Проведення дисертаційного дослідження надало змогу сформулювати теоретичні висновки та практичні рекомендації, спрямовані на удосконалення адміністративно-правового регулювання атестації в процесі її реалізації. Ураховуючи публічно-правові тенденції, розвиток інституту прав та свобод людини, запровадження європейських стандартів у теоретико-правові основи державності вперше сформульовано дефініцію “форми публічного управління”, під якою розуміється зовнішній вираз діяльності публічної адміністрації, здійснений у рамках режиму законності в межах компетенції, щодо задоволення публічних інтересів. Атестація – це юридично значуща форма публічного управління, яка використовується публічною адміністрацією для визначення рівня відповідності вимогам основних стандартів, що висуваються державою до визначених об’єктів, необхідних для подальшого їх функціонування. Атестаційна діяльність має розгалужену систему і може бути класифікована таким чином: 1) залежно від об’єкта: а) атестація фізичних осіб; б) атестація юридичних осіб; в) атестація предметів, технічного обладнання; г) атестація діяльності; д) атестація тварин; е) атестація виробництва; 2) залежно від управлінської стадії: а) первинна (чергова) атестація; б) періодична атестація; в) позачергова атестація; 3) залежно від мети проведення: а) кваліфікаційна атестація; б) після закінчення іспитового терміну; в) при просуванні по службі, визначенні розмірів заробітної плати або переході до іншого структурного підрозділу; г) за клопотанням власника об’єкта атестації. Відповідно до широкого розуміння адміністративного процесу, на основі визначених ознак виділено такі групи проваджень: 1) публічно-сервісні; 2) адміністративно-деліктні; 3) адміністративно-судові. Визначено, що атестаційні провадження належать до групи публічно-сервісних проваджень, якими охоплюється публічно-правова процесуальна діяльність щодо задоволення потреб фізичних та юридичних осіб креативного характеру. Зазначено, що адміністративне провадження – це однорідна група індивідуально-конкретних справ, регламентованих відповідним колом нормативно-правових актів, що визначають конкретне коло суб’єктів, які наділені правом розглядати зазначені справи та приймати рішення в межах визначеної компетенції відповідно до встановленої процесуальної форми. Наголошено, що атестаційній діяльності притаманні такі принципи: верховенства права, законності, об’єктивної істини, гласності, гуманізму, демократизму, загальності атестації, принципу національної мови, об’єктивності проведення атестації, комплексності проведення атестації, колективності прийняття рішення, обґрунтованості прийнятого рішення, дієвості атестації. Зазначено, що для атестаційних проваджень притаманна система визначених суб’єктів, які мають такі особливості: 1) суб’єкти юрисдикції атестаційних проваджень за функціональною належністю можуть готувати матеріали для проведення атестацій, інші – проводити та приймати рішення щодо суб’єктів атестації. Тобто межі компетенції суб’єктів атестаційної діяльності визначені функціональними обов’язками, закріпленими в нормативно-правових актах; 2) для окремих видів атестаційних проваджень характерним є наявність допоміжних суб’єктів, правовий статус яких визначено законодавством України; 3) зацікавленими особами при проведенні атестації є власники установ і підприємств, відносно яких проводиться атестація, чи оцінюється якість продукції, що виробляється або добувається. Отже, безпосередньо вони не є учасниками атестаційного провадження, але вони надають необхідні матеріали для здійснення атестаційної діяльності компетентними суб’єктами; 4) фізичні особи, відповідно до яких проводиться атестація, мають право активної участі щодо надання потрібної інфрмації про власну, відповідну професійну якість, право оскарження щодо висновків атестації. Доведено, що діяльність особового складу ОВС оцінюється за основними та додатковими критеріями. До основних критеріїв належать: 1) професіоналізм – це, насамперед, здатність особового складу ОВС визначати, з урахуванням умов і реальних можливостей, найбільш ефективні шляхи та способи реалізації поставлених перед ними завдань у межах нормативно визначених повноважень; 2) підвищення кваліфікації – це вид навчання, спрямований на послідовне оволодіння новими знаннями та вдосконалення професійної майстерності, підвищення морально-ділових якостей, вивчення найновіших досягнень науки і техніки, використання позитивного досвіду в роботі; 3) культура діяльності особового складу ОВС – це організованість, дисциплінованість, професійність, творча активність та відповідальність особового складу ОВС за доручену справу. Водночас зауважено, що діяльність ОВС потребує сучасної та повної регламентації в єдиному нормативно-правовому акті МВС України, що визначатиме права осіб, які проходять атестацію, та межі повноважень осіб, які проводять атестацію. Таким актом має бути оновлений наказ МВС України “Про порядок проведення атестацій в органах внутрішніх справ України”. | 