Диссертации и авторефераты Украины
Перейти на каталог
Каталог авторефератов

Я ищу:
Диссертация / Автореферат

По вопросу доставки диссертации по этой теме пишите на электронный адрес: info@disser.com.ua
Тема автореферата диссертации: Варіантність і синонімія в умовно-наслідкових складних реченнях 2004 года.
Источник: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / Т.В. Бєляєва; Харк. держ. пед. ун-т ім. Г.С.Сковороди. — Х., 2004. — 20 с. — укp.
Аннотация: Розглянуто проблеми виявлення варіантів і синонімів у трьох типах складних речень з відношенням умови й наслідку. З метою розрізнення цих понять покладено протиставлення видозмін, тотожних у модальному та структурному наповненні, спільних зі стильовою віднесеністю й стилістичними прикметами, й одномодальних видозмін, близьких семантико-синтаксичним відношенням, але не тотожних формально-синтаксичними ознаками, стильовою належністю або стилістичним забарвленням. Перші з них - синтаксичні варіанти, другі - синтаксичні синоніми. Проаналізовано засоби вираження умовно-наслідкових відношень, що дало змогу вилучити з розряду умовних сполучник раз і визнати його причиновим сполучником, а також не розглядати в системі варіантів і синонімів речень з відношенням умови й наслідку сполучник аби зважаючи на те, що з його участю утворюються не власне умовні висловлення, а обмежувально-умовні.

Текст работы:

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ





Бєляєва Тетяна Василівна


УДК 811.161.2367.3




ВАРІАНТНІСТЬ І СИНОНІМІЯ В УМОВНО-НАСЛІДКОВИХ

СКЛАДНИХ РЕЧЕННЯХ




10.02.01 українська мова




Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук










ХАРКІВ - 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському державному педагогічному університеті                                  імені Г.С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України




Науковий керівник                        доктор філологічних наук, професор

Дорошенко Сергій Іванович,

Харківський державний педагогічний

університет імені Г.С. Сковороди,

професор кафедри української мови



Офіційні опоненти:                        доктор філологічних наук, професор,

                                               академік АПН України

                                               Мацько Любов Іванівна,

                                               Національний педагогічний університет

                                               імені М.П. Драгоманова (м. Київ),

завідувач кафедри стилістики української мови;


                                               кандидат філологічних наук, доцент

                                               Халчанська Олександра Володимирівна,

                                               Полтавський державний педагогічний

                                               університет імені В.Г. Короленка,

доцент кафедри філологічних дисциплін



Провідна установа                                Дніпропетровський національний університет,

                                               кафедра української мови,

                                               Міністерство освіти і науки України





Захист відбудеться “ 03 ”   березня   2004 р. о 13-00  годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.03 у Харківському державному педагогічному університеті                                 імені Г.С. Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. № 216.



З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. № 215-В.



Автореферат розіслано “  30  ”    січня    2004 р.



Учений секретар

спеціалізованої вченої ради                                                Т.І. Тищенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ


У дисертації розглядаються складні речення, що передають умовно-наслідкові відношення. Це складнопідрядні, складносурядні й безсполучникові складні речення. Усі вони поєднуються в семантико-синтаксичну парадигму вираження відношення умови і наслідку. Кожне з них становить конструкцію, що позначає взаємоповязані ситуації. Речення таких зразків називають дві ситуації, які залежать одна від одної, тобто виражають значення зумовленості процесів обєктивної дійсності. Будучи однією з форм обумовленості, умовно-наслідкові відношення відбивають універсальні й логічні закони мислення і мають статус понятійних категорій умови і наслідку.

У визначенні лінгвістичного статусу умовно-наслідкових відношень слід розрізняти, по-перше, умовнонаслідковість як звязок, що обєктивно існує між предметами, явищами, а також думками про них, тобто як звязок предметно-логічний, по-друге, стаючи змістом висловлення, цей звязок виступає як відношення семантики, як мовне значення. Оскільки ж умовнонаслідковість стає змістом синтаксичних відношень і може виражатись (і виражається) засобами синтаксичного рівня, то вона має бути визнана як категорія синтаксису, репрезентована різними типами складного речення. Це означає, що пізнання взаємозвязку між явищами дійсності знаходить вираження в розвиненій системі мовних засобів фіксації умовно-наслідкового звязку, в якій складнопідрядні, складносурядні й безсполучникові складні речення подібні на денотативному рівні (у них відбиті однакові ситуації, події дійсності) і на сигніфікативному рівні (адже в них виражаються ті ж самі логічні відношення). Проте вони різняться на граматичному рівні, оскільки становлять собою різні граматичні структури. Це зауваження має принципове значення у визначенні таких понять, як варіантність і синонімія в реченнях умовно-наслідкової семантики.

Варіантність і синонімія існують у кожній мові на всіх її рівнях, у тому числі й на синтаксичному. Вони, як і сама мовна система, є продуктом тривалого історичного розвитку, спричиненого як екстра-, так і інтралінгвістичними чинниками. Дослідження сучасного стану варіантності й синонімії синтаксичних одиниць важливе тому, що як поняття “варіантність”, так і поняття “синонімія” в застосуванні до явищ синтаксичного порядку у звязку з інтересом до цієї теми останнім часом набули багатозначності, про що свідчать праці Н.В. Гуйванюк,                          С.Я. Єрмоленко, Г.О. Золотової, І.І. Ковтунової, Т.П. Ломтєва. Такий стан з вивченням цих понять потребує їх конкретизації з урахуванням граматичних і структурних ознак зіставлюваних синтаксичних одиниць різних рівнів.

Актуальність дослідження полягає в тому, що воно є частиною загальної лінгвістичної проблеми, повязаної з системним аналізом синтаксичних одиниць як з погляду їх структури і семантики, так і з погляду функціонування. Особлива увага при цьому звертається на форми втілення різних граматичних значень, створюваних завдяки відношенню предикативних частин. Окреме і своєрідне місце серед складних речень різних типів посідають конструкції умовно-наслідкової семантики, широко представлені в писемному й усному мовленні в окремих випадках як варіанти, а в інших як синоніми. Розгляд таких конструкцій у даній роботі зумовлений визнанням теоретичної й практичної значущості питань, повязаних із знаходженням відмінностей між варіантністю і синонімією в системі складних речень, а також у системі кожного типу складних речень складнопідрядних, складносурядних і безсполучникових, що до цього не було в полі зору дослідників.

Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження відповідає загальній науковій проблемі кафедри української мови Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди: “Закономірності розвитку й функціонування української мови”, що передбачає вивчення системних звязків різних типів речень одного граматичного рівня. Такими типами речень є складнопідрядні, складносурядні, безсполучникові речення, що передають відношення умови й наслідку.

Мета роботи на розгляді одного з семантико-синтаксичних відношень предикативних частин умовно-наслідковому виявити ознаки варіантності і синонімії в системі типів складних речень взагалі й у межах кожного з типів складних структур зокрема.

Предмет і мета роботи зумовили визначення таких завдань дослідження:

1) обґрунтувати розрізнення понять синтаксичного варіанта й синтаксичного синоніма в системі трьох типів складних речень складнопідрядних, складносурядних і безсполучникових з умовно-наслідковим відношенням;

2) з урахуванням специфіки функціонування різних типів складних умовно-наслідкових речень окреслити в межах модальних інваріантів міжрівневі синоніми й однорівневі варіанти і синоніми в системі складнопідрядних, складносурядних і безсполучникових складних структур;

3) уточнити склад традиційно виділюваних умовних сполучників за властивістю формувати альтернативні відношення, передавати відтінки значень і визначити тенденції утворення нових сполучників;

4) проаналізувати сполучники умови (1) за їх здатністю формувати відношення реального, потенційно можливого й ірреального виконання дії (досягнення наслідку), (2) за стильовою віднесеністю і стилістичними відтінками, що має враховуватись у визначенні варіантності чи синонімії розглядуваних структур;

5) для усунення існуючих у науковій літературі вагань щодо можливого оформлення умовно-наслідкових речень складносурядними структурами довести наявність таких конструкцій і сформулювати їхні головні ознаки.

Обєктом дослідження є різні типи складних речень з умовно-наслідковим відношенням складнопідрядні, складносурядні, безсполучникові.

Предмет роботи дослідження варіантності і синонімії в умовно-наслідкових складних реченнях.

Матеріалом для спостережень послужили речення, вилучені методом суцільної вибірки з творів художньої літератури XIX і XX ст., офіційних, наукових і публіцистичних текстів, з різних фольклорних жанрів. До спостережень залучені записи усного розмовного мовлення, здійснені автором у процесі дослідження теми.

Вірогідність та обґрунтованість спостережень і висновків дослідження забезпечуються теоретичним осмисленням вихідних положень дисертації, відповідністю використаних методів аналізу, меті й завданням роботи, розглядом на основі застосування дослідних методів значного фактичного матеріалу (понад 2000 прикладів).

Методологічну основу роботи становлять положення діалектики про нерозривний звязок мови і мислення, про взаємозвязок обєктивного і субєктивного в мові, про єдність форми й змісту, спільного і відмінного, про звязок у мові відношень тотожності й схожості між її елементами.

Методи і прийоми дослідження. В аналізі різних типів складних речень із відношенням умови і наслідку основним був описовий метод. Широко використовувалися компонентний і зіставний методи, прийоми трансформації й моделювання, а також методи функціонального підходу до одиниць мови і підрахунків поширеності окремих типів складних речень, що допомагає обєктивно оцінити окремі якісні показники досліджуваних структур.

Наукова новизна дисертації полягає у виявленні на основі формально-синтаксичного і семантико-синтаксичного підходів до вивчення умовно-наслідкових складних речень різних типів (складнопідрядних, складносурядних і безсполучникових) міжрівневих й однорівневих варіантних і синонімічних відношень з урахуванням граматичних і граматизованих засобів звязку предикативних частин, що є першою спробою такого теоретичного пояснення названих синтаксичних одиниць.

Теоретичне значення праці визначається тим, що в ній теоретично обґрунтовані опозиції модальних інваріантів у парадигмі різних типів складних речень з умовно-наслідковим відношенням, сформульовані розрізнювальні ознаки синтаксичних варіантів і синтаксичних синонімів у розглядуваних складних реченнях, названі прикмети, за якими сполучник раз слід визнати не умовним, а причиновим, виділені серед складнопідрядних речень умови групи власне умовного й умовно-обмежувального значення.

Наявні в роботі спостереження, теоретичні положення й висновки можуть знайти практичне використання у вивченні синтаксису у вищих і середніх навчальних закладах,            у написанні посібників із синтаксису і стилістики сучасної української мови, а також у розробці спецкурсів із синтаксису різних типів складних речень для студентів філологічних факультетів.

Апробація роботи. Результати дослідження доповідалися на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Сучасні освітні технології” (Харків, 2001), на Всеукраїнській науковій конференції “Граматичні одиниці і категорії української мови” (Луцьк, 2000), на VII Міжнародній науковій конференції “Семантика мови і тексту” (Ялта, 2002), на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Павло Грабовський: проблеми творчості” (Суми, 2002), на Всеукраїнській науковій конференції “Г.Ф. Квітка-Основяненко та українська культура ХІХ ХХІ століть” (Харків, 2003), на засіданнях кафедри української мови Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди та наукових аспірантських семінарах.

Публікації. Результати дослідження відображені у 5 публікаціях, з них 4 у провідних наукових фахових виданнях України.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку наукової літератури, переліку джерел, використаних для ілюстрацій. Обсяг дисертації становить 166 сторінок, загальний обсяг 187 сторінок, список використаних джерел містить 203 найменування.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ


У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, вказано на звязок роботи з науковою проблематикою установи, в якій виконане дослідження, сформульовано мету й завдання праці, визначено обєкт, предмет і методи дослідження, його наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, наведено дані про апробацію, зазначено кількість та обсяг публікацій, які відображають основні положення дисертаційного дослідження.

Перший розділ “Поняття варіантності (варіативності) й синонімії мовних одиниць      у сучасному мовознавстві” присвячено окресленню різниці понять варіантності й синонімії, їх теоретичному осмисленню як самостійних мовних одиниць в системі складних речень, оскільки в сучасному мовознавстві між ними поставлено знак рівності. Спричинено це широким розумінням варіантності (варіативності) як здатності мовних одиниць різними формами передавати той самий зміст, що й призводить до ототожнення синонімії й варіантності. Між тим не розрізнювати їх немає достатніх підстав з огляду на те, що ці поняття ґрунтуються на відмінних мовних одиницях різних мовних рівнів. Протиставлення варіантів і синонімів на рівні складних речень має свої особливості у порівнянні з варіантами і синонімами інших рівнів. Це повязано з тим, що система складних речень включає три типи складних структур: складнопідрядні, складносурядні й безсполучникові речення, які різняться формально-синтаксичними ознаками (що дозволяє і в межах складних речень розрізняти три самостійних рівні), але можуть бути близькі за вираженням семантико-синтаксичних відношень. У звязку з цим виникає запитання: що це варіанти чи синоніми? До того ж на рівні кожного з названих типів складних речень можливі синтаксичні видозміни, семантичне й стилістичне наповнення яких потребують окремого потрактування: варіанти це чи синоніми?

Однак при відмінності мовних одиниць різних рівнів складних структур спільним залишається принцип розрізнення варіанта й синоніма (стосовно даного дослідження синтаксичного варіанта і синтаксичного синоніма). Принцип ґрунтується на опозиції тотожність/схожість: тотожні мовні одиниці варіанти, схожі видозміни синоніми. У системі складних речень синтаксичними варіантами слід визнавати видозміни, тотожні формально-синтаксичним вираженням, семантичним наповненням, стильовою належністю і стилістичним забарвленням. Синтаксичні синоніми це видозміни, які, передаючи однотипні семантико-синтаксичні відношення, різняться граматично (структурно), семантично (семантичними відтінками) та стилістично. За наявністю видозмін, близьких за відношенням предикативних частин і відмінних за характером граматичних відношень (складнопідрядні, складносурядні й безсполучникові складні речення), а також за функціонуванням модифікацій у межах одного типу складних речень слід розрізняти міжрівневі й однорівневі видозміни у вигляді варіантів і синонімів. Застосування принципу опозиції тотожність/схожість до міжрівневих і однорівневих видозмін складних речень із відношенням умови й наслідку дозволяє визнати, що міжрівневими можуть бути лише синоніми, однорівневими і варіанти, і синоніми.

Функціонування видозмін (модифікацій), кваліфікованих як синтаксичні синоніми, дає змогу висловити уточнення щодо термінів “варіантність” і “варіативність”. Обидва ці терміни використовуються паралельно як дублети на позначення фундаментальної властивості мовної системи і функціонування всіх одиниць мови у вигляді варіантів і синонімів. Запропонована відмінність понять “варіант” і “синонім” дозволяє розрізнити терміни “варіантність” і “варіативність”. Термін “варіантність”, утворений від прикметника “варіантний”, що в свою чергу є похідним від іменника “варіант”, правомірно повязувати лише з терміном “варіант” у розумінні змодифікованих різновидів, обєднаних за принципом тотожності. Варіантність розглядає варіантні (тотожні) одиниці. Варіантна одиниця одна з них у ряді інших таких же тотожних одиниць. Іменник “варіативність” утворений від прикметника “варіативний”, який будучи повязаний з іменником варіації (похідним від дієслів на -увати, -ювати), розуміється як “той, що має властивість варіюватися”, тобто видозмінюватися, але не обовязково з тотожним значенням. Цим поняттям обіймаються і варіанти, і синоніми. Вони ґрунтуються на варіюванні, тільки в одному випадку результатом варіювання стає утворення тотожних елементів (варіантів), в іншому близьких, але не тотожних (синонімів). Тому правомірно в словниках лінгвістичних термінів ці два терміни не подавати як дублети на зразок “варіантність (варіативність)”.

Виділення синтаксичних синонімів у міжрівневому вимірі й варіантів і синонімів в однорівневому вияві вимагає детального розгляду існуючих в українській мові засобів передачі відношень умови й наслідку. Аналіз їх міститься у другому розділі “Засоби вираження умовно-наслідкових відношень у системі складних речень”.

Здійснений у ньому розгляд оформлення відношень умовно-наслідкового значення дозволив висновувати, що в його формуванні беруть участь граматичні (у складнопідрядних реченнях) і граматизовані (у складносурядних і безсполучникових складних реченнях) засоби. Граматичні це семантичні сполучники умови  якщо, коли, як,  якже,  якби, у разі якщо, у разі коли, якщо б, коли б, коби (коб), наколи б, у разі якщо б, у разі коли б (у складнопідрядних реченнях). Граматизовані це порядок розміщення предикативних частин і взаємовідношення у них дієслів-присудків (у складносурядних і безсполучникових складних реченнях).

Складнопідрядні речення характеризуються використанням набору семантичних сполучників, різних за книжним і некнижним уживанням і за стильовою належністю. Дібрані дані підтверджують висловлені в науковій літературі спостереження, що діалектні сполучники коби (коб), наколи б і розмовно-побутовий якже на сьогодні залишаються у вжитку за межами літературної мови, що дозволяє вилучити їх з розгляду варіантності й синонімії в системі умовно-наслідкових складних речень. Засвідчуваний у розмовно-побутовому мовленні сполучник як, залишаючись не чужим для художнього й публіцистичного стилів, визнається діючим сполучним елементом, здатним брати участь у синтаксичних модифікаціях складних структур зі значенням умови й наслідку.

Використовувані в писемній та усній формах мови сполучники умови так поділяються для оформлення різної модальності. Речення з ірреальною семантикою  формують сполучники якби, якщо б, коли б і новостворені у разі якщо б, у разі коли б. Будову речень із реальним і потенційно можливим значенням  визначають традиційно вживані якщо, коли, як і новостворені у разі якщо, у разі коли. Кількість синтаксичних варіантів і синтаксичних синонімів у цих модальних групах збільшується завдяки використанню складних поєднань на зразок: за умови, якщо; за тієї умови, якщо; на випадок, якщо; на той випадок, якщо, які в сучасній українській мові не набули ще статусу сполучників.

Урахування властивостей і функціонування сполучника раз переконує у неправомірності віднесення його до розряду умовних. Він є сполучником причини. Обґрунтовується це, по-перше, тим, що утворені з ним речення не відповідають принципу альтернативності, на чому основується гіпотетичність, властива саме умовно-наслідковим відношенням; по-друге, тим, що відсутність гіпотетичності у підрядній частині зі сполучником раз формує речення з причиновим обґрунтуванням, що стає на перешкоді вільної трансформації складних речень із сполучником якщо на складнопідрядні зі сполучником раз, а значить, виключає можливість утворення синтаксичного варіанта чи синтаксичного синоніма; по-третє, тим, що на відміну від сполучників якщо, коли, уживання яких можливе з часткою б для вираження ірреальної умови, чим підтверджується притаманна їм здатність передавати гіпотетичність, сполучник раз не поєднується з часткою б, що свідчить про відсутність у ньому ознак умовності.

Властивість сполучника розмовно-побутового мовлення аби (аби б) формувати структури з обмежувальним значенням спричинює виділення окремої групи складнопідрядних обмежувально-умовних речень, які не вступають ні у варіантні, ні в синонімічні відношення з іншими умовно-наслідковими конструкціями.

У системі складносурядних речень передача умовно-наслідкової семантики можлива лише у структурах з єднальним сполучником і та з протиставним а (у значенні і), який поряд з вираженням протиставності припускає набуття висловленням умовного відтінку.

Властивість безсполучниково поєднаних предикативних частин передавати умовно-наслідкове відношення, а значить виконувати комунікативну функцію, будучи інтонаційно завершеними висловленнями, які мають співвідносні зі складнопідрядними й складносурядними реченнями структурні моделі, в окремих з яких предикативні частини поєднані підрядним звязком, свідчить про те, що вся конструкція є не чим іншим, як складним безсполучниковим реченням, тобто є складною одиницею реченнєвого синтаксичного рівня, а не елементом тексту чи міжрівневим дериватом. Це дозволяє розглядати безсполучникові складні речення в єдиній системі складних речень, в якій різними синтаксичними моделями відтворюються однотипні семантико-синтаксичні відношення.

У третьому розділі “Інваріанти, варіанти і синоніми в системі складних речень             з компонентом умови” йдеться про застосування у вивченні складних речень поняття “інваріант” в опозиції до понять “варіант” і “синонім”. Термін “інваріант” перенесено з фонології, де варіантність повязана з кореляцією понять “інваріант варіант”: інваріант це ідеальна сутність, яка втілює в собі набір ознак, що містяться в кожному з варіантів, позбавлених семантичного наповнення. Прийняте щодо фонології таке розуміння інваріанта і варіантів не може бути без уточнень застосоване до інших мовних рівнів, зокрема до рівня складних речень. У розгляді складних синтаксичних утворень необхідно враховувати, по-перше, те, що на відміну від фонологічного рівня одиниці синтаксичного рівня, крім плану вираження, мають план значення, по-друге, те, що різні формально-синтаксичні структури можуть передавати не тільки тотожні, а й близькі семантико-синтаксичні відношення, по-третє, те, що синтаксис найвищий рівень мовної системи, де синтаксичні конструкції характеризуються найбільшою абстракцією у порівнянні, наприклад, з одиницями лексичного рівня. В аналізі лексичних одиниць оперувати доводиться лексичним (конкретним) значенням, при розгляді ж синтаксичних утворень граматичним (абстрактним) значенням. Складні синтаксичні конструкції всіх трьох типів речень (складнопідрядних, складносурядних, безсполучникових) не відбивають прямі референційні звязки. Вони будуються на відношеннях предикативних частин, які формують модальні значення як інваріанти (не у фонологічному розумінні) типових семантико-синтаксичних відношень з участю сполучників умови, порядку розташування частин, співвідношення видо-часових і способових форм дієслів-присудків предикативних частин.

У складних (складнопідрядних, складносурядних, безсполучникових) умовно-наслідкових реченнях, єдиних за граматичним відношенням умови і наслідку, віднесеність змісту всієї структури до дійсності, те, що називається модальністю, визначається за характером вираження наслідкової частини. У ній констатується або (1) реальне здійснення умови (це речення реальної модальності), або (2) потенційно можливе досягнення результату за певної умови (такі речення становлять потенційно можливу модальність), або (3) передбачуване, проте ірреальне припущення наслідку (речення ірреальної модальності). Відбивають це форми присудків наслідкових частин кожної модальності, представлених своєрідними моделями співвідношень предикативних частин:

(а) реальність формується співвідношенням умовної частини, вираженої в складнопідрядному реченні сполучником без частки би (б), а в складносурядних і безсполучникових складних реченнях індикативними формами минулого або теперішнього часів, або наказовим способом у значенні умовного, з наслідковою, вираженою формами минулого чи теперішнього часів;

(б) потенційно можлива модальність утілюється в співвідношення умовної частини, яка в складнопідрядному реченні має сполучник без частки би (б), а в складносурядних і безсполучникових складних реченнях усі часові форми дієслів-присудків, а також форму наказового способу в умовному значенні, й наслідкової частини, вираженої формами майбутнього часу або наказового способу;

(в) ірреальність формується співвіднесеністю умовної частини з часткою би (б)                    (у сполучнику складнопідрядних речень чи в дієслівній формі присудка складносурядного чи безсполучникового складного речення) і формою умовного способу присудка в наслідковій частині.

Можливість трансформації конструкцій однієї модальності в іншу не можна сприймати ні утворенням синоніма, ні тим більше варіанта з огляду на відмінне модальне наповнення. Кожен із модальних інваріантів маніфестується в різних формальних видозмінах (модифікаціях). Модифікації модальних інваріантів, виражених різними типами складних речень (складнопідрядними, складносурядними, безсполучниковими), тобто одиницями різних рівнів складного речення, становлять міжрівневі видозміни. Модифікації одномодальних умовно-наслідкових структур у межах одного рівня складних речень кваліфікуються як однорівневі видозміни.

Міжрівневі одномодальні модифікації, які складаються зі структурно відмінних складнопідрядних, складносурядних і безсполучникових складних речень, функціонують як синтаксичні синоніми, оскільки вони несхожі не тільки граматично, а й стилістично. Так, складносурядні й безсполучникові складні речення з умовно-наслідковим значенням становлять собою синтаксичні одиниці розмовно-побутового мовлення. Притаманний їм відтінок розмовності зумовлює неможливість їх уживання в таких книжних стилях, як офіційно-діловий і науковий (крім науково-популярного жанру наукового стилю). І це природно: суто книжні стилі не припускають розмовності, чим відрізняються від інших книжних стилів художнього й публіцистичного. У них вимоги художнього чи адекватного (у публіцистиці) відтворення життєвих ситуацій потребують уведення в текст конструкцій розмовного плану. Тому їх використання стилістично виправдане. Це означає, що вжиті в художніх творах чи жанрах публіцистики складносурядні й безсполучникові складні речення, хоч і відповідають складнопідрядним реченням ідеєю передачі відношень умови й наслідку і припускають трансформацію в складнопідрядні структури, функціонують як синтаксичні синоніми, а не варіанти.

Міжрівневі парадигматичні одиниці складних речень умовно-наслідкового значення не можна визнати варіантами ще й тому, що вони не тотожні не тільки стилістично, а й семантично. Позбавленим супровідної семантики складнопідрядним реченням із компонентом умови протистоять складносурядні й безсполучникові складні конструкції, у яких на умовно-наслідкове відношення накладається додаткова часова семантика. Спричинено це тим, що відношення в них ґрунтуються через відсутність семантичного сполучника на видо-часових формах присудків предикативних частин, тобто на часовій послідовності названих дій, що й визначає накладання часової семантики на умовну.

На відміну від міжрівневих однорівневі модифікації умовно-наслідкових складних речень виступають у вигляді варіантів і синонімів. Однорівневі варіанти це однотипні (тобто або складнопідрядні, або складносурядні, або безсполучникові складні речення) одномодальні (реальної, потенційно можливої чи ірреальної умови) одиниці, тотожні семантично, стильово чи стилістично, але різні за сполучниками в складнопідрядних реченнях або за формальними показниками предикатів співвідносних частин складносурядних і безсполучникових складних речень. Серед складнопідрядних речень варіантний ряд висловлень ірреальної умовності становлять структури зі сполучниками якби, якщо б, у разі якщо б, у разі коли б, засвідчувані в усіх стилях, крім офіційно-ділового. Варіантними визнаються конструкції реальної й потенційно можливої реалізації умови зі сполучниками якщо, в разі якщо, в разі коли, прийменниково-іменниковими сполуками за умови, якщо; за тієї умови, якщо; на той випадок, якщо (припустимих в усіх стилях), а також зі сполучниками коли і як (у художніх, публіцистичних текстах і розмовно-побутовому спілкуванні). За нашими спостереженнями, варіантне коло складнопідрядних речень з реальною і потенційно можливою умовою розширилося в останнє півстоліття завдяки виникненню нових сполучників і складних сполучникових поєднань, спричиненого стрімким зростанням функцій офіційно-ділового й наукового стилів.

Синонімами в межах складнопідрядних речень з компонентом умови виступають висловлення з використанням сполучників якби, якщо б і коли б у структурах з ірреальною умовністю і якщо та коли в конструкціях реальної і потенційно можливої умови. Використовуваний в умовно-наслідкових реченнях сполучник коли (незалежно від уживаності з часткою б чи без неї) надає складній структурі часового відтінку.

У складносурядних і безсполучникових складних реченнях вираження умовно-наслідкового відношення ґрунтується на порядку розташування частин і співвідношенні їх предикатів.                У структурі обох типів речень на першому місці зумовлююча частина, на другому наслідкова.    У будові обох типів речень (1) реальної й (2) потенційно можливої умови відношення умови і наслідку передається співвідношенням дієслівних форм дійсного, наказового способів та інфінітива, наприклад:

(1) а) На хвильку запізнився і вже не доженеш (З усного мовлення); Вчасно посіяв є що збирати, буде що й сіяти наступного року (З газет);

б) Син скромний і батько щасливий (Народна творчість), Зацвіла шипшина почалося літо (Народна творчість);

(2) а) Упаде сніг, і все листя закриється (З усного мовлення), Забудеш рідний край тобі твій корінь всохне, Вселюдське замовчиш обчухраним зростеш  (П. Тичина);

б) Пожалій мене, і я покладу під твою косу мільйони, [чуєш?] (О. Коломієць), [Блюстителі, халтура ваше хоббі. Ви, фабриканти вір і недовір,] зроби вам по  духовній пробі вас забракує кожен ювелір (Л. Костенко);

в) Подути вітру і вся пилюка підніметься вгору (З усного мовлення), Силою колодязь копати води не пити (Народна творчість).

Своєрідність будови складносурядних і безсполучникових складних речень ірреальної умови у співвідношенні дієслівних форм умовного способу:

а) Прихилитися б у затінку до зеленої землі, і вона б почала жадібно вибирати з тіла всю вагу, зібрану за трудовий тиждень жнив (М. Стельмах), Закупили б нові верстати робити б стало легше (З газет);

б) Поклонись би він начальству, і начальство було б до нього лояльніше (З усного мовлення), Знай би, де впасти соломки б підстелив (З усного мовлення).

Однак збіг у вираженні співвідносних предикатів у складносурядних і безсполучникових складних реченнях, що створює подібність структурних моделей, не може сприйматися як їх тотожність, оскільки складносурядні й безсполучникові складні речення, по-перше, одиниці різного синтаксичного рівня, по-друге, відмінні за стилістичними ознаками. Безсполучниковим складним реченням притаманна динаміка повідомлення завдяки відсутності сполучних елементів і властивості мати яскраво виражену інтонацію, чого позбавлені складносурядні речення, що пояснюється наявністю єднального сполучника, який нівелює динаміку.

Урахування названих синтаксичних і стилістичних ознак складносурядних і безсполучникових складних речень з умовно-наслідковим відношенням не дозволяє вважати їх варіантами. Вони міжрівневі синтаксичні синоніми. Різні ж модифікації в межах кожного з означених типів речень створюють або ряди варіантів, або ряди синонімів з ознаками однотипної модальності.

Модифікаційні утворення складносурядного типу на зразок: Подув вітер, і вся пилюка піднялася вгору / Подув вітер, і вся пилюка піднімається вгору становлять варіанти з огляду на те, що це речення однієї реальної модальності, стильової належності й без будь-яких стилістичних нюансів.

Синтаксичними варіантами є й складносурядні речення потенційної умови з різними формами предикатів як-от: Подме вітер, і вся пилюка підніметься вгору / Подути вітру, і вся пилюка підніметься вгору. Обґрунтування цього твердження таке ж. Проте видозміну типу Подми вітер, і вся пилюка підніметься вгору визнати тотожною з наведеними вище прикладами потенційно можливої умови немає достатніх підстав. Незважаючи на модальну однотипність і стильову маркованість (це одиниці розмовно-побутового мовлення), їх не можна визнати синтаксичним варіантом до наведених речень, бо відмінні вони стилістичними ознаками: конструкції з транспонованим імперативом характеризуються семантичною напругою у відтворенні дії, що не властиво дієслівним формам дійсного способу. Тому речення з транспонованим імперативом є синтаксичним синонімом до обох наведених вище конструкцій.

Варіантними слід визнати і видозміни з формою майбутнього часу або формою наказового способу в зумовленій частині, як це можна бачити в реченнях: Купиш хату, і радітимеш (З усного мовлення) / Купиш хату, і радій.

За ознаками тотожності й близькості такі видозміни складносурядних структур ірреальної умови, як: (1) Ущух би трохи дощ, і пішли б далі (З усного мовлення) / (2) Ущухнути б трохи дощу, і пішли б далі / (3) Ущухни (ущухни б) трохи дощ, і пішли б далі, діляться на дві групи: варіанти (1) і (2), синоніми  (1) і (3), (2) і (3).

Подібне групування на синтаксичні варіанти й синтаксичні синоніми має місце і в системі безсполучникових умовно-наслідкових складних речень. Як свідчать факти, у них спостерігається схоже вираження співвідношень дієслів-присудків предикативних частин. Так, варіювання форм минулого і теперішнього часу в безсполучникових складних реченнях реальної умови спричинює утворення синтаксичних варіантів на зразок: Зацвіла шипшина почалося літо (Народна творчість) / Цвіте шипшина починається літо. Вони одномодальні: формують реально здійснювану ситуацію, семантично і стилістично однопланові. Їх уживання диктується ситуацією чи контекстом: умовами викладу в часовому плані.

У розглядуваному типі речень потенційної умови варіювання дієслівних форм присудка зумовлюючої частини при співвідносному присудку наслідкової частини у формі майбутнього часу утворює, як і в складносурядних реченнях, тотожні модифікації: Швидко йти біду найдеш, помалу йти біда тебе найде (Народна творчість) / Швидко йтимеш біду найдеш, помалу йтимеш біда тебе найде, які є синтаксичними варіантами.

Безсполучниковий тип складних речень у парадигмі цієї модальності припускає утворення варіанта з формою наказового способу в наслідковій частині, але різних формах присудка умовної частини, як-от: Вліз між ворони, кракай, як вони (Народна творчість) / Влізеш між ворони, кракай, як вони.

У реченнях ірреальної модальності засвідчується шість видів моделей із таким співвідношенням присудків або головних членів предикативних частин, виражених формами:

(1) умовного й умовного способу: Знав би де впасти соломки б підстелив (Народна творчість);

(2) умовного способу й інфінітива з часткою би (б): Жили б разом тільки б радіти           (З усного мовлення);

(3) інфінітива з часткою би (б) й умовного способу: Сидіти б йому дома ніяка болячка не взяла б (З усного мовлення);

(4) інфінітива з часткою би (б) й інфінітива з часткою би (б): Закупити б нові верстати робити б стало легше (З газет);

(5) наказового способу в значенні умовного й умовного способу: Будь Жилюк і Карбовський удвох, тільки удвох, один з них неодмінно згорів би в напрузі тих надлюдських почувань (Б. Олійник);

(6) наказового способу в значенні умовного й інфінітива з часткою би (б): Будь я молодший ходити б мені пішки, а не на коні, як зараз (З усного мовлення).

Як варіанти можуть уживатися видозміни із співвідношеннями предикатів, виражених формами (1), (2), (3), (4) моделей, наприклад: Знав би, де впасти, соломки б підстелив / Знав би, де впасти, соломки б підстелити / Знати б, де впасти, соломки б підстелив / Знати б, де впасти, соломки б підстелити. Варіантність припускають моделі (5) і (6): Будь я молодший ходити б мені пішки, а не на коні, як зараз / Будь я молодший ходив би я пішки, а не на коні, як зараз.

У кожній з цих груп видозміни обєднані за спільністю вираження ірреальної модальності, спорідненістю за стильовою віднесеністю. Проте вони відмінні за формами передачі предикатів зумовлюючої частини: умовним способом й інфінітивом у моделях (1), (2), (3), (4) і наказовим способом у значенні умовного в моделях (5) і (6). Реченням з транспонованим імперативом притаманні динамізм і експресивність, чим поступаються конструкції з присудком, вираженим формою умовного способу. Перетворення моделей (1), (2), (3), (4) на моделі (5) і (6), як і моделей (5) і (6) на моделі (1), (2), (3), (4) припустиме: пор.: Знай би, де впасти, соломки б підстелив і Були б Жилюк і Карбовський удвох, тільки удвох, один з них неодмінно згорів би в напрузі тих надлюдських почувань. Але в цьому разі треба говорити не про утворення варіантів, а про формування синонімів.

У висновках узагальнено результати дослідження. Визначено, що засвідчувані видозміни аналізованих конструкцій по-різному оцінюються в сучасних наукових виданнях: то як варіанти, то як синоніми, то як і варіанти, і синоніми, що заважає створенню цілісного уявлення про цей вид складних утворень. Стається це тому, що в їх кваліфікації береться до уваги лише семантична відповідність видозмін цих структур, а модальне й граматичне їх наповнення не враховується. Тим часом у розрізненні понять “варіант” і “синонім” в синтаксисі правомірно спиратися не тільки на семантику модифікованих конструкцій, а й на граматичні ознаки, оскільки йдеться про розмежування саме синтаксичних варіантів і синтаксичних синонімів, а також на їх стильову належність і стилістичні властивості.

В основу розрізнення цих понять стосовно умовно-наслідкових складних речень у роботі покладено протиставлення, з одного боку, видозмін, тотожних у їх модальному і структурному наповненні, спільних стильовою віднесеністю і стилістичними прикметами, і, з другого, модальних видозмін, близьких семантико-синтаксичним відношенням, але не тотожних формально-синтаксичними ознаками, стильовою належністю або стилістичним забарвленням. Видозміни, відзначені тотожністю, становлять синтаксичні варіанти, видозміни, схожі, але не тотожні, визнаються синтаксичними синонімами. Вони виділяються в межах трьох модальних видів умовно-наслідкових речень: реальної, потенційно можливої та ірреальної умови, які є інваріантами у відношенні до всіх можливих у їх межах модифікацій.

Модифікації модальних інваріантів, виражених різними типами складних речень складнопідрядних, складносурядних, безсполучникових, тобто одиницями різних рівнів складних речень, становлять міжрівневі видозміни. Модифікації одномодальних структур у межах одного рівня складних речень (складнопідрядних, складносурядних, безсполучникових) кваліфікуються як однорівневі видозміни.

Міжрівневі видозміни складних речень з умовно-наслідковим відношенням кваліфікуються як синоніми, а не як варіанти. Видозміни одного синтаксичного рівня тієї ж самої модальності функціонують або як однорівневі синтаксичні синоніми, або як однорівневі синтаксичні варіанти.

Розрізнення модальності аналізованих складних структур, як і понять синтаксичного варіанта і синтаксичного синоніма, спричинило до розгляду існуючих в українській мові засобів оформлення умовно-наслідкових відношень. Сполучники умови пропонується ділити на диференційовані й недиференційовані. Диференційовані це сполучники, до складу яких входить частка би (б), недиференційовані без цієї частки. Обґрунтовується це тим, що наявні в зумовлюючій частині сполучники якби, якщо б, коли б, у разі якщо б, у разі коли б потребують уживання в наслідковій дієслова-присудка у формі умовного способу, завдяки чому досягається сприйняття всього висловлення в ірреальному плані. Сполучник аби, утворений з часткою би, випадає з цього ряду з огляду на те, що формує своєрідну групу умовно-наслідкових речень з обмежувальним значенням. Обмежувальність як ознака, з якою функціонує цей сполучник, домінує в поєднанні з умовністю, що зумовлює використання в головній частині дієслів-присудків як в індикативних, так і в неіндикативних формах, що не властиво власне умовним сполучникам з часткою би (б): вони вимагають присудка в неіндикативному оформленні. Це свідчить про те, що зі сполучником аби утворюються не власне умовні речення, а обмежувально-умовні. З огляду на це висловлення з аби винесені за межі розглядуваної теми як такі, що не вступають у варіантні чи синонімічні відношення з власне умовними конструкціями.

Сполучники ж якщо, коли, як, у разі якщо, у разі коли, участь яких у будові складних конструкцій з компонентом умови засвідчується в утворенні як речень з реальним, так і речень з потенційно можливим здійсненням умови, правомірно називати недиференційованими. До цього розряду сполучників не віднесено сполучник раз, який визнано не умовним, а причиновим. Потрактування його як сполучника причини пояснюється так: ужитий у підрядній частині, він не створює альтернативи, як це властиво іншим умовним сполучникам, а вказує на реальне обґрунтування того, що здійснювалось, здійснюється або буде здійснене; на відміну від інших недиференційованих сполучників, які, будучи умовними, здатні формувати альтернативність, а тому припускають приєднання до них частки б (тобто перетворюються з недиференційованих у диференційовані), сполучник раз не поєднується з часткою б, що вказує на відсутність у ньому ознак умовності.

Вираження умовно-наслідкового значення складносурядними й безсполучниковими реченнями формують порядок розташування частин і часово-способові відношення присудків предикативних частин. У творенні варіантів й синонімів беруть участь умовно-наслідкові конструкції з транспонованим імперативом в умовній частині складносурядних і безсполучникових речень. Вони засвідчуються в різних міжрівневих і однорівневих синонімах з ознакою розмовності й виразної експресії.

Спостереження й висновки, що містяться в роботі, не вичерпують усіх питань, повязаних з аналізом досліджуваної проблеми. Вони можуть бути уточнені й розширені подальшим проникненням у сутність синтаксичних варіантів і синтаксичних синонімів як у вивченні умовно-наслідкових, так і в аналізі інших видів складних речень.


Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях:

1. Бєляєва Т.В. Семантичне наповнення і сфери використання безсполучникових складних речень з транспонованим імперативом // Філологічні студії: Науковий часопис. Луцьк: Волинський державний університет ім. Лесі Українки. 2000. № 1. С. 23-28.

2. Бєляєва Т.В. Інваріанти, варіанти і синоніми у складносурядних реченнях з умовно-наслідковим відношенням // Лінгвістичні дослідження: Збірник наукових праць. Харків: Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди.   2002. Вип. 8. С. 119-123.

3. Бєляєва Т.В. Складні речення з компонентом умови в стилях української мови // Культура народов Причерноморья: Научный журнал. Симферополь: Таврический национальный университет им. В.И. Вернадского. 2002. № 32. С. 175-177.

4. Бєляєва Т.В. Складні речення умовно-наслідкового відношення в поезіях                                  П. Грабовського // Вісник СумДУ. Серія Філологічні науки. Суми: Сумський державний університет.   2003. № 1 (47). С. 106-108.

5. Бєляєва Т.В. Синонімія і варіантність у складних безсполучникових умовно-наслідкових реченнях // Сучасні освітні технології: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. Харків: Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди. 2001. С. 65-66.



АНОТАЦІЯ


Бєляєва Т.В. Варіантність і синонімія в умовно-наслідкових складних реченнях. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 українська мова. Харківський державний педагогічний університет                              ім. Г.С. Сковороди. Харків, 2003.

У дисертації розглядаються проблеми виявлення варіантів і синонімів у трьох типах складних речень з відношенням умови й наслідку. В основу розрізнення цих понять покладено протиставлення видозмін, тотожних у модальному і структурному наповненні, спільних стильовою віднесеністю й стилістичними прикметами, і одномодальних видозмін, близьких семантико-синтаксичним відношенням, але не тотожних формально-синтаксичними ознаками, стильовою належністю або стилістичним забарвленням. Перші з них синтаксичні варіанти, другі синтаксичні синоніми. Аналіз засобів вираження умовно-наслідкових відношень дозволив вилучити з розряду умовних сполучник раз і визнати його причиновим сполучником, а також не розглядати в системі варіантів і синонімів речень з відношенням умови й наслідку сполучник аби з огляду на те, що з його участю утворюються не власне умовні висловлення, а обмежувально-умовні.

Ключові слова: варіантність, синонімія, синтаксичний варіант, синтаксичний синонім, складнопідрядні умовно-наслідкові речення, складносурядні речення з відношенням умови, безсполучникові складні речення з відношенням умови і наслідку.



АННОТАЦИЯ


Беляева Т.В. Вариантность и синонимия в условно-следственных сложных предложениях. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 украинский язык. Харьковский государственный педагогический университет им. Г.С. Сковороды. Харьков, 2003.

В диссертации рассматриваются проблемы выявления вариантов и синонимов в трех типах сложных предложений с условно-следственным отношением. Актуальность изучения вариантности и синонимии синтаксических единиц обусловлена тем, что понятия варианти синоним применительно к явлениям синтаксического порядка по-разному оцениваются в современных научных изданиях: то как варианты, то как синонимы, то как и варианты, и синонимы, что не позволяет создать целостное представление об этом виде сложных образований. Поскольку речь идет об определении синтаксических вариантов и синтаксических синонимов, то и анализ модифицированных конструкций должен основываться не только на семантике, но и на грамматических показателях.

Основу разграничения понятий вариант и синоним составляет противопоставление, с одной стороны, видоизменений, равнозначных в модальном и в структурном планах и общих стилевыми и стилистическими характеристиками, и, с другой стороны, видоизменений, близких в семантико-синтаксическом отношении, но неравнозначных в их модальном или формально-синтаксическом выражении, разных по стилевой принадлежности или стилистической окраске. Видоизменения, характеризующиеся равнозначностью, представляют собой синтаксические варианты, а видоизменения сходные, но не равнозначные синтаксические синонимы. Они функционируют в рамках трех модальных видов условно-следственных предложений: реального, потенциально возможного и ирреального условия и воспринимаются как инварианты по отношению ко всем возможным модификациям.

Модификации модальных инвариантов, оформленных разными типами сложных предложений сложноподчиненных, сложносочиненных, бессоюзных, т.е. единицами разных уровней сложных предложений, представляют межуровневые видоизменения. Модификация одномодальных структур в рамках одного уровня сложных предложений (сложноподчиненных, сложносочиненных, бессоюзных) квалифицируются как одноуровневые видоизменения.

Межуровневые изменения сложных предложений с условно-следственным отношением квалифицируются как синонимы. Видоизменения на одном синтаксическом уровне одной и той же модальности функционируют или как одноуровневые синтаксические синонимы, или как одноуровневые синтаксические варианты.

Различие модальностей рассматриваемых сложных единиц, как и понятий варианта и синонима в них, основывается на роли средств оформления условно-следственных отношений. Условные союзы предлагается делить на дифференцированные и недифференцированные. Дифференцированные это союзы, в состав которых входит частица би (б),  недифференцированные (якщо, коли, як, у разі якщо, у разі коли) без этой частицы. Такое противопоставление основано на том, что выступающие в обусловливаемой части союзы якби, якщо б, коли б,  у разі якщо б, у разі коли б предопределяют употребление следственной части глагола-сказуемого в неиндикативной форме, что и влечет за собой понимание всего высказывания как ирреального. Употребление недифференцированных союзов в условной части вызывает индикативные формы сказуемых обусловливаемой части с реальной или потенциально возможной семантикой. Союз аби, образованный с участием частицы би, не принадлежит к синонимическому ряду перечисленных союзов, так как оформляет особую группу условно-следственных предложений с ограничительным значением, а, следовательно, не вступает ни в вариантные, ни в синонимические отношения с собственно условными конструкциями.

Анализ союза раз позволяет отнести его не к разряду условных, а к числу причинных. Образованная с его участием придаточная часть не передаёт альтернативного значения, а, наоборот, указывает на реальную обусловленность того, что происходило, происходит или будет происходить. В отличие от недифференцированных условных союзов, которые могут путем присоединения к ним частицы  б  превращаться в дифференцированные, союз  раз не употребляется с частицей  б,  что также свидетельствует о необоснованности отнесения его к разряду условных.

Оформление условно-следственного значения сложносочиненными и бессоюзными предложениями основывается на порядке расположения частей и видо-временных отношениях глаголов-сказуемых предикативных компонентов. Их формы определяют модальность предложений: реальный, потенциально возможный или ирреальный план достижения результата, а также образования вариантов и синонимов.

Ключевые слова: вариантность, синонимия, синтаксический вариант, синтаксический синоним, сложноподчинённые условно-следственные предложения, сложносочиненные предложения с отношением условия, бессоюзные сложные предложения с отношением условия и следствия.



SUMMARY


Belayeva T.V. Variation and synonymy in complex sentences of condition and result. Manuscript.

Thesis for a Candidate Degree in Philology in specialty 10.02.01 Ukrainian language. Kharkiv State Pedagogical University named after G.S. Skovoroda, Kharkiv, 2003.

This thesis deals with the problems of determining the variants and synonyms in three types of complex sentences of condition and result. The principle of their differention is contrasting of modifications, identical in modal and structural filling, in style correspondence and stylistic features; close in semantic and stylistic relations modal modifications, but not identical in formal-syntax features, style conformity and stylistic colouring. The first ones are syntax variants, but the others syntax synonyms.

Analysis of expression means of condition and result permits to consider conjunction  raz as a reason conjunction, and to avoid analyzing of conjunction aby in the system of variants and synonyms of the sentences of condition and result because of paying attention to its presence in structure of limit-conditional utterances, not only conditional.

Key words: variation, synonymy, syntactic variant, syntactic synonym, complex sentences of condition and result, compound sentences with coordination of condition, asyndetic sentences with coordination of condition and consequence.


Страница: 1  Страница: 2 

По вопросу доставки диссертации по этой теме пишите на электронный адрес: info@disser.com.ua


Меню
Реклама



2006-2009 © Диссертации и авторефераты Украины