Диссертации и авторефераты Украины
Перейти на каталог
Каталог авторефератов

Я ищу:
Диссертация / Автореферат

По вопросу доставки диссертации по этой теме пишите на электронный адрес: info@disser.com.ua
Тема автореферата диссертации: Українсько-російська війна 1658-1659 рр. 1998 года.
Источник: Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / А.Г. Бульвінський; Київ. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 1998. — 19 с. — укp.
Аннотация: У дисертації розкриваються передумови, причини, результати та наслідки української війни 1658-1659 рр. Зроблено детальний аналіз та опис ходу воєнних дій, розкрито воєнне мистецтво козацтва у Конотопській битві 1659 р. Розроблено періодизацію війни. З'ясовано плани і цілі сторін у ході дипломатичних переговорів. Розглянуто весь комплекс українсько-російських відносин за гетьманування І.Виговського. Головною причиною війни визнано несумісність концептуальних підходів царського і гетьманського урядів стосовно подальшого статусу України.

Текст работы:

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА








БУЛЬВІНСЬКИЙ Андрій Григорович


 

УДК 947.7 (16)




УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКА ВІЙНА 1658 1659 рр.




07.00.01 Історія України








А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук










Київ 1998

Дисертацією є рукопис


Робота виконана на кафедрі історії України історичного факультету Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова Міністерства освіти України.


Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

                             Борисенко Володимир ЙосиповиЧ,

                              завідувач кафедри історії України

                              історичного факультету

                              Національного педагогічного університету

                              імені М.П.Драгоманова

Офіційні опоненти: доктор історичних наук

                             СЕРГІЙЧУК ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ,

                             професор кафедри давньої та нової

                             історії України

                             Київського університету імені Тараса Шевченка

                             кандидат історичних наук,

                             ГОРОБЕЦЬ ВІКТОР МИКОЛАЙОВИЧ,

                             старший науковий співробітник

                             відділу історії України середніх віків                           

                     Інституту історії України НАН України


Провідна установа:Національний університет "Києво-Могилянська

                            Академія",кафедра історії та політології


Захист відбудеться 22 лютого 1999 р. о 10-00 на засіданні  спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському університеті імені Тараса Шевченка (252033, м.Київ, вул.Володимирська,60).


З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (252033, м.Київ, вул.Володимирська,58).


Автореферат розіслано " 21 " січня 1999 р.



Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук, доцент                               БОЖКО О.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ


       Структура дисертації обумовлена логікою проблеми та завданням дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів (7 параграфів), висновків (загальний обсяг тексту основної частини дисертації 180  с.), списку використаних джерел і літератури (322 найменування на 25 с.) та 16 додатків на 38 с. Повний обсяг дисертації становить 243 с.

       Актуальність проблеми. Протягом останніх трьох століть українсько-російські відносини відігравали в історії України одну з ключових ролей. Усі процеси, які відбувались у цих рамках, мали і мають безпосередній вплив на долю України. Складні взаємини між країнами в окремі періоди історичного минулого, певні застарілі стереотипи у двосторонніх відносинах, які на сучасному етапі створюють труднощі для повнокровного і рівноправного співробітництва та партнерства, навряд чи можуть бути осягнуті й подолані без детального вивчення та аналізу аналогічних проблем у минулому.

       Проблема війни між Україною і Росією у 1658 1659 рр. у радянській історіографії фактично була забороненою, а тому і маловивченою темою. Дослідження її саме зараз становить інтерес насамперед тому, що і сьогодні Україна стоїть перед украй принциповим вибором геополітичного курсу свого розвитку та проблемою пошуку і самоусвідомлення власного статусу і місця на європейському континенті. Аналогічні проблеми, що постали перед нашою країною і у 1658 1659 рр., багато в чому визначили її подальшу долю.

       Розробка цієї проблеми іде в загальному руслі широко розгорнутого в останні роки дослідження державотворчих процесів та вивчення політичної історії України у середині та другій половині XVII ст.

       Окрім того, зазначена проблема безпосередньо пов'язана з вивченням практики московської політики поступової інкорпорації козацької України до складу Російської держави військовими та мирними засобами, а також з дослідженням методів і засобів її інтеграції в російський економічний, правовий та державний простір. Практична реалізація цього курсу активізувалась Москвою саме під час українсько-російської війни 1658 1659 рр., а тому розробка цієї проблеми на новому етапі розвитку української держави об'єктивно становить значний науковий інтерес і набуває особливої актуальності та суспільної значущості.

       В останні роки почали нарешті з'являтися роботи з історії українсько-російських відносин після 1654 р. Події українсько-російської війни 1658 1659 рр. частково зайняли належне їм місце у загальних курсах історії України, проте відсутність спеціального комплексного і грунтовного дослідження з історії війни не дозволяє вважати цю "білу пляму" в українській історіографії повністю ліквідованою. Наше дослідження є одним із кроків на вкрай важливому для сучасної історичної науки шляху розробки військово-дипломатичних проблем політичної історії України другої половини XVII ст., спробою об'єктивного осмислення подій українсько-російської війни кінця 50-х років XVII ст. Робота покликана сприяти усвідомленню нашим суспільством необхідності практичного врахування позитивних і негативних сторін українсько-російських відносин цього періоду та створення такої атмосфери, у якій був би неможливим подібний рецидив між українським і російським народами.

       Предметом дослідження є політичні та військові плани російського престолу стосовно України після смерті Б.Хмельницького, методи і засоби їх реалізації.

       Об'єктом дослідження є перебіг та наслідки воєнного конфлікту між Україною та Московською державою в 1658 1659 рр. у всій їх повноті та багатоплановості.        

       Стан наукового вивчення проблеми. З того часу як події українсько російської війни 1658 1659 рр. стали об'єктом уваги представників української та російської історіографії XVIII ст. (Г.Ф.Міллера, П.І.Симоновського, О.І.Рігельмана, автора "Історії Русів" та інших), головним підходом до оцінки цієї проблеми стала так звана концепція гетьманської зради. Суть ії полягала в тому, що основною причиною війни визнавалась "зрада" гетьмана І.Виговського царському престолу. Будучи таємним "недоброхотом" царського престолу, Виговський прийшов до влади у Війську Запорозькому саме заради повернення України під владу Польщі. Цей необ'єктивний, не підтверджений посиланнями на архівні документи, великодержавний по своїй суті підхід грунтувався на своєрідному трактуванні неприхильних до Виговського викладах подій козацькими літописцями XVII XVIII ст.

       У ХІХ ст. цю концепцію розробляли Д.М.Бантиш-Каменський, М.А.Маркевич, П.О.Куліш, М.І.Костомаров, В.В.Волк-Карачевський, С.М.Соловйов та інші. Вони вперше ввели в науковий обіг невідомі до того архівні матеріали стосовно розглядуваних подій, надаючи тим самим концепції "зради" більш солідний науковий вигляд. Введення російських військ в Україну вони пояснювали не лише прагненням царського престолу захистити український народ від утисків старшини, але й її бажанням запобігти українсько-польському союзу.

       У цей період також  з'явився ряд праць, у яких були досліджені певні аспекти чи грані розглядуваних подій. Особливо слід відмітити роботи О.М.Лазаревського, Є.Альбовського, Г.Ф.Карпова, В.О.Ейнгорна, О.П.Барсукова та інших. Зокрема, О.М.Лазаревський, здійснив, на нашу думку,  найточнішу і найдостовірнішу в історіографії ХІХ першої половини ХХ ст. реконструкцію Конотопської битви, а М.І.Костомаров створив найбільш детальне і грунтовне спеціальне дослідження подій доби гетьманства І.Виговського у вітчизняній історіографії ХІХ ст., не позбавлене проте ряду фактологічних недоречностей.

       Ряд російських істориків XVIII (М.І.Новіков, А.І.Манкієв) та XIX (Н.С.Голіцин, А.К.Баіов та інші) століть, бажаючи применшити значення участі козацьких військ у Конотопській битві 1659 р., пишуть, що головна роль у перемозі союзників над росіянами належить татарам.

       Припущення про те, що саме дії царського престолу, спрямовані на згортання автономії України, змусили гетьмана І.Виговського укласти союз із Польщею та призвели до відкритого збройного протистояння між козаками і Москвою, першим серед вітчизняних істориків висловив В.Б.Антонович.

       З українських державницьких підходів та певною долею пропольських симпатій розглядали події українсько-російської війни В.І.Герасимчук та Д.Коренець. Зокрема, робота Герасимчука "Виговський і Юрій Хмельницький" і на сьогодні залишається по суті одним з найповніших досліджень, спеціально присвячених політичним подіям, що відбувались в Україні після Конотопської битви 1659 р.

       Остаточно гіпотеза про те, що головною причиною війни між Україною і Росією в 1658 1659 рр. було небажання козацької старшини втрачати свої "вольності", йдучи на поступки прагненням офіційної Москви обмежити автономію козацької держави та церкви, була подана у систематизованому вигляді у працях Б.Д.Грінченка та М.С.Грушевського.

       Експансіоністська політика Росії стосовно України у 1658 1659 рр. була коротко описана в 1930-х роках у загальних курсах історії України Д.І.Дорошенка, І.П.Крип'якевича, М.С.Грушевського та інших дослідників. Дії Москви ці історики абсолютно справедливо розцінювали як посягання на суверенні права України.

       Радянська історіографія кінця 1930-х початку 60-х років у трактуванні українсько-російських відносин 1657 1659 рр. фактично повернулась до концепції гетьманської "зради". Події гетьманства І.Виговського у цей період розглядаються лише у двох ракурсах: у контексті показу посилення класових суперечностей і розгортання соціальних рухів у тогочасній Україні (К.І.Стецюк, О.М.Апанович) та у контексті боротьби між Росією і Польщею за українські землі (М.І.Марченко, І.Б.Греков, Л.В.Олійник). Певну увагу ходу військових дій між гетьманськими та царськими військами в Україні у 1658 1659 рр. у радянській історіографії приділили у своїх роботах лише О.М.Апанович та Л.В.Олійник. З середини 1960-х до кінця 80-х років ця проблема радянською історичною наукою фактично не досліджувалась.

       Українська закордонна історіографія (С.Мішко, Н.Д.Полонська-Василенко, М.Брик та інші) при дослідженні гетьманування І.Виговського основну увагу приділяла проблемі українсько-польського союзу, а не військовим аспектам українсько-російських відносин.

       Сучасні російські історики (В.В.Каргалов, В.В.Похлебкін), визнаючи той факт, що метою воєнних дій в Україні було реальне оволодіння країною російською владою і що саме росіяни розпочали регулярні військові дії, все ж вважають, що у розв'язанні війни винен Виговський, який спочатку без згоди Москви придушив повстання М.Пушкаря, а згодом і взагалі "зрадив" її, уклавши договір з Польщею. Фактично вони притримуються полегшеного варіанту дореволюційного великодержавного підходу стосовно України, не визна