державний педагогічний                                                       університет ім. В.Гнатюка.

                                            

                                    ­-   кандидат філологічних наук, доцент                                                                     кафедри української  літератури ім. М.Возняка                                                        

                                        Корнійчук Валерій Семенович,

                                        Львівський національний університет.


Провідна установа   -   Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка                                                                    НАН  України, м.Київ.


Захист дисертації відбудеться 22 травня 2001 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.06 при Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Львівського національного університету ім. І.Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.


Автореферат розісланий   21  квітня 2001 року.


Учений секретар спеціалізованої  вченої ради                            Терлак З.М.                                                                                                                                                                                                                                        


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ


Актуальність дослідження. Гетьман Іван Мазепа належить до тих постатей в українській історії, котрі своєю діяльністю і вчинками найвиразніше виявляли найвищу мету українського народу прагнення до волі й державності. Ще за життя він викликав підвищену увагу до себе з боку політиків, митців, увагу, що не зникала й по його  смерті. Переломним моментом у трактуванні постаті І.Мазепи стала Полтавська битва: знак плюс був  замінений знаком мінус.

Односторонній погляд в оцінці цієї непересічної історичної постаті був створений Росією і ґрунтувався, переважно, на офіційних царських документах, упереджених спогадах та замовних історичних дослідженнях. Таким поверховим тенденційним шляхом пішла, за окремими винятками, російська, а потім і радянська, історіографія та література. Радянська історіографія та коментарі до фольклорних і літературних творів відвели Мазепі місце в ряду антигероїв, зрадників. Ця однозначна оцінка виключала будь-який інший підхід до висвітлення теми. Позиція М.Драгоманова  та інших дослідників, що трактували постать гетьмана з обєктивних наукових позицій,  не стільки заперечувалась, скільки замовчувалась.

До проблеми відображення І.Мазепи в історіографії і літературі зверталися В.Каллаш, С.Щеглова, проте трактування образу Мазепи в обєктивному ключі на той час було неможливим. Художня розробка теми козацьких звитяг  наштовхувалася на певні труднощі, які не давали можливості українським письменникам висловити найзаповітніші думки про незалежність України, представити Гетьманщину як гідний зразок політичного устрою. Твори, де згадувалось імя гетьмана, вилучалися з ужитку, трактувалися тенденційно. Всі історії української літератури, створені до 1917 року або поза межами підцензурної радянської України, не рекомендувалися до популяризації, практично потрапляли до списку заборонених видань.

Тема Мазепи розроблялася і в зарубіжній літературі, яка трактувала Мазепу у романтичному ключі, орієнтуючись при цьому переважно на офіційні відомості, у яких Мазепа фігурував як людина морально ница, відлучена від православної церкви. Лише в небагатьох творах зображення особи гетьмана наближалося до істини, до безстороннього обєктивного змалювання, хай і з елементами романтичного ореолу.

Широкий інтерес до української історичної тематики спостерігається у російській літературі 20-30 років ХІХ століття. Російські просвітителі й романтики ХVІІІ ХІХ століть в особі Петра І бачили “царя-просвітника”, “вічного робітника” на користь імперії. Перемогу Петра І у Полтавській битві Пушкін назвав однією з найважливіших і найщасливіших подій його царювання. Цій події була присвячена поема “Полтава”, що негативно вплинула на трактування образу Мазепи в літературі. На цьому матеріалі будували свої опери українські та російські композитори. Пушкінову “Полтаву ” перекладали, робили переспіви, наслідували в українській та польській літературах.

Російську та зарубіжну літературу мало обходила та обставина, що Мазепа все життя мріяв про визволення та обєднання українських земель, створення могутньої незалежної держави. Гетьман у тій літературі був українцем настільки, наскільки в цьому була потреба аби описати його вдачу дику, розгнуздану, свавільну. Романтична література мимоволі деформувала сприйняття Мазепи як людини і державного діяча. Завдяки цьому “гульвісі на дикому коні” на літературну арену так ніколи і не міг вийти істиний Мазепа великий шанувальник мистецтва, науки, шкільництва, меценат, прихильник релігії, засновник державних закладів, борець за державність.

Після проголошення 1991 року незалежності України розпочалася реінтерпретація І.Мазепи, пошуки обєктивних критеріїв в трактуванні цієї трагічної постаті здобули новий імпульс. Зявляються праці Р.Радишевського, В.Шевчука, В.Сокола, в яких автори намагаються критично осмислити наявну фольклорну та літературну мазепіану. Вагомим внеском у обєктивне висвітлення образу Мазепи були праці дослідників з української діаспори Є.Пеленського, С.Смаль-Стоцького, Я.Гординського, Р.Млиновецького та інших, публікації яких тільки за останні десять років змогли дійти до українського читача.       

Дослідження фольклорної мазепіани після  відомої праці М.Драгоманова так і не знайшло продовження. Воно потребує дальшого студіювання та коригування у звязку із залученням до аналізу нових матеріалів, що були не тільки  розпорошеними та малодоступними, але й практично невідомими. Постать Мазепи в літературі трактувалася через призму віровідступника  і зрадника, або ж оминалася зовсім. Лише окремі письменники, наражаючись на небезпеку, зверталися до обєктивного  осмислення цієї  теми, використовуючи езопівську мову, ідучи на компроміси у її трактуванні з тим, щоб не викликати роздратування влади та цензури. Образ Мазепи, отже, вимагає рішучого перегляду, нового осмислення, а традиційне замовчування  фактів, які уможливлюують реабілітацію гетьмана як подвижника національної ідеї, вимагають неупередженого наукового аналізу, пояснення з українських  світоглядних позицій.

Мета дисертаційного дослідження полягає у перегляді антимазепинських звинувачень попереднього часу, коригуванні й спростуванні їх на основі використання сучасних методологій, нагромадження нового матеріалу, у зясуванні впливу фольклору як історичного та естетичного фактора на художню літературу, у представленні різних поглядів на постать Івана Мазепи в російській (царській), радянській, зарубіжній та сучасній українській літературній мазепіані, у спробі комплексного підходу до відтворення образу Мазепи як образу-символу, образу-міри борця за національну незалежність.

       Поставлена мета передбачає розвязання таких головних завдань:

       - на матеріалі фольклору представити погляд українського народу на постать Івана Мазепи, зясувати ті реалії, що спричинили саме таке художнє осмислення Мазепи народом;

       - простежити за творенням образу Мазепи у літературі ХVІІ-ХVІІІ ст., звертаючи увагу на такі аспекти, як накопичення історичного документального т