1. В дисертації висвітлена генеза духовних освітніх закладів в Україні та Європі в період з X-XI ст. і до початку XXI ст., систематизований досвід проектування, будівництва та облаштування духовних шкіл, семінарій, академій, університетів та монастирських освітніх будинків. 2. Проведена класифікація існуючих духовно-освітніх закладів різних конфесій – приватні духовні школи, духовні школи при монастирях, парафіяльні школи при церквах, кафедральні школи, протестантські школи, богословські академії-університети, духовні семінарії, визначені основні типи – духовна семінарія, богословська академія-університет, на базі яких доцільно створювати новий семінарійно-університетський тип духовного освітнього закладу Української Греко-Католицької Церкви на теренах України. 3. Узагальнені результати аналізу основних факторів, що впливають на формування архітектурно-планувальної організації духовних семінарій та університетів (політичні, ідеологічні, духовні, соціально-демографічні, економічні, природнокліматичні фактори та фактор функціонального призначення і організації навчального процесу), визначено спорідненість цих двох освітніх структур та очевидну доцільність їх об'єднання в єдиний комплекс вищої духовно-богословської освіти УГКЦ семінарійно-університетського типу. 4. Запропонована концепція архітектурно-планувальної організації об'єднаного центру вищої духовно-богословської освіти УГКЦ, яка характеризується наступними ознаками: – духовна семінарія, богословський університет, монастирі-студентати, пасторально-місійний центр утворюють єдиний освітній комплекс в межах однієї архітектурно-планувальної структури; – юридично незалежні духовно-освітні заклади УГКЦ керуються єдиною духовно-ідейною та освітньою доктриною, що в архітектурному аспекті відображається в розташуванні закладів в межах однієї території, спільному використанні сакральних будівель і споруд та навчальних приміщень, рекреаційних територій, малих архітектурних форм та інтегрованому архітектурному образі будівель кожного окремого освітнього закладу з єдиним господарським комплексом; – новостворений духовно-освітній заклад розташовується в межах крупного мегаполісу та стає потужним центром духовно-богословської освіти УГКЦ в певному регіоні України. 5. Дані методичні рекомендації щодо проектування духовних освітніх закладів УГКЦ семінарійно-університетського типу в Україні, серед яких: – рекомендації щодо структури духовно-освітніх, житлово-побутових та господарських підрозділів у складі єдиного духовно-освітнього комплексу УГКЦ; – формування композиції генплану ділянки духовно-освітнього комплексу УГКЦ семінарійно-університетського типу в залежності від розташування храму; – рекомендації щодо оптимальної вмістимості головних підрозділів в складі єдиного духовно-освітнього комплексу УГКЦ, та пропорційного співвідношення між кількістю студентів, педагогів-вихователів, адміністрацією, науково-технічним персоналом, господарсько-технічним персоналом, медичними працівниками; – функціональної організації та складу функціональних елементів духовного освітнього закладу УГКЦ семінарійно-університетського типу (на прикладі проекту Центру Вищої Богословської освіти та формації УГКЦ у м. Львові); – засобів архітектурно-мистецької та духовно-естетичної виразності в проектуванні духовних освітніх закладів УГКЦ нового типу в Україні. 6. Обґрунтувана економічна доцільность об”єднання різних духовно-освітніх структур в єдиний центр Вищої Богословської освіти УГКЦ (на прикладі діяльності Центру Вищої Богословської освітиУГКЦ у м. Львові на вул. Хуторівка). 7. Висловлена гіпотеза про те, що створення об'єднаних духовно-освітніх центрів в межах окремих релігійних конфесій ( УГКЦ, УПЦ КП, УПЦ МП, УАПЦ ) сприяєтиме міжконфесійному діалогу в Україні і може вплинути на зародження Єдиної Помісної Української Церкви та об'єднання Української держави вцілому. | 