Диссертации и авторефераты Украины
Перейти на каталог
Каталог авторефератов

Я ищу:
Диссертация / Автореферат

По вопросу доставки диссертации по этой теме пишите на электронный адрес: info@disser.com.ua
Тема автореферата диссертации: Антропонімія Нижньої Наддніпрянщини в її історичному розвиткові (надвеликолузький регіон) 2003 года.
Источник: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / І.І. Ільченко; Дніпропетр. нац. ун-т. — Д., 2003. — 18 с. — укp.
Аннотация: Досліджено прізвищеві назви та прізвища Нижньої Наддніпрянщини (надвеликолузький регіон) кінця XVI - початку ХХІ ст та розглянуто їх етимологію. Зазначено, що об'єктом комплексного аналізу є семантико-структурна класифікація антропонімів. Визначено основні засоби ідентифікації особи. Встановлено обсяг онімної та апелятивної лексики, що мотивувала назвиська надвеликолузького регіону, проаналізовано семантичні групи імен і прізвиськ апелятивного походження, а також апелятивні означення особи, які лежать в основах даних ймень. Доведено, що семантико-структурний аналіз прізвищ дозволив встановити основні способи творення, зокрема, лексико-семантичний та морфологічний, допоміг виявити основні моделі надвеликолузьких прізвищ у діахронічному плані. За допомогою залучення антропонімного матеріалу козацьких "Реєстрів" 1649 року, архівних даних Коша Нової Запорізької Січі, історико-етнографічних і власноручних записів простежено динаміку розвитку прізвищевої системи Нижньої Наддніпрянщини, зокрема, надвеликолузького регіону. На підставі результатів комплексного аналізу даної системи, показано, що виявляючи регіональні особливості, вона функціонує як складова частина української антропонімії.

Текст работы:

    ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ



ІЛЬЧЕНКО ІРИНА ІВАНІВНА


УДК: 808. 3 02 -55



АНТРОПОНІМІЯ НИЖНЬОЇ НАДДНІПРЯНЩИНИ

В ЇЇ ІСТОРИЧНОМУ РОЗВИТКОВІ

(НАДВЕЛИКОЛУЗЬКИЙ РЕГІОН)






Спеціальність 10.02.01 українська мова





Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук








Дніпропетровськ 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі загального і словянського мовознавства Запорізького державного університету Міністерства освіти і науки України


Захист відбудеться “ 5 ” червня 2003 року о 14.00 годині на засіданні вченої ради К 08.051.05 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата наук при Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49025, м.Дніпропетровськ, провулок Науковий, 13, корпус 1, філологічний факультет, ауд.804.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49025, м.Дніпропетровськ, провулок Науковий, 13.

Автореферат розіслано “ 5 ” травня 2003 р.


Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради                                                             Ковальчук М.С.


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ




Актуальність проблеми. Розмаїття прізвищ, що ідентифікують кожного з нас і народ в цілому, їх неповторний фонетичний лад, багатство словотвірних моделей, співвіднесеність із реальною дійсністю ще раз переконливо доводять, що українська мова бере свій початок у глибокій прасловянській давнині; антропоніми як органічна частина словникового складу мови свідчать, що вона (мова) постійно живилася народними говірками, а в окремих випадках поповнювалася чужомовними елементами.

Система досліджуваних прізвищ є відображенням різноспектрової єдності внутрішньомовних та екстралінгвальних чинників. Їх вивчення є важливим з точки зору історичних процесів, що супроводжували  формування цієї системи, з точки зору виявлення характерних словотвірних тенденцій, що позначилися на розбудові антропонімійної системи української мови, впливу чужомовних елементів на творення прізвищ і взаємозалежності інтра- та екстралінгвальних факторів у становленні засобів та способів ідентифікації особи. Дослідження антропонімійної системи надвеликолузького регіону (тобто території, що прилягала до колишнього Великого Лугу, а тепер прилягає до  Каховського водоймища) кінця ХVІ ХХ ст. дозволяє простежити живий ланцюг творення ідентифікаційних засобів: зясувати стан антропонімійної народної системи до моменту її адміністративно-юридичного нормування й після нього, що є важливим для вивчення характеру цього процесу.

Прізвища як багатий лінгвокультурний  матеріал часто ставали обєктом наукових досліджень. Частина з цих досліджень спричинена зацікавленістю вчених антропонімією конкретних історико-етнографічних регіонів України. Йдеться про монографічні дослідження, дисертаційні роботи, а також статті, написані на сучасному та історичному матеріалі, які є не лише вагомим внеском у розвиток антропоніміки, але й уводять у науковий обіг новий фактичний матеріал. Та все ж необхідно визнати, що українська антропонімія досліджена нерівномірно. Це стосується не лише окремих типів антропонімів. Не однаковою мірою вивчено їх територіальне поширення в різні історичні періоди. 

Комплексно досліджена антропонімійна система Закарпаття (П. Чучка), антропонімія Середньої Наддніпрянщини (І. Сухомлин), прізвища степової України (В. Горпинич), прізвища східної України (В. Познанська),  прізвища Бойківщини (Г.Бучко), Лемківщини кінця ХVІІ- поч. ХІХ ст. (С.Панцьо), Буковинського Придністровя (Л.Тарновецька), Верхньої Наддністрянщини (І.Фаріон), Гуцульщини (Б.Близнюк), Середнього Полісся (І.Козубенко), Лубенщини (Л. Кравченко), антропонімія північного Степу (Т.Марталога). Прізвища ж надвеликолузького регіону, як одного з найхарактерніших історико-етнографічних регіонів України, ще не були предметом спеціального  вивчення.

Дисертація має звязок з науковою програмою та планом кафедри загального і словянського мовознавства Запорізького державного університету й виконувалася в межах наукового напрямку “Словянські мови в їх історичному розвитку”.

У відповідності з цим планом нами розроблений спецкурс на тему “Антропонімія Нижньої Наддніпрянщини” для студентів філологічного факультету Запорізького державного університету.

Мета роботи комплексний аналіз прізвищ надвеликолузького регіону в їх історичному розвитку, починаючи зі становлення прізвищ як офіційної ідентифікації людей і завершуючи сучасним станом антропонімікону зазначеної території.

Реалізація поставленої мети передбачає розвязання таких завдань:

  1. проаналізувати способи та засоби ідентифікації особи досліджуваного регіону до моменту їх адміністративно-юридичного нормування та після нього;
  2. встановити склад антропонімів, простежити становлення прізвищевого компонента, який збігається з мотивованими прізвиськами;
  3. окреслити лексико-семантичну базу творення прізвищ з огляду на лексикон цього регіону і його взаємодію зі словниковими системами інших мов;
  4. визначити власні імена, які закладені в антропоосновах;
  5. виявити апелятивне й ономастичне багатство української мови, відбите в прізвищах;
  6. зясувати вплив іншомовних елементів на творення прізвищ досліджуваного регіону.

Предметом дослідження є прізвища  надвеликолузького регіону.  Аналізу піддано 2500 прізвищевих назв, зафіксованих в історико-етнографічних джерелах, та 6 тис. прізвищ, носії яких зараз проживають у населених пунктах, розташованих у зазначеному регіоні.

Джерелом дослідження прізвищ визначеного регіону є матеріали різних хронологічних зрізів: перший часовий зріз (кінець ХVІ ХVІІІ ст.) репрезентують прізвищеві назви з козацьких Реєстрів 1581 та 1649 років і з Архіву Коша Запорозького; у якості другого часового зрізу (кінець ХVІІІ поч. ХХ ст.) залучено дані історико-етнографічних праць Д.Яворницького, А.Афанасьєва-Чужбинського, А.Скальковського, Я.Новицького.

Матеріалом третього часового зрізу (ХХ поч. ХХІ ст.) стали зареєстровані міськими й селищними радами прізвища жителів 39 населених пунктів Нижньої Наддніпрянщини (надвеликолузького регіону), ці антропоніми були зібрані в таких селах, селищах і містах: Балабине, Кушугум, Мала Катеринівка, Приморське, Камянське, Скельки, Златопіль, Балки, Верхня Криниця, Єлизаветівка, Благовіщенка, Іванівка, Водяне, Велика Знамянка, Дніпровка, Червонодніпровське, Біленьке, Канівське, Розумівка, Нижня Хортиця та міста Запоріжжя, Василівка, Камянка-Дніпровська (Запорізька область); Ушкалка, Бабине, Осокорівка, Нововоронцовка (Херсонська область); Марїнське, Грушівка, Покровське, Капулівка, Сулицье, Червоногригорівка, Олексіївка, Новопавлівка, Вищетарасівка, Добра Надія, Новокамянка та місто Нікополь (Дніпропетровська область).

Зясування семантики мотивуючої назви, покладеної в основу прізвищ, походження етимона  здійснювалося за академічним 11-томним “Словником української мови” (1970-1980 рр.) та “Словарем української мови” (за ред. Б. Грінченка), “Етимологічним словником української мови” (І, ІІ, ІІІ, 1982, 1985, 1989) та іншими лексикографічними працями.

Аналіз фактичного матеріалу в діахронічному та синхронічному аспектах зумовив застосування в якості основних описового та порівняльно-історичного методів.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що прізвища надвеликолузького регіону ще не були обєктом спеціального вивчення. У науковий обіг уведено й проаналізовано новий антропонімійний фактичний матеріал. Прізвища досліджуються на переломних з точки зору юридичного устабільнення антропонімійної системи історичних періодах, що дає можливість простежити основні тенденції становлення цієї системи та структурно-функціонального навантаження самих прізвищ.

Теоретичне значення роботи визначається тим, що в ній досліджені прізвищеві назви та прізвища одного з найхарактерніших регіонів України, а саме надвеликолузького, і тим, що в ній зясовані закономірності історичного розвитку локальної антропонімійної системи.

Практичне значення дисертації повязане з можливістю залучення її нового фактичного матеріалу для укладання антропонімічних атласів та словників, використання її при вивченні дериватології та історичної лексикології, а також при розробці вузівських спецкурсів та спецсемінарів з ономастики. Загальні принципи й методи аналізу, матеріали роботи можуть прислужитися при написанні курсових, бакалаврських і дипломних робіт студентів вищих навчальних закладів.

Апробація роботи. Основні положення і результати дослідження знайшли відображення у доповідях і повідомленнях на республіканських наукових конференціях “Соціолінгвістичні аспекти сучасної мовної дійсності в Північному Причорноморї” (Запоріжжя, 1992); V Регіональна наукова конференція “Історико-етнографічні дослідження Південної України” (Запоріжжя Новомосковськ, 1997); 1-ші Запорізькі читання “Еврейське населення півдня України” (Запоріжжя, 1998) та на щорічних звітних наукових конференціях викладачів і студентів ЗДУ (Запоріжжя, 1992, 1995 2002 рр.).

Основні положення й висновки дослідження знайшли відображення в 6 публікаціях.

Матеріали і висновки дисертації апробоваі у спецкурсі “Антропонімія Нижньої Наддніпрянщини”, читаному у Запорізькому державному університеті.

Дисертацію окремими розділами і в повному обсязі обговорено на засіданнях кафедри загального і словянського мовознавства Запорізького державного університету.

Структуру роботи визначає її мета і завдання. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, девяти підрозділів, висновків, списку використаної літератури (297 найменувань) і додатка (словника-покажчика прізвищевих назв та прізвищ надвеликолузького регіону).   Загальний обсяг дисертації - 254 с.  (166 с. основний текст).


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ



У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, формулюються мета й завдання роботи, визначаються її наукова новизна, теоретичне й практичне значення, методи дослідження, структура, наводяться відомості про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Антропонімія Нижньої Наддніпрянщини як предмет лінгвістичного дослідження викладено основні теоретичні засади дослідження, розкрито основні здобутки української антропонімії, зясовано стан вивчення проблеми в науковій літературі. Розділ складається з двох підрозділів.

У першому підрозділі “Теоретичні основи й джерела дослідження антропонімікону надвеликолузького регіону”, відзначається, що у формуванні антропонімії найчисельнішої категорії ономастикону крім загальних закономірностей, діє ще й чимало індивідуального, повязаного з людським фактором. Залучені в якості джерельної бази козацькі реєстри 1649 року, Архів Коша Нової Запорозької Січі засвідчили, що в складі козацтва були представники двох світових релігій-християнства та ісламу, кожна з яких розвивала власну іменотворчу традицію. Врахування цієї обставини дозволяє краще зрозуміти власне антропонімічну проблематику. Простеження розвитку антропонімів, зокрема прізвищ надвеликолузького регіону, стало можливим завдяки наявності пізніших джерел історико-етнографічних записів Д.Яворницького, Я.Новицького і А.Скальковського, які фіксують значний антропонімійний матеріал досліджуваної території.

       У другому підрозділі “Історико-етнографічні відомості про надвеликолузький регіон у звязку з формуванням місцевого антропонімікону” наголошено, що  антропонімія надвеликолузького регіону, як і всієї України, формувалася в процесі складного історичного розвитку. Численні племена і народи за довгі століття свого перебування на території регіону залишили свої назви, повязані не тільки з природнокліматичними умовами і господарським побутом, але й з окремими  подіями. Історія Великого Лугу сама по собі складна й суперечлива. Мабуть, важко знайти інший такий регіон, який зазнав би впливу стількох міграційних хвиль, що спричинилися до корінних змін у політичному, соціально-економічному й культурному житті краю. Проте вони, як і зумовлена ними історична строкатість етнічних комплексів Нижньої Наддніпрянщини, не пішли в небуття, а знайшли відображення в мовних фактах, що часто накладалися на попередні, поступово пристосовуючи їх до нових мовних стосунків. Особливості заселення надвеликолузького регіону полягають у тому, що корінним населенням північної частини регіону були козаки, чисельність яких значно зменшилась після 1775 року. Більш пізнє заселення краю пояснюється приєднанням цієї території до Росії після російсько-турецьких війн. Запорозькі козаки, живучи в Січі без жінок і без нащадків та водночас щорічно, а часом і щоденно кількісно зменшуючись від воєн, хвороб і старості, всіляко намагалися поповнити свій склад і збільшити своє військо. Отож зрозуміло, чому козаки приймали у своє товариство кожного, хто приходив до них і брав на себе певні зобовязання, необхідні для вступу в Січ. На Січі можна було зустріти представників різних народностей, вихідців чи не з цілого світу українців, поляків, литовців, білорусів, великоросів, донців, болгар, волохів, чорногорців, турків, татар, євреїв, калмиків, німців, італійців, іспанців, англійців. Мотиви, що змушували багатьох шукати притулку на  Запорожжі, були різними: в Січ ішли люди “і з доброї волі і з неволі”, “з-під пана тікали”, хто натерпівся від тяглових повинностей, усі ображені й принижені за свою віру й народність.

       З історією козацтва й Запорозької Січі повязані яскраві сторінки боротьби українського народу проти турецько-татарської агресії. В долинах Дніпра та його притоків запорозькі козаки засновували свої поселення. Багато хуторів зимівників знаходилось у Великому Лузі - території між Дніпром, верхньою й середньою течією ріки Кінської, у межах сучасного Запорізького, Камянсько-Дніпровського та Василівського районів. На цій території сталось чимало історичних подій, повязаних із діяльністю запорозьких козаків. Взагалі ж волелюбні  запорожці почували себе в хащах Великого Лугу, як у рідній домівці. Найбільше козаків оселилося у Великому Лузі 1775-го року, коли царизм зруйнував Запорозьку Січ. Московський уряд постійно утискував великолузьких козаків, побоюючись відродження Січі. Їхні землі роздавали придворним. Поряд із козацькими зимівниками осідали рекрути, селяни-кріпаки. Це призвело до виникнення в останній чверті ХVІІІ ст. на території сучасної Запорізької області нових міст і містечок. Сюди ж переселяли державних селян та переважну більшість козаків із слобідських полків. Переселенці осідали переважно на Лівобережжі України. Заселення регіону мало великий вплив на його суспільний устрій, на його економіку. Царський уряд роздавав землі Січі головним чином дворянам, офіцерам, козацькій старшині.  Дворяни переселяли у свої маєтки кріпаків із старих маєтків це призводило  до  утворення поміщицьких  сіл на цій території ( кріпаки з Полтавщини та Чернігівщини ). Уряд, заселяючи регіон, створював тут і поселення менонітів. Поряд із колоністами-німцями, селились вихідці з Польщі, Сербії, Греції та Албанії. Великою була община євреїв. Інтенсивний початок колонізації території припадає на ІІ половину ХVІІІ ст. У звязку із притоком переселенців швидко зростала загальна кількість населення краю. Прибували сюди вислані сектанти-духобори, молокани, розкольники.

       У другій половині 70-х початок 80-х років ХVІІІ ст. на території зруйнованої Запорозької Січі виникла велика кількість нових поселень. Більш інтенсивно заселялась спочатку північна частина Катеринославщини, до якої належали густонаселені райони Лівобережної України. На вільні землі самоправно переселялись селяни, міщани з густозаселених районів України. Одночасно царський уряд роздавав січові землі зі степами, плавнями, островами офіцерам, поміщикам, козацькій старшині.

Особливість заселення надвеликолузького регіону полягала в тому, що найдавнішим населенням північної частини регіону були запорозькі козаки, чисельність яких значно зменшилась після  1775 року. Більш пізнє олюднення краю пояснюється приєднанням цієї території до Росії після російсько-турецьких війн другої половини ХІХ ст. Запорожжя не знало кріпацького права, запровадженого тогочасною Російською державою, тому сюди тікали кріпаки. Поряд з українцями жили  росіяни, білоруси, поляки, серби, болгари, греки, вірмени, німці, євреї, татари, литовці, волохи. Усі вони були різних релігійних конфесій. На місці козацьких зимівників, хуторів, поселень виникали українські, російські, німецькі та інші поселення. Запорозький край на протязі багатьох століть був для втікачів-селян одним із найпривабливіших місць. Сюди переселялися державні селяни з українських губерній - Полтавської, Чернігівської, Харківської, Київської ,а також із російських: Смоленської, Орловської, Курської, Воронезької та інших. Крім того, на цій території були іноземні переселенці меноніти, які дісталися з Прусії, та євреї. Переселення євреїв було повязане з “пригнобленістю” та скупченістю населення західних областей як України, так і Росії. 

Отже, заселення регіону проходило в декілька етапів. Першим етапом вважається заснування Січі і козацьких зимівників. Другим етапом була офіційна і стихійна колонізація після скасування Січі. Третім початок XX ст., особливо період будівництва Дніпрогесу. В цей час уже до Запоріжжя приїздили тисячі представників різних національностей, що населяли колишній Радянський Союз. Безперечно, це впливало й на зміни в етнічному складі регіону. Четвертим етапом можна вважати період відновлення заводів та фабрик після Великої Вітчизняної війни. В цей час на відбудову підприємств також приїздили представники різних народів. Пятим етапом можна вважати 90-ті роки ХХ ст., після перебудови. Саме в цей час етнічний склад надвеликолузького регіону поповнюється представниками вірменської, азербайджанської та туркменської народностей. Останні етапи також позначилися на етнічному складі мешканців регіону, зумовивши зміни в антропоніміконі місцевого населення. Усі ці зміни не могли не залишити своїх слідів в антропонімії надвеликолузького регіону.

В другому розділі “Семантико-структурні особливості прізвищ  надвеликолузького регіону в діахронічному плані” аналізується антропонімійна система надвеликолузького регіону, визначаються основні й другорядні способи та засоби ідентифікації особи, починаючи з кінця ХVІ ст. і до початку ХХІ ст. Розділ складається із семи підрозділів та чотирьох параграфів.

У першому підрозділі “Прізвища, утворені від особових власних імен” розглядаються апелятивні основи, відображені у прізвищах. Їх аналіз показує, що на території надвеликолузького регіону основами антропонімів виступали лексеми тих же семантичних груп, що й в українській антропонімії в цілому. Основним засобом ідентифікації особи на досліджуваній території були церковно-християнські імена: передовсім давньоєврейські, грецькі, латинські, меншою мірою словянські. Продуктивність мотивуючих імен залежала від популярності особового імені і від його варіантності. В активі творення цього типу прізвищевих назв перебуває низка формантів з різноманітним функціонально-семантичним навантаженням - від демінутивності до пейоративності Василега, Данько, Ясько, Григораш, Дмитрашко та ін.

Аналіз апелятивних основ, відображених у прізвищах, засвідчує, що на території надвеликолузького регіону основами прізвищ виступали лексеми тих же семантичних груп, що й в українській антропонімії у цілому. Серед прізвищ цього типу виділяємо кілька підгруп за словотворчими формантами, а саме:       -енко (Василенко, Петренко), -евич, -ович (Денисович, Петрикович), -ук,     -юк (Костюк, Павлюк, Янюк), -ський, -зький, -цький (Гнатковський, Терешковський). Серед прізвищ, утворених від власних імен, можна виявити певну кількість власних назв представників інших народів. Носії цих імен, прізвиськ та прізвищ були чужинцями або ж ці антропоніми є суто мовними запозиченнями Гасан, Ганжа, Каспер.

У другому підрозділі “Прізвища, утворені від етнічних і топонімічних назв” розглядаються українські родові прізвища, утворені від назви місця походження або попереднього проживання їх носіїв, Волох, Чемерис, Гоцул. Твірною основою частини таких прізвищ могла послужити назва неконкретного населеного пункту, а етнонім, яким позначали розселену на цій території людність. Такі прізвища за часів своїх першоносіїв були прізвиськами і означали місце поселення першого жителя села, місце, де стоїть хата чи розташанова левада, город, нива, поле якогось власника, вказують на напрям заселення, переселення або місце, звідки прийшов мешканець. Аналізовані прізвища наочно ілюструють внутрішні міграційні процеси і тому є неоціненним джерелом для історичної демографії як надвеликолузького регіону, так і інших земель України. Різні класи топонімів (мікротопоніми, хороніми, ойконіми, катойконіми) різною мірою були використані для творення надвеликолузьких прізвищ : Полтавець, Каневець, Дніпровський, Каховський

Міжетнічні контакти українців з представниками інших етносів проходили то з більшою, то з більшою, то з меншою інтенсивністю на всій території України протягом останніх століть. Частина зайшлого населення в українському оточенні поступово українізувалася Бессараб, Лях, Полулях, Полях, Чех, Мазур.

       У третьому підрозділі “Прізвища, утворені від назви постійного заняття” досліджуються прізвища, вмотивовані назвами професій, повязаних із специфікою краю, історією його заселення, а також своєрідністю лінгвальної дійсності останнього. Прізвища цієї групи відображають економічне та духовне життя його населення в минулому. Вони дозволяють скласти уявлення про тогочасні суспільні відносини й основні заняття населення надвеликолузького регіону Воловик, Гончар, Коваль, Рибалка, Стадниченко, Чабан, Швачка.

       Дослідження складу прізвищ даної території показало, що велику кількість складають прізвища, які походять від апелятивів на позначення  релігії, або повязані з релігією семантично Дьячков, Дяченко, Монах, Ігуменний, Гуменний, Протопоп, Прочан, Храмов та ін. В силу свого релігійного світовідчуття запорозькі козаки намагалися триматися якнайдалі від зрадників своєї віри, тому ці прізвиська, так тавро мусили носити їх нащадки Перевертень, Перехрист. Поясненням цьому є християнські традиції, що вкорінилися в середовищі Запорозької Січі і згодом відобразилися у свідомості сучасної людини, позначуючись на всіх сферах мовотворчого процесу, включаючи розвиток антропонімікону.

Багато прізвищ Нижньої Наддніпрянщини, зокрема надвеликолузького регіону, повязані безпосередньо з козаччиною (військовою справою, назвивали представників козацької старшини та рядових козаків або є назвами зброї чи її елементів): Сотник, Гетьман, Козаченко, Левенець, Булат, Бунчук, Сокира, Сокирко та ін.

В більшості випадків прізвисько виникало внаслідок того, що його перший носій справді належав до відповідного стану або мав певну професію. До наступних поколінь ця назва переходила як прізвище або в незмінному вигляді, або змінена за допомогою різних суфіксів (переважно патронімічних або зменшених чи згрубілих): Кравець, Кравчик, Солдаткін, Гетьманюк, Попик. Прізвища такого типу дають можливість уявити суспільне життя того часу надвеликолузького регіону.     

У четвертому підрозділі “Прізвища, утворені за індивідуальними ознаками перших носіїв” аналізуються прізвища, вмотивовані назвою характерної ознаки тієї людини, якій вперше воно присвоювалося: Красулько, Чепурний, Горбач, Вергела, Задирака, Носаль, Шпетний. Багато місцевих корінних українських імен, а також прізвищ, що в дохристиянську добу були іменами, відкривають нам найдавніший і найрухливіший шар живої мови нашого родового ладу: Журило, Добрило, Шульга та ін. У створенні прізвиськ (прізвищ) беруться до уваги найбільш типові ознаки людей, їх фізичне й моральне обличчя; для вираження цих ознак із лексичного складу мови вибираються найвлучніші слова. Основою для створення прізвиськ (прізвищ) могла бути як позитивна, так і негативна ознака Плаксієнко, Рева, Розум, Мудрак.

У пятому підрозділі “Прізвища особливої структури та семантики” подано антропоніми, що утворювалися від займенників, вигуків, а також деяких діалектних слів, відображаючи народне живе мовлення доби їх формування. Ми не знаємо причин , чому когось назвали саме так, а не інакше, але ці назви дозволяють нам зробити уявлення про матеріальну й духовну культуру в той період, коли родові прізвища ще не були зафіксовані документами, але в кожної людини, крім її імені, було якесь індивідуальне прізвисько. У цьому відношенні для нас пізнавальне значення мають не тільки ті прізвища, які утворилися за допомогою спеціальних словотворчих елементів, властивих для будови українських родових назв, - й ті, що постали внаслідок переосмислення загальних імен. Найпродуктивнішими у утворенні найменувань зазначеного типу виявилися імена та прізвиська, співвідносні з назвами флори та фауни (назви дерев, рослин, квітів, тварин, птахів, риб та комах) даного регіону та інших місцевостей- Верба, Калина, Ведмідь, Ворона. Оскільки значна кількість сучасних українських прізвищ кувалася у горнилі Запорозької Січі, то вони мають виразний характеристичний відтінок, відзначаються образністю та влучністю:  Борщ, Гакало, Вакало, Самограй, Тягнирядно та ін. Подібні прізвища засвідчують дотепність їх творців, особливості характеру українців.

У шостому підрозділі “Полісемантичні прізвища” аналізуються прізвища, в основу яких лягли колишні апелятиви, що або вийшли з ужитку, або функціонують у сучасній мові як застарілі: Бабак “назва звірка” > “неповоротка, ледача людина”. В основі назви метафора. За тими прізвищами, які мають апелятивні відповідники в сучасній український мові, можуть критися мотиви називання, які для нас уже втрачені.

У сьомому підрозділі “Прізвища іншомовного походження” розглядаються антропоніми, сформовані в інших мовних системах або утворені за допомогою українських словотворчих формантів від іншомовних коренів. Розділ складається з чотирьох підрозділів.

Проникненню іншомовних прізвищ в українську мову почалося дуже давно й продовжувалося то з більшою, то з меншою інтенсивністю на всій території України, але особливо активізувалося воно в часи козаччини. Серед надвеликолузьких прізвищ найбільше з-поміж запозичень - антропонімів тюркського походження Гасан, Ганжа, Кизим, Кішай, Мурад, Солтан,  Чеберяк та ін. Зрозуміло, що частина цих прізвищ виникла з прізвиськ на основі тюркськомовних слів, які були у повсякденному житі українців. Тому не всі слова можна вважати тюркізмами у точному розумінні цього слова, недивлячись на свою тюркську форму, вони зявилися внаслідок номінаційних процесів, що мали місце в україномовному середовищі. Такими антропонімами є, наприклад, ті прізвиська запорожців, які виникли завдяки трансонімізації, тобто переходу оніма одного розряду в інший.

Другу в кількісному відношенні групу складають прізвища єврейського походження.  На Україні XVIII ст., переважно у містах, жила значна кількість євреїв. Серед них були торговці, орендарі, але основну масу становили ремісники. Утеча з міст багатих євреїв, які займали панівне становище в єврейських громадах (кагалах) і тримала рядових членів в ізоляції та нетерпимості до людей іншої віри, привела до певного ослаблення, замкнутості цих громад, що, зокрема, виявилося і в численних переходах у православну віру. Але жили на визволеній території України і євреї іудейської віри, які діяли разом із повставшим народом. Це пояснюється постійною взаємодією українського і єврейського народів Лейба, Равикович, Рівкін, Шнейдер.

Третя група прізвища польського походження Вербицька, Злотницький, Мацеевський, Пянтковська. Більшість прізвищ польського походження розміщені переважно на заході України, хоч деякі з них зустрічаються в цьому регіоні. Прізвища ці частково українізовані. На польське походження вказує: корінь слова, не вживаний в українській мові, або фонетичні особливості.

Чимало прізвищ, поширених на досліджуваній території, не піддаються витлумаченню на власне словянському ґрунті, але легко й переконливо вмотивовуються твірними основами з санскриту. У народній памяті українців, очевидно, збереглася згадка про те, що рахмани-брахмани живуть на півдні, біля Чорного моря. Саме тут упродовж майже тисячоліття, починаючи з VI ст. до н.е., існувала колись Боспорська держава, до якої входили численні сіндо-меотські, тобто індоарійські племена. Частина яких у ІІ тисячолітті до нової ери вирушила до Індії, а частина лишилася, взявши участь в етногенезі балтійських і словянських народів. Санскрит допомагає по-новому поглянути на деякі українські реалії, скажімо, на ті ж імена й прізвища. Це пояснюється споконвічними взаєминами пращурів українського народу з індоарійцями Гупал, Кришнено, Рахман, Рохман, Шудра та ін.

Складні суспільно-політичні обставини, в яких перебував надвеликолузький регіон протягом кількох століть, не могли не залишити слідів і в антропоніміці цього краю. Поява прізвищ іншомовного походження в українській антропонімії пояснюється кількома причинами: по-перше, це асиміляція чужинців серед корінного населення; а по-друге, свідоме перекручення українських прізвищ (здебільшого на російський лад) при їх реєстрації представниками урядових органів.

Аналіз надвеликолузьких прізвищ дозволив зробити такі висновки:

  1. Антропонімія надвеликолузького регіону, як і всієї України, формувалася за складних історичних обставин. Численні племена і народи, які перебували на цій території, залишали свої сліди як у її матеріальній, так і духовній культурі. Тому Нижня Наддніпрянщина  здавна привертала увагу дослідників складними етногенетичними та міграційними процесами, що на ній відбувалися.
  2. Установлено, що лексичною базою як прізвищевих назв минулого, так і сучасних прізвищ виступають характерні для всієї української прізвищевої системи групи апелятивів.
  3. Першим засобом ідентифікації особистості на досліджуваній території були імена (за походженням давньоєврейські, грецькі, латинські та словянські). Деякі з цих імен без змін виступали у ролі прізвищ. Аналіз антропонімів, в основах яких лежать імена, показав, що найпродуктивнішим засобом творення таких прізвищ був суфіксальний, який полягав у додаванні до основи патронімічного суфікса енко або ук  (-`ук), -чук: Адаменко, Борисенко, Мотренко, Павлюк, Сидорук, Ганюк та ін.
  4. Аналізовані прізвища наочно ілюструють місцеві міграційні процеси.    Засобом ідентифікації особи було додавання до імені топонімічних,  гідронімічних або етнічних назв (Іван Корсунець, Микола Брацлавець, Сидір Дніпровський, Волох, Мазур, Пінчук, Поліщук та ін.).
  5. Сучасні прізвища регіону, як і прізвищеві назви, утворені від апелятивних означень особи, реконструюють різні групи апелятивної лексики. Найбільшу частину її становлять слова на позначення професії, заняття, які вже давно зникли, але залишили інформацію про народне життя доби свого формування у твірних основах (Бортник, Скляр, Ткачук, Сотниченко, Гайдук).
  6. Духовний світ давніх словян найвиразніше віддзеркалився у язичництві. Твірні основи прізвищ, повязаних із віруваннями та релігією, сформувалися в глибоку давнину й відбивають світогляд наших предків (Коляда, Покровський, Попович, Дяченко, Іконніков).
  7. Прізвища людей відображають усі етапи і джерела формування народної мови. Територіальні діалекти української мови своєрідний арсенал народної мудрості, почасти живили й складну систему української антропонімії, зокрема й систему антропонімів Надвеликолужжя (Пурис).
  8. Серед прізвищ надвеликолузького регіону можна виділити невелику групу,  твірні основи якої відзначаються багатозначністю. Тому  визначення мотиваційної ознаки, покладеної в основу назви, є досить проблематичним навіть за тими прізвищами, які мають апелятивні відповідники в сучасній українській мові.
  9. Міжетнічні контакти українців із представниками інших етносів проходили то з більшою, то з меншою інтенсивністю на всій території України протягом останніх століть. Поява прізвищ іншомовного походження в пониззі Дніпра повязана з масовими втечами кріпаків людей інших національностей на Запорозьку Січ, де вони змінювали свої прізвища на українські або додавали притаманні українцям суфікси. Частина іншомовних прізвищ виникла на основі псевдоетнонімів слів, через посередництво яких давалася вказівка не на етнічну належність особи, а на певні обставини життя самого носія.



ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ

ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:


  1. Функционирование катойконимов Северного Причерноморья Тези доповідей і повідомлень республіканської наукової конференції “Соціолінгвістичні аспекти сучасної мовної дійсності в Північному Причорноморї”. Запоріжжя: ЗДУ, 1992. С. 48 49.
  2. Староєврейські ономастичні елементи в антропонімії Нижньої Наддніпрянщини. Доповіді та повідомлення. 1-ші Запорізькі  читання “Еврейське населення півдня України”. Запоріжжя, 1998. Вип. 1. С. 199 201.
  3. Тюркськомовні елементи в антропонімії Нижньої Наддніпрянщини // Бористен, 1999. - № 5. С 9.
  4. Козацькі антропоніми в народних думах і піснях // Ономастика і апелятиви: Збірник наукових праць / За ред. В.О.Горпинича. Вип. 8. Дніпропетровськ: ДДУ, 1999. С. 47 52.
  5. Антропонімія Нижньої Наддніпрянщини в етнографічних записах Я. Новицького // Вісник Запорізького державного університету: Збірник наукових статей. Філологічні науки / Головн. ред. Толок В.О. - № 1. Запоріжжя: ЗДУ, 1999. С. 55 57.
  6. Словотворчі типи прізвищ за реєстром 1581 року // Бористен, 2002. - № 1. С. 31.



АНОТАЦІЯ



Ільченко І.І. Антропонімія Нижньої Наддніпрянщини в її історичному розвиткові (надвеликолузький регіон). Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 українська мова. Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, 2003.

У роботі досліджуються прізвищеві назви та прізвища Нижньої Наддніпрянщини (надвеликолузький регіон) кінця ХVІ початку ХХІ ст. Обєктом комплексного аналізу є семантико-структурна класифікація антропонімів. Досліджується етимологія прізвищевих назв та прізвищ. Визначаються основні засоби ідентифікації особи. Встановлено обсяг онімної і апелятивної лексики, що мотивувала прізвища надвеликолузького регіону, проаналізовано семантичні групи імен та прізвиськ апелятивного походження, а також апелятивні означення особи, які лежать в основах досліджуваних прізвищ.

Семантико-структурний аналіз прізвищ дозволив встановити основні способи творення, а саме лексико-семантичний і морфологічний, допоміг виявити основні моделі надвеликолузьких прізвищ у діахронічному плані. Залучення антропонімного матеріалу козацьких “Реєстрів” 1649 року, архівних даних Коша Нової Запорозької Січі, історико-етнографічних  і власноручних записів дозволило простежити динаміку розвитку прізвищевої системи Нижньої Наддніпрянщини, а саме надвеликолузького регіону, а комплексний аналіз цієї системи показав, що виявляючи регіональні особливості, вона функціонує як складова частина української антропонімії.

Ключові слова: антропонім, надвеликолузький регіон, антропонімійна система, прізвищева назва, прізвище, прізвисько, продуктивний формант.



SUMMARY


Ilchenko I.I.   The antroponomy of the Lower Dnieper area in its historical development. Manuscript.

Dissertation for the Candidate Degree  in Philology (speciality 10.02.01 Ukrainian language). Dnipropetrovsky  State University, Dnipropetrovsk, 2003.

The dissertation is devoted to the investigation of family names and surnames of the Lower Dnieper area at the end of the 16-th through  the beginning of the 21-st centuries. The object of the complex analysis is a semantico structural classification of the antroponims. The etymology of the family names and surnames are investigated. The main means of a persons identification are determined.

Key words: antroponim, nadvelikoluzzky region, antroponimical system, a family name, surname, nickname, productive formant.


АННОТАЦИЯ


Ильченко И.И. Антропонимия Нижнего Поднепровья в ее историческом развитии (надвеликолужский регион). Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 украинский язык. Днепропетровский национальный университет, Днепропетровск, 2003.

В работе впервые в украинском языкознании исследуются фамилии Нижнего Поднепровья (надвеликолужский регион) конца XVI начала XXI вв. в историко-лингвистическом, семантическом и структурном аспекте.

Во введении излагаются цели и задачи работы, методологическая основа и методические принципы, новизна, теоретическая и практическая значимость исследования, характеризуются источники фактического материала.

В первом разделе “Антропонимия Нижнего Поднепровья как предмет лингвистического исследования” рассматриваются достижения в этой отрасли лингвистической науки. Подаются историко-этнографические ведомости о данном регионе, о формировании местного антропонимикона.

Во втором разделе “Семантико-стуктурные особенности фамилий надвеликолужского региона в диахроническом плане” рассматривается ономастическая и апеллятивная лексика, которая послужила основой образования фамилий исследуемого региона личные имена (Ивашко, Богдан), семантические группы имен и прозвищ апеллятивного происхождения (Соломаха, Кисель), а также апеллятивные определения особы (Швец, Козак, Волох, Поляк),  что свидетельствует о непрерывной связи ономастической и общеупотребительной лексики. Многочисленную группу составляют фамилии, в основе которых лежит характерный признак человека первого носителя фамилии. Самыми продуктивными способами образования фамилий являются лексико - семантический и морфологический. Определяется, что лексико-семантическим способом возникли фамилии вследствие семантического переосмысления, а морфологический - в результате изменения функции и структуры антропонима. Самыми многочисленными среди указанных антропонимов есть фамилии, в основах которых отражены названия флоры и фауны (Верба, Кавун, Медведь, Таран), названия дающие характеристику человеку- Буян, Занудько, Красуля. В работе исследуются фамилии иноязычного происхождения, заимствованные из тюркского, польского и индоарийского языков, повлиявших на антропонимию Нижнего Поднепровья.

Использование антропонимического материала казацких “Реестров” 1649 г., архивных данных Коша Новой Запорожской Сечи, историко-этнографических и собственноручных записей позволило проследить динамику развития системы фамилий Нижнего Поднепровья (надвеликолужского региона) XVI XXI вв. Таким образом, система фамилий данного региона полностью сформирована. Исследования надвеликолужских фамилий показывает,  что  выявляя определенные региональные особенности они функционируют как составная часть украинской антропонимии.


Ключевые слова: антропоним, надвеликолужский регион, антропонимическая система,  фамилия,  прозвище,  подуктивный формант.








Страница: 1 

По вопросу доставки диссертации по этой теме пишите на электронный адрес: info@disser.com.ua


Меню
Реклама



2006-2009 © Диссертации и авторефераты Украины